Постанова № 77967136, 19.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба

19 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 1640/2549/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старосуда М.І.

суддів: Лях О.П. , Старостіна В.В.

при секретарі судового засідання Лисенко К.В.

за участю представника МЮУ - Горбунової К.Ю.

апелянта - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2018, повний текст складено 26.07.18 по справі № 1640/2549/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "Інтерпап"

до Міністерства юстиції України, державного реєстратора прав на нерухоме майно-приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Медяник Вікторії Анатоліївни, державного реєстратора прав на нерухоме майно-приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Суслова Максима Євгенійовича , державного реєстратора прав на нерухоме майно-приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Скосарєвої Вікторії Вікторівни

треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7

про визнання протиправним та скасування наказу, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

23.07.2018 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова група "Інтерпап" до Міністерства юстиції України, державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Медяник Вікторії Анатоліївни, державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Скосарєвої Вікторії Вікторівни, державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Суслова Максима Євгенійовича, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, у якому позивач просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 14.06.2018 №2074/7;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.03.2018 №40215578, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Медяник Вікторією Анатоліївною, згідно якого внесено запис про право власності номер 25334390 та внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування запису, який внесений на підставі цього рішення;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.04.2018 №40474809, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Скосарєвою Вікторією Вікторівною, згідно якого внесено запис про право власності номер 25579061 та внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування запису, який внесений на підставі цього рішення;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.04.2018 №40534810, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим Максимом Євгенійовичем, згідно якого внесено запис про право власності номер 25632988 та внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування запису, який внесений на підставі цього рішення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2018р. відкрито провадження в зазначеній адміністративній справі та роз'яснено учасникам справи, що ухвала в частині щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, третя особа ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити для подальшого розгляду до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за встановленою підсудністю (за місцезнаходженням нерухомого майна). В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції процесуального права, оскільки цей спір не є публічно правовим, а випливає із договірних відносин та має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Юрисдикція - це передбачена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень між загальними і спеціалізованими судами підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист. За таким підходом усі публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, належать до адміністративної юрисдикції і за компетенцією мають бути розглянуті адміністративними судами.

Конституційний принцип спеціалізації, відповідно до якого утворено систему адміністративних судів, зумовив впровадження властивого йому порядку судочинства. Цей порядок у порівнянні з цивільним судочинством має відмінності в процесуальних правах і обов'язках як осіб, які беруть участь у справі, так і суду в зборі та дослідженні доказів, що має забезпечити процесуальні можливості захисту прав, свобод та інтересів позивача у спорі із суб'єктом владних повноважень.

Згідно пункту першого частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Підсудність - це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між адміністративними судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення справ, які належать до адміністративної юрисдикції.

На відміну від адміністративної юрисдикції, яка розмежовує компетенцію між державними органами щодо вирішення адміністративних справ, підсудність розмежовує компетенцію у тій самій сфері (щодо вирішення адміністративних справ), але між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло адміністративних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного адміністративного суду.

Визначити підсудність означає встановити, якої ланки, який суд згідно з законом повинен здійснювати судочинство в тій чи іншій справі у підвідомчих йому провадженнях.

Матеріали справи свідчать, що підставою позову позивач зазначає порушення спірними рішеннями своїх прав у сфері публічно-правових відносин, оскільки наказ Міністерства юстиції України прийнятий з підстав, не визначених Законом України № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а рішення про державну реєстрацію прав прийняті у період дії судової заборони на відчуження майна. Позовна заява не містить доводів про невиконання сторонами умов цивільно-правових угод чи про наявність між учасниками справи спору про право власності або інші речові права на нерухоме майно.

Позовні вимоги ґрунтуються на протиправності рішень державних реєстраторів, як суб'єктів, наділених Законом № 1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, тобто предметом спору є правомірність вчинення реєстраційних дій з державної реєстрації речового права, а тому в цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державних реєстраторів, які, на думку позивача, при прийняті оскаржуваних рішень порушили вимоги Закону України № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Колегія суддів вважає, що за результатами перевірки матеріалів адміністративного позову суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовну заяву подано з додержанням норм статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, наявні підстави прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі.

З наведених вище підстав доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та прийняв законне рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення .

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 по справі № 1640/2549/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення - з 20.11.2018 року.

Головуючий суддя (підпис)М.І. СтаросудСудді(підпис) (підпис) О.П. Лях В.В. Старостін