Ухвала суду № 77997440, 20.11.2018, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/12680/17

Провадження № 6/520/518/18

УХВАЛА

20.11.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.,

за участю секретаря – Кирикової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі подання старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржнику ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,

ВСТАНОВИВ:

23 жовтня 2018 року до Київського районного суду міста ОСОБА_1 надійшло подання старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржнику ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, до виконання зобов’язання за виконавчим листом №520/12680/17, виданим 01 червня 2018 року Київським районним судом міста ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» грошової суми у розмірі 55039 гривень 90 копійок, посилаючись на ухилення боржника від виконання вказаних обов’язків.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу справу за вказаним поданням було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 24 жовтня 2018 року прийнято до розгляду вказане подання та відкрито провадження по справі.

Відповідно до ч.4 ст. 441 ЦПК України, ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця.

Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Представник Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області в судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, однак 20.11.2018 року надав до суду заяву, в якій подання підтримав, просить суд задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності.

Також, 20 листопада 2018 року до суду надійшла заява від представника стягувача за виконавчим провадженням – ПАТ КБ «Приватбанк», в якій останній просить суд розгляд справи провести за його відсутності.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що подання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, в провадженні Київського районного суду міста ОСОБА_1 перебувала на розгляді цивільна справа №520/12680/17 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За наслідком розгляду вказаної справи, 27 лютого 2018 року Київським районним судом міста ОСОБА_1 було ухвалено рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «Приватбанк» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.07.2011 року у розмірі 55039,90 грн., та судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили.

01 червня 2018 року Київським районним судом міста ОСОБА_1 було видано виконавчий лист №520/12680/17, на підставі якого старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області 16.08.2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57014369.

Під час розгляду справи судом було витребувано у державного виконавця належним чином завірену копію виконавчого провадження ВП№57014369, з якого вбачається, що під час здійснення державним виконавцем виконавчих дій встановлено, що боржник на обліку в органах ДПІ не перебуває, пенсію не отримує, номери рахунків відкриті на його ім’я відсутні.

Згідно з довідки АДР ГУ ДМС України в Одеській області, боржник зареєстрований за адресою зазначеною у виконавчому листі.

Відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, встановлено, що майно на яке можливо звернути стягнення за боржником не зареєстровано.

19 жовтня 2018 року старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить боржникові ОСОБА_2

Також судом встановлено, що під час здійснення виконавчих дій, державним виконавцем здійснювався вихід за адресою місця мешкання боржника ОСОБА_2, однак двері ніхто не відчинив, що підтверджується складеними актами від 24 серпня 2018 року та від 05 жовтня 2018 року.

У зв’язку з невиконанням боржником вказаного рішення суду, державний виконавець звернувся до суду з цим поданням.

Пунктом 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість рішень суду.

Згідно з ч.1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Судове рішення (постанова, ухвала) – це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.

Обов'язок виконувати судове рішення (постанову) випливає не з рішення (постанови) суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов'язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.

Одними з властивостей судового рішення, що вступило в законну силу є: можливість примусового виконання судового рішення мимо волі зобов'язаної особи та обов'язковість, яка полягає в тому, що судове рішення, що вступило в законну силу, стає обов'язковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян і підлягають виконанню на всій території України. Рішення, що вступило в законну силу, є обов'язковим і підлягає точному виконанню. Усі державні органи, посадові особи й окремі громадяни, зобов'язані сприяти виконанню рішення суду, виконуючи вимоги державного виконавця.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод Європейського суду з прав людини як джерела права.

У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).

Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Право на справедливий суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов’язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Обов’язковість виконання судових рішень, разом із іншими складовими права на справедливий суд, зокрема, такими як суб’єктивна неупередженість суду, принцип правової визначеності, заборона втручання законодавця у відправлення правосуддя розглядаються Судом в якості елементів верховенства права (Golder v. The United Kingdom, аpp. no. 4451/70).

Отже, виконання судових рішень - це заключна стадія цивільного процесу, а саме заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період з надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду.

Оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 27.02.2018 року по цивільній справі №520/12680/17 набрало законної сили, а відтак підлягає обов’язковому виконанню, що є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов’язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони зобов’язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов’язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Боржник зобов’язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п’яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з’являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов’язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно зі ст.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема: 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до вимог статті 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

Відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» вiд 21.01.1994 року № 3857-XII громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, зокрема, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.

Громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.

Разом із тим, в сенсі ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, яка є частиною національного законодавства, та ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Питання про визначення поняття "ухилення" боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду чинне законодавство не розкриває.

Статтею 90 Закону № 606-XIV передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону.

Разом з тим чинне законодавство не містить визначення поняття "ухилення", практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.

Як роз’яснив Верховний суд України в Узагальненні судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 у сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так:

1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Отже, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону № 606-XIV, позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а саме за ухилення від їх виконання.

У зв'язку з цим, з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду необхідно з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання – тобто він має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів у кожному конкретному випадку визначається судом.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону № 606-XIV, зокрема, вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; ненадання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; неявка за викликом державного виконавця; неповідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб тощо.

Під час розгляду справи державним виконавцем надано до суду копії матеріалів виконавчого провадження, в яких відсутні відомості, що боржником отримана копія постанови про відкриття виконавчого провадження та йому відомо про наявне виконавче провадження відносно нього.

Крім того, державним виконавцем не зазначено і не надано доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_2 має намір виїхати за межі України на тимчасове чи постійне проживання, тим самим ухилитися від виконання боргових зобов’язань, і що саме обмеження його у виїзді за кордон яким-небудь чином вплине на виконання боржником рішення суду і буде сприяти погашенню ним заборгованості.

У зв’язку з чим, суд вважає, що державним виконавцем не надано до суду жодного доказу, який би свідчив про те, що боржник ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобов'язань за виконавчим листом №520/12680/17, виданим 01 червня 2018 року Київським районним судом міста ОСОБА_1.

Право громадян України на пересування є конституційним правом (ст. 33 Конституції України).

З урахування вказаного, підстав для встановлення заборони виїзду за кордон ОСОБА_2 суд не вбачає.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у задоволенні подання старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржнику ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, слід відмовити.

Керуючись ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», ст. 441 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржнику ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення.

Повний текст ухвали суду складено – 20 листопада 2018 року.

Головуючий Калініченко Л. В.