Рішення № 77976035, 08.11.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8874/17

Провадження № 2/522/546/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді Домусчі Л.В.,

при секретарі судового засідання – Вадуцкої В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом АТ «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, законним представником якого виступає гр. ОСОБА_2, ОСОБА_6, законним представником якого виступає гр. ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Приморської районної адміністрації м. Одеси, Приморський ВДВС м. Одеса Головного ТУЮ в Одеській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та зняття з реєстрації за місцем проживання,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою 154 в буд. 9/12 по вул. Тіниста в м. Одесі, та зняття їх х реєстраційного обліку.

В обґрунтування позову позивач вказав, що відповідно до кредитного договору № 014/0054/74/72696 від 04 квітня 2007 року (далі - Кредитний договір) Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_1 Аваль», правонаступником якого є АТ «ОСОБА_1 Аваль», (далі - Позивач) було надано громадянці ОСОБА_2 (далі - Позичальник, Відповідач -1) кредит у сумі 328 553,00 доларів США строком по 04.04.2027 року із сплатою 13,25 % річних, а позичальник зобов’язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов’язання в порядку та строки, визначені договором.

У забезпечення належного виконання умов Кредитного договору, 13.04.2007 р. між Банком та гр. ОСОБА_2 (Іпотекодавець), укладено Договір іпотеки за реєстр. № 2094, згідно якого виконання зобов’язань за Кредитним договором забезпечено нерухомим майном, а саме: квартирою що знаходиться за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Тіниста, буд.9/12, кв. 154, та складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 85,7 кв.м, загальною площею 132,5 кв.м, предмет іпотеки належить Іпотекодавцю – гр. ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_7 04.04.2007 року за реєстр. № 1894. У зв'язку із невиконанням умов Кредитного договору, АТ «ОСОБА_1 Аваль» звернувся до Малиновського районного суду міста ОСОБА_8 із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості. 05 квітня 2012р. Малиновським районним судом міста ОСОБА_8 ухвалено рішення по справі № 2/1519/7111/11р. про задоволення позовних вимог Банку в повному обсязі. У процесі виконання рішення суду стало відомо, що в квартирі за адресою:м. Одеса, вул. Тіниста, буд.9/12, кв. 154, зареєстровані з 26.10.2009р. - гр. ОСОБА_3, 1974р.н., з 26.10.2009р. - гр. ОСОБА_4, 1998р.н., з 07.03.2017р. – гр. ОСОБА_2 1975р.н., з 22.12.2010р. – малолітній гр. ОСОБА_5, 2009р.н., з 08.04.2014р. – малолітня гр. ОСОБА_6 2014р.н., які приходяться дітьми гр. ОСОБА_2.

Позивач звернув увагу суду, що на час укладення Договору іпотеки за адресою предмета іпотеки місце проживання малолітніх дітей зареєстроване не було, малолітні гр. ОСОБА_5, 2009р.н., гр. ОСОБА_6 2014р.н. народилися після укладання договору іпотеки (13.04.2007р.). Договір іпотеки від 13.04.2007 р., укладений між АТ «ОСОБА_1 Аваль» та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) під час його укладення не порушував права малолітніх, а реєструючи місце проживання малолітнього ОСОБА_5 та малолітньої ОСОБА_6 в предметі іпотеки ОСОБА_2. не виконала вимоги договору щодо отримання згоди Банку на розпорядження квартирою. Позивач повідомив суд про те, що 29.08.2018р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 вчинено Виконавчий напис за реєстр. № 1458. Звернено стягнення на предмет іпотеки: квартиру за адресою:м. Одеса, вул. Тіниста, буд.9/12, кв. 154. За рахунок коштів від реалізації предмету іпотеки задовольнити вимоги Банку у розмірі – 686610,58 дол. США (еквівалентно – 17 959130,51 грн.), які виникли внаслідок неналежного виконання гр. ОСОБА_2. С.М. умов Кредитного договору № 014/0054/74/72696 від 04 квітня 2007 року. З 05.09.2018р. виконавчий напис перебуває на примусового виконанні у Приватного виконавця Виконавчого округу Одеського області ОСОБА_9. 11.11.2018р. Приватним виконавцем ОСОБА_9 в рамках ВП № 57146151 складено Постанову про опис й арешт майна боржника, якої описане нерухоме майно (квартиру за адресою:м. Одеса, АДРЕСА_1), яке знаходиться під іпотекою Банку. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житлову квартиру чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житлову квартиру чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Таким чином, на думку позивача, ОСОБА_2 та усі інші мешканці підлягають виселенню з квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2.

Таким чином, на думку Банку, відповідачі, місце проживання яких зареєстроване у житловому приміщенні, що є предметом іпотеки за адресою: АДРЕСА_2, підлягають виселенню та зняттю з реєстрації, оскільки наявність зареєстрованих осіб у спірному нерухомому майні негативно відображається на вартості майна та перешкоджає в його реалізації, чим порушуються права позивача, як Іпотекодержателя.

Враховуючи, що виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього ЖК УРСР, АТ «ОСОБА_1 Аваль» заявив про те, що питання надання Відповідачам іншого житла після виселення з іпотечної квартири повинно вирішуватися Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради.

Позивач повідомив суд про те, що Відповідач – 3 гр. ОСОБА_4, 27.03.1998р.н., який зареєстрований за адресою предмету іпотеки (квартири)у АДРЕСА_2 - є власником житловою квартири загальною площею 48.6 кв.м. за адресою: м. Одеса, Тираспольське шосеАДРЕСА_3. Квартира належить гр. ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_10 21.07.2017 року за реєстр. № 99. На думку Позивача, з урахуванням того, що Відповідач – 3 гр. ОСОБА_3, 1998р.н. – є рідним повнолітнім сином Відповідача – 1/Іпотекодавця – гр. ОСОБА_2 1975р.н., тобто він є для матері рідною особою першого кола, згідно норм ЦК України –можливе вселення та реєстрація місця проживання родини ОСОБА_2: Мати - ОСОБА_2, 05.07.1975р.н., Чололвік - ОСОБА_3, 09.02.1974р.н., Син - ОСОБА_11, 27.03.1998р.н., Син - ОСОБА_5, 16.10.2009р.н.ґ. Донька - ОСОБА_6, 10.02.2014р.н. можливе за адресою: м. Одеса, Тираспольське шосеАДРЕСА_3.

Дана справа перебувала у провадженні судді Погрібного С.О… Ухвалою суду від 18.05.2017 року провадження у справі було відкрито.

Згідно з Указом Президента України № 417/2017 від 14.12.2017 року ОСОБА_12 призначено на посаду судді Верховного Суду у Касаційній інстанції. Після повторного автоматизованого розподілу дана справа перейшла до провадження судді Домусчі Л.В..

Ухвалою суду від 18.01.2018 року справу було прийнято до провадження судді Домусчі Л.В. та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 15.02.2018 року.

У зв’язку з неявкою сторін 15.02.2018 року розгляд справи було відкладено на 13.03.2018 року.

Ухвалою суду від 13.03.2018 року по справу було закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду на 08.05.2018 року.

08.05.2018 року, 12.07.2018 року розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою учасників справи.

У судове засідання 08.11.2018р. сторони не з’явились, про час та місце розгляду справи належно сповіщались. Представник позивача подала заяву, в якій просила про розгляд справи за її відсутності. Жодних клопотань та відзивів на позові від відповідачів не надходило.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Крім того, на вимогу зазначених норм процесуального права, датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності осіб, які беруть участь у справі, є дата складення повного судового рішення.

У зв’язку з цим, датою складення цього судового рішення є 19.11.2018 року.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований, доведений та підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що відповідно до Кредитного договору № 014/0054/74/72696 від 04 квітня 2007 року (далі - Кредитний договір) Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_1 Аваль» було надано громадянці ОСОБА_2 (далі - Позичальник, Відповідач-1) кредит у сумі 328 553,00 доларів США строком по 04.04.2027 року із сплатою 13,25 % річних, а позичальник зобов’язався належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, та виконати всі інші зобов’язання в порядку та строки, визначені договором.

Згідно п.2 розділу 2 Кредитного договору, кредитні кошти призначені для використання на споживчі цілі, а саме: на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2, та на сплату комісій Банку за цим Договором.

У забезпечення належного виконання умов Кредитного договору, 13.04.2007 р. між Банком та гр. ОСОБА_2 (Іпотекодавець), укладено Договір іпотеки, згідно якого виконання зобов’язань за Кредитним договором забезпечено нерухомим майном, а саме: однокімнатною квартирою, житловою площею 85,7 кв.м, загальною площею 132,5 кв.м, яка належить Іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_7 13.04.2007р. за р. № 1894.

Згідно зі статями 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідач№1 у порушення вимог чинного законодавства не здійснював своєчасно погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Таким чином, у порушення зазначених норм закону та умов договору, Відповідач№1 зобов`язання за Кредитним договором не виконав належним чином.

У зв'язку із невиконанням умов Кредитного договору, АТ «ОСОБА_1 Аваль» звернувся до Малиновського районного суду м. Одеса з позовом про стягнення із гр. ОСОБА_2 кредитної заборгованості.

05 квітня 2012р. Малиновським районним судом міста ОСОБА_8 ухвалено рішення по справі № 2/1519/7111/11р. , яким задоволено вимоги Банку в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_13 у солідарному порядку на користь банку заборгованість за кредитним договором № 014/0054/74/72696 від 04 квітня 2007 року у сумі 687 192,36 дол. США, судові витрати 1700 грн. та витрати на ІТЗ – 120 грн..

Ухвалою від 20.02.2017 року Малиновською районний суд м. Одеси поновив банку строк для пред’явлення виконавчого листа за рішенням суду від 05.04.2012 року до виконання та задовольнив вимоги про видачу дублікатів вказаних виконавчих листів.

29.08.2018р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 вчинено Виконавчий напис за реєстр. № 1458, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за адресою:м. Одеса, АДРЕСА_1.

Постановою приватного виконавця ОСОБА_9 від 05.09.2018 року за вказаним виконавчим написом нотаріуса було відкрито виконавче провадження №57146151.

Постановою приватного виконавця ОСОБА_9 від 11.10.2018 року у рамках вказаного виконавчого провадження було здійснено опис та арешт вказаної квартири відповідачки.

Згідно позову, у процесі виконання рішення суду, виконавчого напису нотаріуса банку стало відомо, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані 5-о осіб: Позичальник/Іпотекодавець - гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, її чоловік - гр. ОСОБА_3, 1974р.н., син -гр. ОСОБА_4, 1998р.н., малолітній син гр. ОСОБА_5, 2009р.н., малолітня донька гр. ОСОБА_6 2014р.н..

Факт реєстрації відповідачів у вказаній квартирі підтверджується довідкою про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданою ОСББ «Нова Аркадія» 25.10.2018 року, а також відповідями з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області щодо місця реєстрації відповідачів, з яких вбачається, що відповідачі дійсно були зареєстровані у квартирі, яка є предметом іпотеки, після укладення відповідного договору іпотеки.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем в свою чергу жодних належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог не надано.

Отже, в цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який полягає, в тому числі, в тому, що суд не має права виходити за межі вимоги сторін (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство не допускає вихід за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав людини. Суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Аналіз частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Суд вбачає, що позивач є іпотекодержателем нерухомого майна – квартири за адресою АДРЕСА_4, та має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою кредитного зобов’язання.

У свою чергу, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у власності будинок, користуються ним і мають право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, здавати в оренду. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно ст. 155 ЖК України, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України, згідно якої ,члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкоду здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із Постановою ВСУ від 16.11.2016 р у справі № 6-709цс16, згідно з положеннями статті 391 ЦК України лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Проте, з матеріалів справи судом не встановлено, що банк є власником предмета іпотеки, а тому суд приходить до висновку, що за даних обставин позивач позбавлений права пред’являти саме такі позовні вимоги (в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом).

При цьому, пред’являючи позов, позивач не навів правові підстави (норми права) щодо своїх вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким чином, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог банку в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним майном – квартирою, яка перебуває в іпотеці, та відмовляє в їх задоволенні.

Також, як вбачається з позову позивач обґрунтовує свою вимогу тим, що при реєстрації відповідачів у квартирі не було їх згоди, а тому реєстрація була проведена незаконно.

Дійсно, договором іпотеки, укладеним між Відповідачем №1 гр. ОСОБА_2 та Позивачем – АТ «ОСОБА_1 Аваль», передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадяни України, іноземці та особи без громадянства реєструють своє місце проживання.

У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу. Таким чином, реєстрація фіксує офіційне місце проживання особи. За цією адресою особа має право проживати, на неї надсилаються усі офіційні документи, відповідно до даних про реєстрацію нараховуються усі комунальні послуги і таке інше. Наявність осіб, зареєстрованих по квартирі, на яку звертається, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином у зв’язку з відмовою у задоволенні первісної позовної вимоги банку, суд вбачає, що вимога про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання також задоволенню не підлягає.

Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, суд вбачає, що позивач не позбавлений можливості звернутись до суду у порядку адміністративного судочинства щодо питання правомірності процедури реєстрації спірних осіб у квартирі, яка є предметом іпотеки.

Згідно ч.2 ст. 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави

З огляду на вищезазначене суд прийшов до переконання, що зібрані у справі докази у своєї сукупності вказують на необґрунтованість позовних вимог, у зв’язку з чим вони не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. 41 Конституцією України, ст. 15, 16, 319, 321, 391, 509, 526, 593 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про іпотеку», ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України,суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову АТ «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, законним представником якого виступає гр. ОСОБА_2, ОСОБА_6, законним представником якого виступає гр. ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Приморської районної адміністрації м. Одеси, Приморський ВДВС м. Одеса Головного ТУЮ в Одеській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та зняття з реєстрації за місцем проживання – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 19.11.2018 року.

Суддя Домусчі Л.В.