ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
____________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" січня 2010 р. Справа № 15/389-09
вх. № 10722/3-15
Суддя господарського суду
при секретарі судовогозасідання
за участю представників сторін:
позивача - Суза І.А., Качуринець М.М.
відповідача - не з'явився
розглянувши справу за позовом Комунального підприємства каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" м. Харків
до Харківської виправної колонії № 43 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Х/О, м. Харків
про стягнення 27841,04 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в який просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за послуги водовідведення, надані на підставі договору № ІІ-7099/07-Б-2 укладеного між сторонами 17.02.2005 року. Згідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума становить 27841,04 грн., з яких 27521,35 грн. - сума основного боргу та 319,69 грн. - пеня. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не сплачує заборгованість у добровільному порядку згідно виставлених платіжних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, документів, витребуваних ухвалою суду та відзиву на позов не надав, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, господарським судом встановлено, що 17 лютого 2005 року між ДКП "Харківкомуночиствод" (ХКОВ, позивач по справі) та Харківською виправною колонією № 43 (Абонент), був укладений договір № ІІ - 7099/07-Б-2 на приймання стічних вод, який був пролонгований на 2009 рік.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із Розпорядженням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 04.02 2009 р. № 121 затверджена нова редакція статуту ДКП КГ „Харківкомуночиствод", в якій змінено найменування Державного комунального підприємства каналізаційного господарства „Харківкомуночиствод" на Комунальне підприємство каналізаційного господарства „Харківкомуночиствод". 20.02.2009 р. була проведена державна реєстрація нової редакції статуту Позивача, всі інші реквізити Позивача залишаються без змін.
Відповідно до умов договору позивач зобов'язався надати послуги відповідачу по прийому стічних вод, а відповідач зобов'язався здійснювати регулярну оплату за надані послуги згідно з діючими тарифами.
Сторони зобов'язались керуватися "Правилами прийняття стічних вод абонентів у каналізаційну мережу м. Харкова" затвердженими рішенням виконавчого комітету Харківської міської Ради №581 від 18.06.2003р., введених в дію 01.07.03р., Наказом Держбуду України №37 від 19.02.2002р. (з додатками "Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України", "Інструкція про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів"), зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 26.04.2002р. за №402/6690, введених в дію 06.05.2002р., Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України", затверджених наказом Держжилкомгоспу України від 01.07.94р. №65, та іншими нормативними документами.
Розрахунки за прийняті позивачем стічні води, згідно п.4.2 Договору здійснюється відповідачем протягом 17 календарних днів з моменту відправки платіжної вимоги-доручення позивачем відповідачу.
Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору надавав послуги щодо водовідведення та направляв відповідачу платіжні вимоги - доручення, що підтверджується матеріалами справи. Проте, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, ухилився від виконання обов'язків, покладених на нього умовами договору, не сплатив у встановлений договором строк, порядку та розмірі вартість наданих послуг в повному обсязі, внаслідок чого в період з 01 вересня 2009 року по 30 листопада 2009 року утворилась заборгованість з основного боргу у розмірі 27521,35 грн., які до теперішнього часу не перераховані позивачеві.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.
Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).
За таких обставин, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення 27521,35 грн. боргу за послуги водовідведення обґрунтованими доданими до матеріалів справи документами та такими, що підлягають задоволенню.
Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з п. 4.4. договору за несвоєчасну оплату послуг водовідведення абонент сплачує пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100 % загальної суми боргу.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Відповідно до статті 3 цього ж Закону зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Отже, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено граничний розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, який не може збільшуватися за згодою сторін.
Відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання договірних зобов’язань" від 22.11.1996р. Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені в сумі 319,69 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 278,41 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 625, 626, Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 193, 232, Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 411, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Харківської виправної колонії № 43 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Харківській області (адреса: 61089, м. Харків, вул. Таджицька, 17, р/р № 3521900100076 в УДК у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 08564558) на користь Комунального підприємства каналізаційного господарства „Харківкомуночиствод” (61013, м. Харків, вул. Шевченко, 2, у тому числі р/р 26005010041510 , АКБ "Золоті ворота" м. Харків, МФО 351931, код 03361715) - 27521,35 грн. основного боргу, 319,69 грн. пені, 278,41 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя
Повний текст рішення підписаний 14.01.2010 року.
Судове рішення № 7795039, Господарський суд Харківської області було прийнято 12.01.2010. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 15/389-09. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: