Рішення № 78027213, 06.11.2018, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 540/974/15-ц

Номер провадження 2/540/54/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2018 Машівський районний суд Полтавської області у складі :

головуючого – судді Косик С.М.

за участю: секретарів Ткач Н.М., Мотріченко О.В.

представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Машівка цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом ОСОБА_6, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання недійсним положень кредитного договору та договору в цілому, договору застави транспортного засобу, -

відповідно до ч.1 ст.268 ЦПК України в судовому засіданні 06.11.2018 року проголошено вступну та резолютивну частину Рішення, -

в с т а н о в и в :

у вересні 2015 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № 50007922 від 12.03.2013 ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 243 027,84 грн, еквівалент суми кредиту в доларах США - 29 856 та додатковий кредит у розмірі 82021,90 грн, еквівалент суми кредиту в доларах США - 10 076,40, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90 % на рік, які є змінними, з кінцевим терміном повернення кредиту - 12.03.2018, для купівлі автомобіля марки VW, модель PASSAT B7, 2012 року випуску та оплати страхових платежів. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 19.03.2013р. укладено договір застави, за яким відповідач надав в заставу належний йому на праві власності автомобіль марки VW, модель PASSAT B7, реєстраційний номер НОМЕР_1. Відповідач зобов’язання по поверненню кредиту не виконав – не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки, внаслідок чого станом на 28.08.2015р. має заборгованість у сумі 604 441,31 грн. У зв’язку з наведеним позивач просить в рахунок часткового погашення заборгованості за спірним кредитним договором у розмірі 604 441,31 грн звернути стягнення на заставний автомобіль, заставною вартістю 303 784,80 грн, що належить на праві власності відповідачу, шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів.

У листопаді 2015 року відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом (а.с. 103-110 т.1), який за ухвалою суду від 24.11.2015р. об’єднаний в одне провадження з первісним (а.с. 178 т.1).

В обґрунтування своїх доводів зазначив, що відповідно до укладеного договору № 50007922 від 12.03.2013 між ним та відповідачем, він отримав кредит у розмірі 243 027,84 грн під 9,9 % річних на 60 місяців та додатковий кредит у розмірі 82021,90 грн на тих же умовах. Погашення кредиту мало здійснюватися відповідно до графіка, щомісячними платежами у розмірі 802,21 доларів США, що за курсом долара зазначеного в договорі складав 6 529,99 грн. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 19.03.2013 між ним та відповідачем було укладено договір застави транспортного засобу, за яким він передав у заставу свій автомобіль марки VW PASSAT B7, реєстраційний номер НОМЕР_1. Тривалий час він своєчасно та в повному обсязі оплачував відповідачу виставлені рахунки, однак протягом дії спірних договорів відповідач постійно збільшував розмір щомісячних платежів, визначених договором, а відтак він збільшився майже вдвічі. Звернувшись до відповідача за роз’ясненням, йому було повідомлено, що розрахунок щомісячного платежу здійснюється відповідно до курсу долара США на день виставлення рахунку. Натомість позивач стверджує, що кредит надавався у гривні, і, оскільки відповідач не погодився на перерахунок договірних зобов’язань, він перестав сплачувати збільшені зобов’язання.

Вважає, що відповідачем, в обхід заборони кредитування в іноземній валюті, у спірному договорі сформульовано положення договору таким чином, щоб зобов’язання позивача, який отримав кредит у національній валюті, залежали від коливань курсу іноземної валюти. В зв’язку з чим виставлені рахунки відповідачем протягом дії спірного договору збільшилися майже втричі. Так, в порушення абз. 3 ч.4 ст. 11 закону України «Про захист прав споживачів», пункт 6.3 Загальних умов кредитування передбачає стягнення з позивача витрат за дії пов’язані з отриманням від нього заборгованості. Всупереч абз. 6 ч.4 ст. 11 закону України «Про захист прав споживачів» та п.п.3.3.Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, спірний кредитний договір не містить детального розпису сукупної вартості кредиту, а у Графіку викладена виключно орієнтовна сукупна вартість, яка ввела позивача в оману. Зокрема за рік сума процентів визначена 13214, 5 грн, а з наданих відповідачем рахунків за 2 роки і 4 місяці позивач повинен був сплатити 130 298, 65 грн, що більше майже у 5 разів. Сума процентів за додатковим кредитом на рік складає 135, 78 грн, а з наданих відповідачем рахунків видно, що позивач повинен сплатити 23160, 74 грн., що більше в 35 разів.

Крім цього, умови договору є дискримінаційним згідно ч.5 ст. 11 закону України «Про захист пав споживачів» , оскільки у ньому встановлено змінювану відсоткову ставку лише в бік збільшення та її максимальний розмір не визначено. Таким чином, відповідно до ст. ст. 1046, 1054 ЦК України, ст. 11 закону України «Про захист прав споживачів» встановлюють обов’язок відповідача повернути ту ж саму суму коштів отриману в кредит.

Разом з тим, хоча відсоткова ставка була визначена як змінна, але вона не змінювалася і становила 9, 9 %, в той час визначення розміру платежів до курсу валют призвів до збільшення витрат позивача не за рахунок зміни відсоткової ставки, а за рахунок збільшення курсу долара США майже втричі, а тому п. 1.3.1. Загальних умов кредитування є несправедливим. Таким чином, відповідно до ст. ст. 203, 215, 217 ЦК України враховуючи те, що спірний правочин не міг бути вчинений без визначення розміру платежів та без визначення строків погашення кредиту та сплати відсотків, що є істотними умовами, а тому недійсність зазначених норм має наслідком недійсність правочину в цілому.

У зв’язку з наведеним відповідач просить визнати недійсними п.п.1.3.1., 1.3.2., 3.1., 2.3., 9.13 Загальних умов кредитування; визнати недійсним Графік погашення кредиту за кредитним договором № 50007922 від 12.03.2013р.; визнати недійсним кредитний договір № 50007922 від 12.03.2013; визнати недійсним Договір застави транспортного засобу № 50007922 від 19.03.2013; застосувати наслідки двосторонньої реституції та стягнути з відповідача судові витрати.

В запереченні на позов від 19.04.2017 року (а.с.92-95 т.3) відповідач ОСОБА_6 просить в задоволенні позову відмовити, оскільки за кредитним договором №50007922 від 12.03.2013 року сторони узгодили суму кредиту в розмірі 243027,84 грн, тобто сторонами не встановлювався еквівалент зобов’язань в іноземній валюті. Натомість при визначенні предмету зобов’язань позивач у кредитному договорі виклав інформацію про суму кредиту в неоднозначний спосіб. Вважає що виходячи з наведеного положення Загальних умов кредитування курсова різниця є складовою платежів за відсотками, платежі в рахунок погашення кредиту розраховуються за незмінним курсом 8,14 грн/дол. США. Зазначена обставина також підтверджується наявними у справі рахунками-фактурами і розрахунком заборгованості станом на 28.08.2015 року, наданим позивачем. Також вважає що визначення зобов’язання в іноземній валюті унеможливлює застосування індексу інфляції з огляду на положення ч.2 ст.192 ЦК України. Відсутність в Додатковому кредиті дати надання кожної частини додаткового кредиту, що являється істотною умовою, свідчить про те, що в цій частині указана угода є неукладеною.

В запереченні на зустрічний позов від 11.01.2016 року позивач ТОВ «Порше Мобіліті» просить відмовити в задоволенні зустрічного позову, в обґрунтування просить врахувати норми чинного законодавства, а саме Закону України «Про захист прав споживачів», Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99, за якими надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті після 16.10.2011 року забороняється, а також норми Цивільного кодексу України та наполягає що поняття «надання/отримання споживчих кредитів в іноземній валюті» не є тотожним поняттю «визначення грошового еквіваленту такого зобов’язання в іноземній валюті», за умовами кредитного договору відповідач має сплачувати платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривнях, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів в іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного в кредитному договорі. Позитивне або від’ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Вважає що п.6.3 Загальних умов кредитування не суперечить абзацу 3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки врегульовує випадки компенсації втрат ТОВ «Порше Мобіліті», що пов’язані не з наданням послуг у визначенні цього закону, а з відшкодуванням збитків.

Зазначає, що в кредитному договорі, а саме на останній сторінці графіку в таблиці зазначено вартість послуг, пов’язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору та орієнтовна сукупна вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом на виконання вимог абзацу 6 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»(а.с.21-30 т.2).

Ухвалою суду від 13.10.2015 року задоволено заяву позивача ТОВ «Порше Мобіліті» про забезпечення позову та накладено арешт на належний на праві власності ОСОБА_6 автомобіль марки VW, модель PASSAT B7, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.25-26 т.3).

Ухвалою суду від 11.01.2016 року призначено судово-економічну експертизу та провадження в справі на час проведення експертизи зупинено (а.с.34 т.2), відновлено провадження ухвалою суду від 11.05.2016 року у зв’язку з проведенням експертизи (а.с.203 т.2).

14.06.2016 року ухвалою суду призначено повторну судово-економічну експертизу та провадження в справі зупинено, ухвалою суду від 28.03.2017 року відновлено провадження у зв’язку з проведенням експертизи (а.с.225 т.2, а.с.69 т.3).

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві. При цьому пояснив, що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір та додатковий кредитний договір, за якими внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов’язань утворилася заборгованість станом на 28.08.2015р. в сумі 604 441,31 грн., в рахунок якої позивач просить звернути стягнення на заставний автомобіль. Зустрічний позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити. Також пояснив що вважає висновок експерта №2138 від 21.02.2017 року є некоректним та таким, що не має доказового значення, оскільки експерт не має повноважень вирішувати питання права та ним не враховано всі докази, що маються в матеріалах справи, зокрема платіжне доручення про перерахунок коштів за автомобіль, який отриманий відповідачем та вимогу позивача про дострокове погашення кредиту від 17.02.2015 року.

Представник відповідача проти позову заперечував та в обґрунтування зазначив, що позивачем не доведено розмір заборгованості, експерт не зміг зазначити суму боргу внаслідок ухилення ТОВ «Порше-Мобіліті» від проведення експертизи. Також вважає неприпустимим нарахування позивачем 3% річних, оскільки борг розраховано в доларовому еквіваленті, а за правовою позицією ВСУ 3% не повинні нараховуватися. За рахунками суми до сплати указані по завищеному курсу, якщо порівняти з курсом, указаному в договорі та за яким і повинні були виставлятися рахунки, а тому і сукупна вартість кредиту завищена. В той же час зустрічний позов підтримав з наведених у ньому підстав та просив його задовольнити.

Третя особа в судове засідання не з’явилася, хоча належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані письмові докази, прийшов до такого висновку.

Судом установлено, що 12.03.2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 50007922, за умовами якого останньому надано кредит у сумі 243 027,84 грн, еквівалент суми кредиту в доларах США - 29 856,00, та додатковий кредит у сумі 82 021,90 грн, еквівалент суми в доларах США - 10 076,40, з процентною ставкою 9,90 %, яка відповідно до п.2.3. Загальних умов кредитування є змінною, разовою комісією 2,50 % від суми кредиту, строком на 60 місяців, на придбання автомобіля марки VW, модель PASSAT B7, кузов VWWZZZ3CZDP029794, об’єм двигуна 1 798 куб.см, 2012 року випуску. Усі платежі за Кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларів США, визначеному відповідно до п.1.3 Загальних умов кредитування, тобто за курсом на дату сплати відповідних коштів (а.с.8,9 т.1). Погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку щомісячними платежами (а.с.17 т.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно п.1.3. Загальних умов кредитування, які є додатком до Кредитного договору, сторони погоджуються, що кошти у повернення кредиту та додаткового кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту та додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання компанією очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі.

Відповідно до п.1.3.1. Загальних умов кредитування, розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передує дню укладення кредитного договору, у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору.

Згідно з п. 1.4.2. та п.п. 2.4., 2.5.Умов кредитування, повернення Кредиту, Додаткового кредиту та процентів за їх використання здійснюється шляхом сплати чергових платежів в обсязі та терміни, встановлені Графіком погашення кредиту по Договору не пізніше 15-го числа кожного місяця на підставі рахунку виставленого позивачем. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом «30/360» (для цілей розрахунку один календарний місяць складається із 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів) відповідно до Графіку погашення кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що спірний Договір та загальні умови кредитування підписано сторонами, що свідчить про досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов, що в них викладені.

Відповідно до підпунктів 9.5-9.7 загальних умов кредитування ОСОБА_6 своїм підписом засвідчив, що ТОВ «Порше Мобіліті» належним чином ознайомило його, зокрема, з правилами надання фінансових послуг (кредитів), затверджених компанією, з інформацією, передбаченою статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з правилами надання фінансових послуг (кредитів), також їй надана вичерпна інформація про умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Також, у підпункті 9.6 кредитного договору зазначено, що додатково до положень підпункту 9.5 загальних умов кредитування позичальник підтверджує, що йому надано вичерпну інформацію про: умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальників; умови надання додаткових фінансових послуг, пов'язаних з фінансовим кредитом, та їх вартість (за умови надання таких послуг); розмір винагороди компанії у разі, коли вона пропонує послугу фінансового кредиту, що надається іншими фінансовими установами; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо).

У статті 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 524 та частиною першої статті 533 ЦК України зобов'язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України - гривні.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судом встановлено, що валютою кредитування за спірним основним та додатковим договором кредиту є українська гривня, сума наданого кредиту у національній валюті становила певний еквівалент грошових коштів у доларах США, що в свою чергу було погоджено сторонами вказаних правочинів.

Вказаний висновок ґрунтується на правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України у справі № 6-79цс14 від 02.07.2014 року.

Графік погашення кредиту містить вичерпну інформацію про орієнтовану сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом, коригування суми процентів за умовами договору здійснюється в інтересах обох сторін, споживача попереджено про валютні ризики під час виконання зобов’язання, тому відсутні підстави вважати, що умови кредитного договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві.

Водночас суд вважає доведеними вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсними п.3.1, яким встановлено заборону дострокового повергнення кредиту та п.6.3 кредитного договору від 12.03.2013 року за № 50007922 щодо зобов’язання позичальника сплачувати витрати компанії на дії, вжиті для виконання позичальником зобов’язання, оскільки встановлення у кредитному договорі щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості, а саме послуги, яка супроводжує кредит, є незаконним. Умови кредитного договору, якими встановлено обов'язок позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків.

Так, згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом встановлено, що кредит надавався позичальнику в тому числі на споживчі потреби, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Згідно з ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими обґрунтовувались позовні вимоги в частині визнання недійсним п.4.1.1 кредитного договору, продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Відповідно до ч.5 ст.18 цього Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Відповідно до ч.7 ст.18 цього Закону, положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року в справі №562/592/16-ц.

В іншій частині заявлені вимоги ОСОБА_6 за зустрічним позовом не доведені та не підтверджені належними доказами по справі, тому до задоволення не підлягають.

Розглядаючи вимоги ТОВ «Порше Мобіліті», суд зазначає, що ТОВ «Порше Мобіліті» виконало свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, про що свідчить платіжне доручення №50002211 від 20.03.2013 року кошти в сумі 243 027,84 грн перераховано ТОВ «Порше Мобіліті» на рахунок ТОВ «Автодім Полтава» (а.с.107 т.3).

Для забезпечення повного і своєчасного виконання зобов’язань за вказаним Договором, 19.03.2013 року між сторонами укладено Договір застави, відповідно до умов якого відповідач надав у заставу автомобіль марки VW, модель PASSAT B7, кузов VWWZZZ3CZDP029794, об’єм двигуна 1798 куб.см, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить йому на праві власності, заставною вартістю 303 784,80 грн (а.с.20 т.1).

Як убачається з рахунків – фактури та розрахунку заборгованості, внаслідок невиконання умов кредитного договору № 50007922 від 12.03.2013 станом на 28.08.2015 утворилася заборгованість в загальній сумі 604 441,31 грн, яка виникла з 25.01.2015, та яка складається з простроченої заборгованості в сумі 82 080,69 грн, з яких: сума простроченої заборгованості по сплаті чергових платежів – 69934,12 грн; суми 3% річних за час прострочення – 802, 88 грн; суми інфляційних втрат – 8 667,43 грн; суми пені за прострочення виконання зобовязань-2676,26 грн, та заборгованість з дострокового повернення Кредиту в сумі 522360,62 грн, з яких: 424595,42 – сума заборгованості за кредитом; 11861,92 – заборгованість за процентами; 3694,94 – сума 3% річних; 1745,83 грн – сума інфляційних втрат; 12316,47 – сума пені, відповідно до п.8.1 Загальних умов; 3340,47 грн – сума заборгованості по сплаті штрафів за направлення повідомлень-нагадувань; 4200,00 грн - інші витрати відповідно до договору; 48 605,57 – суми штрафу, нарахованого відповідно до п.8.2 Загальних умов; 12000,00 грн – сума збитків, відповідно до п.8.5 Загальних умов (а.с.40,41 т.1).

Як свідчать рахунки – фактури ТОВ «Порше Мобіліті» та надані позивачем платіжні доручення, він, оплачував відповідачеві виставлені ним рахунки, починаючи з 02.04.2013 року і до 04.08.2014 (а.с.26-39, 123-173 т.1).

17.04.2015 в зв’язку з неналежним виконанням кредитних зобовязань ОСОБА_6 ТОВ «Порше Мобіліті» направляло ОСОБА_6 вимоги про дострокове повернення кредиту та погашення заборгованості за кредитним договором № 50007922 від 12.03.2013 (а.с.42-46 т.1).

Кредитор, надіславши вимогу про дострокове повернення кредитних коштів, змінив строк виконання кредитних зобов'язань, тому відповідно до пункту 3.3 кредитного договору останнім днем строку добровільного виконання вимоги про дострокове повернення кредиту було 17.05.2015 року. Однак, ОСОБА_6 вимог ТОВ «Порше Мобіліті» не виконав і станом на час звернення позивача до суду з цим позовом розмір основної суми заборгованості складає 424595,42 грн. та заборгованість з оплати чергових платежів в сумі 69934,12 грн., що підлягає стягненню з останнього, оскільки у відповідності зі ст. 1054 ЦК України зобов’язання повинно виконуватись належним чином.

На підставі наявної заборгованості позивачем надана зведена облікова виписка з рахунку боржника та розрахунок заборгованості, який відповідає умовам кредитного договору, та не спростований відповідачем.

Водночас оскільки спірний кредитний договір припинив свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, підстави для нарахування процентів, які є складовою заборгованості з дострокового повернення кредиту, відсутні, позовні вимоги ТОВ « Порше Мобіліті» в частині стягнення плати за користування кредитом в розмірі 11861,92 грн. задоволенню не підлягають.

Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові ВС/КЦС від 14.02.2018 року у справі № 564/2199/ 15-ц.

В свою чергу, згідно із п. 3 ч. 1. ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно п. 8.2. Умов кредитування, у разі порушення відповідачем терміну повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту, визначеного у статті 3.3. за винятком умови порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту, передбаченої в п. 3.2.1., відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20 % (двадцяти відсотків) від Суми кредиту.

Зокрема, п. 3.3 Умов кредитування передбачено, що позичальник зобовязаний повернути компанії у повному обсязі Суму кредиту та суму Додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню ( сума до повернення Позичальником розраховується Компанією і вказується у повідомленні Компанії) протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу Позичальником.

Згідно п. 8.4. Умов кредитування, у випадку будь-якого порушення відповідачем вимог п. 5.5. Договору, включаючи, але не обмежуючись випадками укладення відповідачем договору страхування із страховою компанією, не авторизованою позивачем тощо, відповідач сплачує на вимогу позивача штраф в розмірі 15% від Суми кредиту.

Вбачається, що вимога ТОВ « Порше Мобіліті про дострокове повернення кредитних коштів у визначений строк виконана не була на день розгляду справи, кредит позивачу повернутий не був, свої зобов'язання відповідач не виконав, а тому штраф за порушення відповідачем вимог п.3.3. та п.5.5. Договору становить 48605,57 грн. який підлягає стягненню з останнього.

Відповідно до п. 8.1. Умов кредитування, у разі порушення відповідачем терміну оплати будь-якого чергового платежу з повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 10% (десяти відсотків) річних від суми заборгованості за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно.

Відповідно до статті 549ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Встановлено, що умовами кредитного договору передбачено сплату неустойки за порушення виконання кредитних зобов'язань.

За порушення відповідачем терміну оплати чергового платежу з повернення кредиту ТОВ «Порше Мобіліті» нараховано пеню у розмірі 2676,26 грн та 12316,47 грн, яка на думку суду підлягає стягненню з відповідача.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 06.11.2013 р. (справа № 6-116цс13) у разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідно до умов кредитного договору, договору застави, пеня та штраф застосовується при різних обставинах порушення зобов'язання зі сторони позичальника, а відтак є різними видами відповідальності за порушення зобов'язань. У зв'язку з цим доводи щодо подвійної відповідальності відповідача за одне і теж саме порушення зобов'язання є безпідставними.

Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи представника відповідача в частині недопустимості застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і те саме порушення, зокрема, стягнення одночасно пені та штрафу у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних в розмірі 802,88 грн підлягає стягненню з відповідача.

Також за порушення відповідачем терміну оплати чергового платежу з повернення кредиту, позивачем нараховано 3% річних на загальну суму 3694,94 грн (складова заборгованості дострокового повернення кредиту), які підлягають сплаті відповідачем.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат, суд зазначає про безпідставність їх нарахувань та отже і відмову в стягненні зазначеної суми, виходячи з такого.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобовязання, визначеного у гривнях.

У випадку порушення грошового зобовязання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Крім того, з розрахунку заборгованості убачається, що сума інфляційних витрат нараховано не на суму заборгованості по кредиту, а на заборгованість по процентам за користування кредитними коштами, яка виникла з травня 2015 року.

Сума штрафів в розмірі 3340,47 грн, інші витрати на суму 4200,00 грн та сума збитків в розмірі 12000,00 грн стягненню також не підлягають як необґрунтовані та у зв’язку з визнанням пункту кредитного договору недійсним .

Посилання представника відповідача на висновок судово- економічної експертизи № 2138 від 21 лютого 2017 року (а.с.35-59 т.3, як доказ недоведеності позивачем розміру заборгованості за кредитним договором, суд вважає безпідставними, оскільки вказаний висновок експерта містить посилання на неможливість експерта розрахувати розмір заборгованості, а тому не має будь якого доказового значення для вирішення справи.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_8 вказаний висновок підтримав та повідомив про відсутність документального підтвердження отримання відповідачем ОСОБА_6 коштів за кредитним договором, що спростовується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням коштів в сумі 243 027,84 грн на рахунок ТОВ «Автодім Полтава» (а.с.107 т.3) та наявністю у власності відповідача заставного автомобіля.

Враховуючи, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами наявність заборгованості по кредитним зобов’язанням, суд приходить до висновку, що сукупна заборгованість відповідача перед ТОВ « Порше Мобіліті» станом на 28.08.2015 становить 562625,66 грн., яка складається із основної суми заборгованості в розмірі 424595,42 грн., з оплати чергових платежів в сумі 69934,12 грн., штрафу за порушення відповідачем вимог п.3.3. та п.5.5. договору в розмірі 48605,57 грн., пені у розмірі 2676,26 грн та 12316,47 грн, 3% річних в розмірі 802,88 грн та 3694,94 грн, та підлягає стягненню з відповідача.

Щодо позовних вимог про звернення стягнення суми боргу на предмет застави, шляхом його продажу з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», суд виходить наступного.

Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 2 ст.590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1.4. Договору застави транспортного засобу №50010487 від 09.09.2013 року у разі невиконання заставодавцем положень кредитного договору, заставодержатель має право отримувати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами в повному обсязі, включаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків завданих прострочкою виконання, включаючи пеню та інші штрафні санкції, витрати заставодержателя, а також видатки по зверненню стягнення на предмет застави та його реалізацію.

Пунктом 5.4.1. вказаного договору встановлено, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, проводиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не буде узгоджено сторонами або дозволено законодавством. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів встановлюється у розмірі, зазначеному в пункті 1.1. цього договору, або за вимогою заставодержателя, визначається незалежними субєктами оціночної діяльності, призначеними заставодержателем.

Як видно з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, 21.03.2013 року на автомобіль легковий, VW PASSAT B7 1,8 1 TSI, коричневого кольору, 2012 р.в., тип палива – бензин, обєм двигуна – 1798 куб.см., номер VWWZZZ3CZDP029794, номер державної реєстрації ВІ 4158 ВТ - накладено заборону відчужувати (а.с.108-110 т.3).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст.25 Закону України«Про забезпеченнявимог кредиторів та реєстраціюобтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються, зокрема, початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Згідно п . 2 ч. 1 ст.61 Закону України«Про виконавче провадження» реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна.

З огляду на викладене, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за кредитним договором, суд приходить до висновку, що вимоги первісного позову про звернення стягнення на предмет застави автомобіль VW PASSAT B7 1,8 1 TSI, коричневого кольору, 2012 р.в., тип палива – бензин, обєм двигуна – 1798 куб.см., номер VWWZZZ3CZDP029794, номер державної реєстрації ВІ 4158 ВТ, шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», підлягають задоволенню в повному обсязі з визначенням його початкової вартості на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Оскільки позивач обрав спосіб звернення стягнення за рішенням суду, а не шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса чи інший позасудовий порядок, то обов'язок зареєструвати початок процедури звернення стягнення в такому випадку виникає у обтяжувача лише після набрання чинності рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави.

Таким чином, доводи представника відповідача про порушення позивачем процедури звернення стягнення на предмет застави є помилковими.

Судовий збір у відповідності зі вимогами ст.141 ЦПК України підлягає стягненню пропорційно до задоволених вимог: з відповідача на користь позивача в сумі 2827,68 грн., з позивача на користь відповідача в розмірі 487,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 81, 141, 209-245, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави – задовольнити частково.

В рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № 50007922, укладеного 12.03.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та ОСОБА_6, у розмірі 562625,66 грн, звернути стягнення на заставний автомобіль марки VW, модель PASSAT B7, кузов WVWZZZ3CZDP029794, об’єм двигуна 1 798 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1, належний на праві власності ОСОБА_6, заставною вартістю 303 784,80 грн, згідно договору застави транспортного засобу №50007922 від 19.03.2013 року, шляхом його реалізації на публічних торгах відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», за ціною, встановленою на підставі висновку суб’єкта оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_6, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про визнання недійсним положень кредитного договору та договору в цілому, договору застави транспортного засобу – задовольнити частково.

Визнати недійсними пункт 3.1, пункт 6.3 кредитного договору № 50007922, укладеного 12.03.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» та ОСОБА_6.

В іншій частині зустрічного позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» судовий збір в сумі 2827,68 грн.

Арешт, накладений ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 13.10.2015 року на належний на праві власності ОСОБА_6 автомобіль марки VW, модель PASSAT B7, реєстраційний номер НОМЕР_1 - скасувати.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 487,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду через Машівський районний суд Полтавської області.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», місце знаходження: м. Київ, вул. Павла Тичини,1-В, ЄДРПОУ: 36422974.

Відповідач – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт громадянина України серія КН №091177 виданий Машівським РВ УМВС України Полтавської області 09.02.1996 р., реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2.

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_7, жителька АДРЕСА_1, інші відомості відсутні.

Повний текст Рішення складено 21.11.2018 року.

Суддя С.М.Косик