Рішення № 77994426, 20.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 р. № 2040/7473/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чудних С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", ОСОБА_2 про зобов'язання зняти арешту та заборони відчуження майна,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд зняти арешт та заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, які накладені постановою від 18.09.2012 головного державного виконавця Ленінського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції Близнюкова Ю.В. у виконавчому провадженні № 34342920, реєстраційний номер обтяження: 13010562.

20 листопада 2018 року позивачем подано заяву, відповідно до якої він просив суд, не змінюючи предмету та підстав позову, прийняти уточнення позовних вимог, а саме: зобов'язати Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області зняти арешт та заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, які накладені постановою від 18.09.2012 головного державного виконавця Ленінського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції Близнюкова Ю.В. у виконавчому провадженні № 34342920, реєстраційний номер обтяження: 13010562.

Враховуючи, що вказані уточнення не змінюють предмет та підстави позову, суд вважає за необхідне прийняти заяву позивача до розгляду.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 18.09.2012 державним виконавцем накладено арешт та оголошена заборона відчуження квартири АДРЕСА_1. Підставою для накладення арешту став виконавчий напис № 1274, виданий 08.11.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ "Дельта-Банк". Позивач не погоджується із вказаними діями відповідача, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу від 25.02.2011 власником квартири є ОСОБА_1.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що відповідач, накладаючи арешт діяв законно, на підставі та у межах повноважень, оскільки у випадку не накладення арешту могло б відбутись відчуження об'єкта, після чого, стягувач не мав би змоги задовольнити свої вимоги, а держава не отримала б коштів у вигляді виконавчого збору. У зв'язку із чим, простив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи ОСОБА_2 у судове засідання не прибув, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, також зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує у повному обсязі та просить суд позов задовольнити.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що 25 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею 58,0 кв.м., загальною площею 96,5 кв.м., який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Слоневською Д.В.

03 березня 2011 року право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано в КП "ХМБТІ".

18 вересня 2012 року головним державним виконавцем Ленінського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції Близшоковим Ю.В. відкрито виконавче провадження № 34342920 з примусового виконання виконавчого напису № 1274, виданого 08.11.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюк В.С. про звернення стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ "Дельта-Банк".

Крім того, 18.09.2012 державним виконавцем накладено арешт та оголошена заборона відчуження квартири АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що 19.03.2015 державним виконавцем прийнято рішення про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 6 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції 1999 року), у зв'язку з відсутністю у боржника майна - ОСОБА_2, яке він має передати стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, арешт і заборона відчуження не були скасовані і залишаються діючими на теперішній час.

Не погоджуючись із постановою головного державного виконавця Ленінського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції Близнюкова Ю.В. від 18.09.2012 у виконавчому провадженні № 34342920 про арешт і заборону відчуження на квартиру, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що на момент спірних правовідносин діяв Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХIV, тому суд при вирішенні даної справи керується вказаними нормами закону.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу", який діяв на момент винесення спірної постанови, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах (далі - державні виконавці).

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Заходами примусового виконання рішень, відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Арешт на майно боржника, відповідно до статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Частиною 1 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Таким чином, державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови з метою забезпечення реального виконання рішення.

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: є письмова заява стягувача; у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до частини 4 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Так, судом встановлено, що 19.03.2015 державним виконавцем прийнято рішення про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 6 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції 1999 року), у зв'язку з відсутністю у боржника - ОСОБА_2- майна, яке він має передати стягувачу за виконавчим документом.

Згідно з частиною 2 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Поряд із тим, у постанові про повернення виконавчого документу стягувачеві від 19.03.2015 ВП № 34342920, державним виконавцем в порушення статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" не знято арешт та заборону відчуження з квартири АДРЕСА_1, які накладені постановою від 18.09.2012.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на момент відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, вказане нерухоме майно вже належало ОСОБА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 25 лютого 2011 року та витягом про державну реєстрацію КП "ХМБТІ" від 03 березня 2011 року.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, арешт накладено на майно, що не належало боржнику - ОСОБА_2, а ОСОБА_1 як власник квартири має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, у зв'язку із чим і просить зобов'язати відповідача зняти арешт з належної йому квартири.

Відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 2 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у Законі України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII також міститься норма, яка передбачає, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Отже, питання щодо прийняття рішення про зняття арешту віднесений до компетенції саме органів виконавчої служби, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача скасувати арешт накладений на майно позивача, що такі дії не були зроблені при винесенні постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, відповідно до статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на момент повернення виконавчого документу).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із системного аналізу вищезазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_4, 6103, код НОМЕР_1) до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (вул. Москалівська, буд. 58, м. Харків, 61000, код 41430678), треті особи - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (вул. Щорса, 36-Б, м. Київ, 01000, код 34047020), ОСОБА_2 (АДРЕСА_4, 61039, код НОМЕР_2) про зобов'язання зняти арешту та заборони відчуження майна - задовольнити.

Зобов'язати Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області зняти арешт та заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, які накладені постановою від 18.09.2012 головного державного виконавця Ленінського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції Близнюкова Ю.В. у виконавчому провадженні № 34342920, реєстраційний номер обтяження: 13010562.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_4, 6103, код НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (вул. Москалівська, буд. 58, м. Харків, 61000, код 41430678).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О.Чудних