Рішення № 78036603, 21.11.2018, Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 317/4118/16-ц

Провадження № 2/317/10/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2018 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Яркіної С.В.,

за участю секретаря судового засідання Ігнатченко Ю.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» про визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 22 травня 2007 року до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» про визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 22 травня 2007 року до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006. У позові зазначив, що 19.07.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого був ВАТ «Сведбанк», а потім - ПАТ «Сведбанк», та ПАТ «Омега Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 040/0706/75-039, який є договором споживчого кредиту, у зв’язку з чим на нього розповсюджується Закон України «Про захист прав споживачів». Посилаючись на ст. 11, ч. 1 ст. 15, ст. 23 Закон України «Про захист прав споживачів», позивач зазначає, що перед укладенням вказаного кредитного договору № 040/0706/75-039 банк повинен був надати споживачу (позичальнику) для ознайомлення необхідну, доступну, достовірну, повну та своєчасну інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, що затверджується рішенням уповноваженого органу банку та є доведеною до відома структурних підрозділів банку, у кредитному договорі або додатку до нього, банк мав надати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача.

Однак, зазначеної необхідної інформації банком надано не було, що в свою чергу позбавило позивача можливості об’єктивно визначитись з доцільністю отримання такого кредиту з урахуванням особистих фінансових можливостей.

Крім того, вказані вище обставини також мали місце і під час укладення спірної додаткової угоди № 1 від 22.05.2007 до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006.

На підставі викладеного, позивач просив визнати додаткову угоду № 1 від 22 травня 2007 року до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006 недійсною.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 02.02.2017 до участі у справі в якості належного відповідача залучено Публічне акціонерне товариство «Альфа Банк», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Омега Банк».

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 у судовому засіданні позов також підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі. Також зазначив, що додаткова угода № 1 від 22 травня 2007 року до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006 є нікчемною, оскільки відділення АКБ «ТАС-Комерцбанк» не мало право на укладання будь-яких договорів і угод. В матеріалах справи відсутні положення про відділення банку і його печатка, а також довіреність на ім’я директора Запорізького Регіонального Департаменту ОСОБА_4, не надано документів на підтвердження того, що ОСОБА_4 мав право від імені АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладати договори та угоди. Також вказав, що банк не надав ОСОБА_1 інформацію щодо умов кредитування та не повідомив про валютні ризики. Зазначив, що додаткова угода укладена всупереч положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» та з недотриманням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а жодного документу, що підтверджує законність її укладання, суду представником відповідача не надано.

Наголосив на тому, що заява на видачу готівки № 1 від 22.05.2007 не відповідає вимогам п. 3 глави І та п. 5 глави ІІІ розділу ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 № 337 (зі змінами та доповненнями), а вищевказаний кредитний договір та додаткова угода № 1 не містять графіку погашення платежів з визначенням розміру сум основного боргу, сплати відсотків за користування кредитними коштами, інформації щодо сукупної вартості кредиту з урахуванням всіх супутніх послуг, реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Ці обставини підтверджені Висновком судової економічної експертизи № 6719 від 21.11.2017 (Т. 1 а.с. 199-211). Крім того представник позивача, заявив, що ОСОБА_1 взагалі гроші за додатковою угодою № 1 не отримував, однак, при цьому зазначив, що майже 8 мільйонів гривень заборгованості за кредитом позивач вже сплатив.

Представник відповідача ПАТ «Альфа Банк» – ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі. Раніше надала до суду письмові заперечення та письмові пояснення (Т. 1 а.с. 141-149, 237-240), в яких зазначила, що факт укладення кредитного договору, додаткових угод до нього, порядок їх укладення, умови кредитного договору та наявність дозволу у банку на їх укладання вже перевірялись Апеляційним судом Запорізької області в ході перегляду рішення по цивільній справі за позовом ПАТ «Альфа Банк» до ОСОБА_1, ТОВ «Імпульс-Н» про стягнення заборгованості, оцінка вказаним обставинам викладена в рішенні Апеляційного суду Запорізької області від 06.10.2015 справа № 317/4994/14-ц.

Крім того, представник відповідача в своїх запереченнях, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену в ході розгляду справи № 6-1341цс15, зазначила, що позивачем не спростовано факту підписання ним кредитного договору, та не вказано, які саме умови договору він вважає несправедливими та такими, що порушують баланс прав та обов’язків сторін, а також не зазначив, які саме відомості щодо умов кредитування були приховані банком від нього.

Окрім того, представник відповідача зазначила, що для оскарження укладеної кредитної угоди, позивач пропустив строки позовної давності, передбаченої законодавством.

Заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 19 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 040/0706/75-039, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 3535000,00 (три мільйона п'ятсот тридцять п'ять тисяч) гривень з розрахунку 20,0 % річних за користування кредитом на строк з 11 серпня 2006 року до 11 серпня 2016 року. До кредитного договору надано графік погашення кредиту та сплати відсотків до 11.08.2016 (Т. 1 а.с. 241-243, 245-246).

26.12.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006 (Т. 1 а.с. 252). За умовами якої сторони домовились про те, що кредитні кошти призначені для здійснення розрахунків по Договору купівлі-продажу № 1424 від 19.07.2006, укладеного між позичальником та ВАТ «Трест «Запоріжалюмінбуд» за придбання позичальником приміщення за адресою м. Запоріжжя, вул. Сорок років Радянської України, буд. 39 «б».

За умовами додаткової угоди № 1 від 22.05.2007 до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006, укладеної між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 253-255), п. 1.1. розділу 1 договору викладено у наступній редакції: «Банк має право надати Позичальнику грошові кошти з 19.07.2006 по 21.05.2007 у вигляді кредиту, а з 22 травня 2007 року у вигляді мультивалютної кредитної лінії, що не поновлюється, з лімітом: - у гривні 3535000,00 (три мільйони п'ятсот тридцять п'ять тисяч 00 коп.), - у доларах США 654000,00 (шістсот п'ятдесят чотири тисячі доларів США 00 центів)».

П. 1.2. розділу 1 договору викладено у наступній редакції: «Кредит надається банком у готівковій формі через касу банку в доларах США та у безготівковій формі на підставі заяви позичальника та внесення коштів в національній валюті на користь ВАТ «Трест «Запоріжалюмінбуд» в оплату за Договором купівлі-продажу № 1424 від 19 липня 2006 року».

01 серпня 2007 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006 (Т. 1 а.с. 244). За умовами якої, пункт 1.3 викладено в наступній редакції: «позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 13 % річних за весь строк фактичного користування кредитом, починаючи з 01 серпня 2007 року».

Відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006, укладеного 21.10.2010 між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 247-251), сторони домовились, що на дату укладання цього договору про внесення змін та доповнень, розмір строкової заборгованості за кредитною лінією, що поновлюється, складає 412428,00 доларів США., а розмір простроченої заборгованості за кредитним договором, відповідно до п. 1.2 складає 93334,88 доларів США. Кредит надається на строк по 11 серпня 2016 року включно. Починаючи з 10 грудня 2010 року позичальник сплачує щомісячні фіксовані ануїтетні платежі у сумі 8517,82 доларів 82 цента до 10 числа кожного місяця.

Відповідно до договору про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006, укладеного 21.10.2010 між ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 256), сторони домовились, що на дату укладання цього договору про внесення змін та доповнень, розмір строкової заборгованості за кредитом, що відображена на позичковому рахунку позичальника № 2203.9.0.224205.01, складає 412428,00 доларів США, розмір простроченої заборгованості за кредитом на дату укладання цього договору про внесення змін та доповнень складає 81711,28 доларів США, розмір простроченої заборгованості по процентах за кредитним договором на дату укладання цього договору про внесення змін та доповнень складає 11623,60 доларів США, розмір строкової заборгованості по процентах за кредитним договором на дату укладання цього договору про внесення змін та доповнень складає 3021,20 доларів США. З урахуванням п. 2 цього Договору, загальна заборгованість позичальника на позичковому рахунку складає 505762,88 доларів США. Починаючи з 10 грудня 2010 року позичальник сплачує щомісячні фіксовані ануїтетні платежі у сумі 5941,29 доларів США до 10 числа кожного місяця. Строк користування кредитом по 11 серпня 2030 року включно.

Відповідно до додаткової угоди № 4 до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 22.05.2007, укладеної 24.03.2011 між ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 257), з дати підписання цієї угоди позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 13 % річних.

Таким чином, аналізуючи зміст додаткових угод та договорів про внесення змін та доповнень, суд приходить до висновку, що сторони погодились з тим, що станом на 10 грудня 2010 року позичальник має борг на позичковому рахунку, який складає 505762,88 доларів США.

У зв’язку з цим, суд не приймає доводи позивача про те, що він не отримував долари США, а тому додаткова угода № 1 вважається не укладеною. Окрім того, ці обставини вже встановлені рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06 жовтня 2015 року по справі № 317/4994/14-ц №/п 22-ц/778/4523/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПУЛЬС-Н» про стягнення заборгованості ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 040/0706/75-039 від 19.07.2006.

Дії позивача ОСОБА_1 у вигляді часткової сплати заборгованості за кредитним договором у доларах США також підтверджують факт отримання ним коштів по кредитному договору та вказують на прийняття пропозиції банку, у зв’язку з чим, враховуючи ч.ч. 2, 3 ст. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України, правочин вважається вчиненим.

За вказаних обставин, ОСОБА_1 своїми діями визнав наявність у нього зобов'язання за умовами кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006, здійснював свій обов'язок по погашенню боргу за кредитним договором у валюті, сплачуючи кошти на адресу банку.

Відповідно до позовної заяви, ОСОБА_1 в якості предмету спору зазначає додаткову угоду № 1 від 22.05.207 до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006, укладеного між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Альфа Банк») та ОСОБА_1, яку він просить визнати недійсною, однак обґрунтування позову зводяться до доводів, які стосуються порушення умов самого кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006 та порядку його укладенння.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, та містить вичерпний перелік підстав недійсності договорів.

Підставою для визнання договору недійсним є порушення загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та які передбачені ст. 203 ЦК України.

У ч. 1 ст. 203 ЦК України визначено основні критерії чинності правочину. Зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Виходячи з п.п. 2, 8 постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно з статтями 4, 10 та 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Факт підписання кредитного договору та додаткових угод, отримання за кредитним договором грошових коштів позивачем та його представником не оспорюється, кредитний договір не суперечить вимогам ст.ст. 11, 509, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, що свідчить про те, що позивач прийняв на себе зобов'язання повернути відповідачу у строк, на умовах та в порядку, передбаченому договором, отримані в якості кредиту грошові кошти.

Оспорювана додаткова угода № 1 до кредитного договору також не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особи, які вчинили даний правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинений у формі, встановленій законом; він спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При його укладанні дотриманні норми діючого законодавства.

Підстави визнання правочину недійсним, в разі недотримання вимог закону, визначено параграфом 2 глави 16 ЦК України, які конкретизують правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину даних вимог.

Позивачем не наведено обставини, які можуть бути підставою визнання правочину недійсним як наслідок порушення вимог ст. 203 ЦК України та не надано доказів на підтвердження обставин, що свідчать про відсутність волевиявлення на укладення правочину, невідповідність внутрішній волі.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», слід зазначити наступне.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-1341цс15 від 02 грудня 2015 року, ухваленою за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Згідно з ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону: «Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача».

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими, згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (ч. 4 ст. 18 цього Закону).

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Спірна додаткова угода № 1 до кредитного договору підписана сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірної угоди та в подальшому виконував її умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню додаткової угоди.

Тобто, додаткова угода № 1 укладена в належній письмовій формі та підписана особисто сторонами, що є також письмовим підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлений з умовами додаткової угоди, які йому роз'яснені та зрозумілі та з якими він цілком згоден.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення спірної додаткової угоди № 1 позичальнику була надана повна та вичерпна інформація, необхідна та достатня для прийняття ним зваженого та свідомого рішення щодо отримання кредиту, а відтак укладена сторонами додаткова угода до кредитного договору відповідає положенням законодавства України.

Крім того, у п. 10.1. кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006 зазначено, що, укладаючи цей договір, позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є зрозумілими та справедливими.

Також, відповідно до п. 10.10 кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006, сторони цього договору погодили, що з укладанням цього договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору.

Додатковою угодою № 1 від 22 травня 2007 року до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006 розділи 1, 3 та п. 8.1. договору викладені в новій редакції, п. 5.1.2.2. та 6.1.2.2. виключено. Відповідно до п. 7 додаткової угоди № 1, всі інші пункти договору залишаються без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи представника позивача про те, що ПАТ «Сведбанк» на час укладання правочину не мав право на здійснення валютних операцій, оскільки ліцензію отримав лише 07.10.2011, не відповідають дійсності, оскільки на сайті Національного банку України http://www.bank.gov.ua є публічна загальнодоступна інформація, за якою ПАТ «Сведбанк» має банківську ліцензію № 38 від 22.06.2009 номер бланку 00349 та дозвіл № 38-а від 09.10.2009 на здійснення операції з валютними цінностями, а на час укладання додаткової угоди № 1 від 22.05.2007 мав дозвіл № 38-2 від 25.07.2005. Вказане також зазначено у рішенні Апеляційного суду Запорізької області від 06 жовтня 2015 року по справі № 317/4994/14-ц №/п 22-ц/778/4523/15.

Отже, твердження представника позивача про те, що додаткова угода № 1 через відсутність ліцензії у банку є нікчемною, не приймається судом, як такі, що суперечать фактичним обставинам справи.

Доводи представника позивача про те, що банк своєчасно не інформував позивача про зміну курсу валют, також не приймаються судом, оскільки це є публічною загальнодоступною інформацією, яка доступна в вільному доступі.

Висновок судової економічної експертизи № 6719 від 21.11.2017, відповідно до якого заява на видачу готівки № 1 від 22.05.2007 не відповідає вимогам п. 3 глави І та п. 5 глави ІІІ розділу ІІІ «Інструкції про касові операції в банках України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 № 337 (зі змінами та доповненнями), а вищевказаний кредитний договір та додаткова угода № 1 не містять графіку погашення платежів з визначенням розміру сум основного боргу, сплати відсотків за користування кредитними коштами, інформації щодо сукупної вартості кредиту з урахуванням всіх супутніх послуг, реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), не спростовує факт укладання додаткової угоди № 1, видачі грошей банком та отримання вказаних коштів позивачем.

Всі інші доводи представника позивача, у тому числі щодо відсутності у банківських установ прав на укладання кредитного договору та додаткових угод, відсутності положення про відділення банку і його печатки, а також довіреності на ім’я директора Запорізького Регіонального Департаменту ОСОБА_4 та документів на підтвердження того, що ОСОБА_4 мав право від імені АКБ «ТАС-Комерцбанк» укладати договори та угоди, суд не бере до уваги, оскільки вони виходять за межі предмету позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні підстави, передбачені законодавством України для визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 22 травня 2007 року до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006, так як всі умови узгоджені сторонами добровільно, позивач підписав додаткову угоду, попередньо ознайомившись з її змістом та погодившись із нею, а також виконуючи її.

Окрім того, вищевказане підтверджується рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06 жовтня 2015 року по справі № 317/4994/14-ц №/п 22-ц/778/4523/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПУЛЬС-Н» про стягнення заборгованості, яким частково задоволено позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 040/0706/75-039 від 19.07.2006, в якому суд апеляційної інстанції надав повну оцінку усім умовам, які існували під час укладення спірного кредитного договору, так само надана оцінка й доводам ОСОБА_1, викладеним в його запереченнях, і, як наслідок, кредитний договір № 040/0706/75-039 від 19.07.2006 та всі додаткові угоди і договори про внесення змін та доповнень визнано такими, що відповідали діючому на час їх укладення законодавству (Т. 1 а.с. 76-91).

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Стосовно заяви представника відповідача про застосування позовної давності, слід вказати таке. У зв’язку з тим, що позовні вимоги позивачем та його представником не доведені, відповідно до постанови пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 14, суд не застосовує позовну давність, оскільки існують самостійні підстави для відмови у задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 205, 215, 638, 642 ЦК України, ст.ст. 3, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 175, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (70417, Запорізька область, Запорізький район, с. Сонячне, вул. Українська, буд. 707) до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» (69063, м. Запоріжжя, вул. Дзержинського, 35) про визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 22 травня 2007 року до кредитного договору № 040/0706/75-039 від 19.07.2006 – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 21.11.2018.

Суддя С.В. Яркіна