Рішення № 78010835, 05.11.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/31781/18-ц

Категорія 54

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2018 року Печерський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді Остапчук Т.В.,

при секретарі Каранда С.Г..

позивач - не з'явився

представника відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення заборгованості із заробітної плати

ВСТАНОВИВ:

02 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України та середнього заробітку за час затримки.

Позивач посилається на те, що з 08 липня 2016 року був прийнятий згідно наказу від 07 липня 2016 року № 1/ОС на посаду інженера 1 категорії у виробничий підрозділ «Донецька дистанція зв'язку» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

17 липня 2017 року, позивач був звільнений із займаної посади, згідно п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату.

На день звільнення позивача йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку та одноразова грошова вихідна допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України, що у сумі складає: 25 222 грн.42 коп.

Позивач вказує, що зазначена заборгованість із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України є досі невиплаченою, вважає дії відповідача незаконними, так як згідно з вимогами ч.1 ст. 47 та ч. 1 ст.116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч.1 ст.117 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тому просить стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» заборгованість із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України у загальному розмірі 25 222 грн. 42 коп. та середній заробіток за період затримки виплати з 18 липня 2017 року по 02 липня 2018 року у розмірі (згідно наведеного у позовній заяві розрахунку) 55 800 грн.50 коп. з проведенням донарахування по день фактичного розрахунку.

Позивачем також подано письмову відповідь на відзив відповідача у порядку ст.179 КЗпП України, в якій так само вказує на незаконність дії Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в результаті чого, виникла заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України. Окрім цього, позивач просить витребувати з ПАТ «Укрзалізниця» довідку про заборгованість по заробітній платі, оригінали наказів та протоколів ПАТ «Укрзалізниця», копії яких були додані до відповіді на відзив, а також витребувати з Державної податкової інспекції та Пенсійного фонду України інформацію про нарахування заробітної плати позивача.

Представник відповідач подав відзив на позовну заяву, проти позову заперечував, вказував на те що Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції (далі -АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст.1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669 - VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Представник відповідача вказує, що виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14 квітня 2014 року. Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президента України на сьогоднішній день не видавався.

У зв'язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема у містах Донецьк та Ясинувата у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю.

Також, представник відповідача посилається на Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Ухвалою суду від 06 липня 2018 року відкрито провадження у справі. Справа розглядається за правилами позовного (спрощеного) провадження враховуючи положення ст. ст. 19, 274 ЦПК України, оскільки з урахуванням предмету та підстав позову, обраного позивачем способу захисту вона відноситься до справ, що виникають з трудових правовідносин.

Суд, відповідно до ст.84 ЦПК України, залишає без задоволення клопотання позивача викладене у відповіді на відзив про витребування з ПАТ «Укрзалізниця» довідки про заборгованість по заробітній платі, оригіналів наказів та протоколів ПАТ «Укрзалізниця», а також про витребування з Державної податкової інспекції та Пенсійного фонду України інформації про нарахування заробітної плати позивача, оскільки таке клопотання було подане позивачем з порушенням строку, зазначеного у частині другій статті 83 ЦПК України і позивач не обґрунтовує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 08 липня 2016 року працював на посаді інженера 1 категорії у Виробничому підрозділі «Донецька дистанція зв'язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Відповідно до наказу від 10 липня 2017 року №9123/ДП-ОС, позивач був звільнений із займаної посади 17 липня 2017 року, згідно п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату, що підтверджується наданою копією трудової книжки позивача БТ-І № 1058613 (а.с. 10-16) та довідкою ПАТ «Укрзалізниця» від 27 липня 2018 року № 321/2.

Відповідно до наявних у матеріалах справи копій розрахунку заробітної плати позивача за березень - липень 2017 року (а.с. 17-21) та заявлених позовних вимог сума до виплати позивачу становить:

за березень 2017 року - 4 165 грн. 61 коп. (з врахуванням виплаченого авансу у розмірі 1 650 грн. 57 коп. сума до сплати складає 2 515 грн. 04 коп.);

за квітень 2017 року - 3 145 грн. 65 коп.;

за травень 2017 року - 3 184 грн. 49 коп.;

за червень 2017 року - 801 грн. 13 коп.;

за липень 2017 року - 15 576 грн. 11 коп. (складається із заробітної плати за липень, грошової компенсації за 37 днів невикористаної щорічної відпустки та одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України ).

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначеної суми заборгованості перед позивачем із заробітної плати, грошової компенсацію за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України не спростовує, доказів, що заборгованість була погашена повністю чи частково не надав, свого розрахунку заборгованості не наводить, а лише посилається на обставини, які ускладнили проведення розрахунку з позивачем.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Однак, як вбачається з матеріалів справи і не спростовується відповідачем, останній, як роботодавець, до теперішнього часу, порушуючи вимоги ст. 116 КЗпП України не виплатив позивачу ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з березня 2017 року по липень 2017 року, грошовій компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України в загальному розмірі 25 222 грн. 42 коп.

Тому, заявлені позовні вимоги про стягнення зазначеної заборгованості в загальному розмірі 25 222 грн. 42 коп. підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки, за період з 18 липня 2017 року по день звернення до суду 02 липня 2018 року.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем, оскільки така позиція повністю спростовується вивченими доказами у справі, зокрема наявністю належним чином заповненої трудової книжки позивача із зазначенням наказів про прийняття на роботу та його звільнення з роботи, (а.с. 10-16). Наявність роздрукованих розрахунків заробітної плати, виданих позивачу, який використовував їх як доказ існуючої заборгованості із заробітної плати (а.с. 17-21), свідчить та розцінюється судом як обізнаність відповідача про існуючий обов'язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.

Наданий відповідачем ОСОБА_2 висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Відповідно до ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Тому наданий відповідачем ОСОБА_2 висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/21-10.2 не свідчить про наявність законних підстав щодо невиплати заробітної плати позивачу.

При розрахунку сум середнього заробітку, суд виходить з наступного. Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за ч. 3 п. 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно ч.3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно розрахунку, наданого позивачем в позовній заяві, розмір середньоденної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільненню позивача становить 159 грн. 43 коп.

Зважаючи на те, що відповідач заперечень проти вказаного розміру середньоденного заробітку відповідача не надав, вказана обставина не підлягаю доведенню іншими доказами, та вважається судом встановленою у зазначеному розмірі. Разом з тим, позивач у позовній заяві вказує період невиплати належної заробітної плати з 18 липня 2017 року по 02 липня 2018 року та визначає період затримки, що складає 350 календарних днів.

Оскільки, період затримки виплати заробітної плати за який нараховується середній заробіток згідно ст.117 КЗпП України повинен вираховуватися у робочих днях, суд визначає наступне.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-6/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2017 рік» у період з 18 липня 2017 року по 31 грудня 2017 році було 117 робочих днів. У періоді з 01 січня по 02 липня 2018 року було 123 робочих днів.

Таким чином, для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по 10 липня 2018 року слід використовувати період, який становить 240 робочих днів. Враховуючи викладене, виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача, який становить 159 грн. 43 коп., та періоду затримки виплати заробітної плати у 240 робочих днів, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України становить (159,43 грн. х 240 робочі дні) 38 263 грн. 20 коп.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 18 липня 2017 року по 02 липня 2018 року, суд вказує, що позивач не позбавлений права додатково звернутися до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку після проведення відповідачем фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 81 УПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.141 ЦПК України судовий збір включено до складу судових витрат. Позивач звільнений від сплати судового збору за подання заяви про стягнення заробітної плати на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до положень ч. 2 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що суд задовольнив позовні вимоги частково, на користь держави підлягає стягненню з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп.

При таких обставинах позов слід задовільнити частково.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21,22 ЗУ «Про оплату праці», ст.ст. 47, 94, 97, 116, 117, 233 КзпП України, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100, ст.ст. 12,13,77,79, 81,263,264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815 ) про стягнення заборгованості із заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України в загальному розмірі 25 222 грн. 42 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по 10 липня 2018 року без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів в розмірі 38 263 грн. 20 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 704 грн. 80 коп. судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Остапчук Т.В.