Рішення № 78073011, 08.11.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

08 листопада 2018 р. Справа № 0240/3048/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Гродської В.О.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: Порхун Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Вінниці адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 22100, РНОКПП НОМЕР_1)

до управління державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 37836770 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Погребищенський районний сектор управління державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Б. Хмельницького, 81-г, м. Погребище, Вінницька область, код ЄДРПОУ 37836770)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Погребищенський районний сектор управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Підставою звернення до суду з даним позовом стало те, що відповідачем в особі Погребищенського РС УДМС України у Вінницькій області 20.03.2018 року листом за №42/311 позивачу відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Листом відповідача на заяву №К-110/6/0501-18 від 16.03.18 за підписом начальника Б.О.Наливайко додатково обґрунтовано відмову в оформленні та видачі паспорта. Дані діяння (бездіяльність) обґрунтована тим, що: 1) позивачем не були надані від цифровані відбитки пальців рук; 2) відсутні підстави для громадян на відмову через свої релігійні переконання (бажання) від отримання документів з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм або від внесення інформації до безконтактного електронного носія; 3) Законом та постановою не встановлено права громадян на отримання паспорта для виїзду за кордон без внесення інформації та сканувань пальців; 4) дії відповідача відповідають нормам закону; 5) ніхто не може бути увільнений від виконання своїх обов'язків перед державою або відмовлятися від виконання Законів за невизначеними мотивами.

Ухвалою суду від 12.09.2018 відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08.11.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування власної позиції ОСОБА_1 зазначив, що бездіяльність, що виразилась у відмові в оформленні та видачі паспорта як громадянину України для виїзду за кордон з мотивів ненадання відбитків пальців рук порушує Конституцію та міжнародне право. Позивач зазначає що відмова порушує його законні права, зокрема, рівності громадян у своїх правах та свободах, право на пересування за межами держави на рівних правах та умовах з іншими її громадянами та без втручання, право на автономне буття, право на дані особистого характеру, вимоги статті 19 Конституції, з наступних обставин, якими обґрунтовано вимоги позову.

Представник управління державної міграційної служби України у Вінницькій області проти задоволення позовних вимог заперечувала у повному обсязі та просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначено, що права позивача не порушено рішеннями, діями або бездіяльністю, а його заяву (Касьяненко Б.П.) розглянуто управлінням ДМС України у Вінницькій області у строки та порядку, передбачені законодавством про звернення громадян. Крім того, Управлінням ДМС України у Вінницькій області не створено перешкоди позивачу у реалізації права на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон, натомість надавалися повні та всебічні роз'яснення щодо порядку та процедури оформлення паспорту. Крім того, управлінням ДМС України у Вінницькій області не створено перешкоди позивачу у реалізації права на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон, натомість надавалися повні та всебічні роз'яснення щодо порядку та процедури оформлення паспорту.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, уповноваженого представника до суду не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням.

Досліджуючи матеріали справи судом встановлено.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернувся 16.03.2018 року за вх. К-110/6/0501-18 до управління ДМС України у Вінницькій області з метою подання документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон без надання відбитків пальців рук та внесення інформації до безконтактного електронного носія.

Відповідно до Закону України «Про звернення громадян» позивачу була надана відповідь на звернення 21.03.2018 за № ІС-110/6/0501-18/0501.9/12935-18, та роз'яснено правила та процедуру оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Зокрема, листом №К-110/6/0501-18 від 16.03.2018 управління ДМС України у Вінницькій області надано відповідь на заяву. Зазначено, що за результатами розгляду заяви управління ДМС України у Вінницькій області повідомило про наступне. Правовідносини, щодо отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон регулюються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року за №5492-VІ, та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення» від 07.05.2014 року за № 152.

Законом України за №1474-VІІ від 14.07.2016 року, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» викладено у новій редакції статтю 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що затверджують громадянство України посвідчують особу чи її спеціальний статус», в якій вже відсутні підстави громадян на відмову через свої релігійні переконання (бажання) від отримання документів з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм, або від внесення інформації до безконтактного електронного носія.

Відтак, виконання права (бажання) ОСОБА_1 щодо отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон відбувається (реалізовується) виключно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення» від 07.05.2014 року за № 152.

Жодних інших прав бажань привілеїв, переваг, додаткових вимог, релігійних переконань (визначень) Законом та постановою не встановлено, щодо надання права громадянам на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон без внесення інформації та сканувань пальців.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначаються Законом України від 20.11.2012 №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон України №5492-VI).

Відповідно до абзацу першого ч.1 ст.4 Закону України №5492-VI єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Положеннями абзацу третього ч.1 ст.4 Закону України №5492-VI визначено, що єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до п.6, п.7 ч.1 ст.3 Закону України №5492-VI для цілей цього Закону нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо; ім'я особи - прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-УІІІ внесено зміни до Закону України №5492-VI, які набрали чинності з 1 жовтня 2016 року.

Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону України №5492-VI визначено, що термін «безконтактний електронний носій» вживається у значенні, як імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов'язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, це паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Частиною 3 ст.13 Закону України №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші визначені Законом документи містять безконтактний електронний носій.

Нормами ч.1, 2, 5 ст.15 Закону України №5492-VI встановлені вимоги до бланків документів та їх форми, а саме: бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення. Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Бланки документів, в які імплантовано безконтактний електронний носій для внесення персональних даних, біометричних даних, параметрів та іншої інформації про особу, повинні бути виконані багатокомпонентним захисним друком, містити символ електронного документа, інформацію про підприємство, на якому виготовлено бланк документа, зображення малого Державного Герба України.

Згідно з вимогами ч.1-4,7 ст.22 Закону України №5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну. Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягни шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягни шістнадцятирічного віку, - на 10 років. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних. До паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) тип документа; 4) код держави; 5) номер документа; 6) ім'я особи; 7) громадянство; 8) дата народження; 9) унікальний номер запису в Реєстрі; 10) стать; 11) місце народження; 12) дата видачі документа; 13) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 14) дата закінчення строку дії документа; 15) відцифрований образ обличчя особи; 16) відцифрований підпис особи; 17) дані про перебування на консульському обліку (за бажанням особи або її представника, представника закладу, який виконує функції опікуна чи піклувальника над особою).

Відповідно до частини другої статті 15 та частини другої статті 22 Закону України №5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 07.05.2014 №152 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 №1001) «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон» , якою затверджені зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2 та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Частиною четвертою цієї постанови визначено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 20 грудня 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 20 грудня 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

З огляду на викладене, відповідно до норм чинного законодавства з 20.12.2016 органи та підрозділи Державної міграційної служби здійснюють прийом документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон лише з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено вказаною постановою.

Також, суд хоче відмітити, що відповідно до п.12 ч.1, ч.3, 7 ст.7 Закону України №5492-VI до Реєстру вноситься, визначена частиною 1 цієї статті, інформація про особу, а саме: відцифровані відбитки пальців рук особи (у разі оформлення, зокрема: паспорта громадянина України для виїзду за кордон). Інформація в Реєстрі зберігається для визначених цим Законом цілей. Порядок отримання, вилучення з Реєстру та знищення відцифрованих відбитків пальців рук встановлює Кабінет Міністрів України. Відцифровані відбитки пальців рук особи після внесення до безконтактного електронного носія та видачі документа особі вилучаються з Реєстру та знищуються. Шаблони відцифрованих відбитків пальців рук особи використовуються лише для цілей ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну передбачених цим Законом документів. Передача шаблонів відцифрованих відбитків пальців рук особи забороняється. Повноваження щодо отримання відцифрованих відбитків пальців рук та забезпечення їх захисту відповідно до законодавства покладається на уповноважених суб'єктів, передбачених пунктами 1, 2,4-7 частини першої статті 2 цього Закону. Відцифровані відбитки пальців рук особи отримуються після досягнення нею дванадцятирічного віку.

При цьому, відповідно до ст.8 Закону України №5492-VI внесена до Єдиного державного демографічного реєстру інформація є конфіденційною. Нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою. Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься у Реєстрі, здійснюються відповідно до закону.

Суд також зауважує, що відповідно до ч.4 ст.13 Закону України №5492-VI, особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Вказана норма гарантує право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України.

А паспорт громадянина України для виїзду за кордон відповідно до ч.4 ст.22 Закону України №5492-VI є за формою іншим документом і виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.

Таким чином, прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія з 20 грудня 2016 року припинено. А відтак, у відповідача відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія.

Крім того, суд зазначає, що лист відповідача у відповідь на заяву №К-110/6/0501-18 від 16.03.2018 не є по суті рішенням про відмову у видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а лише листом відповіддю на його заяву та містить посилання на діюче законодавство України, яке передбачає оформлення і видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій.

Щодо доводів позивача про його релігійні переконання слід зазначити наступне.

Нормами ст.35 Конституції України передбачено право на свободу світогляду і віросповідання, але також визначено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви; ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Жодних виключень з цього обов'язку ані ст.35 Конституції України, ані ч.4 ст.13 Закону України №5492-VI - не містять.

Стаття 68 Основного Закону України передбачає обов'язок кожного щодо неухильного додержання Конституції України та законів України.

Згідно з ст.2 Закону України від 23.04.1991 №987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон України №987-ХІІ) в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України №987-ХІІ кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відтак, ст.3 Закону України №987-ХІІ чітко визначено у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.

Відповідно до ст.4 Закону України №987-ХІІ громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Як зазначено у ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, виходячи з аналізу вказаних норм, будь-яке встановлення прямих чи непрямих переваг громадянам залежно від їх ставлення до релігії є неприпустимим.

Суд вважає, що посилання позивача на відмову від виконання законів за мотивами релігійних переконань є неприпустимим та таким, що не може бути враховано органами державної влади, їх посадовими особами, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція закріплена постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018 у справі № 806/3744/17.

Суд також зауважує, що позивач у судовому засіданні неодноразово посилався на правову позицію Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № Пз/9901/2/18 (806/3265/17).

Проте, слід зауважити, що вказана правова позиція стосується визнання протиправною відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, а аж ніяк не паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд також застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У п.125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі "S.A.S. проти Франції" (Заява №43835/11) зазначено: "… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції" [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі "Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі "Kalac проти Туреччини" від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). … 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі "D.H. та інші проти Чеської Республіки" [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою "об'єктивних і достатніх підстав", тобто, якщо вони не служать досягненню "легітимної мети" або якщо не забезпечено "належного пропорційного співвідношення" між використовуваними засобами та поставленою метою…".

З наведених позивачем доводів судом не встановлено порушень ст.9 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про те, що в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар