Ухвала суду № 78030626, 16.11.2018, Соснівський районний суд м. Черкас

Провадження № 1-кп/712/606/18

Справа № 704/16/16-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2018 року Соснівський районний суд м. Черкаси складі:

головуючого судді - ПИРОЖЕНКО С.А.

суддів – РОМАНЕНКО В.А., МАРЦІШЕВСЬКОЇ О.М.,

при секретарі – ТІТОВА О.І.

з участю прокурора – ДИДИЧ В.В., ГРЕКОВА А.І.

захисників – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4

потерпілої – ОСОБА_5

обвинувачених – ОСОБА_6, ОСОБА_7,

ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10, ОСОБА_11

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 12014250190000090 від 04 квітня 2014 року відносно ОСОБА_6 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146, п.п. 3, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_7 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_8 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК України, ОСОБА_9 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України, та обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 12017250000000177 від 11 травня 2017 року відносно ОСОБА_10 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 27, п.п. 3, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 255 КК України, ОСОБА_11 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146, ч. 1 ст. 255 КК України, які на підставі ухвали суду від 22 вересня 2017 року об’єднані в одне провадження,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси знаходяться вищевказані обвинувальні акти по кримінальному провадженню за № 12014250190000090 від 04 квітня 2014 року.

В підготовчому судовому засіданні надійшли клопотання захисників про зміну міри запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 та скарги на незаконне затримання ОСОБА_12 від 16 травня та 30 травня 2017 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 від 11 липня 2015 року.

В клопотаннях захисників про зміну міри запобіжного заходу, вказано, що обвинувачені перебувають під вартою тривалий час, ризиків, на які посилається прокурор в порядку ст. 177 КПК України не має. Крім того, обвинувачений ОСОБА_10 має незадовільний стан здоров’я та потребує лікування відповідно до діагнозу в спеціалізованому медичному закладі та звернули увагу суду на те, що затримання ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відбулося з порушенням вимог КПК України.

Від прокурора надійшло клопотання про обрання міри запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

В своєму клопотанні прокурор вказав, що у зв’язку зі спливом строку тримання під вартою обвинувачених та враховуючи тяжкість вчиненого злочину та наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, необхідно обрати відносно обвинувачених міру запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні прокурори своє клопотання підтримали та просили його задовольнити, в клопотанні про зміну міри запобіжного заходу та визнання затримання їх незнаним, просили відмовити.

Обвинувачені ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, та їх захисники в судовому засіданні просили в задоволенні клопотання прокурора відмовити, а їх клопотання про зміну міри запобіжного заходу з тримання під вартою на інший вид запобіжного заходу не пов'язаний з триманням під вартою задовольнити. Крім того, просили визнати незаконним затримання ОСОБА_12В 16 травня та 30 травня 2017 року, а ОСОБА_7 та ОСОБА_6 11 липня 2015 року.

Обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_8, підтримали клопотання про зміну міри запобіжного заходу та запречували проти клопотання прокурора, та просили задовольнити скарги на незаконне затримання.

Потерпіла ОСОБА_5, в судовому засіданні клопотання прокурора підтримала, а в клопотанні обвинувачених та їх захисників про зміну міри запобіжного заходу та визнання затримання незаконним просила відмовити.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріли матеріали клопотань, скарг та обвинувальні акти в кримінальному провадженні, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами кримінально – процесуального законодавства та вимогами закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

В судовому засіданні встановлено, що в провадженні Соснівського районного суду м. Черкаси перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 12014250190000090 від 04 квітня 2014 року відносно ОСОБА_6 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146, п.п. 3, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_7 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_8 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146 КК України, ОСОБА_9 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України, та обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 12017250000000177 від 11 травня 2017 року відносно ОСОБА_10 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 27, п.п. 3, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 255 КК України, ОСОБА_11 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146, ч. 1 ст. 255 КК України, які на підставі ухвали суду від 22 вересня 2017 року об’єднані в одне провадження.

Під час розгляду скарги на незаконне затримання встановлено, що ОСОБА_10 30 травня 2017 року в 18 год. 39 хв., затриманий в порядку ст.. 208 КПК України в приміщенні апеляційного суду Черкаської області.

Суд погоджується на посилання обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника, на те, що будь-яке позбавлення волі повинне здійснюватися не тільки згідно з основними процесуальними нормами національного права, але також відповідати цілям ст. 5 Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод, тобто захищати людину від свавілля представників влади, та бути пропорційним необхідності такого втручання у права особи.

З аналізу положень ст. 208 КПК України вбачається, що, зокрема, уповноваженим службовим особам надано право на затримання без ухвали слідчого судді, суду тільки особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, і лише у випадках: 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

При цьому поняття «безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення» як підстава для затримання об'єктивно передбачає невеликий проміжок часу, який минув після вчинення кримінального правопорушення.

Також суд враховує, що сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події, які вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин, як підстава затримання означає, що має бути кілька, незалежно від того, де саме - лише на тілі, тільки на одязі, на місці події, на двох чи на усіх цих об'єктах, по-друге, ці ознаки мають бути явними, тобто видимими, очевидними, по-третє, вони мають бути в єдності, по-четверте, вони повинні вказувати, тобто бути інформацією (фактичними даними) про вчинення злочину саме цією особою і, по-п'яте, бути фактичними даними про вчинення нею злочину тільки що (щойно).

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що затримання ОСОБА_10 у цьому провадженні в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, 30 травня 2017 року в 18 год. 39 хв в приміщенні апеляційного суду Черкаської області проведене з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства. Даний факт також підтверджено ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 червня 2017 року (т.6 а.с. 109-112)

Посилання на незаконність затримання ОСОБА_12 16 травня 2017 року о 18 год, а також незаконність затримання ОСОБА_7, ОСОБА_6 11 липня 2015 року не знайшли свого підтвердження на даному етапі судового розгляд, а тому скарга щодо незаконного затримання ОСОБА_10А підлягає до часткового задоволення, скарги щодо незаконного затримання ОСОБА_7, ОСОБА_6 не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 177 КПК Україниметою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті ( ч.2 ст.177 КПК України).

Розглядаючи заявлені клопотання, суд, відповідно до ст. 178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м"яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції», і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.

Як наголосив Коституційний Суд України у рішенні у рішенні № 1-р/2017 від 23 листопада 2017 року,звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з’явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м’яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України").

Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов’язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об’єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.

Суд виходить з того, що до вирішення питання про винність особи тримання під вартою не може бути загальним правилом і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі. Тримання під вартою повинно бути законним і обґрунтованим. Законність тримання полягає у дотриманні передбаченої законом процедури застосування цього запобіжного заходу, а його обґрунтованість у вимозі взяття під вартою лише за наявності передбачених для цього у законі підстав.

Згідно з практикою ЄСПЛ до ризиків, на які можна посилатись при вирішенні питання про взяття особи під варту, належать: 1)ризик переховування і тоді в рішенні суду мають бути зазначені обставини, які дають підстави очікувати, що такий ризик може справдитись, наприклад дані, що ця особа раніше ухилялась від слідства та суду, 2)перешкоджання здійсненню правосуддя. Цей ризик може полягати у вчиненні підозрюваним особисто чи спільно з іншими особами незаконних дій, спрямованих на фальсифікацію чи знищення доказів; небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, 3) вчинення нових кримінальних правопорушень. Він може згадуватись тоді, коли попередня поведінка особи дає підстави очікувати, що вона не має наміру зупинятись у своїх злочинних діях.

Право на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження передбачає, що вирішення питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не може розглядатись абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати у кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі, але за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній суспільний інтерес, який, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права на свободу.

Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманої особою злочину є обов’язковою та необхідною умовою належності продовження тримання під вартою, але зі спливом певного часу така підозра припиняє сама по собі бути виправданням для позбавленням особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення для продовження тримання під вартою вже іншими підставами, які не можуть бути абстрактними чи загальними.

Відповідно до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення із під варти. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду. При цьому, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).

У рішенні "Марченко проти України" Європейського суду суд з прав людини повторює, що при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернатиних) запобіжних заходів.

Пункт 4 статті 5 Конвенції гарантує кожній особі, яку було позбавлено волі в результаті арешту або затримання, право через деякий час подавати скаргу з вимогою перегляду законності позбавлення свободи.

Порушення цієї норми неодноразово констатувалось Європейським судом з огляду на те, що національні суди не здійснювали перегляд законності тримання заявників під вартою та можливість застосування до заявників будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою не розглядалась (див. рішення у справах “Цигоній проти України” від 24.11.2011 та “Третьяков проти України” від 29.09.2011).

Відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов’язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м’який.

Застосування судом запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачає обов’язок суду визначити в ухвалі розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов’язків, передбачених КПК, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК. Визначення розміру застави у такому випадку здійснюється у порядку визначеному ст. 182 КПК.

Згідно ч. 4 ст. 183 КПК при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

При цьому, КПК України не містить заборони не визначати заставу у разі вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченим, суд лише має право не визначати заставу.

Відповідно до ст. 199 КПК України, розглядаючи клопотання про продовження строків тримання під вартою слідчий суддя повинен з'ясувати конкретні причинили тривалого тримання особи під вартою, чи недопущеного безпідставного тривалого розслідування, інші обставини, що свідчать про невиправдано тривале тримання під вартою, чи не з'явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та застосувати альтернативний запобіжний захід.

У відповідності до положень ст.ст. 177, 178 КПК України та практики Європейського Суду з прав людини, з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 діянь, як вони сформульовані у обвинуваченні, а також їх чисельності, в тому числі у вчиненні тяжкого насильницького кримінального правопорушення у вигляді незаконного позбавлення волі або викрадення людини, умисного вбивства викраденої людини за попередньою змовою групою осіб, замаху на знищення чужого майна, незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, беручи до уваги обставини, які враховувались під час обрання запобіжного заходу під час слідства, зокрема що обвинувачений вчинив спробу втечі при затриманні, тобто вчинив дії, спрямовані на переховування від органів влади з метою уникнення відповідальності, а також те, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, вчиненого в період умовно-дострокового звільнення від кримінального покарання, на даному етапі розгляду справи, коли судовий розгляд об’єднаного провадження не розпочався та не допитані потерпілі та свідки суд приходить до висновку про те, що продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого від суду, перешкоджання здійсненню правосуддя шляхом незаконного впливу на свідків, потерпілих, інших підозрюваних та осіб, які перебувають у розшуку, а також ризики вчинення нових кримінальних правопорушень та виходячи з вказаних міркувань такі ризики є реальним та існуючими, тому наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи та виправдовує тривалість тримання ОСОБА_6 під вартою.

Викладене у сукупності з суворістю можливого покарання у випадку визнання винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, даних про відсутність міцних соціальних зв'язків обвинуваченого, а також попередня поведінка обвинуваченого ОСОБА_6, який після притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення насильницького злочину проти життя особи знову обвинувачується у насильницького злочину проти життя особи, дають підстави для висновку, що стороною обвинувачення доведено та не спростовано стороною захисту, що менш суворі запобіжні заходи, в тому числі альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, не зможуть запобігти вищевказаним ризикам, при цьому суд також бере до уваги необхідність враховувати не лише інтереси конкретної особи, а й загальносуспільний, який у даному випадку стосується результату розгляду кримінальної справи по обвинуваченню у кримінальних правопорушеннях.

У відповідності до положень ст.ст. 177, 178 КПК України та практики Європейського Суду з прав людини, з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_11 діянь, як вони сформульовані у обвинуваченні, а також їх чисельності, в тому числі у вчиненні тяжкого насильницького кримінального правопорушення у вигляді незаконного позбавлення волі або викрадення людини, участі у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, беручи до уваги обставини, які враховувались під час обрання запобіжного заходу під час слідства, зокрема що обвинувачений перебував у розшуку в зв’язку з ухиленням від слідства та постановленням в зв’язку з цим під час слідства судових рішень про дозвіл на його затримання та доставку до суду, на даному етапі розгляду справи, коли судовий розгляд об’єднаного провадження не розпочався та не допитані потерпілі та свідкисуд приходить до висновку про те, що продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого від суду, перешкоджання здійсненню правосуддя шляхом незаконного впливу на свідків, потерпілих, інших підозрюваних та осіб, які перебувають у розшуку, вчинення нових кримінальних правопорушень, та виходячи з вказаних міркувань такі ризики є реальним та існуючими, тому наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи та виправдовує тривалість тримання ОСОБА_11 під вартою.

Доводи захисника ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_11 про те, що останній не був обізнаний про його кримінальне переслідування та розшук, а тому не вчиняв дії щодо переховування від слідства спростовані стороною обвинувачення, якою підтверджено, що близькому родичу - матері обвинуваченого ОСОБА_11 була вручена копія протоколу про обшук, також підтверджено, що за місцем свої реєстрації обвинувачений ОСОБА_11 не проживав та місце фактичного проживання органу розслідування не повідомляв, що мало наслідком не отримання ним надісланих за відомим слідству місцем реєстрації повісток про виклик для участі у слідчих діях та його оголошенням в зв’язку з цим у розшук як такого, що переховується від слідства.

Викладене у сукупності з суворістю можливого покарання у випадку визнання ОСОБА_11 винним у вчиненні інкримінованих злочинів та даних про вчинення ним дій, які мають ознаки ухилення від правосуддя, дають підстави для висновку, що стороною обвинувачення доведено та не спростовано стороною захисту, що менш суворі запобіжні заходи, в тому числі альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, не зможуть запобігти вищевказаним ризикам, при цьому суд також бере до уваги необхідність враховувати не лише інтереси конкретної особи, а й загальносуспільний інтерес, який у даному випадку стосується результату розгляду кримінальної справи по обвинуваченню у кримінальних правопорушеннях.

Так, суд у відповідність до положень ст.ст. 177, 178 КПК України та практики Європейського Суду з прав людини, з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_7 діянь, як вони сформульовані у обвинуваченні, а також їх чисельності, в тому числі у вчиненні тяжкого насильницького кримінального правопорушення у вигляді незаконного позбавлення волі або викрадення людини, замаху на знищення чужого майна, незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, беручи до уваги його доводи про те, що під час слідства він внаслідок застосування незаконних методів слідства оговорив себе та інших осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, що свідчить про факт зміни останнім показів у зв’язку з обставинами, які в даний час є предметом перевірки, беручи до уваги обставини, які враховувались під час обрання запобіжного заходу під час слідства, зокрема що обвинувачений на момент його затримання вірогідно перебував разом з особами, які у даному провадженні обвинувачуються у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти волі, честі та гідності особи, на даному етапі розгляду справи, коли судовий розгляд об’єднаного провадження не розпочався та не допитані потерпілі та свідки, суд приходить до висновку про те, що продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого від суду, перешкоджання здійсненню правосуддя з метою уникнення відповідальності шляхом незаконного впливу на свідків, потерпілих, інших підозрюваних та осіб, які перебувають у розшуку, вчинення нових кримінальних правопорушень, та виходячи з вказаних міркувань такі ризики є реальним та існуючими, тому наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи та виправдовує тривалість тримання ОСОБА_7 під вартою, при цьому суд також бере до уваги необхідність враховувати не лише інтереси конкретної особи, а й загальносуспільний, який у даному випадку стосується результату розгляду кримінальної справи по обвинуваченню у кримінальних правопорушеннях.

Разом з тим, стороною захисту зазначалось, що обвинувачений ОСОБА_7 з 2015 тривалий час, з урахуванням положень ст. 72 КК України (в редакції чинній до 21.06.2017 року), перебуває в умовах позбавлення волі, фактично відбувши близько 2/3 можливого максимального покарання за інкриміновані злочини, що судом не може бути не взято до уваги. Враховуючи вказані обставини та особу обвинуваченого ОСОБА_7, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності та не підтверджено вчинення ним дій, які мають ознаки переховування від правосуддя, суд вважає, що прокурором не спростовано доводи сторони захисту, що менш суворі запобіжні заходи, зокрема альтернативний запобіжний захід у вигляді застави з покладення обов’язків, передбачених ст.194 КПК України, не зможе запобігти вищевказаним ризикам за умови здійснення належного контролю за виконанням покладених на обвинуваченого обов’язків співробітниками правоохоронних органів.

Згідно ч. 4, 5 ст. 182 КК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Однак, у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Разом з тим, суд, з урахуванням положень ч.4 ст.199 КПК України та відповідно до ч.3 ст.183 КПК України вважає необхідним визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченими обов'язків, які будуть на нього покладені у разі внесення ним застави. Враховуючи положення ч.5 ст.182 КПК України, зокрема, тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7, суд вважає необхідним визначити заставу у сумі 800 000 грн., оскільки застава у меншому розмірі не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.

У відповідності до положень ст.ст. 177, 178 КПК України та практики Європейського Суду з прав людини, з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_10 діянь, як вони сформульовані у обвинуваченні, а також їх чисельності, в тому числі у вчиненні тяжкого насильницького кримінального правопорушення у вигляді незаконного позбавлення волі або викрадення людини, умисного вбивства, участі у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, беручи до уваги, що на даному етапі розгляду справи, коли судовий розгляд об’єднаного провадження не розпочався та не допитані потерпілі та свідки, суд приходить до висновку про те, що продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого від суду, перешкоджання здійсненню правосуддя та виходячи з вказаних міркувань такі ризики є реальним та існуючими, тому наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи та виправдовує тривалість тримання ОСОБА_10 під вартою.

Разом з тим, стороною захисту зазначалось, що обвинувачений ОСОБА_10, будучи формально у списках розшукуваних, в дійсності не був обізнаний про здійснення будь-яких розшукових дій щодо нього у вказаному провадженні. У підтвердження вказаних доводів захисниками обвинуваченого ОСОБА_10 також наголошувалось на ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 30.05.2017 року, якою визнано підтвердженим формальність розшуку ОСОБА_10 з огляду на те, що останній проживав за адресою в ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була відома органам слідства згідно підозри від 10.11.2015 року, а також упродовж перебування у розшуку ОСОБА_10 отримувався біометричний паспорту у підрозділі поліції.

Крім того, на адресу суду надійшов запит у справі «ОСОБА_10 проти України», яка була порушена за заявою, поданою до Європейського Суду з прав людини 15 серпня 2017 року щодо свавільного затримання, необґрунтованого продовження тримання під вартою та неналежного поводження.

Вказані доводи та надані захисниками докази не були спростовані прокурорами об’єктивними переконливими доказами, зокрема не надані докази обізнаності обвинуваченого ОСОБА_10 про здійснення розшукових дій щодо нього у даному кримінального провадженні та в який спосіб. При цьому суд враховує, що у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2017 від 23 листопада 2017 року наголошується, що під час судового провадження у суді першої інстанції (проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду) прокурор як сторона обвинувачення має обов’язок підтримувати публічне обвинувачення у суді, доводити винуватість особи та необхідність продовження запобіжного заходу шляхом подання відповідних клопотань щодо цього продовження.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Найважливішою ознакою суду є його незалежність та безсторонність, а однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 1 частини другої статті 129 Конституції України).

У практиці Європейського суду з прав людини сформовано, серед іншого, характеристики незалежності суду, одна з яких полягає втому, що суд має сприйматися як незалежний орган; щодо ознак безсторонності суду, то він повинен сприйматися таким з об’єктивного погляду з достатніми гарантіями для виключення будь-яких легітимних сумнівів з цього приводу (пункти 125, 126 рішення від 6 жовтня 2011 року у справі "Агрокомплекс проти України").

Застосування судом під час підготовчого судового засідання запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності доведеності прокурором його виправданості та необхідності порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 Кодексу, які впливають на необхідність продовження тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності належного обґрунтування клопотань прокурора констатує необхідність продовження тримання обвинуваченого під вартою, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади.

Враховуючи вказані обставини та особу обвинуваченого ОСОБА_10, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності та не прокурором не спростовано докази захисту про те, що здійснення щодо нього розшукових дій мали ознаки формальності, суд вважає, що прокурором не спростовано доводи сторони захисту, що менш суворі запобіжні заходи, зокрема альтернативний запобіжний захід у вигляді застави з покладення обов’язків, передбачених ст.194 КПК України, не зможе запобігти вищевказаним ризикам за умови здійснення належного контролю за виконанням покладених на обвинуваченого обов’язків співробітниками правохоронних органів.

З урахуванням положень ч.4 ст.199 КПК України та відповідно до ч.3 ст.183 КПК Українисуд вважає необхідним визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченими обов'язків, які будуть на нього покладені у разі внесення ним застави. Враховуючи положення ч.5 ст.182 КПК України, зокрема, тяжкість кримінальних правопорушень,у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_10, заявлений потерпілою цивільний позов про відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн., суд вважає необхідним визначити заставу у сумі 2 000 000 грн., оскільки застава у меншому розмірі не забезпечить виконання обвинуваченими покладених на нього обов'язків.

Керуючись ст. ст.182, 193 – 194, 196 – 197, 314-315, 369-372, 376 КПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Скаргу ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_3 про визнання затримання незаконним задовольнити частково та визнати незаконним затримання ОСОБА_10 від 30 травня 2017 року.

Скарги захисника ОСОБА_1 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про визнання затримання незаконним – залишити без задоволення.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, починаючи з 16 листопада 2018 року по 14 січня 2019 року включно у ДУ «Черкаський слідчий ізолятор».

Обрати обвинуваченому ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, починаючи з 16 листопада 2018 року по 14 січня 2019 року включно у ДУ «Черкаський слідчий ізолятор».

Обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, починаючи з 16 листопада 2018 року по 14 січня 2019 року включно у ДУ «Черкаський слідчий ізолятор».

Визначити ОСОБА_7 суму застави у розмірі 800 000 (вісімсот тисяч) грн.., які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Черкаській області, код ЄДРПОУ 2621092, розрахунковий рахунок 37312075003652 банк отримувача: Державна казначейська служба України у м. Київ МФО 820172 призначення платежу: застава у справі (№ 704/16/16-к провадження № 1-кп/712/606/18) до сплину терміну тримання під вартою.

При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_7 з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_7 на два місяці наступні обов’язки:

1) прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом;

2) не відлучатись з м. Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну місця свого проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

4) здати на зберігання до відповідних органів свій паспорт для виїзду за кордон, інші

документи, що дають право на виїзд з України та в’їзд в Україну;

5) утримуватись від спілкування з свідками, потепілими, обвинуваченими по справі та особами оголошеними у розшук без присутності слідчого, прокурора та захисника;

6) носити електронний засіб контролю.

Контроль за виконанням ухвали суду в частині виконання обвинуваченим ОСОБА_7, обов’язків передбачених ст.. 194 КПК України покласти на Головне управління НП в м. Києві.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, починаючи з 16 листопада 2018 року по 14 січня 2019 року включно у ДУ «Черкаський слідчий ізолятор».

Визначити ОСОБА_10 суму застави у розмірі 2 000 000 (два мільйони) грн.., які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Черкаській області, код ЄДРПОУ 2621092, розрахунковий рахунок 37312075003652 банк отримувача: Державна казначейська служба України у м. Київ МФО 820172 призначення платежу: застава у справі (№ 704/16/16-к провадження № 1-кп/712/606/18) до сплину терміну тримання під вартою.

При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_10 з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_10 на два місяці наступні обов’язки:

1) прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом;

2) не відлучатись з м. Києва без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну місця свого проживання ІНФОРМАЦІЯ_3;

4) здати на зберігання до відповідних органів свій паспорт для виїзду за кордон, інші

документи, що дають право на виїзд з України та в’їзд в Україну;

5) утримуватись від спілкування з свідками, потепілими, обвинуваченими по справі та особами оголошеними у розшук без присутності слідчого, прокурора та захисника;

6) носити електронний засіб контролю.

Контроль за виконанням ухвали суду в частині виконання обвинуваченим ОСОБА_10 обов’язків передбачених ст.. 194 КПК України покласти на Головне управління НП в Київській області.

Роз’яснити обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_10, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого, запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Застава, не звернена в дохід держави, повертається обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ:

Повний текст ухвали проголошено 20 листопада 2018 року.