Рішення № 78033705, 21.11.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/9103/18

Провадження № 2/127/1589/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.11.2018 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бессараб Н.М.,

при секретарі Слізяк М.М.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив суд ухвалити рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором станом на 28.02.2018 року в загальному розмірі 116998,76 грн., яка складається з наступного: 4997 грн. - заборгованість за кредитом; 112001,76 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, а також понесений судовий збір.

Позов мотивований тим, що відповідно до договору №б/н від 11.11.2012 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, на підставі яких відповідач при укладенні договору надав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ОСОБА_2 не виконував належним чином умови кредитного договору, у зв’язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на 28.02.2018 року становить 116998,76 грн. і складається з наступного: 4997 грн. - заборгованість за кредитом; 112001,76 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом. В порушення Умов і правил надання банківських послуг відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, тому позивач змушений був звернутися в суд для захисту своїх прав та інтересів.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, але подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи провести за відсутності представника позивача, підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. На запитання суду пояснив, що відповідач ОСОБА_2 дійсно, 11.11.2012 року отримав у ПриватБанку кредитну картку терміном дії до липня 2016 року, з якої час від часу знімав кошти, здійснював покупки, але повертав кошти в межах пільгового кредитного періоду. Вважає несправедливим нарахування банком відсотків після закінчення строку дії картки, що в 24 рази більше ніж сума боргу. Банк не повідомляв відповідача про заборгованість за тілом кредиту та нарахованими відсотками, а про дану заборгованість відповідач дізнався, коли отримав виклик із суду. Просив відмовити в задоволенні позову, застосувати позовну давність до виниклих правовідносин, про що також надана письмова заява (а.с. 70-71).

Крім того, представником відповідача – адвокатом ОСОБА_3 було надано суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказував, що 11.11.2012 року відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, а саме отримання банківської картки для здійснення безготівкових операцій. У той же день відповідач отримав кредитну картку «Універсальна» з кредитним лімітом 5000 грн., але відповідач не ознайомлювався з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, а договір №б/н від 11.11.2012 року ним не підписувався. Вважає, що позивачем було порушено вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме несправедливо встановлено вимогу щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання зобов’язань за договором (а.с. 58-61).

Також на запитання суду пояснив, що відповідач ОСОБА_2 дійсно, 11.11.2012 року отримав у ПриватБанку кредитну картку терміном дії до липня 2016 року, з якої час від часу знімав кошти, здійснював покупки, але повертав кошти в межах пільгового кредитного періоду. Вважає несправедливим нарахування банком відсотків після закінчення строку дії картки, що в 24 рази більше ніж сума боргу. Банк не повідомляв відповідача про заборгованість за тілом кредиту та нарахованими відсотками, а про дану заборгованість відповідач дізнався, коли отримав виклик із суду. Просив відмовити в задоволенні позову, застосувати позовну давність до виниклих правовідносин.

Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з рішенням Єдиного акціонерного Банку від 21.05.2018 року №519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». АТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та обов’язків ПАТ КБ «ПриватБанк».

Судом встановлено, що відповідно до договору №б/н від 11.11.2012 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідач ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг й Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. При цьому відповідач ознайомився і був згідний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, що підтверджується підписом ОСОБА_4 на заяві (а.с. 9).

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 – ОСОБА_1 пояснив, що ОСОБА_2 дійсно, 11.11.2012 року підписав заяву на отримання кредитної картки у ПриватБанку і отримав кредитну картку терміном дії до липня 2016 року, про що свідчать його підписи на заяві. Відповідач користувався даною кредитною карткою, з якої час від часу знімав кошти, здійснював покупки, але повертав кошти в межах пільгового кредитного періоду.

Факт укладення 11.11.2012 року відповідачем ОСОБА_2 договору підтверджується письмовими доказами, а саме випискою про рух коштів на картрахунку ОСОБА_2 шляхом встановлення кредитного ліміту, вчиненням ОСОБА_2 платежів з картки, в тому числі щодо придбання товарів, поповнення рахунку мобільного телефону, тощо (а.с. 152-155).

Всі ці докази свідчать про те, що між сторонами був укладений кредитний договір і відповідач ОСОБА_2 користувався кредитними коштами на підставі даного договору.

За таких умов слід прийти до висновку про те, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за яким вони мають нести не тільки права, а ще й обов’язки.

Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Віднесення кредитних договорів до договорів приєднання за тією ознакою, що позичальник позбавлений можливості запропонувати свої умови договору, можливе у разі укладення такого договору між банком (іншою фінансовою установою) та фізичною особою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про те, щоза своєю формою та суттю кредитний договір, укладений між сторонами, є договором приєднання.

Підписання даного договору є прямою згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5. Умов та Правил надання банківських послуг,позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк (а.с. 22).

Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, на підставі яких відповідач при укладенні договору надала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку (а.с. 11-34).

Згідно наданого банком розрахунку, відповідач ОСОБА_2 не виконував належним чином умови кредитного договору, у зв’язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка станом на 28.02.2018 року становить 116998,76 грн. і складається з наступного: 4997 грн. - заборгованість за кредитом; 112001,76 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом (а.с. 6-7).

За таких обставин, суд вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.

Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або за законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що банк свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу ОСОБА_2 можливість розпоряджатися кредитними коштами на у мовах передбачених договором та в межах кредитного ліміту. Відповідач на підставі п.2.1.1.5.5 договору зобов’язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6–14цс14.

З довідки та банківської виписки, наданих позивачем вбачається, що 11.11.2012 відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» №5211537427517292 зі строком дії до 07/16, тобто до 31.07.2016 року (а.с. 152-155).

Дані обставини відповідачем не спростовані.

Оскільки строк дії картки закінчився 31.07.2016 року, тому перебіг позовної давності почався з 01.08.2016 року.

Беручи до уваги те, що строк дії виданої за цим кредитом картки закінчився 31.07.2016 року, а з позовом до суду позивач звернувся 19.04.2018 року, відтак загальний трирічний строк позовної давності позивачем не пропущений.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по тілу кредиту в сумі 4250,51 грн. згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості.

У той же час, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача 112001,76 грн. заборгованості по процентах, суд вважає необґрунтованими, оскільки позивачем безпідставно було збільшено в односторонньому порядку відсоткову ставку за договором б/н від 11.11.2012 року (період з 01.09.2014 року по 31.03.2015 року до 34,80 %, та з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року до 43,20 %), оскільки таке збільшення відбулося в односторонньому порядку відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, який не відповідає статті 1056-1 ЦК України.

Зокрема, відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено право банку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), банк зобов’язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно з п.1.1.3.1.9. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Інших положень, які надають право банку збільшувати процентну ставку за договором, регламентують умови та порядок такого збільшення, вказані Умови та правила надання банківських послуг не містять.

Відповідно до пункту 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за №541/13808, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана).

Згідно з ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Отже, порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України.

Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку.

Сама по собі вказівка в Умовах та правилах надання банківських послуг на право банку змінювати тарифи, з огляду на вимоги закону, є недостатньою.

Крім того, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі №6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Такої ж позиції притримується також Верховний Суд в постанові від 28.03.2018 року у справі № 389/3409/16-ц.

Однак, позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачу під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, а тому таке збільшення є незаконним також і з цих підстав.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за процентами за період станом на 31.08.2014 року, виходячи з діючої на час укладення кредитного договору ставки, що слідує із наданого банком розрахунку, тобто 30 % річних, що становить 2150,92 грн.

Оскільки нарахування процентів за ставками 34,8%, а згодом 43,2% починаючи з 01.09.2014 року є незаконним, заборгованість по процентам за період з 01.09.2014 року по 31.07.2016 року (кінець строку дії отриманої картки) підлягає нарахуванню та стягненню згідно процентної ставки 30 % річних, що становить 2444 грн. (розрахунок: 4250,51 грн. (сума боргу по кредиту) х 30 % = 1275,15 грн. : 12 міс. = 106,26 грн. х 23 міс. (з 09.2014 по 07.2016) = 2444 грн.

Таким чином, розмір заборгованості по процентах за кредитним договором станом на 31.07.2016 року становить 4595 грн. (розрахунок: 2150,92 грн. + 2444 грн. = 4595 грн.).

Позовні вимоги про стягнення процентів за період з 01.08.2016 року по 28.02.2018 року задоволенню не підлягають, оскільки згідно із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року (провадження №14-154цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і до стягнення за кредитним договором №б/н від 11.11.2012 року з відповідача ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає заборгованість в загальному розмірі 8845,51 грн., яка складається: 4250,51 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 4595 грн. – відсотки за користування кредитними коштами.

Щодо доводів представників відповідача про застосування до виниклих між сторонами правовідносин ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», то суд вважає за необхідне вказати на таке.

Відповідно до пункту 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно із договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п’ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга – діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. У пункті 23 статті 1 зазначеного Закону споживчий кредит – кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Проте, треба мати на увазі, що відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.

Отже, з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК правочин є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ч. 1 цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1–3, 5 та 6 ст. 203 ЦК.

У разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв’язку з невідповідністю його вимогам частин 3 і 5 ст. 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Встановлення в судовому засіданні згідно матеріалів справи та пояснень представника відповідача – ОСОБА_1 того, що відповідач ОСОБА_2 добровільно виявив бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір, особисто підписав заяву, отримав кредитну картку, тривалий час користувався кредитними коштами та погашав заборгованість, свідчить про волевиявлення ОСОБА_2 на укладення кредитного договору і, як наслідок, про досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов такого договору.

Як вбачається із заяви 11.11.2012 року (на зворотній стороні) зазначено: «я ознайомився і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді.». Нижче після цього тексту на даній заяві стоїть підпис ОСОБА_2, крім того, представником останнього не заперечувався той факт, що ОСОБА_2 особисто підписував заяву, на підставі якої в подальшому отримав кредитну картку та користувався кредитними коштами.

З урахуванням встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів суд встановив, що перед укладенням 11.11.2012 року кредитного договору ОСОБА_2 ПриватБанком було надано інформацію як споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, процедуру виконання договору тощо, які передують укладенню договору і вказане, зокрема, підтверджується підписом ОСОБА_2 на заяві від 11.11.2012 року (а.с. 9 на звороті). Будь-яких доказів в спростування викладеного ОСОБА_2 суду не надав.

Крім того, представником відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтверджено той факт, що відповідач дійсно користувався кредитною карткою і свідчить про те, що він був обізнаний про умови кредитного договору.

Таким чином, матеріали справи та пояснення в судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_1 свідчать, що перед укладенням кредитного договору ОСОБА_2 ПриватБанком було надано інформацію як споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, процедуру виконання договору тощо, які передують укладенню договору, а також при укладенні кредитного договору сторонами погоджені усі його істотні умови та додержано вимоги необхідні для чинності правочину, а тому підстави, передбачені ст. ст. 203, 215, ч. 1 ст. 236, ч. 1 ст. 627, 638 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», про які зазначив у відзиві адвокат ОСОБА_3 для застосування до виниклих правовідносин відсутні.

З урахуванням ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України суд вважає, що з ОСОБА_2 слід стягнути на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 133,21 грн. (розрахунок: 1762 грн. сплаченого судового збору х 7,56 % (задоволена частина позову 8845,51 грн. х 100 : 116998,76 грн. (ціна позову) = 7,56 %) = 133,21 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 525- 526, 549 – 552, 611-612, 625, 1048, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 2, 10-13, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 11.11.2012 року в загальному розмірі 8845,51 грн., яка складається: 4250,51 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 4595 грн. – відсотки за користування кредитними коштами, а також 133,21 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В задоволенні решти суми позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1.

Повний текст судового рішення складено 22.11.2018 року.

Суддя: