Постанова № 77943895, 14.11.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м.Суми

Справа №587/1570/18

Номер провадження 22-ц/788/2005/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Кононенко О. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Верхньосироватська сільська рада Сумського району Сумської області

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 13 вересня 2018 року, ухваленого у складі судді Степаненка О.А. у м. Суми,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловою площею у квартирі АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 28.07.1979 року по 28.03.2006 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У 1981 році її сім'ї у складі чотирьох осіб: вона, відповідач та двоє їх синів, було надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, наймачем якої був відповідач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідач вчинив незакінчений замах на її життя та з необережності застрелив їх спільного сина ОСОБА_6, за що вироком Сумського районного суду Сумської області від 26.12.2005 року його було засуджено до чотирьох років позбавлення волі. З 27.04.2003 року він перебував під вартою, а після засудження відбував покарання в місцях позбавлення волі, звідки звільнився умовно - достроково 01.12.2006 року. На час його звільнення з місць позбавлення волі у спірній квартирі крім неї були зареєстровані та постійно проживали - їх син ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_5 та їх неповнолітній син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після звільнення відповідач став проживати в домоволодінні по АДРЕСА_6. Намагаючись вселитися у спірну квартиру, відповідач звернувся до Сумського районного суду Сумської області з позовом про вселення його до квартири, виселення невістки ОСОБА_5, встановлення порядку користування квартирою, стягнення неотриманої мінімальної заробітної плати та моральної шкоди. Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 13.06.2007 року відповідача було вселено у спірну квартиру, а її, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зобов'язано не чинити йому перешкод у користуванні квартирою. ОСОБА_5 виселено зі спірної квартири. Згодом, за скаргами обох сторін (її та ОСОБА_2) рішенням Апеляційного суду Сумської області від 07.08.2007 року її апеляційну скаргу було відхилено, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 13.06.2007 року в частині відмови у позові ОСОБА_2 у встановленні порядку користування квартирою було скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким встановлено порядок користування спірною квартирою. У користування ОСОБА_2 було виділено житлову кімнату площею 12,2 кв.м, а їй, сину та онуку ОСОБА_6 дві житлові кімнати площею 16,2 кв.м та 13,4 кв.м з балконом та лоджією. Кухню, коридор, туалет ванну кімнату та вбудовану шафу залишено в спільному користуванні. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Після набрання рішенням законної сили ОСОБА_2 було вселено до спірної квартири в примусовому порядку, при цьому, вона добровільно надала йому ключі, однак з того часу він жодного дня у квартирі не проживав, не цікавився її станом, не робив у ній ремонт, не сплачував квартплату та комунальні послуги. Однак, до цього часу він формально залишається наймачем спірної квартири та не бажає зніматися з реєстрації в ній. Вона та члени її сім'ї користуються всією квартирою та платять з власних коштів за комунальні послуги та обслуговування житла. Відповідачу про це відомо, оскільки договір найму житлового приміщення змінено не було. Останній з власної ініціативи починаючи з 2007 року, у спірній квартирі не проживає, ніяких особистих речей та іншого його майна у квартирі не має. Ні вона, ані члени її сім'ї не чинять відповідачу перешкод у користуванні житлом. Їй стало відомо, що ОСОБА_2 створив нову сім'ю та постійно проживає зі своєю цивільною дружиною за адресою: АДРЕСА_2, однак залишається зареєстрованим у спірній квартирі, що є порушенням вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». З довідки Верхньосироватської сільської ради вбачається, що ОСОБА_2 з 2007 року та по даний час постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2. А отже, з власної ініціативи, без поважних причин не проживає у спірній квартирі. 14.06.2016 року у спірній квартирі сталася пожежа, якою було знищено саму квартиру та майно, що в ній знаходилося. Квартира стала непридатною для проживання та потребувала капітального ремонту. Оскільки в неї не було значних коштів для проведення відновлювальних робіт, вона вимушено звернулася за допомогою до відповідача, від надання допомоги він відмовився, оскільки вважає, що це його не стосується. Квартиру було відновлено за рахунок її коштів та коштів сім'ї її сина, за рахунок кредитних коштів, які вона особисто змушена була брати в банківських установах та матеріальної дороги, яку було надано В.Сироватською сільрадою Сумського району Сумської області, Сумською районною державною адміністрацією та Сумською обласною радою. Протягом всього часу після пожежі відповідач, який формально вважається наймачем житлового приміщення, жодного разу не прийшов до спірної квартири, не поцікавився, у якому стані вона перебуває, отже потреби в проживанні у ній у відповідача немає, у той же час, зніматися з реєстрації у ній він не бажає.

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 13.09.2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 за безпідставністю позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

При цьому, вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом безпідставно не були застосовані норми ст.71 ЖК України, якою передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад 6 місяців тільки у випадках, визначених законом, коли на це є поважні причини. А оскільки відповідач без поважних причин не проживає в спірній квартирі більше 6 місяців, а саме 10 років, то він, з огляду на викладене, є особою, що втратила право користування житловим приміщенням. Також зазначає, що в суді першої інстанції нею було заявлене клопотання про допит свідків, однак судом дане клопотання було проігноровано, що свідчить про неповноту судового розгляду справи та порушення принципу змагальності сторін. Також не погоджується з висновками суду про наявність у відповідача поважних причин не проживання у спірній квартирі, оскільки останній не надав жодного доказу на підтвердження даній обставині. Більше того, з моменту його вселення о спірної квартири за рішенням суду (у 2007 році) вони протягом більше ніж 10 років з відповідачем взагалі не спілкувалися, між ними взагалі немає ніяких відносин, протягом всього цього часу він жодного разу не приходив до спірної квартири, зважаючи на те, що ніяких перешкод вона йому не чинила. Відповідач, створивши нову сім'ю, з власної ініціативи проживає разом зі своєю дружиною за адресою: АДРЕСА_2 і в т ой же час залишається наймачем спірної квартири, яка не є його місцем проживання. Вважає, що всі його дії відносно спірної квартири, у тому числі, ухиляння від її належного утримання та проведення капітальних ремонтних робіт після пожежі, свідчать про те, що квартира йому не потрібна для проживання, а тому, наявні всі законні підстави для визнання його втративши право користування житловим приміщенням.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін. Вказує, що судом постановлено законне та обґрунтоване рішення, тому підстав для його скасування немає.

Іншими учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу не направлено.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її син ОСОБА_4 і невістка ОСОБА_5, які приймають участь у справі як треті особи, підтримали доводи апеляційної скарги і просила задовольнити, а рішення суду - скасувати.

Відповідач ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Третя особа Верхньосироватська сільська рада Сумського району Сумської області надіслала лист, у якому при розгляді справи покладається на розсуд суду, справу просить розглядати без участі її представника.

Відповідно до п. 3 розділу ХIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних суддів у відповідних апеляційних округах.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч ст.ст. 12,81ЦПК України позивач не надала суду належних доказів на підтвердження наявності обставин, визначених статтею 71 ЖК України, які можуть бути підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житлом. Усунення відповідача від участі в утриманні спірної квартири та несплата комунальних послуг можуть бути самостійною підставою для звернення до суду з відповідним позовом, а самі по собі зазначені обставини не можуть слугувати підставою для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом. Крім того, з пояснень останнього в судовому засіданні вбачається, що іншого житла в його користуванні немає, оскільки він проживає у цивільному шлюбі з жінкою, яка має у власності домоволодіння, яке збирається продавати.

Проте з таким висновком місцевого суду колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Як вбачається із цивільної справи, що у 1981 році сім'ї ОСОБА_2 була надана трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Спірна квартира була надана відповідачу ОСОБА_2 та позивачу ОСОБА_1 підприємством ПМК - 57, де останній працював.

Вказана квартира не приватизована і перебуває у комунальній власності Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області.

З 27.04.2003 року в даній квартирі зареєстровані ти проживали: відповідач у справі - ОСОБА_2, позивач ОСОБА_1 та їх сини: ОСОБА_4 - третя особа у справі та ОСОБА_6.

Квартира АДРЕСА_1 складається з 3 кімнат, площею 17,3 кв.м, 13,6 кв.м та 12,3 кв.м, житлова площа квартири становить 43,2 кв.м, зальна площа складає 65,65 кв.м (а.с.16-18).

28.03.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано шлюб (а.с.6).

З 27.04.2003 року ОСОБА_2 за скоєння злочину утримувався під вартою під час проведення досудового слідства та судового розгляду справи, а після засудження відбував покарання в місцях позбавлення волі, звідки звільнився умовно - достроково 01.12.2006 року.

ОСОБА_2 з 2007 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1, але фактично за цією адресою не проживає, оскільки з 2007 року по теперішній час, після створення другої сім'ї, фактично проживає у приміщенні своєї співмешканки за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою Верхньосироватської сільської ради від 05.06.2018 року №592 (а.с.22).

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 11.06.2007 року у справі №2-237/2007 ОСОБА_5 виселено з квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 було вселено до спірної квартири. ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зобов'язано не чинити йому перешкод у користуванні житлом (а.с. 7-10).

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 07.08.2007 року рішення Сумського районного суду Сумської області від 11.06.2007 року у частині відмови у позові ОСОБА_2 у встановленні порядку користування квартирою було скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким був встановлений порядок користування квартирою. У користування ОСОБА_2 була виділена жила кімната площею 12,2 кв.м, а позивачу ОСОБА_1, сину ОСОБА_4 та онуку ОСОБА_4 дві інші кімнати житловою площею 29,6 кв.м.. Кухню, коридор, туалет ванну кімнату та вбудовану шафу залишено в спільному користуванні. В обособленому користуванні ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 залишено балкон та лоджію. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.11-15).

Вирішуючи питання користування житловим приміщенням, апеляційний суд керувався нормами ч. 1 ст. 104 ЖК, які регулюють питання зміни договору найму житлового приміщення на вимогу члена сім'ї наймача.

Отже, з набранням законної сили рішення апеляційного суду, відбулись зміни договору найму, за якими у відповідача виникло право одноособового користування однією кімнатою площею 12,2 кв.м. у 3-ти кімнатній квартирі та приміщення квартири загального користування, у позивачки разом із сином та онуком залишилось право користування двома ізольованими кімнатами житловою площею 29,6 кв.м. та приміщення квартири загального користування.

Підставами позовних вимог ОСОБА_1 є визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, наданого останньому, як наймачу та членам його сім'ї, внаслідок його відсутності понад встановлені строки, визначені законом.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Таким чином, виходячи із системного аналізу приведених норм матеріального права, правом на звернення до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в будинку державного або громадського житлового фонду, наділений власник такого приміщення, тобто відповідна районна, міська, районна в місті, селищна, сільська рада.

Як встановлено, спірна ізольована квартира у 1981 році була надана ОСОБА_2 та членам його сім'ї у користування і на час розгляду справи не приватизована.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У даному випадку правом звернення на захистом свої прав наділений власник спірної квартири, якому належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Позивач же є лише колишнім членом сім'ї наймача - ОСОБА_2, якому було залишено у користуванні, як колишньому члену його сім'ї, окреме ізольовано житлове приміщення і тому мотиви наведені у її позові про не прийняття участі відповідача у понесених нею витратах по оплаті нарахованих сум на утримання житлового будинку та комунальних послуг відповідно до обліку їх використання, які остання може нести тільки виходячи із розміру частини приміщення квартири, яка їй була виділена у користування за рішенням апеляційного суду, та фактичних даних обліку спочивання комунальних послуг, враховуючи склад її сім'ї, а також витрат понесених у зв'язку з ремонтом приміщення квартири через пожежу, яка відбулась у червні 2016 року не з вини відповідача, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст.ст. 66, 104 ЖК плата за користування житлом обчислюється виходячи із загальної площі квартири, але з урахуванням умов зміненого договору найму після набрання чинності рішення апеляційного суду від 07.08.2007 року.

Отже, сам факт тривалого не проживання відповідача, як іншого наймача ізольованої кімнати квартири, через те, що дав згоду на користування своєю кімнатою сім'ї сина ОСОБА_4, передав йому ключі, не порушує житлових прав позивача щодо володіння та користування тим житловим приміщенням, яке було виділено їй за вказаним рішенням апеляційного суду.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції на підставі ст. 376 ЦПК України, через неправильне застосування норм матеріального права, підлягає зміні в частині підстав відмови у позові.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, однак рішення суду змінено лише в частині мотивів відмови у позові, то сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 13 вересня 2018 року змінити в частині підстав відмови у позові.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 листопада 2018 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: Т.А. Левченко

О.Ю.Кононенко