Рішення № 78050000, 19.11.2018, Рожищенський районний суд Волинської області

Справа №167/1399/16-ц

Провадження №2/167/3/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2018 року Рожищенський районний суд Волинської області в складі:

головуючого- судді Сіліча І.І.

секретаря судових засідань - ОСОБА_1

з участю представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рожище справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 міської ради, Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця ПАТ «Українська залізниця» про визнання частково недійсними рішення ОСОБА_8 міської ради №21/4 від 07.03.2002 року та Державного акта на право постійного користування землею серії І-ВЛ №001965 від 11.03.2002 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_8 міської ради, Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця ПАТ «Українська залізниця» про виз нання частково недійсними рішення ОСОБА_8 міської ради №21/4 від 07.03.2002 року та Державного акта на право постійного користування землею серії І-ВЛ №001965 від 11.03.2002 року.

В обґрунтування своїх вимог вказують, що є співвласниками житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами та будівлями в м.Рожище по вул.Привокзальна, 11 Волинської області. З моменту набуття права власності на дане будинковолодіння, вони автоматично набули право користування відповідною земельною ділянкою площею 0,1182 га, призначеною для його обслуговування. 21 листопада 2016 року відповідач ПАТ «Українська залізниця» звернувся до ОСОБА_4 із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 51,04 га, наданою їй у постійне користування на підставі відповідного Державного акту на право постійного користування серії І-ВЛ №001965 від 11.03.2002 року. Із даного акту позивачі дізналися про існування рішення ОСОБА_8 міської ради №21/4 від 07.03.2002 року, на підставі якого Львівська залізниця отримала право користування відповідною землею. Зазначають, що приватизація позивачами житлового будинку зі згоди залізниці не передбачала будь-яких застережень з приводу не переходу права користування земельною ділянкою зі сторони Ковельської дистанції цивільних споруд Львівської залізниці. Вона і не могла передбачати цих обмежень, оскільки право користування землею Львівської залізниці на той час ще не було належним чином оформленим. В цей же час, при оформленні такого права в 2002 році відповідачі не врахували права користування позивачів на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по вул.Привокзальна, 11 в м.Рожище.

Таким чином, просять визнати частково недійсними рішення ОСОБА_8 міської ради №21/4 від 07.03.2002 року та Державний акт на право користування землею Серії І-ВЛ №001965 від 11.03.2002 року про надання Львівській залізниці в межах Рожищенського району права постійного користування земельною ділянкою площею для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по вул.Привокзальна, 11 в м.Рожище, так як дані рішення грубо порушують їх права на користування земельною ділянкою, призначеною для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по вул.Привокзальна, 11 в м.Рожище.

Представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав зазначених в позовній заяві, просить задовольнити їх. Щодо твердження представника відповідача про пропущення позивачами строку позовної давності заперечив, оскільки позивачі при зверненні до суду в 2012 році, не долучали копії Державного акту на право постійного користування землею. Акт було надано залізницею в процесі судового розгляду. При цьому будь-які дані про ознайомлення позивача чи його представника з його змістом відсутні. Таким чином, просить суд відмовити у задоволенні вимог заяви про застосування строків позовної давності та приймати рішення по суті спору. Зазначив також, що при приватизації позивачами житлового будинку в 1999 році, набувачі цього будинку набули права на земельну ділянку на підставі чинної на той час ст.30 ЗК України, а при видачі та оформленні Державного акту на право постійного користування землею залізницею в 2002 році, їхні права були порушені.

Представник відповідача ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, в задоволенні позову просить відмовити. Вважає позовні вимоги позивачів безпідставними та необгрунтованими. Відзив на позовну заяву від 11.09.2018 та заперечення від 11.10.2018 року підтримала. Суду пояснила, що відповідно до норм Земельного кодексу 1990 року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: статті 4 не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та комісійної систем, транспорту, зв’язку, оборони. Частиною 1 ст.92 ЗК України (чинного на даний час) передбачено, що право постійного користування Земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Спірна земельна ділянка використовується як смуга відведення залізниці під залізничним полотном та його облаштуванням, а отже, належить до земель залізничного транспорту і не може передаватись у приватну власність. Статтею 12 ЗК України хоча і передбачено перехід права власності на земельну ділянку або її частину, на якій розміщені жилий будинок, будівля або споруда, до особи яка набула право власності на них, однак в даній статті передбачено, що такий перехід відбувається без зміни цільового призначення земельної ділянки. У разі віднесення державної земельної ділянки до земель залізничного транспорту змінити її правовий статус в силу вище перерахованого законодавчого акту не можливо. Тобто, як на момент приватизації житлового будинку позивачами зазначені норми закону не передбачали автоматичного переходу права на земельну ділянку, на якій розміщено житловий будинок, будівлю або споруду. Разом з тим, відповідно до п.1 ст.117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішенням відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим кодексом. Львівською залізницею згоду щодо вилучення земельної ділянки із користування залізниці не надано. Крім того, представник відповідача просить провадження в справі закрити за строками позовної давності, посилаючись на те, що позивачі в 2012 році вже зверталися в Рожищенський районний суд з позовними вимогами щодо оскарження Державного акту Львівської залізниці та рішення ОСОБА_8 міської ради, в зв’язку з порушенням їхніх прав.

Позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 в судове засідання не з’явились, суду надані заяви про розгляд справи у їх відсутності. Позовні вимоги підтримують.

Представник відповідача ОСОБА_8 міської ради в судове засідання не з’явився. Суду надана заява про розгляд справи у його відсутності, щодо вирішення спору, покладається на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

З пояснень сторін, матеріалів справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло №1551 від 25.11.1998 року, виданого згідно з розпорядженням Ковельської дистанції цивільних споруд Львівської залізниці №252 від 25.11.1998 року «Про приватизацію квартир та будинків державного житлового фонду», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 на праві приватної власності належить будинок №11 по вул.Привокзальна в м.Рожище Волинської області загальною площею 101,7 кв.м.

Позивачі 14.01.1999 року зареєстрували право власності на вищевказаний житловий будинок в реєстровій книзі за №1560 (а.с.6).

До правовідносин, які виникли в даній справі слід застосовувати положення Земельного кодексу УРСР в редакції 1990 року, так як приватизація житлового будинку відбулася в 1998 році.

Як вбачається з Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серії І-ВЛ №001965 від 11.03.2002 року Львівській залізниці в межах Рожищенського району надано земельну ділянку площею 51,04 га для обслуговування залізничного транспорту на підставі рішення ОСОБА_8 міської ради №21/4 від 07.03.2002 року (а.с.16, 17-20).

Спірна земельна ділянка площею 0,1182 гектара, на якій розташована нерухомість, належна позивачу, за адресою: м.Рожище, вул.Промислова, 11 Волинської області, по цільовому призначенню є землею залізничного транспорту.

Згідно ст.69 Земельного кодексу України землями транспорту, зв'язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного й трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв'язку.

Відповідно до ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонт у, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Згідно із ст.6 Закону України «Про залізничний транспорт», у редакції станом на 25.11.1998 року, відведення – це землі залізничного транспорту, що зайняті залізничним полотном, інженерними та штучними спорудами, обладнанням, лінійно-колійними та іншими технологічними будівлями, пристроями залізничної сигналізації, енергетики та зв’язку, лініями електропостачання, захисними лісонасадженнями, спорудами тощо.

Що стосується виникнення в ОСОБА_9 права на землі смуг відведення, то таке право виникло на підставі ОСОБА_10 «Про землі, надані транспорту», затвердженого Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР №58, Ради народних комісарів СРСР №50 від 07.02.1933, відповідно до ст.1 якого, землями, наданими транспорту, визнавались перелічені в ст.ст.4-8 цього ОСОБА_10 землі. А відповідно до ст.4 цього ОСОБА_10 до залізничних транспортних земель відносились землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об’єктами залізничної інфракструктури. ОСОБА_10 набрало чинності та діяло на вищевказаних землях із 1939-го року, на підставі Закону СРСР «Про виключення Західної України у склад СРСР із УРСР» від 01.11.1939 до набрання чинності Постанови ради Міністрів СРСР №24 від 08.01.1981 «Про затвердження ОСОБА_10 про землі надані транспортом».

Вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі.

Згідно висновку Верховного суду України, який викладений у постанові від 07.10.2015 року у справі №3-590гс15, наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено Законом.

Твердження позивачів, про те, що на час приватизації житлового будинку у відповідача не було належним чином оформлено право користування спірною земельною ділянко, суд до уваги не приймає. Про те, що спірна земельна ділянка була зайнята об’єктами залізничної інфраструктури на момент чинності ОСОБА_10 «Про землі, надані транспорту», свідчить також «План границ полосы отвода линии Ровно-Киверцы-Ковель Львовской железной дороги Рожыщенского района Волынской области Украинской ССР. Проект №474-Л-0-ТР», складений за результатами зйомок земель смуги відведення вказаної лінії Київським філіалом Укржелдорпроекту у 1989 році по матеріалах польового знімання, викопіюваннях з планів землеустрою суміжних землекористувачів, планових матеріалів минулих років, скорегованих в натурі, наявних документацій по захисних лісонасадженнях, генерального плану міста Рожище (а.с.57-60).

Крім того, згідно з частиною першою статті 83 Земельного Кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об’єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Твердження позивачів, що відповідно до ст.30 Земельного Кодексу України (в редакції 1990 року), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів, суд розцінює критично, оскільки таке твердження суперечить ст.4 ЗК України, у редакції що діяла на момент приватизації, так як землі транспорту належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у колективну та приватну власність.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що спірна земельна ділянка використовується як смуга відведення залізниці під залізничним полотном та його облаштуванням, а отже належить до земель залізничного транспорту і не може передаватися у приватну власність.

Посилання представника позивача на вимоги статті 120 ЗК України чинної на даний час, хоча і передбачає перехід права власності на земельну ділянку або її частину, на якій розміщені жилий будинок, будівля або споруда, до особи яка набула право власності на них, однак в даній статті передбачено, що такий перехід відбувається без зміни цільового призначення земельної ділянки.

У разі віднесення державної земельної ділянки до земель залізничного транспорту змінити її правовий статус в силу вище перерахованого законодавчого акту не можливо.

Тобто, на момент приватизації житлового будинку позивачами, зазначені норми закону не передбачали автоматичного переходу на земельну ділянку, на якій розміщено житловий будинок, будівлю або споруду.

Виходячи з наведеного слід дійти висновку, що спірна земельна ділянка перебуває у правомірному користуванні відповідача ОСОБА_9.

За таких обставин, суд вважає, що для визнання частково недійсними рішення ОСОБА_8 міської ради №21/4 від 07.03.2002 року та Державний акт на право користування землею Серії І-ВЛ №001965 від 11.03.2002 року про надання Львівській залізниці в межах Рожищенського району права постійного користування земельною ділянкою площею для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по вул.Привокзальна, 11 в м.Рожище підстав немає.

Разом з цим, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до вимог частини 1 статті 4 ЦПК України, статей 12, 13, 15, 20 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч.1, 3, 4 ст. 12 ЦПК України).

З аналізу вище вказаних норм права вбачається, що судовому захисту підлягають тільки порушені, невизнані або оспорюванні цивільні права фізичної особи, на якій лежить обов'язок довести факт порушення цих прав.

Згідно вимог ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі не довели, яким чином порушуються їхні права. За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.4, 10, 12, 77, 81, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.30, 69 ЗК України (в ред. 1990 року), ст.ст.83, 84 ЗК України (в ред. 2001 року), ЗУ «Про залізничний транспорт», ст.ст.321, 393 ч.1 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 міської ради, Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця ПАТ «Українська залізниця» про визнання частково недійсними рішення ОСОБА_8 міської ради №21/4 від 07.03.2002 року та Державного акта на право постійного користування землею серії І-ВЛ №001965 від 11.03.2002 року відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Волинського апеляційного суду через Рожищенський районний суд Волинської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 23.11.2018 року.

СУДДЯ: І.І.Сіліч