Рішення № 78020536, 22.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 листопада 2018 року № 826/6459/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

Суд прийняв до уваги таке:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач), у якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 79 684,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2017 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем на виконання судового рішення було поновлено позивача на посаді. В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати компенсації за час вимушеного прогулу, однак у такій виплаті було протиправно відмовлено. Також позивач посилався на те, що факт незаконного звільнення спричинило моральну шкоду позивачу.

Відповідач не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що при розгляді адміністративної справи про поновлення позивача на посаді позивачем не були заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судовими рішеннями не було встановлено обов'язку відповідача виплатити відповідну компенсацію.

В судовому засіданні 18.01.2018 сторони подали заяву про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження, на підставі чого суд керуючись положеннями частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наказом Головного управління ДФС у Київській області № 586-« 0» від 03.11.2015 «Про звільнення ОСОБА_1» (зі змінами, внесеними наказом Головного управління ДФС у Київській області «Про внесення змін до наказу» від 31.12.2015 №709-«о»), позивача звільнено 09.11.2015 з посади начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС у Київській області з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади».

Вважаючи звільнення протиправним, позивач оскаржив даний наказ в судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2016 №826/26232/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2016 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Київській області № 586-« 0» від 03.11.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС у Київській області на підставі пункту 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, поновлено позивача на посаді начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС у Київській області з 03.11.2015, та зобов'язано Головне управління ДФС у Київській області проінформувати Міністерство юстиції України та відкликати відомості та подану інформацію про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

При зверненні до суду (адміністративна справа №826/26232/15) позивачем не були заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На виконання вищезазначених судових рішень наказом Головного управління ДФС у Київській області від 16.09.2016 №337-о позивача призначено на посаду начальника управління податків і зборів з фізичних осіб, звільнивши з посади начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС у Київській області з 03.11.2015.

В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення його із займаної посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України та просив виплатити йому компенсацію за вимушений прогул з посиланням на судові рішення у адміністративній справі №826/26232/15.

На підставі даної заяви відповідач видав наказ від 30.03.2017 №160-о, яким відповідно до частини 3 статті 86 Закону України «Про державну службу» припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління податків і зборів фізичних осіб Головного управління ДФС у Київській області за угодою сторін на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

Стосовно вимоги позивача про виплату йому компенсацію за вимушений прогул відповідач надав відповідь листом від 03.04.2017 №833/С/10-36-04, у якому зазначив про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 компенсації за вимушений прогул, оскільки судовими рішеннями у адміністративній справі №826/26232/15 не було зобов'язано ГУ ДФС у Київській області виплатити таку компенсацію.

Крім того, позивач посилався на те, що Головним управлінням ПФУ в м. Києві прийнято рішення від 09.03.2017 №1252 про стягнення сум пенсії, виплачених надміру, яке ґрунтується на тому, що позивач з 05.11.2015 по 19.12.2016 перебував на державній службі, а тому не мав права на отримання пенсії.

У зв'язку із цим позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача суму компенсації за вимушений прогул, яка не була отримана позивачем.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, протиправність звільнення ОСОБА_1 із посади начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС у Київській області наказом від 03.11.2015 №586-о встановлена судовими рішеннями у справі №826/26232/15, які набрали законної сили.

У відповідності до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

ОСОБА_1, при зверненні до суду із позовом щодо поновлення його на посаді не заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В свою чергу судами при розгляді адміністративної справи №826/26232/15 було розглянуто спір в межах позовних вимог і суд не виходив за межі позовних вимог, оскільки вихід за межі позовних вимог здійснюється у виняткових випадках.

Таким чином, питання стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було вирішено у справі №826/26232/15, що, на думку суду, не є підставою для позбавлення позивача права на отримання позивачем компенсації за час вимушеного прогулу, виплата якої передбачена законодавством України.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 погодився із невиплатою йому компенсації за час вимушеного прогулу у заяві від 15.09.2016, з огляду на наступне.

Судом досліджено зміст заяви позивача від 15.09.2016, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с 64 т. І) та встановлено, що ОСОБА_1 даною заявою погодився із поновленням його на посаді на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2016 та зазначив: «На час роботи в ГУ ДФС в Київській області згоден з невиплатою мені компенсації за вимушений прогул».

Тобто, позивач погодився із невиплатою компенсації за вимушений прогул виключно на час роботи в ГУ ДФС в Київській області, а саме з моменту його поновлення та до моменту звільнення наказом ГУ ДФС у Київській області від 30.03.2017 №160-о.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 09.11.2015 (дата з якої звільнено позивача) по 16.09.2016 (дата поновлення на посаді).

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до підпункту «з» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

За змістом пункту 10 Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (пункт 8 Порядку №100).

Згідно довідки Головного управління ДФС у Київській області від 12.04.2017 №10-36-05-20/79 середньоденний розмір грошового забезпечення складає - 362,23 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку становить 216 робочих днів з 09.11.2015 по 16.09.2016.

Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 78 241,68 грн. (362,23 грн. х 216).

Суд відхиляє доводи позивача про те, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу має рахуватись починаючи із 03.11.2015, оскільки відповідно до наказу ГУ ДФС у Київській області від 31.12.2015 №709-о позивача звільнено з 09.11.2015. Тобто саме з 09.11.2015 позивач вважається звільненим і з цієї дати розраховується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частиною 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Позивач посилався на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягали у незаконному звільненні ОСОБА_1 із займаної посади (з 09.11.2015 по 16.09.2016) його було незаконно позбавлено права на працю, та у зв'язку з чим він не мав можливості протягом тривалого часу виконувати свої професійні обов'язки, що вплинуло і на ситуацію у приватному житті, він втратив душевний спокій та рівновагу, не міг вести звичний для себе спосіб життя. Все це змінило уклад його життя, що полягає у порушенні нормальних життєвих зв'язків. Також позивач зазначив, що навіть після поновлення на посаді відповідач продовжував чинити психологічний тиск на позивача шляхом систематичного порушення питання про повторне звільнення позивача, в результаті чого позивач подав заяву про звільнення.

За загальним правилом, визначеним у частині першій статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд зазначає, що факт незаконного звільнення позивача є підставою для відшкодування йому моральної шкоди. Проте, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує суть позовних вимог, характер діянь відповідача, внаслідок яких позивачеві була заподіяна моральна шкода, наслідки цих діянь, моральні страждання позивача.

З огляду на це суд вважає, що моральна шкода, заподіяна неправомірними діями відповідача зі звільнення позивача має бути відшкодована відповідачем у розмірі 5000 грн.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частинами 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, а також усні та письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

Керуючись положеннями статей 6, 8, 9, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 78 241,68 грн. (сімдесят вісім тисяч двісті сорок одна гривня 68 коп.).

3. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення за один місяць у розмірі 7112,88 грн. (сім тисяч сто дванадцять гривень 88 коп.).

4. Стягнути з Головного управління ДФС у Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.) за рахунок коштів Державного бюджету України.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: 04210, АДРЕСА_1) сплачений ним судовий збір у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій