Рішення № 78074135, 22.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4550/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Куща М.О.,

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Соколової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про визнання протиправної бездіяльності, стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, в якій позивач просить:

Визнати протиправною бездіяльність Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області щодо невиплати спеціалісту 1 категорії - юрисконсульту Сергіївської Селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області ОСОБА_1 заробітної плати за жовтень 2016 року у розмірі 891грн. 68 коп.

Зобов'язати Сергіївську селищну раду Білгород-Дністровської міської ради Одеської області виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за жовтень 2016 року у розмірі 891 грн. 68 коп.

Стягнути з Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 81 215 грн. 46 коп.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2018 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

05.10.2018 року за вх..№29595/18 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

10.10.2018 року за вх..№ЕП/5646/18 від представника позивача надійшло клопотання без підпису про відкладення підготовчого судового засідання у адміністративній справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 року у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення підготовчого судового засідання відмовлено, визнано неявку позивача без поважних причин ,однак, враховуючи, що це була перша неявка позивача, підготовче судове засідання було відкладено.

11.10.2018 року за вх..№30262/18 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

22.10.2018 року за вх..№31256/18 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

23.10.2018 року за вх..№31504/18 від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів. Крім того, представник позивача просив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті, розглянути зазначене клопотання за відсутності позивача та його представника.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.11.2018 року.

В обґрунтування позовної заяви та у відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначає, що 12.10.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади спеціаліста 1 категорії - юрисконсульта Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на підставі п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за угодою сторін. Однак, при звільненні позивача, як він сам зазначає, йому не були здійснені відповідні виплати із заробітної плати за жовтень 2016 року у розмірі 891,68 грн. Як наслідок, у зв'язку із затримкою розрахунку позивач вважає, що йому мають бути виплачені кошти у розмірі 81215, 46 грн. Зважаючи на це, позивач вважає, що Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області порушено норми чинного законодавства України, а саме Конституції України, Кодексу законів про працю України. З урахуванням цього, просив позов задовольнити у повному обсязі.

05.10.2018 року за вх..№29595/18 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а 22.10.2018 року за вх..№31256/18 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Згідно зазначених заяв по суті відповідач з позовом не погоджується, вважає його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. В обгрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначає, що при звільненні позивача Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради Одеської області було здійснено всі необхідні заходи з розрахування заробітної плати позивачу, було враховано час відпустки позивача та суми авансу, сплачені ОСОБА_1 за жовтень місяць 2016 року. Крім того, представник відповідача звернув увагу на те, що за результатом здійснення усіх розрахунків у позивача залишився борг перед роботодавцем із заробітної плати, який ним і був сплачений. У зв'язку із цим, а також враховуючи те, що відповідачем в повній мірі було дотримано норми чинного законодавства України з питань здійснення розрахунків з працівником, якого було звільнено, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області Одеському окружному адміністративному суду.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивача - ОСОБА_1 - 27.12.2006 року згідно наявного у матеріалах справи витягу із розпорядження селищного голови №58-л було прийнято на роботу з 27 грудня 2006 рку на посаду юрисконсульта (а.с.58)

04.07.2016 року згідно наявного у матеріалах справи витягу з розпорядження селищного голови №8-В «Про надання щорічної основної відпуски спеціалісту 1 категорії - юрисконсульту Жєлєзко Ю.Ю.» позивачу була надана щорічна основна відпустка за період роботи з 27.12.2015 року по 26 грудня 2016 року тривалістю 30 календарних днів з 04.07.2018 року по 02.08.2016 року (а.с.60).

12.10.2016 року позивача було звільнено з посади спеціаліста 1 категорії - юрисконсульта на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін, про що міститься відповідний запис у трудовій книжці (а.с.19) та наявний у матеріалах справи витяг з розпорядження селищного голови №70-к (а.с.59).

Крім цього, вищезазначеним витягом з розпорядження селищного голови №70-к від 12.10.2016 року доручено відділу бухгалтерського обліку та фінансів утримати з ОСОБА_1 шість календарних днів за використану основну щорічну відпустку за період роботи з 27.12.2015 року по 26 грудня 2016 року (розпорядження №8-в від 04.07.2016 року) (а.с.60).

24.10.2016 року позивач звернувся до Селищного голови Сергіївської селищної ради Вовченка І.В. із заявою про видачу йому трудової книжки та відомостей по заробітній платі по кожному року окремо з 27.12.2006 року по 12.10.2016 року та надання йому розрахунку заробітної плати з вислугою років та надбавкою за ранг за кожний рік (а.с.21).

13.11.2017 року відповідачем було надано відповідь на заяву про видачу позивачу трудової книжки та відомостей по заробітній платі по кожному року окремо з 27.12.2006 року по 12.10.2016 року та надання йому розрахунку заробітної плати з вислугою років та надбавкою за ранг за кожний рік (а.с.22-25).

З приводу затримки надання розрахунку належної позивачу заробітної плати останній і звернувся до Одеського окружного адміністративного суду.

Правовідносини, що склались, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці».

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст..24 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п.1 ч. ст..36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, серед іншого угода сторін.

Згідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У відповідності до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Позивач та його представник у позовній заяві та під час надання усних пояснень у судовому засіданні зазначили, що трудову книжку він одержав не в день звільнення, а лише 24.10.2016 року; фактичного розрахунку відповідачем у день звільнення здійснено не було, а розрахункові листи позивачем було отримано лише 13.11.2017 року. У зв'язку із цим, як вважає позивач, йому було затримано нарахування належних виплат, розмір яких ним було визначено згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Представник відповідача, в свою чергу, наголошувала, що КЗпП України передбачає обов'язок здійснення саме фактичного розрахунку необхідних виплат працівнику, а не надання розрахункового листа. Крім того, представник відповідача зазначає, що вирахування суми 81 215 грн. 46 коп. є необґрунтованою та безпідставною.

Суд, дослідивши характер спірних правовідносин, чинне законодавство України, заслухавши пояснення учасників процесу зазначає наступне.

Аналіз норм законодавства про працю визначає обов'язок здійснення виплат всіх сум, що йому належать від підприємства, установи, організації. Законодавство, зважаючи на положення ст..47 КЗпП України, не передбачає обов'язок відповідача надати документ підтвердження здійснення виплати автоматично із проведенням відповідних розрахунків, а зобов'язує лише «провести з ним розрахунок».

Представником відповідача на підтвердження факту здійснення розрахунків надано Витяг з платіжної відомості №192 від 10.10.2016 року «Про перерахування заробітної плати працівників» (а.с.66), згідно якого позивач отримав суму авансу до видачі 1000 грн. Представник відповідача пояснила, що ці кошти є авансом оплати заробітної плати.

Окрім того, представник відповідача у відзиві на позов та під час надання усних пояснень визначила порядок отримання суми 891, 68 грн. з посиланням на Витяг із розрахункового листа за жовтень 2016 року (а.с.118).

Згідно ст..127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, зокрема, при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію.

Згідно ст..22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

Відрахування, передбачене частиною першою цієї статті, не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв'язку з:

1) призовом або прийняттям (вступом) на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу;

2) переведенням працівника за його згодою на інше підприємство або переходом на виборну посаду у випадках, передбачених законами України;

3) відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв'язку з істотною зміною умов праці;

4) змінами в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

5) виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню даної роботи;

6) нез'явленням на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні;

7) поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

8) направленням на навчання;

9) виходом на пенсію.

Відрахування із заробітної плати за невідпрацьовані дні відпустки у разі смерті працівника не провадиться.

Дослідивши Витяг із розрахункового листа за жовтень 2016 року, проаналізувавши положенням чинного законодавства про працю, суд встановив наступне.

Позивачем за жовтень 2016 року нараховано заробітної плати, яка складається із окладу (689,20 грн), надбавки за ранг (22,00 грн), надбавки за вислугу років (106,68 грн), премій (671,97 грн) та суми індексації (145,53 грн).

Загальна сума складає 1635,38 грн.

З цієї суми, на виконання вимог ст..127 КЗпП України, відраховується 743,70 грн. за невідпрацьовані дні відпустки згідно розпорядження селищного голови №70-к від 12.10.2016 року (а.с. 59). Крім того, з урахуванням необхідності сплати податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18%, а військового збору у розмірі 1,5% сума до нарахування залишається 717,80 грн.

З урахуванням того, що позивачу було сплачено аванс у розмірі 1000 грн., у позивача сформувався борг перед відповідачем у розмірі 282,80 грн.

Представник відповідача під час надання усних пояснень зазначила, що даний борг позивачем було сплачено, про що свідчить витяг із виписок органів Державної казначейської служби (а.с. 67-68).

Позивач та його представник з приводу цього пояснень не надали.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що сума належних позивачу виплат, пов'язаних зі звільненням його з публічної служби, була сплачена відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність та стягнення кошів у сумі 891грн. 68 коп. є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Суд, крім того, вважає необхідним звернути увагу на те, що позивач під час надання усних пояснень часто зазначав на тому, що йому було затримано видачу трудової книжки. Жодних позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає в ненаданні трудової книжки або у її несвоєчасному наданні, позивачем не заявлено. Крім того, представником відповідача у судовому засіданні було надано копію витягу з книги обліку руху трудових книжок Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (а.с.137), згідно якої трудову книжку позивач отримав у день звільнення 12.10.2018 року., про що свідчить підпис ОСОБА_1

Позивач наполягав на тому, що він не ставив свій підпис у зазначеній книзі, проте від можливості проведення почеркознавчої експертизи відмовився. У суду з цього приводу не виникають сумніви щодо дійсності підпису, оскільки позивач не лише не надав доказів, що це не його підпис, а й втримався від проведення почеркознавчої експертизи.

Враховуючи вищевикладене, суд критично ставиться до тверджень позивача стосовно факту несвоєчасної видачі йому трудової книжки.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 81 215 грн. 46 коп., суд зазначає наступне.

Раніше судом вже було встановлено, що в розумінні КЗпП України розрахунком є фактична сплата працівнику, якого було звільнено, належних виплат. Оскільки факту несвоєчасної сплати заробітної плати судом встановлено не було, суд не вбачає будь-яких правових підстав щодо необхідності стягнення похідних сум у зв'язку із затримкою розрахунку.

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість і цієї позовної вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що позиваем не надано жодних обґрунтованих доводів на підтвердження власної правової позиції, відповідачем чітко та з посиланнями на норми чинного законодавства доведено правомірність вчинених дій, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем не понесені судові витрати, відсутні підстави для компенсування останніх за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (місцезнаходження:67780, Одеська область, м. Білгрод-Дністровський, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 3; код ЄДРПОУ 05383649) про визнання протиправної бездіяльності, стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за час затримки розрахунку- відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2018 року.

Суддя О.М. Тарасишина

.