Ухвала суду № 77954844, 19.11.2018, Луганський окружний адміністративний суд

5.6.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справi

19 листопада 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2653/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Секірської А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Вакуленка А.В.,

представника позивача - Смикалова В.Р., довіреність від 31.07.2018 № 121,

представника відповідача - Лямзіної Т.В., довіреність від 01.01.2018 № 01,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" про стягнення внесків на регулювання діяльності суб'єктів господарювання у сфері енергетики, -

ВСТАНОВИВ:

04 вересня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" (далі - відповідач) про стягнення внесків на регулювання діяльності суб'єктів господарювання у сфері енергетики.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ "ЛЕО" є суб'єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність з передачі (розподілу) електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, які регулює НКРЕКП. Постановою НКРЕКП від 28.04.2017 "Про визначення планової ставки внеску на регулювання на 2018 рік" визначено планову ставку внеску на регулювання на 2018 рік у розмірі 0,065 %. Разом з тим, постановою НКРЕКП від 22.03.2018 № 345 "Про визначення планової ставки внеску на регулювання на II квартал 2018 року" визначено ставку внеску на регулювання на ІІ квартал 2018 року у розмірі 0,020 %. Постановою НКРЕКП від 27.12.2017 № 1403 "Про визначення планової ставки внеску на регулювання на І квартал 2018 року" визначено ставку внеску на регулювання на І квартал 2018 року у розмірі 0,073 %. Позивачем сформовано "Зведений звіт про сплату внеску на регулювання за ІІ квартал 2018 року". При цьому, відповідно до звіту ТОВ "ЛЕО" здійснює діяльність з розподілу електричної енергії, чистий дохід за звітний квартал якої складає 22 278,92 грн. Отже, сума внеску на регулювання, що підлягає сплаті за ІІ квартал 2018 року, складає 4 455 грн (22 278,92 х 0,020 %). При цьому відповідно до звіту ТОВ "ЛЕО" здійснює діяльність з постачання електричної енергії, чистий дохід за звітний квартал якої складає 368 137,80 грн. Так, сума внеску на регулювання, що підлягає сплаті за ІІ квартал 2018 року, складає 73 627 грн (368 137,80 грн х 0,020%). Загальна сума внесків на регулювання складає 78 082 грн. Водночас зазначена сума внеску на регулювання за ІІ квартал 2018 року відповідачем сплачена не була, документи, що підтверджують таку сплату до позивача не надходили.

Ухвалою суду від 05.09.2018 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу протягом семи днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду документу про сплату судового збору в дохід Державного бюджету України у сумі 1762 грн.

Ухвалою суду від 19.09.2018 позовну заяву прийнято до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 10.10.2018 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 06.11.2018 продовжено розгляд справи.

Ухвалою суду від 19.11.2018 відмовлено у зупиненні провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення, що право на звернення НКРЕКП до суду із позовною заявою до ТОВ "ЛЕО" про стягнення внеску на регулювання за ІІ квартал 2018 року надано Законом України "Про національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", а саме - пунктом 6 частини другої статті 17.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначивши про відсутність у позивача права звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, що стосуються питання наявності в позивача як суб'єкта владних повноважень права на звернення до суду з даним позовом, суд дійшов наступного.

Відповідно до частини першої статті 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно - владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України №1540-VIII від 22.09.2016 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" (далі - Закон № 1540) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Таким чином, в межах спірних правовідносин позивач виконує владні управлінські функції шляхом державного регулювання діяльності суб'єкта господарювання - ТОВ "ЛЕО" у сфері енергетики та комунальних послуг, тобто є суб'єктом владних повноважень.

У частині четвертій статті 5 КАС України зазначено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Такий обмежувальний принцип щодо можливості звернення суб'єкта владних повноважень з позовом до адміністративного суду продубльовано в пункті 5 частини першої статті 19 КАС України, яким передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно - правового спору надано такому суб'єкту законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 800/414/17 (П/9001/77/18) за позовом Міністерства юстиції України до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.

Тобто, у межах спірних правовідносин наявність у НКРЕКП права на звернення з таким позовом саме до суду адміністративної юрисдикції підлягає встановленню, оскільки таке право повинно бути прямо передбачено у законі.

Позивачем в обгрунтування наявності права звернення до суду зазначено, що відповідно до пункту 6 частини другої статті 17 Закону №1540 Регулятор має право звертатися до суду з підстав, передбачених законом, та здійснювати захист своїх прав та законних інтересів у суді. І, на думку позивача, в даному випадку НКРЕКП, звертаючись до суду з позовом про стягнення внесків на регулювання, за рахунок яких фінансується Регулятор у відповідності до частини четвертої статті 13 Закону № 1540, захищає свої права.

Разом з тим, пункт 6 частини другої статті 17 Закону № 1540 дійсно передбачає право НКРЕКП звертатись до суду, проте саме з підстав, передбачених законом, і наявність таких підстав позивачем нормативно не доведено, у зазначеній статті Закону № 1540, які і в будь-якому іншому нормативному акті, відсутнє обумовлене право звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення внесків на регулювання.

Таким чином, з аналізу положень нормативно-правових актів, якими керується позивач у спірних правовідносинах, слідує, що законодавцем не передбачено право даного суб'єкта владних повноважень на звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення внесків на регулювання.

Судом ухвалою від 10.10.2018 надавалася можливість позивачу обгрунтувати наявність підстав для звернення до суду з даним позовом, оцінку наявності таких підстав та обгрунтованості доводів позивача надано вище.

У постанові Верховного Суду у справі №826/853/17 (провадження №К/9901/52780/18) від 26.09.2018 колегія суддів, посилаючись на постанову Верховного Суду від 07.09.2018 по справі №824/2473/15-а, дійшла висновку, що якщо суб'єкт владних повноважень звернувся до суду без передбачених законом підстав, і це з'ясовано судом на стадії відкриття провадження, то суд відмовляє у відкритті провадження, оскільки спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, якщо ці обставини були з'ясовані судом після відкриття провадження, суд закриває провадження у справі. Розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (частина друга статті 238 КАС України).

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що дана позовна заява не належить розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже провадження у справі слід закрити.

Керуючись статтями 2,7,9, 19, 20, 72-77, 90, 238, 256 Кодексу адміністративного судочинства України суд

УХВАЛИВ:

Провадження у справі № 1240/2653/18 за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання" про стягнення внесків на регулювання діяльності суб'єктів господарювання у сфері енергетики закрити.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено та підписано 20 листопада 2018 року.

Суддя А.Г. Секірська