Ухвала суду № 77952482, 16.11.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

16 листопада 2018 р. Справа № 5216вр-18/160 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Лозицька І.О., розглянувши подання державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про заміну стягувача у виконавчому провадженні №53464731 щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за кредитним договором №F94.412.70058 від 15.12.2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся державний виконавець Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з поданням про заміну стягувача у виконавчому провадженні №53464731 щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за кредитним договором №F94.412.70058 від 15.12.2015 року, в якому просить суд:

- замінити стягувача у виконавчому провадженні АСВП №53464731 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантье» (код ЄДРПОУ - 39288002, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Червоноармійська, 13) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью файненс сервіс» (код ЄДРПОУ - 39691431, юридична адреса: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 23Б).

В обґрунтування свого подання державний виконавець зазначив, що на примусовому виконанні у Павлоградському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області знаходиться виконавче провадження №53464731, де стягувачем згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантье» (код ЄДРПОУ - 39288002, далі - ТОВ «ФК «Рантье»). На адресу зазначеного відділу державної виконавчої служби надійшла заява від ТОВ «ФК «Рантье» від 10.10.2018 року про заміну стягувача у виконавчому провадженні АСПВ № 53464731.

За поясненнями державного виконавця, приватним нотаріусом КМНО О. М. Гуревічовим був вчинений виконавчий напис про стягнення заборгованості в сумі 8134,37 грн. за кредитним договором №F94.412.70058 від 15.12.2015 року з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Рантье». Втім, 28.02.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Серет» (29.06.2017 року зазначене товариство змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Файненс Сервіс», далі - ТОВ «Нью Файненс Сервіс») та ТОВ «ФК «Рантье» був укладений договір факторингу, за яким ТОВ «ФК «Рантье» відступило (передало у власність) ТОВ «Нью Файненс Сервіс» (фактору або новому кредитору) право грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

Тому, посилаючись на положення ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», просить суд: замінити стягувача у виконавчому провадженні АСВП №53464731.

Суд, при вирішенні питання щодо прийняття даної заяви до свого провадження та призначення її до розгляду, виходить з такого.

У відповідності до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.

Звернення до адміністративного суду реалізовується шляхом пред'явлення відповідного адміністративного позову, відкриття провадження у адміністративній справі та прийняттям адміністративним судом постанови, яка після набрання законної сили, підлягає примусовому виконанню шляхом видачі виконавчого листа та пред'явлення його до примусового виконання.

При цьому, розділом IV КАС України регламентовані процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Так, згідно з ч. 1 ст. 379 КАС України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Суд, аналізуючи вказані вище норми чинного законодавства України, прийшов до висновку, що положення ст. 379 КАС України щодо заміни сторони виконавчого провадження застосовуються лише у разі, якщо таке виконавче провадження спрямоване на виконання судового рішення, прийнятого у відповідній адміністративній справі, яке набрало законної сили та за яким видано виконавчий лист.

Водночас суд зазначає, що державний виконавець у своєму поданні помилково посилається на ст. 264 КАС України як на підставу звернення до адміністративного суду, бо нею, у свою чергу, станом на момент звернення до адміністративного суду з поданням про заміну сторони виконавчого провадження від 15.11.2018 року регулюються особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень. Натомість зі змісту подання вбачається, що заявник цитує положення ч. 1 ст. 264 КАС України в редакції Кодексу, яка була чинна станом до 15.12.2017 року. Однак, суд зазначає, що така редакція КАС України вже не є актуальною станом на момент звернення державного виконавця з цим поданням від 15.11.2018 року, тому відповідні посилання заявника на положення ст. 264 КАС України (в редакції до 15.12.2017 року) не беруться судом до уваги.

Також суд наголошує на тому, що заявник, окрім зазначеного вище, керується і положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, вказуючи, що підставою правонаступництва у виконавчому провадженні є правонаступництво в матеріальних (майнових) правовідносинах, тобто перехід суб'єктивних майнових прав чи обов'язків від одного суб'єкта майнових правовідносин до іншого на підставі договору.

Хоча положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент звернення державного виконавця до суду з поданням від 15.11.2018 року) регламентовані загальні положення щодо зобов'язання, та, зокрема, зазначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Натомість суд зазначає, що зазначена норма Цивільного кодексу України не стосується порядку розгляду подання державного виконавця про заміну сторони виконавчого провадження в адміністративній справі, тому відповідні посилання на п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, також не беруться судом до уваги.

Разом з тим, суд зазначає, що правовідносини, які стали підставою для звернення державного виконавця до адміністративного суду з поданням про заміну сторони виконавчого провадження, є договірними та фактично має місце заміна кредитора у зобов'язанні, а саме за кредитним договором №F94.412.70058 від 15.12.2015 року, що був укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантье», сума кредиту 5287,00 грн. (за відомостями з витягу з додатку № 2 до договору факторингу №28/02-1 від 28.02.2017 року станом на 28.02.2017 року загальна сума заборгованості складає 2735,08 грн.). Відтак, заявник надав суду копію договору факторингу №28/02-1 від 28.02.2017 року, з якого вбачається, що ТОВ «ФК «Рантье» відступило (передало у власність) ТОВ «Нью Файненс Сервіс» (фактору або новому кредитору) право грошової вимоги за вказаним вище кредитним договором.

З урахуванням викладеного суд наголошує на тому, що державний виконавець звернувся до адміністративного суду з поданням, в якому просить суд замінити стягувача у виконавчому провадженні АСВП №53464731 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО О. М. Гуревічова, а не на підставі судового рішення, винесеного в адміністративній справі.

Відтак, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до ч. 1 ст. 442 Цивільного процесуального кодексу України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

За приписами ч. 2 ст. 446 Цивільного процесуального кодексу України, процесуальні питання, пов'язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.

З аналізу вказаних норм вбачається, що в порядку цивільного судочинства передбачена можливість заміни сторони виконавчого провадження не лише при виконанні рішення суду у цивільній справі, але й при виконанні рішень інших органів та їх посадових осіб.

Таким чином, вимога про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача) у виконавчому провадженні АСВП №53464731 щодо виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за кредитним договором №F94.412.70058 від 15.12.2015 року не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено лише вирішення питань, пов'язаних саме з виконанням судових рішень в адміністративних справах, тоді як питання щодо заміни сторони у даному виконавчому провадженні підлягає вирішенню за нормами ч.2 ст.446 Цивільного процесуального кодексу України. Тобто суд приходить до висновку про те, що подання державного виконавця про заміну стягувача не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, згідно з положеннями ст. 379 КАС України.

З огляду на викладене, суд зазначає, що питання заміни сторони виконавчого провадження при виконанні виконавчого напису нотаріуса віднесене до юрисдикції місцевих загальних судів за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса в порядку цивільного судочинства за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, враховуючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне відмовити заявнику у прийнятті заяви та відкритті провадження за вказаною заявою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

При цьому, приймаючи зазначену ухвалу про відмову у відкритті провадження за поданням державного виконавця на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суд виходить із вимог ч. 6 ст. 7 КАС України, якою передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Крім того, відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

За таких обставин, слід роз'яснити позивачеві, що дане питання підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за кредитним договором №F94.412.70058 від 15.12.2015 року за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Керуючись статтями 7, 170, 171, 243, 248, 379 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за поданням державного виконавця Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про заміну стягувача у виконавчому провадженні №53464731 щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за кредитним договором №F94.412.70058 від 15.12.2015 року.

Копію ухвали разом з поданням та доданими до нього матеріалами надіслати заявнику за зазначеною у поданні адресою.

Роз'яснити заявнику, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку та у строки, встановлені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) І.О. ЛозицькаЗ оригіналом згідно Помічник судді Ф.М. Ханієва