Рішення № 77972527, 06.11.2018, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/13/18

Провадження №2/148/238/18

РІШЕННЯ

Іменем України

06 листопада 2018 року м. Тульчин

Тульчинський районний суд

Вінницької області в складі : судді Саламахи О.В.

за участю: секретаря Носулько К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укросоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

До Тульчинського районного суду Вінницької області 04.01.2018 надійшла цивільна справа за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 40775,97 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 31.10.2007 позивач і відповідач уклали кредитний договір за № 050/27-353, згідно умов якого ОСОБА_1 надано кредит 18000 грн. з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 29.10.2012

Відповідно до умов договору ОСОБА_1 зобов'язаний погашати заборгованість за кредитним договором, відсотками за його використання, комісії, неустойку (пеню, штраф).

Позивач свої зобов’язання виконав, надавши відповідачу кошти за кредитним договором.

Однак у зв’язку з тим, що останній не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості відповідно до умов договору, ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з вказаним позовом та просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором на загальну суму 40775,97 грн.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, однак надіслав суду про розгляд справи за його відсутності, позв підтримує і просить його задовольнити у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Позивач і його представник у судове засідання не з’явилися, однак представник позивача подав заяву про розгляд справи за їх відсутності, а також заявив клопотання згідно яких просить відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що сплив строк позовної давності, а також позивачем не надано доказів надання відповідачу грошових коштів за договором, відсутні документальні підтвердження щодо того, коли саме і внаслідок яких саме порушень договірних зобов’язань утворилася заборгованість. Крім того у матеріалах справи відсутній розгорнутий розрахунок заборгованості, а також посилання на конкретні бухгалтерські документи.

У відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що сторонами 31.10.2007 укладено договір відновлюваної кредитної лінії за № 050/27-353 (далі – Договір), відповідно до умов якого ОСОБА_1 встановлено кредитну лінію з максимальним лімітом 18000 грн., зі сплатою відсотків 15,5 % річних, термін погашення заборгованості 29.10.2012.

Згідно пунктів 1.1.3, 2.4 Договору позичальник зобов’язаний вносити платежі за кредитом не пізніше 5 числа кожного місяця.

Пунктом 4.1 Договору, передбачено, що у випадку прострочення внесення платежів по кредиту позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент невиконання зобов’язань за договором.

У відповідності до довідки-розрахунку № 10.1-87/23101 від 30.11.2017, у ОСОБА_1 наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 40775,97 грн., яка складається з простроченої заборгованості – 16751,14 грн., заборгованості по відсотках – 23072,13 грн., заборгованість по нарахованих комісіях – 957,70 грн. (а.с. 3).

Виходячи з положень ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України, встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1050 ЦК України, передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання; за ч. 2 цієї статті, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Так, відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від за № 254 від 18.06.2003, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного суду за № 161/16891/15-ц від 30.01.2018.

У зв’язку з викладеним, приймаючи до уваги те, що до справи не додано будь-яких підтверджень фактичного надання позивачу коштів за кредитним договором чи інших бухгалтерських документів на основі яких можливо дослідити обставини за яких виникли спірні правовідносини, суд погоджується з посиланням відповідача на зазначену обставину, як на таку, що спростовує доводи позивача в частині посилання на надання коштів у кредит та подальшого нарахування відсотків та інших платежів за Договором.

За змістом ч. 3 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду за № 756/584/15-ц від 31.08.2018.

Разом з тим, враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження на підставі за наявними у справі матеріалами та оскільки у матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості за кредитом, виписка по рахунках відповідача чи будь-які інші бухгалтерські документи на основі яких можна встановити момент з якого відбулося порушення зобов’язання, а відтак виникло право вимоги до відповідача, суд вважає, що строк позовної давності необхідно обраховувати з 29.10.2012, дати, яка визначена у Договорі, як кінцевий термін остаточного виконання зобов’язання за кредитом.

На підставі статей 12, 81 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1, 2 ст. 89 ЦПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відтак беручи до уваги те, що кінцевий термін повернення 29.10.2012, а ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з даним позовом 04.01.2018, суд вважає, що загальний і спеціальний строк позовної даності сплив як за основними так і додатковими зобов’язаннями передбаченими договором за № 050/27-353 від 31.10.2007, а відтак існують правові підстави для задоволення клопотання представника позивача про застосування строку позовної давності і відмови у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 19, 23, 76-81, 95, 141, 352, 354 ЦПК України, ст. 525, 526, 527, 530, 536, 538, 549, 554, 610, 611, 624, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укросоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Тульчинський районний суд Вінницької області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тульчинського районного суду

Вінницької області ОСОБА_2