Постанова № 78063204, 21.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5551/18

Номер справи місцевого суду: 522/9998/17

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

з участю секретаря Бєляєвої А.О.

імена (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_2

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Одесагаз»

представник відповідача - Ковальова Наталя Анатоліївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» про зобов'язання встановити в квартирі квартирний лічильник газу та зобов'язання здійснювати відповідні розрахунки за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2018 року (суддя Домусчі Л.В.)

в с т а н о в и в:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ПАТ «Одесагаз» про зобов'язання встановити в квартирі квартирний лічильник газу та зобов'язання здійснювати відповідні розрахунки, посилаючись на те, що між ним, мешканцем будинку АДРЕСА_1, та ПАТ «Одесагаз» 03.08.2015 року було укладено договір №167711 про надання послуг з газопостачання, в якому зазначено, що розрахунки за спожитий газ за відсутності лічильників газу визначаються згідно постанови КМУ №619 від 08.06.1996р. Проте, працівники ПАТ «Одесагаз», без відома балансоутримувача будинку, без попереднього обговорення договору по розрахунку за спожитий газ з усіма мешканцями, встановили загальнобудинковий вузол обліку природного газу в житловому будинку за вищевказаною адресою, чим, на думку позивача, грубо порушили норми Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Також, позивач зазначав, що двічі звертався до відповідача з проханням забезпечити встановлення квартирного лічильника газу, замість загальнобудинкового, на що отримав відповідь, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу проводиться у межах чинного законодавства, керуючись підзаконними нормативними актами.

Однак, позивач вважає, що підзаконні нормативні акти не відміняють положення Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» від 16 червня 2011 року №3533, згідно якого, до встановлення квартирних лічильників, розрахунки за спожитий газ мають здійснюватись за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України від 08 червня 1996 року №619, тому звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати ПАТ «Одесагаз» встановити в його квартирі квартирний лічильник газу за кошти газорозподільних підприємств до 01 січня 2018 року, а розрахунки за спожитий газ, до встановлення лічильника, здійснювати за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

У судовому засіданні позивач позов підтримав.

Представник відповідача заперечував проти позову.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2018 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «Одесагаз» задоволено частково. Зобов'язано ПАТ «Одесагаз» встановити ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 лічильник газу за кошти ПАТ «Одесагаз» до 01.01.2021р. До встановлення ОСОБА_2 лічильника газу, зобов'язано ПАТ «Одесагаз проводити розрахунки за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України. Відмовлено у частині позовних вимог щодо встановлення лічильника до 01.01.2018р.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Одесагаз» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині зобов'язання ПАТ «Одесагаз» встановити за власні кошти ОСОБА_2 лічильник газу до 01 січня 2021 року та проводити певні розрахунки за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України до моменту встановлення лічильника, в інший частині рішення просить залишити без змін, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини справи.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ПАТ «Одесагаз» зазначає, що рішення суду ґрунтується на припущеннях та жодним чином не підтверджується належними доказами наявними у матеріалах справи, зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню.

У своїх запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2, зазначає, що доводи апеляційної скарги на рішення суду безпідставні і суперечать вимогам Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та Закону України «Про ринок природного газу», оскільки суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території зобов'язані забезпечити установку саме квартирних лічильників, а не загально будинкових, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 є мешканцем квартири за адресою: АДРЕСА_1, та споживачем природного газу, відповідно до укладених договорів.

З 21.01.2016 року у вказаному будинку АДРЕСА_1 зареєстровано ОСББ «Тінистий 13-а», що підтверджується інформацією з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

01 листопада 2016 року ПАТ «Одесагаз» було встановлено та прийнято в експлуатацію загальнобудинковий вузол обліку в будинку за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчить акт від 01.11.2016 року.

Між балансоутримувачем вказаного будинку (КП ЖКС «Фонтанський») та ПАТ «Одесагаз» 01.11.2016 року було укладено договір про зняття показників загальнобудинкового вузла обліку природного газу, встановленого за адресою: АДРЕСА_1, однак, доказів щодо того, що зазначений будинок знаходиться на балансі КП «ЖКС «Фонтанський» судом не встановлено.

Також судом встановлено, що згідно протоколу загальних зборів мешканців будинку ОСББ «Тіниста 13» від 25.12.2016 року та від 28.01.2017 року, мешканці будинку вирішили звернутись до ПАТ «Одесагаз» з проханням відключити будинок від загальнобудинкового вузла обліку газу та просили встановити квартирні лічильники.

Судом встановлено, що позивач не погоджуючись з діями відповідача з встановлення єдиного загальнобудинкового вузла обліку з іншими мешканцями будинку за адресою: АДРЕСА_1, зверталися до ПАТ «Одесагаз» з приводу безкоштовного встановлення в їх квартирах індивідуальних лічильників газу замість загальнобудинкового лічильника газу, що підтверджується протоколом зібрання мешканців будинку від 25.12.2016 року та реєстром відповідних заяв мешканців будинку.

Листом від 07.02.2017 року вих.№ 345/21 ПАТ «Одесагаз» було фактично відмовлено мешканцям у вставленні індивідуальних лічильників та повідомлено, що ПАТ «Одесагаз» зобов'язане забезпечити вузлами обліку природного газу всі категорії споживачів до 01.01.2018р. Закон не передбачає встановлення лише індивідуальних лічильників газу в кожній квартирі або будинку та пільг щодо встановлення вузлів обліку природного газу за кошти газорозподільного підприємства, також зазначили, що Постановою НКРЕКП від 24.03.2016р. № 404 затверджено План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Одесагаз» на 2016-2025 роки на підставі пооб'єктного переліку багатоквартирних будинків, які необхідно обладнати загальнобудинковими вузлами обліку природного газу. Відповідно до постанови КМУ від 16.05.2002 року №620 24.09.2016 року ПАТ «Одесагаз» за адресою: АДРЕСА_1 здійснено встановлення загальнобудинкового вузла обліку природного газу на групу будинків, зазначено, що ПАТ «Одесагаз» діяло виключно в межах чинного законодавства України.

Суд вірно зазначив, що Закон України «Про ринок природного газу» розділив функцій постачання та розподілу природного газу.

З 1 липня 2015 року ПАТ «Одесагаз», як Оператор ГРМ, здійснює виключно діяльність з розподілу природного газу.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, засновано на принципі вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співробітництва, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначаються Законом України «Про ринок природного газу».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок природного газу» державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Згідно з п. 32 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, Регулятором є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Пунктом 37 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» споживачі природного газу - фізичні особи (населення), фізичні особи - підприємці та юридичні особи, які відповідно до договору користуються послугами з газопостачання та використовують природний газ для приготування їжі, опалення, підігріву води, а також як паливо або сировину.

Статтею 4 гл. 1 розділу I Кодексу газорозподільних систем зазначено, що побутовий споживач - споживач, що є фізичною особою та придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх житлових приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Відповідно до ст. 18 Кодексу газорозподільних систем приладовий облік природного газу здійснюється з метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання. Приладовий облік природного газу здійснюється з метою визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягів його споживання та/або реалізації, на підставі яких проводяться взаєморозрахунки суб'єктів ринку природного газу. Постачання природного газу споживачам здійснюється за умови наявності вузла обліку природного газу. Побутові споживачі у разі відсутності приладів обліку природного газу споживають природний газ за нормами, встановленими законодавством, до термінів, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Згідно з п. 1 - 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» вузол обліку природного газу - сукупність засобів вимірювальної техніки та допоміжних засобів, призначених для вимірювання, реєстрації результатів вимірювання та розрахунків об'єму природного газу, зведеного до стандартних умов, що складається з одного або кількох вимірювальних комплексів та/або: лічильника газу в комплекті з реєструвальними приладами температури і тиску газу; лічильника газу в комплекті з показувальними приладами температури і тиску газу; лічильника газу, вимоги до якого встановлюються нормативно-правовими і нормативно-технічними документами; комерційний (приладовий) облік природного газу (далі - облік природного газу) - визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягу споживання та/або реалізації природного газу, на підставі якого проводяться взаєморозрахунки між споживачами природного газу та суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу; лічильник газу - засіб вимірювальної техніки, який використовується для вимірювання, запам'ятовування та відображення об'єму газу, що проходить через нього.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку: 1) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 1 січня 2018 року; 2) для інших споживачів - з 1 липня 2011 року.

Приписами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» у разі відмови населення від встановлення суб'єктами господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, лічильників газу розподіл природного газу припиняється населенню, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - з 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - з 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - з 1 січня 2018 року.

Враховуючи вищезазначене, суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані в термін до 01.01.2018 року для зазначеної групи населення забезпечити встановлення лічильників газу, як індивідуальних так і загальнобудинкових, що забезпечить 100% облік спожитого природного газу населенням.

При цьому, у разі не встановлення населенню у строки, зазначені у ч. 1 ст. 6 Закону, лічильників газу з вини суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України (положення ч. 1 ст. 6 Закону).

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 року прийнято постанову N 2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем», яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за N 1379/27824.

Так, абз.7 п. 3 гл.4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем було викладено в наступній редакції: «Якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу, відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об'єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об'ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 10 до цього Кодексу».

Постановою від 11.08.2016 року N 1418 «Про затвердження змін до деяких постанов НКРЕКП», ПАТ «Одесагаз» було внесено зміни до абз.7 п.3 гл.4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, а саме в абзац сьомий після слів «лічильником газу» доповнити словами «(індивідуальним або загальнобудинковим)», а після слів «об'єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу» доповнити словом «(алокація)».

Отже, після внесених змін абз.7 п.3 гл.4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем викладено в наступній редакції: «Якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об'єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу (алокація) по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об'ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 15 до цього Кодексу».

Між тим, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2018 року (справа №826/1413/17), залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018 року, було визнано незаконним, таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та визнано нечинним в окремій частині Кодексу газорозподільних систем, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 року N 2494, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 листопада 2015 року N 2845, від 10 березня 2016 N 304, від 11 серпня 2016 року N 1418, а саме в частині слів «… або загально будинковим», які містяться в абзаці сьомому пункту 3 глави 4 розділу IX цього Кодексу.

У відповідності до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Стаття 13 Закону України «Про ринок природного газу» не передбачає одноособово побутовим споживачем відмовитись від встановлення загальнобудинкового лічильника газу та не передбачає його обов'язку надавати згоду на встановлення загальнобудинкового лічильника газу. Проте, судом враховано, що в даному будинку було створено ОСББ «Тіниста 13-а», який не надавав свою згоду як балансоутримувач на встановлення загальнобудинкового вузла обліку і з яким не укладався відповідний договір.

У відповідності до п. 1 ч. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ОСОБА_2 є споживачами газу за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 від встановлення у його квартирі індивідуального лічильника газу за рахунок оператора газорозподільних мереж не відмовлявся.

Судом вірно зазначено, що особисті рахунки відкриті на кожного із споживачів, а не на весь будинок. Якби акт про порушення складався на конкретного побутового споживача, який не дає встановити лічильник у квартиру, тоді б він був відповідальним за відмову від встановлення лічильника у квартиру, але не на будинок.

Крім цього, встановлення загальнобудинкового вузлу обліку газу в процесі споживання газу не відображає фактичного споживання газу кожним споживачем багатоквартирного будинку окремо, що породжує нарахування сум за споживання газу, який насправді не використовувалось споживачем.

Отже, якщо у побутового споживача не встановлено індивідуального лічильника, то в даному випадку відбувається математичний розрахунок спожитого газу оператором газорозподільної системи між споживачами у яких є квартирні лічильники газу та у яких немає таких лічильників, а отже неможливо встановити та перевірити правильність такого розрахунку.

З матеріалів справи та норм права вбачається, що в даному випадку порушуються права позивача, що призводить до невідповідності умов договору на постачання природного газу між споживачем та газорозподільною компанією, яким передбачено, оскільки кошти сплачуються споживачем тільки за той газ, який він дійсно спожив, проте такий облік газу порушує вимоги ст. 18 Закону України «Про ринок природного газу».

Згідно з положеннями частини першої статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі, з 1 січня 2016 року.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про зобов'язання встановити в квартирі квартирний лічильник газу та зобов'язання здійснювати відповідні розрахунки, суд виходив з того, що Законом України передбачається встановлення лічильників кожному споживачеві, тобто наявність будинкового лічильника газу для населення, що проживає у квартирах багатоквартирних будинках та приватних будинках, у яких природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі, не є підставою для невстановлення індивідуальних лічильників кожному споживачеві.

Щодо джерел фінансування, судом зазначено, що вони визначені статтею 3 Закону України, зокрема, індивідуальні лічильники населенню встановлюються за кошти газорозподільних підприємств.

Положення ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (зміни до якого були внесені Законом України від 21.12.2017 року, який набрав чинності 19.01.2018 року), в редакції на час винесення рішення), суб'єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язані: 1) забезпечити встановлення лічильників газу: а) для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Отже, зважаючи на те, що на час вирішення даного спору по суті редакції Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» була змінена та було визначено інший строк для забезпечення лічильників газу, а оскільки закони не мають зворотної сили, суд не вбачав підстав для задоволення позову ОСОБА_2 у частині позовних вимог щодо встановлення лічильника у термін до 01.01.2018 року.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до обґрунтованого висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_2 та наявність підстав для задоволення його вимог в частині зобов'язання ПАТ «Одесагаз» встановити ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 лічильник газу за кошти ПАТ «Одесагаз» до 01.01.2021р.. До встановлення ОСОБА_2 лічильника газу в квартирі АДРЕСА_1 зобов'язати ПАТ «Одесагаз» проводити певні розрахунки за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст. 263 ч. 4 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного суду.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постанові № 14-347 цс18 від 07 листопада 2018 року.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ПАТ Одесагаз» про те, що рішення суду ґрунтується на припущеннях та жодним чином не підтверджується належними доказами наявними у матеріалах справи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд розглядаючи справу ухвалив законне та обґрунтоване рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та приймаючи рішення керувався виключно нормами чинного законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення рішення суду, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційної скарги доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, та задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 22 листопада 2018 року.

Головуючий ________ О.С. Комлева

Судді ________ О.Г. Журавльов

________ Ю.І. Кравець