Рішення № 77986854, 21.11.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/425/17

провадження 2/201/263/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Соборної районної в місті Дніпрі ради про припинення права на частку у спільному майні шляхом виплати компенсації та визнання права власності на майно в цілому, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в своїх та інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_4 10 січня 2017 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності на майно в цілому, стягнення грошової компенсації, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником в ході судового засідання посилалися на те, що йому та його неповнолітній дочці ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить 55/100 частин квартири АДРЕСА_1, зокрема позивачу належить 55/200 частин цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності та договору дарування і ОСОБА_4 належить 55/300 часток цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності, а відповідачам (бувша дружина позивача і його дочка) – 45/100 часток цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності. Спільне володіння та користування квартирою є неможливим, оскільки передбачає проживання в квартирі двох сімей, житлова площа якого складає 56.9 кв. м., між ними тривалий час відбуваються конфлікти, були звернення до поліції і до суду, виносилося рішення суду про порядок користування цим житлом, але і це не вирішило конфлікт. До того ж квартира потребує капітального ремонту, в якому відповідач приймати участь відмовилась у зв’язку із браком коштів. Позивач не має можливості відчужити свою частку квартири у зв’язку з відсутністю домовленості про ціну зі стороною відповідачів. Припинення його та дочки права власності на їх частку в квартирі та виплата їм грошової компенсації сприятиме вирішенню конфлікту, рішення про дозвіл на це від органу опіки та піклування є. Ринкова вартість 55/100 частин спірного житла становить 960 624 грн. Тому позивач просить суд стягнути з відповідачів на його і дочки користь вказану суму грошової компенсації, припинити їх право власності на їх частку у розмірі 55/100 часток квартири АДРЕСА_2, взамін компенсації цієї частки вказаними грошовими коштами, та визнати право власності на цю частку за відповідачами. Зверталися до відповідачів з цим питанням та надання і оформлення документів на це житло, але вказане виявилося для відповідачів не можливим через начеб то високу суму грошової компенсації. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було, позивач вважає, що його і дочки права порушено і вимушений був звертатися з позовом до суду. Позивач вважає, що все ним зроблено правильно і згідно закону та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, пояснивши, що дійсно позивачу та його неповнолітній дочці ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить 55/100 частин квартири АДРЕСА_1, зокрема позивачу належить 55/200 частин цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності та договору дарування і ОСОБА_4 належить 55/300 часток цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності, а відповідачам – 45/100 часток цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності. Між сторонами тривалий час відбуваються конфлікти, були звернення до поліції і до суду, виносилося рішення суду про порядок користування цим житлом, але і це не вирішило конфлікт. Виділення в натурі часток власності також неможливо. Припинення права власності на частку позивача і його дочки в квартирі та виплата відповідачам грошової компенсації сприятиме вирішенню конфлікту і вони на це згодні, але не згодні з сумою грошової компенсації і присили суд визначити її за їх варіантом, що значно менше заявленої позивачами суми.

Відповідач ОСОБА_3 у судові засідання не з’явилася, про день та час слухання справи повідомлялася належним чином у відповідності до ст. 128-131 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомила, вказаним, на думку суду, підтримує позицію ОСОБА_2 про часткове визнання позову і прохання слухати справу без її участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача згідно до ст. 223 ЦПК України.

Представник третьої особи у судові засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином у відповідності до ст. 128-131 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомив, вказаним, на думку суду, не заперечує проти позову та викладених в ньому обставин і просить слухати справу без їх участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного представника третьої особи згідно до ст. 223 ЦПК України.

Вислухавши пояснення позивача і його представника, представника відповідача, з’ясувавши думку сторін і третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі ордеру № 265 від 18 вересня 2001 року позивачу на склад сім’ї з чотирьох осіб була надана для мешкання чотирикімнатна квартира АДРЕСА_3. Через триваючі конфлікти, звернення до правоохоронних органів і не вирішення спорів по мешканню в цьому житлі позивач ОСОБА_1 і ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про зміну договору найму житла і рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2008 року визначено порядок користування цією квартирою з відкриттям окремих особових рахунків, це рішення ухвалою апеляційного суду від 11 лютого 2009 року залишене без змін і набрало законної сили. З урахуванням цього порядку користування позивач з матір’ю ОСОБА_4 і неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 приватизували займане житло і отримали свідоцтво про право власності від 07 серпня 2009 року на 55/100 часток цієї квартири (кожному по 55/300); договором дарування від 03 червня 2013 року мати позивача подарувала йому свою частку житла і отже позивачу та його неповнолітній дочці ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить 55/100 частин квартири АДРЕСА_1, зокрема позивачу належить 55/200 частин цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності та договору дарування і ОСОБА_4 (дочка позивача) належить 55/300 часток цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності, а відповідачам (бувша дружина позивача і його дочка), які в січні 2010 році приватизували займану ними частку вказаного житла, – 45/100 часток цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності. Спільне володіння та користування квартирою зараз є неможливим, оскільки передбачає проживання в квартирі двох сімей, житлова площа якого складає 56.9 кв. м., між ними тривалий час відбуваються конфлікти, були звернення до поліції і до суду, виносилося рішення суду про порядок користування цим житлом, але і це не вирішило конфлікт. До того ж квартира потребує капітального ремонту, в якому відповідач приймати участь відмовилась у зв’язку із браком коштів. Позивач не має можливості відчужити свою частку квартири у зв’язку з відсутністю домовленості про ціну зі стороною відповідачів. Припинення його та дочки права власності на їх частку в квартирі та виплата їм грошової компенсації сприятиме вирішенню конфлікту, рішення про дозвіл на це від органу опіки та піклування є - № 62 від 20 березня 2015 року. Ринкова вартість 55/100 частини позивача і дочки спірного житла становить 960 624 грн. Тому позивач просить суд стягнути з відповідачів на його і дочки користь вказану суму грошової компенсації, припинити їх право власності на їх частку у розмірі 55/100 часток квартири АДРЕСА_2, взамін компенсації цієї частки вказаними грошовими коштами, та визнати право власності на цю частку за відповідачами. Зверталися до відповідачів з цим питанням та надання і оформлення документів на це житло, але вказане виявилося для відповідачів не можливим через начеб то високу суму грошової компенсації. Виник спір, який в добровільному досудовому порядку вирішено не було, позивач вважає, що його і дочки права порушено і вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, право власності – це право особи на майно, яке він здійснює відповідно до закону, по своїй волі і незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складаються із володіння, користування і розпорядження. Володіння майном – має на увазі юридично закріплену можливість фактично володіти майном, впливати на нього у будь-який момент, здійснювати відносно такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, отримувати з цього користь, вигоду. Розпорядження майном – це можливість власника встановлювати, змінювати, припиняти юридичне існування майна.

Правовий режим спільної часткової власності визначається Главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди – спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року зі змінами та доповненнями «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями такого будинку. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також між учасниками спільної сумісної власності. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди – судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням мотивів.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 і його неповнолітній дочці ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 07 серпня 2009 року належить 55/100 часток цієї квартири; договором дарування від 03 червня 2013 року мати позивача подарувала йому свою частку житла і отже позивачу та його неповнолітній дочці ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить 55/100 частин квартири АДРЕСА_1, зокрема позивачу належить 55/200 частин цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності та договору дарування і ОСОБА_4 (дочка позивача) належить 55/300 часток цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності, а відповідачам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 – 45/100 часток цієї квартири на підставі свідоцтва про право власності від 11 січня 2010 року, право власності зареєстроване за ними в передбаченому законом порядку. Спільне володіння та користування квартирою зараз є неможливим, оскільки передбачає проживання в квартирі двох сімей, житлова площа якого складає 56.9 кв. м., між ними тривалий час відбуваються конфлікти. Вказана квартира складається з чотирьох житлових кімнат, двома з яких повинен користуватися позивач з дочкою, а іншими двома – відповідачки, коридори, туалет, лоджія в спільному користуванні. Через конфлікти в користуванні вказаним житлом між сторонами виник спір, непорозуміння стосовно користування вказаним житлом залишилися, в сторін залишився конфлікт і перешкоди в користуванні цим житлом.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. А згідно ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до висновку будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №5188/5189-17 від 01 серпня 2018 року, проведеної за ухвалою суду, виділити в натурі 55/100 часток вказаної спірної квартири неможливо, оскільки не можливо виділити згідно вимог ДБН, а також будівлі та споруди розділу не підлягають. Ринкова вартість 55/100 частин вказаної квартири складає 720 468 грн. і саме цю суму суд вважає за можливе стягнути з відповідачів на користь позивача і його дочки в рахунок компенсації, оскільки саме цей варіант враховує рішення суду про визначення порядку користування житлом, саме після визначення такого порядку судом сторони і приватизували займане житло. Крім того ринкова вартість всієї квартири складає 1 746 589 грн., інша сума ринкової вартості цього житла, запропонована позивачем, не враховує вищезазначеного і порушує баланс прав сторін. Це ж стосується і суми, запропонованої, відповідачами.

Крім того, встановлено, що між сторонами існують конфлікті відносини та є неприязнь, що в свою чергу призводить до неможливості користуватися спільним майно. А також позивач має у своїй власності інше нерухоме майно і така сума грошової компенсації не завдасть істотної шкоди його інтересам, відповідачки іншого житла чи власності не мають.

Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України, встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Приписами ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З огляду на вищевикладені приписи чинного законодавства України наявні підстави для задоволення позовних вимог.

В силу вимог ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з ЦК України, захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом: визнання цих прав, припинення або зміни правовідношення, тощо. Позовні вимоги, що містяться в даній позовній заяві, не суперечать законодавству України, чинному на сьогоднішній день.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, обов’язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. У ст. 129-1 Конституції України вказано, що судове рішення є обов’язковим до виконання.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідачів стосовно не визнання позовних вимог повністю, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 грошову компенсацію за належні їм 55/100 часток квартири АДРЕСА_3 у розмірі 720 468 грн., визнати за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 право власності на 55/100 частин квартири АДРЕСА_4 в порядку виплати грошової компенсації, припинити право власності ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на 55/100 частин квартири АДРЕСА_4 в порядку виплати грошової компенсації, а також стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати при сплаті судового збору з кожної по 3 445 грн. (а всього 6 890 грн.).

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 7, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129, 129-1, 140, 144 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, 319, 321, 346, 391, 392 ЦК України, ст. 9, 19, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 грошову компенсацію за належні їм 55/100 часток квартири АДРЕСА_3 у розмірі 720 468 грн..

Визнати за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 право власності на 55/100 частин квартири АДРЕСА_4 в порядку виплати грошової компенсації.

Припинити право власності ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на 55/100 частин квартири АДРЕСА_4 в порядку виплати грошової компенсації.

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати при сплаті судового збору з кожної по 3 445 грн. (а всього 6 890 грн.).

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 21 листопада 2018 року.

Суддя -