Постанова № 77942866, 30.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4289/18

Номер справи місцевого суду: 522/18782/15-ц

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Погорєлової С.О., Заїкіна А.П.

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ПАТ „УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, за апеляційною скаргою ПАТ „УкрСиббанк" на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 16 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року представник ПАТ „УкрСиббанк" звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення суми заборгованості за кредитним договором по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 150 187 доларів США 58 центів та пені у розмірі 342 756 гривень 50 коп., мотивуючи це тим, що 06.02.2008 року між АКІБ „УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого, Банк надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 144 000 доларів США під 12,90 % річних зі строком повернення не пізніше 07.02.2028 року, а ОСОБА_2 зобов'язалася повертати кредит та відсотки згідно умов договору.

У забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника по кредитному договору, 06.02.2008 року між АКІБ „УкрСиббанк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 177829.

Проте, усупереч умов кредитного договору, ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує та не здійснює своєчасних платежів з жовтня 2012 року.

Позивач зазначає, що він надсилав відповідачам вимоги про усунення порушень щодо кредитного договору, проте відповідачі вимоги не виконали, у зв'язку з чим станом на 08.06.2015 року заборгованість за кредитним договором становить 150 187,58 доларів США, що за курсом НБУ станом на 08.06.2015 року становить 3 164 575 грн 16 коп. та заборгованість по сплаті пені у розмірі 342 756 грн 50 коп.

Викладені обставини стали підставою звернення до суду.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 16 січня 2018 року у задоволенні позовних вимог ПАТ „УкрСиббанк" відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, представник ПАТ „УкрСиббанк" ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 16 січня 2018 року та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, представник позивача ПАТ «УкрСиббанк» та відповідач ОСОБА_2, в судове засідання 30.10.2018 року о 15-00 г. не з'явилися, про причини не явки не повідомили.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, клопотань заявлених під час розгляду справи в суді першої інстанції та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1)неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3)не відповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- порука за договором поруки № 177829 від 06.02.2008 року між АКІБ „УкрСиббанк" та ОСОБА_3 припинилася на підставі ч.І ст.559 ЦК України (збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди) та на підставі ч. 4 ст. 559 ч. 4 ЦК України;

- матеріали справи не містять додатку № 1 до Кредитного договору - графіку погашення кредиту, що не дозволяє встановити, чи порушувався взагалі строк сплати заборгованості за Кредитним договором, а надані позивачем довідки-розрахунки в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України не можна вважати належними, допустимими та достовірними доказами наявності заборгованості за кредитним договором, обґрунтованості та вірності вказаних у довідці-розрахунку сум за відсутності первинних документів, що підтверджують сплату кредиту та відсотків за ним, а також сплату пені та комісій (прибуткові та видаткові накладні, ордери, виписки банку, платіжні доручення і вимоги, меморіальні ордери тощо), залишку неповернутих грошових коштів;

Проте повністю погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції не можна.

Судом встановлено, що:

- 06.02.2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11293915000 (далі - Кредитний договір), відповідно до якого АКІБ «УкрСиббанк» зобов'язувався надати Позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті Долар США в сумі 144 000 (Сто сорок чотири тисячі доларів США 00 центів), що дорівнює еквіваленту 727 200,00 (сімсот двадцять сім тисяч двісті грн. 00 коп.) гривень за курсом НБУ на день укладання Договору, а Позичальник зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повернути АКІБ «УкрСиббанк» кредит кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному Договорі. Згідно із п. 1.4. Кредитного договору кредит надається Позичальнику для його особистих потреб, а саме: придбання нерухомості - житлового будинку загальною площею 106,6 кв.м. та земельної ділянки, площею 0,06 га, розташованих за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Прилиманське, вул. Восточна, 74-а.

Відповідно до п. 4.1. Кредитного договору за порушення Позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених Договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, Банк має право вимагати від Позичальника додатково сплатити Банку пеню.;

- 06.02.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 (далі - Поручитель) було укладено договір поруки № 177829 (далі - Договір поруки), відповідно до якого Поручитель зобов'язуються перед АКІБ «УкрСиббанк» відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх її зобов'язань перед АКІБ «УкрСиббанк», що виникли з Кредитного договору («Основний договір» у Договорі поруки), укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та Боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідно, до п. 2.1. Договору поруки Кредитор не вправі без згоди Поручителя змінювати умови Основного договору з Боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя. Згідно із п. 3.1. Договору поруки цей Договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань Боржника за Основним договором;

- банк визнав термін повернення кредиту таким, що настав, надіславши борнику та поручителю копії вимог від 26.02.2014 року, про погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту та за процентами за користування кредитом протягом 31 календарного дня з дати отримання повідомлення та попередженням, що якщо протягом вказаного строку прострочена заборгованість не буде сплачена, Банк попередив боржника та поручителя, про дострокове та повне виконання ними всіх зобов'язань за кредитним договором на 32 день з дати отримання ними повідомлення, а у разі не отримання - на 41-й день з дати відправлення повідомлень;

- кінцевий термін сплати сплинув 14.04.2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦУ України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Вірно встановивши, що ОСОБА_2 фактично отримала від Банку кредитні кошти, а ОСОБА_3 поручився відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх її зобов'язань перед АКІБ «УкрСиббанк», що виникли з Договору про надання споживчого кредиту № 11293915000 від 06.02.2008 року, суд першої інстанції набув хибного висновку, що довідка- розрахунок заборгованості за кредитним договором не є належним, допустимим та достовірним доказом наявності такої заборгованості.

При цьому, суд першої інстанції не обгрунтував чому саме представлений банком доказ у вигляді довідка-розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає критерію належності, допустимості та достовірності.

В свою чергу суд в оскаржуваному рішенні не послався, а відповідачі не додали до справи будь-яких доказів, які б спростовували подану Банком в якості доказу існування заборгованості за кредитним договором довідку-розрахунок.

Більше того, суд першої інстанції в судовому засіданні 16.01.2018 року до ухвалення оскаржуваного рішення відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про призначення експертизи документів фінансово-кредитних операцій, мотивуючи це відсутністю необхідності у призначенні експертизи з посиланням на те, що матеріали справи містять належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження всіх обставин справи.

Крім того, не відповідає висновок суду, що матеріали справи не містять додатку № 1 до Кредитного договору - графіку погашення кредиту спростовується наявністю у матеріалах справи вказаного графіку погашення кредиту (т. 1 а. с. 14-19).

Враховуючи наведене, судова колегія не може погодитися з висновком районного суду про те, що надані позивачем довідки-розрахунки в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України не можна вважати належними, допустимими та достовірними доказами наявності заборгованості за кредитним договором, обґрунтованості та вірності вказаних у довідці-розрахунку сум.

Тому рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Ухвалюючи власне судове рішення апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Присутній в засіданні судової колегії представник відповідача ОСОБА_3 заперечуючи проти задоволення заявлених Банком вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідного клопотання про призначення апеляційним судом експертизи документів фінансово- кредитних операцій не заявив і на проведенні такої експертизи не наполягав.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2014 року ОСОБА_2 отримала вимогу Банку про погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту та за процентами за користування кредитом протягом 31 календарного дня з дати отримання повідомлення та попередженням, що якщо протягом вказаного строку прострочена заборгованість не буде сплачена, Банк попередив боржника та поручителя, про дострокове та повне виконання ними всіх зобов'язань за кредитним договором на 32 день з дати отримання ними повідомлення, а у разі не отримання - на 41-й день з дати відправлення повідомлень. Тому строк виконання зобов'язання для ОСОБА_2 настав 14.04.2014 року.

Доказів про повернення кредиту та сплату процентів відповідачами не надано.

Враховуючи наведене, апеляційний суд важає доведеним, як існування заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11293915000 від 06.02.2008 року, як такої взагалі, так і розмір заборгованості по тілу кредита, що заявлений до стягнення в сумі 111 930,88 доларів США.

Відносно процентів за користування кредитом, заявлених позивачем до стягнення, судова колегія звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення ПОЗИКИ.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 240 місяців (20 років) - до 07 лютого 2028 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 07 лютого 2028 року включно відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами з 01 по 10 число кожного місяця наступного за тим, за який були нараховані проценти Банком. Не пізніше 07 лютого 2028 року, відповідач мав обов'язок незалежно від пред'явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Проте, як вже зазначалось, строк виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором Банком було змінено з 07.02.2028 року на 14.04.2014 року.

Оскільки строк виконання зобов'язань в порядку передбаченому кредитним договором та ч. 2 ст.1050 ЦК України настав достроково 14.04.2014 року то позичальник саме в цей строк мав повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, після спливу строку кредитування в порядку реалізації Банком свого права на дострокове стягнення всіх зобов'язань з боржника за кредитним договором.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи наведене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду по справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) від 28.03.2018 року (п. 50-54).

При цьому, Велика Палата у складі Верховного Суду в цій же постанові відхилила аргументи ПАТ КБ «Приватбанк» про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України банк мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом (п. 55).

Проте позивач не звертався до суду з вимогою про стягнення платежів в порядку ст. 625 ЦК України.

Враховуючи наведене вимоги про стягнення заборгованості за процентами розрахованими за процентною ставкою визначеною у кредитному договорі задоволенню не підлягають.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідачів також пеню за прострочення платежів по тілу кредиту та за процентами за користування кредитними коштами. При цьому нарахована така пеня у період з 03.06.2014 року до 03.06.2015 року- тобто у період після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Враховуючи наведене, необгрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на тіло кредиту та на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду, але вже після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.

З матеріалів справи та досліджених журналів судових засідань не вбачається, що відповідачі під час розгляду справи в суді першої інстанції заявили письмово або усно про застосування позовної давності, як підстави для відмови у позові.

Оскільки відсутні правові підстави для застосування позовної давності, стягненню підлягає заборгованість за процентами в сумі 18 725,16 доларів США, яка нарахована за час дії кредитного договору до зміни Банком строку повного виконання зобов'язань позичальником та заборгованість за тілом кредиту в сумі 111 930,88 доларів США, а всього слід стягнути 130 656 доларів 04 центи США.

Разом з тим, районний суд вірно вважав, що змінивши відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання на 14.04.2014 року Банк протягом наступних шести місяців повинен був пред'явити вимогу до поручителя, що випливає з положень ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Однак до суду з позовом до поручителя Банк звернувся лише у вересні 2017 року, тобто більше ніж через 16 місяців з дня настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором.

Сплив 6-місячного строку передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати в суді захисту відповідного права.

Тому відмова районним судом у задоволенні вимог ПАТ «УкрСиббанк» до поручителя ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором внаслідок спливу строку передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України є обґрунтованою.

Разом з тим, судова колегія не погоджується з наведеною в оскаржуваному рішенні підставою припинення поруки, передбаченою ч.І ст. 559 ЦК України - у зв'язку зі збільшенням обсягу відповідальності без згоди на це поручителя.

Суд мотивував свій висновок тим, що Банком застосована збільшена процентна ставка без укладення з поручителя додаткової угоди, тобто без отримання згоди поручителя.

Проте такий висновок не відповідає матеріалам справи і не заснований на законі.

Як вбачається з довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором Банком застосовувались такі процентні ставки: 12,9 % - до поточної заборгованості за кредитом та 25,8 % - до простроченої заборгованості.

Ставка 12,9% передбачена п. 1.3.1 кредитного договору і поширювалась на перші 30 календарних днів рахуючи з дати видачі кредиту. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягала перегляду відповідно до умов цього Договору. У випадку, якщо Банк не повідомив Позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов Договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим Договором в попередньому місяці.

Таким чином, застосування процентної ставки 12,9% при розрахунку заборгованості за процентами відповідає умовам кредитного договору та зобов'язанням позичальника, за належне виконання яких поручився поручитель.

Абзацем 4 п. 1.3.1 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом понад встановлений Договором термін, банк нараховує процентну ставку у двічі більшому розмірі від ставки вказаної у п. 1.3.1. (12,9%).

З розрахунку заборгованості вбачається, що Банком за користування кредитом понад встановлений Договором термін застосовувалася процентна ставка 25,8%, що вдвічі більше процентної ставки 12,9%.

Таке застосування процентної вдвічі збільшеному розмірі передбачено умовами кредитного договору, з яким поручитель ознайомлений і який погодився поручитися перед Банком за виконання позичальником саме таких умов кредитного договору.

Інші розміри процентної ставки (окрім передбачених 12,9% та 25,8%), як до поточної так і до простроченої заборгованості, банком не застосовувалися.

Враховуючий наведене, висновок суду першої інстанції про припинення поруки з підстав збільшення відповідальності поручителя без його згоди не можна визнати обгрунтованим і тому в цій частині рішення суду підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної частини обгрунтування підстави відмови у задоволенні вимог до поручителя.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором про надання споживчого кредиту - скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення вимог, стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк" заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11293915000 від 06.02.2008 року у розмірі 130 656 доларів 04 центів США та відмову в решті вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами та у вимогах про стягнення пені. Рішення суду в частині обґрунтування підстав відмови у позові Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк" до ОСОБА_3 слід змінити. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк" - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 16 січня 2018 року - в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором про надання споживчого кредиту - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк" - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк" заборгованість у розмірі 130 656 доларів США 04 центів.

В решті вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами та у вимогах про стягнення пені - відмовити.

Рішення суду в частині обґрунтування підстав відмови у позові Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк" до ОСОБА_3 - змінити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16.11.2018 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова