Рішення № 77982507, 15.11.2018, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2018м. ДніпроСправа № 904/3419/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Виробничо-торгівельної корпорації "Дитинство", м. Дніпро

до Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про визнання недійсним договору в частині сплати за скид стічних вод

у присутності представників:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 20.09.2018;

від відповідача: юрисконсульт ОСОБА_2, довіреність № 26/11-14 від 02.01.2018;

вільний слухач: ОСОБА_3

СУТЬ СПОРУ:

31.07.2018 Виробничо-торгівельна корпорація "Дитинство" (далі - позивач) звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради (далі - відповідач), у якій заявила вимогу про визнання договору №3962 на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, укладеного між сторонами 26.08.2015, недійсним в частині обумовленої сплати за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням (п. 3.19 договору) на підставі ст.ст. 4, 10, 203, 215, 216, 217 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 06.08.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), з призначенням підготовчого засідання на 28.08.2018.

23.08.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач не навів жодного належного обґрунтування невідповідності положень пункту 3.19 договору №3962 на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення від 26.08.2015 вимогам чинного законодавства. Тому відповідач просить у задоволенні позову Виробничо-торгівельної корпорації "Дитинство" про визнання договору №3962 на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення від 26.08.2015 недійсним в частині обумовленої сплати за скид стічних вод - відмовити.

До початку підготовчого засідання, призначеного на 28.08.2018, відповідач подав до суду клопотання про закриття провадження по справі №904/3419/18 у зв'язку з відсутністю предмета спору, яке обґрунтоване закінченням 26.08.2018 строку дії договору №3962 на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення від 26.08.2015, щодо якого подано позовну заяву про визнання його недійсним в певній частині.

Розглянувши подане клопотання, суд не знаходить підстав для його задоволення з огляду на наступне. Частиною першою статті 236 Цивільного кодексу України визначено момент недійсності правочину, а саме встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Отже, передбачені законом правові наслідки, за результатами розгляду судом справи про визнання правочину недійсним, впливають не лише на права та обов'язки сторін договору, які передбачалися на майбутнє, а й на ті, що мали місце до моменту закінчення строку договору, на який його було укладено. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

28.08.2018 суд відклав розгляд справи у підготовчому засіданні на 02.10.2018 о 10:30, про що постановив відповідну ухвалу.

Ухвалою від 01.10.2018 підготовче засідання, призначене на 02.10.2018, перенесено на 16.10.2018 у зв'язку з перебуванням судді Воронько В.Д. у відпустці та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 04.11.2018.

01.10.2018 позивач надав до суду відповідь на відзив, у якому, не погодившись з доводами відповідача, просить суд захистити його інтереси та задовольнити позовні вимоги.

В свою чергу 10.10.2018 відповідач, не змінюючи своєї позиції, подав до суду заперечення на відповідь на відзив.

На підставі ч. 1 ст. 185 ГПК України суд ухвалою від 16.10.2018 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 06.11.2018.

У зв'язку з тим, що 06.11.2018 суддя Воронько В.Д. перебував у відпустці, розгляд справи по суті ухвалою суду від 19.10.2018 перенесено на 15.11.2018.

У судовому засіданні 15.11.2018 сторони підтримали свої вимоги та заперечення стосовно предмета спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 цього Кодексу визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі – ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 26.08.2015 між Комунальним підприємством "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ОСОБА_1 (далі - водоканал, відповідач) та Виробничо-торгівельною корпорацією "Дитинство" (далі - абонент, позивач) укладено договір №3962 про надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення (далі - договір), за умовами п. 2.1 якого водоканал зобов'язується надавати абоненту послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а абонент зобов'язується оплачувати послуги в порядку і на умовах, визначених договором та діючим законодавством.

Відповідно до п. 9.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками, і в частині надання послуг діє до 26.08.2018 року, а в частині їх оплати - до повного виконання.

Усі правовідносини, що виникають з договору та не врегульовані ним, регламентуються відповідними нормами законодавства України, зокрема Правилами №190 (Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190), Інструкцією №37 (Інструкція про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37), Правилами №37 (Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37) тощо, а також застосовуваними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості (п. 9.2 договору).

Розділом 3 договору встановлено порядок обліку надання послуг.

Так, згідно з п. 3.15 договору абонент, на балансі якого знаходяться мережі водовідведення, несе відповідальність за порушення норм щодо кількості та концентрації шкідливих речовин в стічних водах, які скидають до вказаних мереж субабоненти, орендарі, суборендарі. Допустимі концентрації шкідливих речовин в стічних водах встановлені рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради №129 від 19.02.2015 "Про затвердження Правил приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств у систему каналізації м. Дніпропетровська" та наводяться в додатку №4 до договору.

Пунктом 3.16 договору передбачено, що нарахування проводяться по нормативу плати за очищення 1 куб.м. стічних вод з вмістом забруднень у межах допустимих концентрацій (НП), обсягом скинутих понаднормативно забруднених стічних вод (Vпз) та коефіцієнтом кратності (Кк), який враховує рівень небезпеки скинутих забруднень для технологічних процесів очищення стічних вод та екологічного стану водойми.

У відповідності до п. 3.17 договору абонент зобов'язаний подавати водоканалу звіт про якісний склад стічних вод, що він скидає до каналізації за формою, наведеною в додатку №5 договору, не пізніше одного місяця після закінчення кварталу року, в якому надавалися послуги за договором.

Для визначення вмісту забруднень у стічних водах використовуються як дані лабораторії водоканалу, так і результати вибіркового контролю, виконаного лабораторіями місцевих органів Держсанепіднагляду, охорони навколишнього природного середовища або іншими лабораторіями, акредитованими у даній галузі (п. 3.18 договору).

За умовами пункту 3.19 договору плата за скид понаднормативних забруднень стягується за весь об'єм стічних вод, скинутих абонентом протягом календарного місяця, коли було зафіксоване перевищення допустимих концентрацій. У випадку повторного встановлення факту перевищення ДК забруднюючих речовин - три календарних місяця (місяця, у якому відібрана проба і було зафіксовано перевищення ДК, та двох попередніх).

Під час дії договору позивачу відповідачем надавалися послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення.

Позивач у позові зазначає, що на підставі вимог пункту 3.19 договору відповідачем позивачу була нарахована та пред'явлена до сплати із посиланням на проведену перевірку та розрахунки сума 32494,94 грн, як плата за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням. На думку позивача, зміст пункту 3.19 договору не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки саме визначення підстав для вказаного нарахування не відповідає принципу рівності сторін, справедливості та неупередженості. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому, посилаючись на статті 203, 215 ЦК України, просить визнати пункт 3.19 договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що, по-перше, пункти 2.1.6 та 7.14 Правил приймання та скиду стічних воду систему каналізації м. Дніпропетровська унеможливлюють паралельний відбір проб стічних вод сторонніми, крім атестованих відповідачем організацій для контролю взятих ним проб. По-друге, визначення об'ємів надмірно забруднених стоків вод є хибним, несправедливим та таким, що не відповідає вимогам чинного цивільного та господарського законодавства. По-третє, позивач вважає, що встановлена відповідачем плата за скид вод з понаднормативними забрудненнями є штрафною санкцією, використання якої не обумовлено у договорі, у зв'язку з чим відповідач не уповноважений законом накладати подібні санкції.

Відповідач проти обставин, наведених в обґрунтування позову заперечує, що і є причиною виникнення спору.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання договору №3962 про надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення в частині обумовлення плати за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням (п. 3.19 договору) недійсним на підставі ст.ст. 4, 10, 203, 215-217 ЦК України

Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання (абз. перший п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

При цьому, зміст правочину відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору в частині, зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Як роз'яснено в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли з приводу специфічних відносин водопостачання та водовідведення, а тому ці відносини регулюються загальними положеннями про зобов'язання, визначеними Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України "Про охорону навколишнього середовища", Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальній та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37 (далі - Правила №37), Правилами приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств у систему каналізації м. Дніпропетровська, затвердженими рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради від 19.02.2015 №129 (далі - Правила №129), Інструкцією про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37 (далі - Інструкція №37), а також низкою інших законів та підзаконних нормативних актів.

У відповідності до пункту 2.1.6 Правил №129 водоканал має право здійснювати позаплановий (в будь-яку годину доби), непогоджений з підприємством заздалегідь, відбір проб для контролю за якістю стічних вод, що скидаються, та застосовувати на підставі результатів контролю (при виявленні порушень Правил приймання та умов договору на надання послуг водопостачання та водовідведення) відповідні заходи; присутність представника підприємства при відборі проб обов'язкова.

Пунктом 1.5 Правил №37 встановлено, що на підставі цих Правил та Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у систему каналізації населених пунктів водоканали розробляють місцеві Правила приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту, в яких установлюються допустимі концентрації для кожної забруднюючої речовини, що може скидатися підприємствами в систему каналізації, а також визначаються місцеві особливості приймання стічних вод підприємств у міську каналізацію.

Підприємства зобов'язані, зокрема, виконувати в повному обсязі вимоги Правил №37, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги, дотримуватись установлених водоканалом кількісних та якісних показників стічних вод на каналізаційних випусках підприємства, а також оплачувати рахунки за скид понаднормативних забруднень при порушенні встановлених показників (п. 2.4 Правил №37).

Стічні води, які підлягають прийманню до міської каналізаційної мережі, не повинні містити забруднюючі речовини з перевищенням допустимих концентрацій, установлених місцевими Правилами приймання (п. 4.2 Правил № 37).

Згідно з пунктом 7.11 Правил №37 у місцевих Правилах приймання конкретизується порядок відбору проб стічних вод на аналіз, порядок їх оформлення, а також порядок проведення аналізу проб.

Так, рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.2015 №129 затверджено Правила приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств у систему каналізації м. Дніпропетровська (Правила № 129), пунктом 1.2 яких встановлено, що дія цих Правил поширюється на КП "Дніпроводоканал" та підприємства, установи, організації усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців, що скидають усі види стічних вод у комунальну систему каналізації міста (крім балансоутримувачів житлового фонду та об'єктів соціально-культурного призначення, які не скидають стічні води технологічного та/або не побутового походження).

Зазначені Правила встановлюють вимоги до підприємств, які скидають стічні води до міської каналізації, регламентують взаємні права та обов'язки підприємств і Водоканалу, порядок визначення величини плати за скид стічних вод у міську каналізацію, порядок контролю за виконанням цих Правил, відповідальність та засоби впливу за їх порушення (п. 1.5 Правил №129).

Пунктом 7.7 Правил №129 передбачено, що підприємства, які скидають стічні води до міської каналізації, повинні забезпечити можливість проведення Водоканалом у будь-який час доби контролю за скидом стічних вод, включаючи надання необхідних відомостей та документів; періодичність відбору контрольних проб - не менш, ніж один раз у півроку.

Відповідно до пункту 7.11 Правил №129 з метою контролю якості стічних вод підприємств Водоканал здійснює відбір разових (контрольних) проб.

Порядок відбору разових проб стічних вод підприємств та фіксації вказаної дії визначено пунктами 7.12, 7.13 Правил №129.

Згідно з п. 7.14 Правил №129 приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств у систему каналізації м. Дніпропетровська за призначенням з разової (контрольної) проби виконують основний, паралельний та арбітражний аналізи. Основний аналіз виконує лабораторія водоканалу. Паралельний аналіз виконує підприємство у будь-якій лабораторії, атестованій у даній галузі (або у своїй лабораторії при її наявності).

Право підприємств на організацію виконання паралельних та арбітражних аналізів своїх стічних вод у лабораторіях, які атестовані у даній галузі закріплено в пункті 2.3.4 Правил №129, яким надано можливість абонентам на проведення незалежних аналізів стічних вод.

Пунктом 8.5 Правил №129 передбачено, що при перевищенні рівня вмісту забруднюючих речовин у стічних водах підприємств (порівняно з встановленими ДК) і які скидаються у міську каналізаційну мережу, додаткова плата за скид понаднормативних забруднень нараховується за нормативом плати на рівні виробничої собівартості послуг з водовідведення з умістом забруднень у межах допустимих концентрацій (Нп), обсягом скинутих понаднормативних стічних вод (Упз) та коефіцієнтом кратності (Кк), який враховує рівень небезпеки скинутих забруднень для технологічних процесів очищення стічних вод та екологічного стану водойми.

У відповідності до п. 8.6 цих Правил, плата за скид понаднормативних забруднень стягується за весь обсяг стічних вод, скинутих підприємством протягом місяця, коли було зафіксоване перевищення ДК (допустимих концентрацій). У випадку повторного встановлення факту перевищення ДК забруднюючих речовин – три календарні місяці (місяця, у якому відібрана проба та двох попередніх).

Положення пункту 8.6 Правил №129 було розроблено у відповідності до пункту 3.6 Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, яка затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37 (наказ втратив чинність 22.05.2017 на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №166-р від 10.03.2017).

Враховуючи вищенаведене, господарський суд, ухвалюючи рішення, виходив також з наступного.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто в силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, а, отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Пунктом 6 частини першої статті 3 цього Кодексу визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з положеннями статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Нормами статей 638 ЦК України та 180 ГК України встановлено, що договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Проаналізувавши умови договору №3962 на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення від 26.08.2015 року суд зазначає, що останній вчинено в письмовій формі, підписано представниками обох сторін та скріплено печатками підприємств, а також встановлено досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов вказаного правочину, в зв'язку з чим суд приходить висновку про його укладеність 26.08.2015 року, що сторонами фактично не заперечувалось.

Суд встановлено, що укладений між позивачем та відповідачем правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг у житлово-комунальній сфері, а саме - у сфері централізованого водопостачання та водовідведення. При цьому, слід зазначити, що позивач шляхом його підписання договору №3962 на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення від 26.08.2015 року фактично прийняв умови його пункту 3.19.

З огляду на викладене, підписавши договір, який містить оскаржуваний наразі пункт 3.19, сторони погодили відповідну можливість нарахування та стягнення плати за скид понаднормативних забруднень в порядку, визначеному даним пунктом договору.

Тож, укладаючи договір з наявністю у ньому пункту 3.19, позивач усвідомлював його зміст, вчиняв правочин з власної волі, добровільно, розуміючи наслідки своїх дій та відповідно погодив з відповідачем таку можливість.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що як безпосередньо пункт 3.19 договору, так і Правила приймання та скиду стічних вод у систему каналізації м. Дніпропетровська не відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема принципам рівності сторін, справедливості та неупередженості.

Матеріали справи свідчать, що даний пункт договору повністю відповідає положенням пункту 8.6 Правил приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств у систему каналізації м. Дніпропетровська, затверджених рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.2015 №129 (Правила №129), які прийняті на виконання та у відповідності до вимог чинного законодавства, у тому числі Правил приймання стічних вод підприємств у комунальній та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37 (Правила №37).

Доказів скасування (визнання нечинним або недісним) у передбаченому законом порядку рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.2015 №129 про затвердження Правил приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств у систему каналізації м. Дніпропетровська матеріали справи не містять.

Крім того, аналіз положень пунктів 8.5, 8.6 Правил №129 та статей 230, 235, 236 ГК України, яким визначено поняття штрафних і оперативно-господарських санкцій та їх види, надає підстави вважати помилковим висновок позивача про те, що плата за скид стічних вод з понаднормативними забрудненнями є штрафною санкцією. Нарахування плати за перевищення допустимих концентрацій забруднюючих речовин є наслідком неналежного виконання абонентом умов договору, зокрема пункту 7.2.8, та пунктів 2.4.5, 2.4.6 Правил №129, а тому додаткова плата за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням є зобов`язанням абонента, що виникає з договору, а не штрафною господарською санкцією (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.12.2015 у справі №904/4671/15).

Отже, на думку суду, спірний пункт 3.19 договору відповідає загальним засадам цивільного законодавства та приписам вищенаведених нормативно-правових актів. Усі інші твердження позивача не спростовують вищевикладених висновків суду.

При цьому, за умовами п. 7.2.2 договору позивач прийняв на себе зобов'язання виконувати належним чином вимоги рішення виконкому Дніпропетровської міської ради №129 від 19.02.2015.

У відповідності до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв'язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оскаржуваного правочину недійсним в частині та настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 21.11.2018.

Суддя В.Д. Воронько