Рішення № 78052496, 10.09.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

10.09.2018 Єдиний унікальний номер 205/4784/17

Провадження №2/205/4784/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Сербена О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області до ОСОБА_1, треті особи: начальник Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_2, перший заступник начальника Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_3, заступник начальника Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_4, начальник медичної служби Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_5, начальник 8 ДПРЗ Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації юридичної особи, зобов’язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 26 липня 2017 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації юридичної особи, зобов’язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди (а.с.1-8).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 листом від 26 червня 2017 року направив до Міністерства внутрішніх справ України заяву, яка за своїм змістом порочить честь, гідність та ділову репутацію Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Позивач ознайомлений із вказаною заявою 20 липня 2017 року, інформація яка викладена у вказаному листі не відповідає дійсності та являється наклепом.

Посилаючись на викладені обставини та обґрунтування позову позивач уточнивши позовні вимоги просить суд зобов’язати ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію, викладену у листі від 26 червня 2017 року, яка принижує ділову репутацію Головного управління.

В ході розгляду справи до участі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору залучено - начальника Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_2, першого заступника начальника Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_3, заступника начальника Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_4, начальника медичної служби Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_5, начальника 8 ДПРЗ Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_6.

Про день, час та місце судового розгляду учасники справи повідомлялись відповідно до вимог ст.ст.128-129 ЦПК України (а.с.157).

Позивач в особі свого представника за довіреністю ОСОБА_7, до суду надав письмову заяву, в якій просить відкласти розгляд справи (а.с.159).

Відповідач до суду надав письмову заяву, в якій просить розглядати справу без своєї участі. У задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі (а.с.158).

Треті особи – ОСОБА_6, ОСОБА_2а., ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судове засідання не з’явились. До суду надали письмові заяви, в яких просять справу розглядати без своєї участі, вимоги позову підтримують та просять задовольнити (а.с.112-116,151-154). Також, треті особи надавали письмові пояснення, в яких вимоги позову підтримують (а.с.146-150).

Третя особа – ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилась. Письмових заяв про розгляд справи без своєї участі не надавала. У письмових поясненнях наданих раніше позовні вимоги підтримала та не заперечувала проти їх задоволення

У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ст.. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб (а.с.76-82).

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходить службу в ДСНС України в Дніпропетровській області.

Листом від 26 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства внутрішніх справ України, в якій посилаючись на викладені обставини, просить провести відповідну службову перевірку дій керівництва ДСНС України в Дніпропетровській області; в разі виявленні фактів скоєння особами керівницького складу ДСНС України в Дніпропетровській області кримінальних правопорушень (злочинів), адміністративних або службових проступків – вжити відповідних заходів (а.с.10-13).

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, ч.1 ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Це право також закріплено у ст.10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та в інших міжнародно-правових актах.

В силу положень ст. 5 Закону України «Про інформацію» № 2657-XII від 02.10.1992 року, одним з принципів інформаційних відносин є об'єктивність інформації. Реалізація зазначеного принципу стосовно оціночних суджень має мати наслідком їх підставність.

Зазначене правило, однак, не поширюється на безпідставну критику та розповсюдження відомостей неправдивого змісту чи то інших відомостей, що стосуються особистого життя публічної особи і не пов’язано із виконанням нею державних функцій.

Згідно ст..94 ЦК України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно п.18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», Згідно з положеннями статті 277 ЦК ( 435-15 ) і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на

предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Згідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

У відповідності до ч.ч.1,2 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати. завдану моральну шкоду

Частина 1 ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст.10 Конвенції.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Пунктами 15, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №1від 27 лютого 2009 року « Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували,але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Таким чином, суд приходить до висновку, що інформація викладена у листі, яку позивач просить визнати недостовірною, не містить недостовірної інформації фактичного характеру, а містить оціночні судження з приводу ситуації, що виникла в ході здійснення своєї професійної діяльності. Враховуючи викладене підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно із ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із ст..263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, в силу статті 141 ЦПК України, суд враховує те, що позов не належить до задоволення, від оплати судового збору позивач не звільнений, тому і відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.9, ст. 19 ч. 4 ст. 32, ч.1 ст. 34, ч.4 ст.55 Конституції України, ст. 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.ст.10, 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, постановами Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, 277 ЦК України ст.ст.16, 23,270-273,275-277, 297, 299, 302, 1167 ЦК України, ст. 5, ч.2 ст. 471 Закону України «Про інформацію» № 2657-XII від 02.10.1992 року, ст.ст. 4,6,10,12,13, 81-83, 141, 247, 263-264, 268, 272 ЦПК України, суд, ?

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області до ОСОБА_1, треті особи: начальник Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_2, перший заступник начальника Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_3, заступник начальника Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_4, начальник медичної служби Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_5, начальник 8 ДПРЗ Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області ОСОБА_6 про захист честі, гідності, ділової репутації юридичної особи, зобов’язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано.

Повний текст судового рішення складений 19 вересня 2018 року.

Суддя В. С. Шавула