Рішення № 7794963, 13.01.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2010 р. Справа № 63/242-09

вх. № 9628/5-63

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Філатова А.М., довіреність від 10.12.2009 року; відповідача - не з"явився,

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідлаьністю "Незалежна Нафтова Компанія", . Київ

до Товариства з обмеженою відповідлаьністю "Актив - Оіл", м. Харків

про стягнення 5119,26 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 5119,26 грн. заборгованості, з яких: 4544,36 грн. основний борг, 61,63 грн. три відсоткі річних, 72,71 грн. інфляційні збитки, 440,65 грн. пеня, що виникла внаслідок не виконання відповідачем своїх зобов"язань по договору купівлі-продажу № 26-МО, укладеного між сторонами 01.04.2009 року. Позов обгрунтовано статтями 509, 525, 526, 527, 530, 549, 550, 551, 552 ЦК України та статтями 173, 193 ГК України. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

13.01.2010 року до господарського суду від позивача надійшла заява в якій він просить суд долучити до матеріалів справи копії видаткових накладних.

Суд, дослідивши надані документи, долучає їх до матеріалів справи.

До початку судового засідання позивач звернувся до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява позивача розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідач в судове засідання не з"явився, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

01 квітня 2009 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 26-МО, відповідно до умов якого позивач зобов"язався передати у власність відповідача нафтопродукти, а відповідач зобов"язався вчасно прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Відповідно до пункту 4.2 договору, його вартість визначається шляхом складання вартості всього поставленого товару протягом дії договору.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що днем виконання позивачем зобов"язання є дата, зазначена у видатковій накладній, а пунктом 3.7 договору встановлено, що товар вважається поставленим по кількості і якості в момент підписання видаткової накладної.

Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними № 09316 від 15.04.2009 року, № 09417 від 29.04.2009 року та № 09272 від 09.04.2009 року.

Проте, відповідач свої зобов"язання по договору щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 30.09.2009 року складає 4544,36 грн.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі прострочки відповідачем строків розрахунку він сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від варстості несплаченого товару за кожен день прострочення виконання зобов"язання за весь період прострочення.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" від 22.11.1996 року передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не можу бути більшим подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 440,65 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 61,63 грн. трьох відсотків річних та 72,71 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 5119,26 грн. заборгованості обгрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу, враховуючи те, що спір виник з вини відповідача -покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, 173, 174, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив оіл" (61080, м. Харків, вул. Блюхера, 15-Б, код ЄДРПОУ 31436558, р/р 26000116372980 в КБ "Фінанси і Кредит" м. Харкова, МФО 350697) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нещзалежна Нафтова Компанія" (м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 100/2, код ЄДРПОУ 32422174, р/р 260023013414 в ВАТ "ЕвроГазбанк" в м. Києві, МФО 380430) - 4544,36 грн. основного боргу, 61,63 грн. трьох відсотків річних, 72,71 грн. інфляційних, 440,65 грн. пені, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

рішення підписане 13 січня 2010 року