Рішення № 77954466, 19.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2018 року справа № 810/4341/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Виноградова О.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

21 серпня 2018 р. до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії за віком з 1 жовтня 2015 р.;

- зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком та сплатити заборгованість за весь період з 1 жовтня 2015 р.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка за місцем фактичного проживання перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. Із 1 жовтня 2015 р. виплату пенсії було припинено з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Вважає, що припиненням виплати пенсії порушено право позивача на пенсійне забезпечення (а.с. 2-5).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2018 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив, в якому у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що дійсно з 1 жовтня 2015 р. позивачу було припинено виплату пенсії як внутрішньо переміщеній особі. Стверджував, що відповідачем на виконання вимог листа Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради від 23 вересня 2015 р. № 1199 було направлено позивачу повідомлення про необхідність з'явитися до відповідача для підтвердження свого місцязнаходження. Проте, позивач до відповідача не з'явився. За таких обставин вважає, що правомірно відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу.

Учасники справи подали до суду письмові заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ураховуючи положення ч. 3 ст. 194 КАС України, розгляд справи здійснено судом без участі представників сторін у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, яка з 17 червня 1983 р. зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії ВВ № 338860 (а.с.12). Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення № 05201 (а.с. 13).

Так, позивачу з 1 жовтня 2015 р. було припинено виплату пенсії у зв'язку з надходженням до відповідача повідомлення органу соціального захисту населення щодо не підтвердження тимчасового перебування позивача в м. Фастів, що визнано відповідачем у відзиві на позовну заяву.

30 травня 2018 р. адвокат позивача звернувся до відповідача з запитом № 1-592.

8 червня 2018 р. відповідач листом № 4672/04 надав відповідь на вказаний запит (а.с. 11).

Як убачається з вказаної відповіді, позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію як внутрішньо переміщена особа з 1 вересня 2014 р. Згідно листа Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради від 23 вересня 2015 р. № 1199 відповідача було повідомлено про те, що позивач перебуває в переліку осіб, у яких закінчився строк дії довідки про взяття на облік або не підтверджено фактичне місцезнаходження районним підрозділом Державної міграційної служби. У зв'язку з викладеним з 1 жовтня 2015 р. виплата пенсії позивачу була припинена. 20 січня 2016 р. позивачу було надіслано рекомендований лист № 674/04 з метою вирішення питання виплати пенсії, який повернувся до управління з відміткою про отримання родичами, так як позивач перебуває в м. Донецьк. Оскільки позивач особисто не з'явилась до відповідача, підстави для відновлення виплати пенсії відсутні (а.с. 11).

Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з квітня 2018 року протиправними, у зв’язку з чим звернувся до суду.

Правову оцінку спірним правовідносинам надано з урахуванням наступного.

Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 р. № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII) закріплено гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Як убачається із ст.7 Закону №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (п.1).

Відповідно до вимог ст.12 Закону №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх … у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право детально регламентовано у Законах України №1788-XII від 5 листопада 1991 р. «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-XII) та №1058-IV від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), зокрема, у ст.ст. 1 і 8 відповідно.

Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом №1788-XII. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом №1058-IV пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України та відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV набула право на отримання пенсії за віком, яка була їй призначена пенсійним фондом, зазначений факт не є спірним у цій справі.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачено частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, якими є: виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Судом встановлено, що позивачу припинено виплату пенсії 1 жовтня 2015 р. розпорядженням № 151534.

Правову оцінку припиненню виплати пенсії позивачу судом надано з урахуванням наступного.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією листа відповідача від 8 червня 2018 р. № 4672/04 виплату пенсії позивачу з 1 жовтня 2015 р. припинено у зв'язку з надходженням листа від Управління соціального захисту населення № 1199.

Водночас Законом №1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як надходження листа чи якоїсь іншої інформації.

Крім того, повідомлення позивачу відповідачем було направлено 20 січня 2016 р., тобто, вже після припинення виплати пенсії.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV (далі - Закону № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з вимогами ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 р. №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 р., Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Водночас, як встановлено судом, прийняте відповідачем розпорядження № 151534 про припинення виплати позивачу пенсії не містить зазначення передбачених законом підстав для вчинення таких дій.

При вирішення справи судом не може бути взято до уваги посилання відповідача як на підставу для припинення виплати пенсії позивачу посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Судом враховано, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з вимогами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що відсутність підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 1 жовтня 2018 р. було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій щодо припинення виплати позивачу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком та сплатити заборгованість за весь період з 1 жовтня 2015 р., судом враховано таке.

Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з жовтня 2015 р. було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Крім того, суд зазначає, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 46 Закону №1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача сплатити позивачу пенсію з жовтня 2015 р. є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, ухвалою суду від 27 вересня 2018 р. позивачу було відстрочено сплату судового збору до вирішення справи по суті.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено в повному обсязі, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 1 жовтня 2015 р.

Зобов'язати Фастівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 1 жовтня 2015 р.

Зобов'язати Фастівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області сплатити заборгованість з виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 1 жовтня 2015 р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Виноградова О.І.

Дата складення повного рішення суду 19 листопада 2018 р.