Рішення № 77963253, 19.11.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/1059/18

2/214/1462/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 листопада 2018 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді Гриня Н.Г.,

секретаря Печарник З.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом до ПАТ «Альфа-Банк» просить суд визнати недійсним кредитний договір №0307/0708/71-147 від 04.07.2008 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Сведбанк» правонаступником за вимогами по даному кредитному договору є ПАТ «Альфа-Банк».

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 04.07.2008 року між Відкритим товариством «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №0307/0708/71-147. Відповідно до повідомлення про відступлення від 05.06.2012 року №SDK/250512-3616/1 ПАТ «Сведбанк» здійснено відступлення своїх прав вимоги за оскаржуваним кредитним договором ПАТ «Дельта Банк». Таке відступлення прав відбулось на підставі договору, копія якого позивачеві не надавалась. В подальшому ПАТ "Дельта Банк " здійснено відступлення своїх прав ПАТ "Альфа Банк". При цьому, вважає, що відповідачем, а порушення ЗУ «Про захист персональних даних» передано персональні дані позивача без його згоди. Предметом оскаржуваного кредитного договору є надання валютного кредиту в сумі 20 000 тис. дол. США на строк з 04 липня 2008 року по 03.07.2038 рік. Умовами надання такого кредиту було виконання позичальником договору за яким останній має сплатити банку за перевірку документів в день фактичної видачі кредиту комісії у розмірі 1% від розміру кредиту без ПДВ шляхом сплати суми комісії на рахунок №3739.4.0.0411060.01.980. Відповідно до графіку погашення кредиту до оскаржуваного кредитного договору, строк погашення останнього починається з 20.08.2008 року, та сума погашення кредиту щомісячно мала становити 56,00 дол. США, а з 20.01.2037 року по 03.07.2038 рік 40,00 дол. США. Сума щомісячного платежу з урахуванням процентної ставки не визначена, як і не визначено проценти за користування кредитними коштами у грошовому еквіваленті. Умовами оскаржуваного кредитного договору не визначено метод погашення кредиту, а саме: стандартний чи ануїтетний. Враховуючи суми зазначені у графіку погашення платежів до оскаржуваного договору щомісячна сума погашення кредиту становила: 56,00 дол. США, з огляду на даний факт та умови договору методом погашення кредиту, у даному випадку повинен бути стандартний метод. Виходячи з розрахунків, що передбачають сплату процентів за користування кредитними коштами за стандартним методом, сума щомісячного погашення кредиту мала становити: 55,56 дол. США. Тому умови договору є несправедливими. Так перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту. Перелік підстав, який дозволяє використовувати резидентам – фізичним особам на території України готівку іноземну валюту як засіб платежу є вичерпаним і не передбачає здійснення плати процентів та комісії за надання банком кредит в іноземній валюті. А тому такий спірний правочин не відповідає діючому законодавству України і є недійсним. Тому просить суд визнати недійсним кредитний договір №0307/0708/71-147 від 04.07.2008 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Сведбанк» правонаступником за вимогами по даному кредитному договору є ПАТ «Альфа-Банк» визнати недійсним.

Позивач та представник позивача до судового засідання не з’явились, були повідомлені належним чином, про що маються в матеріалах справи поштові повідомлення та довідка про доставку смс «Повістка про виклик до суду», причина неявки до суду невідома. Заяви про відкладення справи до суду не надходили.

Представник відповідача до судового засідання не з’явився, був повідомлений належним чином, неодноразово надавав заяви про відкладення слухання справи, причина неявки до судового засідання не відома.

У зв’язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, у відповідності з ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснювався, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04.07.2018 року, між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2М, підписано Кредитний договір №0307/0708/71-147 (а.с.8-10).

Відповідно до п.1.1 цього договору Банк надає Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 20 000 доларів США, на строк по 03 липня 2038 року включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі.

Згідно з листа від 05.06.2012 року, позивача було повідомлено про право вимоги за зазначеним вище договором кредиту, поруки, іпотеки перейшло від ПАТ «Сведбанк» до АТ «Дельта Банк», а в подальшому і даний час усі права кредитора за вищевказаним Кредитним договором належать ПАТ "Альфа-Банк" (а.с.13).

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В укладеному сторонами договорі кредиту, підписання якого позивач не оспорює та визнає, доступно та зрозуміло передбачено: суму кредитування (п.п.1.1 - 20 000 доларів США); строк кредитування (до 03.07.2038 року), розмір та строки здійснення щомісячних фіксованих платежів з повернення тіла кредиту та сплати відсотків, визначено величину річних відсотків за користування кредитом, величину комісійних платежів, механізм та порядок нарахування відсотків, в тому числі прострочених тощо, тобто позичальнику ОСОБА_2 була надана повна інформація про умови надання кредиту, його вартості та інших супутніх послуг і тарифах до них. Інформація про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, процентної ставки, порядок, механізм та базу її нарахування, вартість супутніх послуг зазначено безпосередньо у Кредитному договорі, як це передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168.

У пункті 1.5 кредитного договору міститься детальний розпис сукупної (загальної) вартості кредиту для Позичальника (його витрат) у зв'язку з отриманням кредиту на умовах цього Договору включаються суми, необхідні для погашення кредиту, суми, передбачені цим договором процентів, комісій, можливих неустойок, вартість витрат, пов'язаних з укладенням Іпотечного договору, передбаченого п. 2.1 цього Договору, у тому числі будь-яких змін та доповнень до нього, вартість страхування предмету іпотеки за іпотечним договором відповідно до п. 5.1.8 Договору. Витрати, пов'язані з укладанням/зміною іпотечного договору, договору страхування предмету іпотеки, сплачуються Позичальником самостійно безпосередньо особами, що надають відповідні нотаріальні послуги/послуги страхування.

Пунктом 3.1 кредитного договору передбачено повернення кредиту, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця, через касу ОСОБА_2 згідно Додатку №1.

З пункту 3.2. кредитного договору вбачається, що проценти нараховуються з фактичної кількості днів користування кредитом, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом починаючи з дати видачі до дати кредиту до моменту його повернення. При розрахунку процентів за кількість днів у році приймається 360.

Виходячи з наведеного та приймаючи до уваги, особливість повернення кредиту за кредитним договором необхідна інформація щодо сукупної вартості кредиту зазначена безпосередньо у кредитному договорі, що узгоджується з Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року.

Крім того, сторони договору у пункті 10.1. Кредитного договору від 04.07.2008р. передбачили, що укладаючи цей договір позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Підписанням цього договору позичальник свідчить про те, що він до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких ВАТ «Сведбанк» здійснює кредитування фізичних осіб на цілі, не пов'язані з підприємницькою діяльністю (у тому числі, з умовами типових кредитних договорів та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту в ВАТ «Сведбанк», та свідомо обрав умови кредитування, викладені у цьому договорі.

П. 10.13 Кредитного договору Позичальник також засвідчив, що підписанням цього Договору позичальник підтверджує, що перед укладенням Кредитного договору банк надав йому у письмовій формі всю інформацію, про умови кредитування. Також при укладанні Кредитного договору йому була надана вся необхідна інформація, передбачена Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року в повному обсязі.

Щодо посилання позивача на те, що відповідачем, в порушення ЗУ «Про захист персональних даних» передано персональні дані позивача без його згоди.

Відповідно до ст. 1076 ЦК України, банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Згідно з ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці. Банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону.

Крім того, позивач посилається на те, що відсутні підстави, які дозволяють використовувати резидентам – фізичним особам на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу і не передбачає здійснення плати процентів та комісій за наданий банком кредит в іноземній валюті.

У статті 524 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків на території України є гривня.

Проте, відповідно до ч. 2. ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 3 ст. 533 ЦК України встановлює, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" з змінами та доповненнями дає визначення банківського кредиту, як будь-якого зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

В свою чергу у відповідності з нормами статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, операції з валютними цінностями.

Крім того, в пункті 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року прямо вказано, що "фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій ... можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій".

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом, дозволяють використовувати резидентам – фізичним особам на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу і передбачає здійснення плати процентів та комісій за наданий банком кредит в іноземній валюті.

Щодо посилання позивача на несправедливість умов кредитного договору.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього кодексу.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України №6-1341цс15 від 02 грудня 2015 року, ухваленою за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), банки зобов’язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).

Спірний договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту, які підписані позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Тобто кредитний договір був укладений в належній письмовій формі та підписаний особисто сторонами, що є також письмовим підтвердженням того, що позичальник в письмовій формі ознайомлена з умовами кредитної угоди та договору про видачу траншу, які їй роз’яснені та зрозумілі та з якими вона цілком згодна.

Наявний в матеріалах справи графік погашення кредиту, підписаний Позичальником, детально зазначає коли потрібно сплачувати та в яких розмірах, з чого складається платіж (зазначається розмір тіла та відсотків), на який рахунок потрібно сплачувати та скільки взагалі потрібно сплатити відсотків за весь час користування кредиту.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення договору позичальнику була надана повна та вичерпна інформація, необхідна та достатня для прийняття нею зваженого та свідомого рішення щодо отримання кредиту та укладений сторонами кредитний договір відповідає положенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні підстави, передбачені ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання недійсними кредитного договору №0307/0708/71-147 від 04.07.2008 року так як всі умови були узгоджені сторонами добровільно, позивач підписав договір, попередньо ознайомившись із його змістом та погодившись із ним.

Оскільки позивач частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнена від сплати судового збору, в задоволенні позову їй відмовлено, судовий збір на підставі ст. 141 ЦПК України компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 203, 520, 526, 527, 528, 1191 ЦК України, ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних представника позивача ОСОБА_1, прим.2), яка діє в інтересах ОСОБА_2 50071, м. Кривий Ріг, вул. Мелешкіна, 31-а/8) до ПАТ «Альфа-Банк» (адреса: 01011, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6) про визнання недійсним договору - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30 днів здати складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.11.2018 року.

Суддя Н.Г. Гринь