Рішення № 78061375, 22.11.2018, Київський районний суд м. Одеси

__________________

Справа № 520/9836/18

Провадження № 2/520/5569/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2018 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Куриленко О.М.

за участю секретаря – Баранової Ю.О.

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2Ю

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ», про визнання дій незаконними та зобов’язання провести перерахунок,

В С Т А Н О В И В :

02 серпня 2018 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить ухвалити рішення, яким визнати незаконними дії ОСОБА_4 акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» з нарахування ОСОБА_1 боргу по особовому рахунку № 10259185 в розмірі 558,46 гривень за послуги з постачання газу в квартирі АДРЕСА_1 станом на 01 липня 2018 року. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «ОДЕСАГАЗ» провести перерахунок плати за послуги з постачання газу в квартиру АДРЕСА_2 за показаннями лічильника газу виходячи з того, що ОСОБА_1 почала споживати дану послугу починаючи з показань лічильника газу – 571,713 м3.

Свої вимоги мотивувала тим, що відповідачем протиправно включено борг, який утворився в період, коли вона не проживала в сірній квартирі, а отже й не споживала послуг з постачання газу.

Ухвалою судді від 06 серпня 2018 року провадження у справі було відкрито та призначено судове засідання.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягали на його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» - ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позову, вказуючи на те, що ПАТ «ОДЕСАГАЗ» не є належним відповідачем у даній справі, так як питання нарахування та стягнення заборгованоситі належить до повноважень ТОВ "Одесагаз-постачання".

Представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ» у судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в матеріалах справи міститься письмові пояснення третьої особи, в яких у задоволенні позову представник просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, щ 5 лютого 1979 року виконавчим комітетом Київської райради народних депутатів ОСОБА_1 на склад сім’ї з чотирьох осіб (батько ОСОБА_5, мати ОСОБА_6, син ОСОБА_7В.) видано ордер № 148 серії КР на право заселення трикімнатної квартири № 56 житловою площею 37,63 кв. м в будинку № 88 по вул. Чорноморська дорога в м. Одесі.

27 січня 2004 року Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради ОСОБА_1 на підставі розпорядження органу приватизації від 27 січня 2004 року №181197 видано свідоцтво про право приватної власності на житло квартиру АДРЕСА_3 (раніше вул. Чорноморська дорога). Державна реєстрація права власності на підставі виданого 5 травня 2010 року дублікату проведена 25 травня 2010 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2004 року в справі №2-1276/2004 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_1 про визнання угоди дійсною, визнання права власності визнано дійсною укладену у простій письмовій формі угоду від 31 січня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4; визнано за ОСОБА_8 право власності на квартиру.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2004 року за позовом ОСОБА_8 ОСОБА_1 зобов’язано не перешкоджати ОСОБА_8 у користуванні квартирою № 56 по вул. Люстдорфська дорога, 88 в м. Одесі, знято ОСОБА_1 з реєстраційного обліку по квартирі.

Згідно договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_9, діючим від імені ОСОБА_8, та ОСОБА_10, посвідченого 25 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрованого в реєстрі за №1839, ОСОБА_10 купив квартиру АДРЕСА_4.

Згідно договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_12, посвідченого державним нотаріусом першої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_13, зареєстровано в реєстрі за № 4-6145, ОСОБА_12 купила квартиру АДРЕСА_5.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2004 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 листопада 2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2004 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2010 року, за позовом ОСОБА_1. визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, укладений між ОСОБА_9, діючим від імені ОСОБА_8, та ОСОБА_10, посвідчений 25 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_12, посвідчений 24 листопада 2004 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_13; ОСОБА_1 вселено в квартиру, ОСОБА_12 з квартири виселено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року рішення Київського районного суду м.Одеси від 17 березня 2009 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, укладений між ОСОБА_9, діючим від імені ОСОБА_8, та ОСОБА_10, посвідчений 25 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_12, посвідчений 24 листопада 2004 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_13; вселено ОСОБА_1 в квартиру, визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру, виселено ОСОБА_12 з квартири.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2012 року рішення Київського районного суду Одеської області від 26 вересня 2012 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними правочинів, визнання права власності, вселення, виселення відмовлено з підстав неправильно обраного способу захисту порушеного права.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2012 року у відкритті касаційного провадження на рішення апеляційного суду Одеської області від 27 листопада 2012 року відмовлено.

Після чого, 25 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_12, ОСОБА_14, за участю третіх осіб ОСОБА_8, ОСОБА_10 про визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна, виселення .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2014 року позов задоволено.

Вказані обставини встановлені в рішенні Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 05.03.2015 року, яким апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2014 року – скасовано. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_12, ОСОБА_14, за участю третіх осіб ОСОБА_8, ОСОБА_10 про визнання права власності на нерухоме майно, витребування майна, виселення – задоволено частково. Витребувано квартиру АДРЕСА_7 від ОСОБА_12 як набувача за відплатним договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори 24 листопада 2004 року за реєстровим номером 4-6145, на користь ОСОБА_1 як власника відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 27 січня 2004 року управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради. Виселено ОСОБА_12, ОСОБА_14 з квартири АДРЕСА_7.

Зазначено, що рішення про витребування нерухомого майна є підставою для скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_12 на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_7, проведеної на підставі посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори 24 листопада 2004 року за реєстровим номером 4-6145 договору купівлі-продажу, та поновлення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_7 на підставі виданого 27 січня 2004 року управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради свідоцтва про право власності на житло.

Відповідно до частини 4 та 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням чи вироком суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються наступні умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

Як роз'яснено у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що відповідачем протиправно включено борг у сумі 558,46 гривень за послуги з постачання газу в квартирі АДРЕСА_1 станом на 01 липня 2018 року, який утворився в період, коли вона не проживала в квартирі.

Судом достовірно встановлено, що в період з 26.10.2004 року по 20.05.2015 року позивач, ОСОБА_1 не проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Як вбачається з Акту державного виконавця, складеного 20 травня 2015 року, на час виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 05.03.2015 року та передачі ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 показання лічильника газу становили: 00571, 713 куб.м.

Разом з тим, відповідно до довідок про борги та нарахування за комунальні послуги від 11.04.2015 року та 13.05.2015 року, станом на 01.04.2015 року та на 01.05.2015 року, сума боргу перед ПАТ «ОДЕСАГАЗ» по особовому рахунку № 265468 становила 63, 28 грн., показники лічильники газу становили – 468 куб.м.

15 червня 2015 року позивач звернулась до ОСОБА_4 акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ» з заявою про перерахунок плати за комунальні послуги з 20.05.2015 року, тобто з моменту їх споживання.

Проте матеріали справи не містять відповіді на дане звернення.

В подальшому, позивач звернулась до ПАТ «ОДЕСАГАЗ» з заявою про переоформлення особового рахунку, в результаті чого 14.06.2016 року уповноваженими особами ПАТ «ОДЕСАГАЗ» було проведено обстеження, за результатами якого складено Акт № 4664 від 14.06.2016 року, в якому зазначено новий номер особового рахунку – 10259185 на постачання газу в квартиру АДРЕСА_1, оформлений на ім’я позивача та зазначено показники лічильника – 00571 куб.м.

Також судом встановлено, що в липні 2018 року позивач звернулась до ТОВ «ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ» з заявою щодо надання розрахунку спожитого за місцем її мешкання газу.

На вказане звернення ОСОБА_1 отримала лист № 10.0-023303 від 17.07.2018 року, в якому міститься розрахунок нарахування вартості спожитого газу у квартирі АДРЕСА_1, та станом на 01 липня 2018 року їй нараховано борг у розмірі 558, 46 грн.

У преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Відповідно до ч.ч. 2,3,4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Пунктом 1 частиною 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому право прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 7,13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (центральне постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримування, укладення договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Статтями 20, 21 Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язки виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

У відповідності зі ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію, інші послуги) стягується, крім квартирної плати, по затвердженим у встановленому порядку тарифам.

ПАТ «ОДЕСАГАЗ» здійснює діяльність з розподілу природного газу та діє на підставі Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494 та зареєстрованого в МЮУ 06 листопада 2015 р. за № 1379/27824, а також затвердженого Постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2498 Типового договору розподілу природного газу.

Нормативно-правове регулювання відносин, що виникають на ринку розподілу природного газу між газорозподільними підприємствами та споживачами їх послуг здійснюється на підставі наступних законодавчих актів: Закону України «Про ринок природного газу» від 09 квітня 2015 року, постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 30 вересня 2015 року № 2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу», Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496, Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494.

У відповідності до підпункту 33 пункту 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», ринок природного газу це - сукупність правовідносин, що виникають зокрема у процесі постачання природного газу, а також надання послуг з його розподілу.

Відповідно до підпункту 35 пункту 1 статті 1 даного Закону розподіл природного газу це - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу.

За приписами підпункту 17 пункту 1 статті 1 даного Закону оператор газорозподільної системи це - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників).

У відповідності до пункту 2 статті 37 даного Закону оператор газорозподільної системи провадить діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, що видається Регулятором.

Підпунктом 32 пункту 1 статті 1 даного Закону визначено, що Регулятор це - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

У відповідності до статті 38 даного Закону права та обов`язки оператора газорозподільної системи визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, кодексом газотранспортної системи, кодексом газорозподільних систем, а також договором розподілу природного газу.

У відповідності до вказаних приписів законодавства, ПАТ «ОДЕСАГАЗ» серед, суб`єктів ринку природного газу, кваліфікується як Оператор газорозподільної системи.

Згідно пункту 2 статті 37 глави 5 Закону України «Про ринок природного газу», оператор газорозподільної системи проводить діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, що видається Регулятором.

Положення Кодексу газорозподільних систем надають наступне визначення оператора газорозподільних систем (оператора ГРМ) суб’єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб’єктами ринку природного газу правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем, у тому числі в розрізі ринку природного газу визначено Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП № 2494 від 30 вересня 2015 року.

Згідно до пункту 3 глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, його дія поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об’єкти яких підключені до газорозподільних систем, та на їх постачальників.

Відповідно до пункту 1 глави 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем Оператор ГРМ в установленому законодавством порядку має право припинити/обмежити газопостачання (розподіл природного газу) на об’єкт споживача (у тому числі побутового споживача) з дотриманням ПБСГ та нормативних документів, що визначають порядок обмеження/припинення природного газу у разі подання споживачем або його постачальником (який уклав з Оператором ГРМ договір на виконання робіт, пов’язаних з припиненням/обмеженням газопостачання споживачам) письмової заяви про припинення газопостачання.

Абзацом 13 пункту 1 глави 7 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем передбачено, що у разі якщо припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об’єкт побутового споживача буде здійснюватися у випадках, визначених у підпунктах 1 - 6 (крім випадку подання споживачем письмової заяви про припинення газопостачання), 9 цього пункту, Оператор ГРМ має надати повідомлення про припинення газопостачання/розподілу природного газу побутовому споживачу не менше ніж за три доби до запланованої дати припинення газопостачання (розподілу природного газу). При цьому в повідомленні мають бути зазначені підстави та дата припинення газопостачання (розподілу природного газу).

Пунктом 6 глави 7 розділу VІ Кодексу газорозподільних систем визначено, що відновлення газопостачання (розподілу природного газу) здійснюється Оператором ГРМ протягом двох робочих днів у містах та п`яти календарних днів у сільській місцевості за письмовим зверненням споживача (його постачальника) про відновлення газопостачання (розподілу природного газу) та після усунення порушень (за їх наявності) і відшкодування Оператору ГРМ витрат на припинення та відновлення газопостачання (розподілу природного газу).

Згідно з Кодексом ГРМ, споживач зобов'язаний щомісячно з 1-го по 5-е число (включно) повідомляти Оператора ГРМ - «Одесагаз» про фактичні показання газового лічильника на останній день попереднього місяця.

У тому випадку, якщо абонент не повідомив свої свідчення з 1-го по 5-е число, йому проводиться планове нарахування оплати по розрахунковим показання лічильника на останній день попереднього місяця. У разі неотримання Оператором до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника газу за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об'єм розподілу та споживання природного газу по об'єму споживача за розрахунковий період визначається Оператором на рівні планового місячного об'єму споживання на відповідний період, що розраховуються, виходячи з групи споживання побутового споживача, з урахуванням вимог Кодексу. Якщо за підсумками наступного місяця споживач своєчасно надасть покази лічильника газу, формування об'єму розподілу та споживання природного газу за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показань.

На підставі вимог договору про надання населенню послуг з газопостачання, споживач зобов'язаний здійснювати оплату за природний газ до 10-го числа наступного місяця.

Разом з тим, згідно Закону України «Про ринок природного газу» ТОВ «ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ» здійснює контроль щодо оплат за спожитий природний газ отримання рахунків на оплату за спожитий природний газ, фінансового стану особових рахунків споживачів, а також щодо питань пільг та субсидій

Отже, виходячи з наведеного, судом встановлено, що ПАТ «ОДЕСАГАЗ» не здійснює господарську діяльність з постачання природного газу побутовим споживачам у зв'язку з відсутністю відповідної ліцензії, а від так, суд вважає, що ПАТ «ОДЕСАГАЗ» не є належним відповідачем у даній справі, так як позивач просить визнати незаконним дії відповідача з нарахування боргу станом на 01 липня 2018 року. Разом з тим, саме ТОВ "Одесагаз-постачання" здійснює контроль щодо оплат за спожитий природний газ, отримання рахунків на оплату за спожитий газ, фінансового стану особових рахунків споживачів, пільг та субсидій.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а позивач не позбавлений права звернутись з вказаними вимогами до належного відповідача, яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ».

Керуючись Законом України «Про ринок природного газу» від 09 квітня 2015 року, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу», Правилами постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496, Кодексом газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2494. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 -284 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовну ОСОБА_1 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «ОДЕСАГАЗ», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОДЕСАГАЗ-ПОСТАЧАННЯ», про визнання дій незаконними та зобов’язання провести перерахунок – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 23 листопада 2018 року