Рішення № 77997656, 21.11.2018, Київський районний суд м. Одеси

__________________

Справа № 520/14337/18

Провадження № 2/520/6258/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Куриленко О.М.

за участю секретаря – Баранової Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2018 року позивач звернулась до суду з позовом та просила ухвалити рішення, яким: визнати за ОСОБА_3, громадянкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності в порядку спадкування на 3/10 частини квартири № 91 по вулиці Ільфа і Петрова, 15 у м. Одесі після померлого 05.12.2014 року ОСОБА_6.

Свої вимоги мотивує тим, що 05 грудня 2014 року помер її батько ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді 3\10 частин у квартирі № 91 по вулиці Ільфа і Петрова 15 в місті Одесі.

Позивач вказує, що нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність у неї оригіналів правовстановлюючих документів, у зв’язку чим вона звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.10.2018 року було відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання.

Одночасно з подачею позову представник позивача звернулась до суду з заявою, якій просила витребувати у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 матеріали, що стали підставою для відмови ОСОБА_3 у сприйнятті заяви про прийняття спадщини після померлого 05.12.2014 року батька ОСОБА_6.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2018 року клопотання представника позивача ОСОБА_3 було задоволено. Витребувано від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 копію спадкової справи № 06/2018 та матеріали, що стали підставою для відмови ОСОБА_3 у сприйнятті заяви про прийняття спадщини після померлого 05.12.2014 року батька ОСОБА_6.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 у судовому засіданні позовну заяву підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ній.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_2 позовну заяву визнала в повному обсязі, проти задоволення позову не заперечувала.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги позову підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 26 січня 1998 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів на підставі розпорядження № 117040 було видано Свідоцтво про право власності на житло № 19-9047, яким посвідчено, що ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на праві приватної спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі.

Тобто, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були співвласниками спірної квартири - по 1/5 частці кожний.

30 січня 2006 року помер ОСОБА_9, спадкоємцями першої черги його майна є дружина ОСОБА_3 та донька ОСОБА_10.

22 травня 2013 року держаним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 спадкоємцям ОСОБА_3 та ОСОБА_10 були видані Свідоцтва про право на спадщину за законом кожній на 1/10 частку вищевказаної квартири.

Також судом встановлено, що 22 вересня 2012 року померла ОСОБА_8, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції було складено актовий запис № 9113.

Спадкоємцями першої черги майна померлої ОСОБА_8 були її чоловік ОСОБА_6 та донька ОСОБА_3, яким також 22 травня 2013 року держаним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 були видані Свідоцтва про право на спадщину за законом кожному по 1/10 частки вищевказаної квартири.

Отже, на теперішній час власниками квартири АДРЕСА_1 і Петрова в м. Одесі згідно Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав № 146064726 від 20.11.2018 року є: ОСОБА_6 з часткою 3/10, ОСОБА_3 з часткою 4/10 та ОСОБА_3 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_4) Біана Олександрівна з часткою 3/10.

Проте 05 грудня 2014 року ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим в державі ОСОБА_5, переклад якого знаходиться в матеріалах справи.

Спадкоємцем першої черги майна померлого ОСОБА_6 є його донька ОСОБА_3.

У відповідності зі ст. 1223 ЦК у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини встановлюється у шість місяців та починається з часу відкриття спадщини.

Пропустивши визначений законом строк, ОСОБА_3 звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 з заявою про прийняття спадщини, у зв’язку з чим нотаріусом 06 червня 2018 року було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Після чого, ОСОБА_3 звернулась до Київського районного суду м.Одеси з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 червня 2018 року, справа №520/4559/18 визначено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянці ОСОБА_5, додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6, померлого 05.12.2014 року, тривалістю три місяці з моменту набрання рішення суду законної сили.

У відповідності до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Однак приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 було відмовлено, у зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів та роз’яснено право на звернення з позовом про визнання права власності до суду.

Відповідно до ст.66 Закону України „ Про нотаріат " на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.

Згідно ч.1 ст.68 Закону України „ Про нотаріат " нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Відповідно ч.1 ст.46 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, які вчиняють нотаріальні дії, мають право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» (пункт 23) передбачено звернення до суду за правилами позовного провадження осіб, яким нотаріус відмовив в оформленні права на спадкування.

Як передбачено п.4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У відповідності до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 16.05.2013, № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.

Як передбачено ст. 328 ЦК України право власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно до норми ст. 392 ЦК України вбачається, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати їм документа, який засвідчує його права власності.

У даному випадку судом достовірно встановлено, що ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності на житло № 19-9047 від 26 січня 1998 року та Свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 травня 2016 року № 1-452, належали 3/10 частини квартири № 91 по вулиці Ільфа і Петрова, 15 у м. Одесі, однак через відсутність у позивача оригіналів правовстановлюючих документів, унеможливлює видачу нотаріусом Свідоцтва про право на спадщину за законом.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

З урахуванням вищевказаних норм законодавства суд дійшов до висновку, що вимоги позивача про визнання за нею право власності в порядку спадкування на 3/10 частини квартири № 91 по вулиці Ільфа і Петрова, 15 у м. Одесі після померлого 05.12.2014 року ОСОБА_6 обґрунтовані, заявлені відповідно до чинного законодавства, а від так підлягають задоволенню, оскільки під час розгляду справи знайшли своє підтвердження.

Відповідно до статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_13 задоволенню в повному обсязі, оскільки позивач позбавлений іншої можливості прийняти спадщину.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 16, 328, 392, 1223, 1258, 1261, 1270 ЦК України, ст. ст. 76- 81, 263-265, 268 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позову заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3, громадянкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності в порядку спадкування на 3/10 частини квартири № 91 по вулиці Ільфа і Петрова, 15 у м. Одесі після померлого 05.12.2014 року ОСОБА_6.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 21 листопада 2018 року