Ухвала суду № 77928363, 16.11.2018, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/845/18

Провадження № 1-кс/603/222/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(про арешт майна)

"16" листопада 2018 р. м.Монастириська

Слідчий суддя Монастириського районного суду Тернопільської області Галіян І. М.

за участі секретаря судового засідання Бішко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Монастириського районного суду Тернопільської області клопотання тимчасово виконуючого обов’язки слідчого СВ Бучацького ВП ТВП ГУНП в Тернопільській області капрала поліції ОСОБА_1 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210140000148 від 15 листопада 2018 року за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,

за участю:

прокурора Шимоновича Ю.І.;

представника Бучацького ВП ТВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_2;

потерпілого ОСОБА_3

в с т а н о в и в :

Тимчасово виконуючий обов’язки слідчого СВ Бучацького ВП ТВП ГУНП в Тернопільській області капрал поліції ОСОБА_4 звернувся з клопотанням про арешт майна, зокрема автомобіля марки ВАЗ 21043 зеленого кольору з державним номерним знаком ВО 0432 АА, власником якого є потерпілий ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_2.

На обґрунтування клопотання слідчий вказує, що 15.11.2018 року близько 10 год. 20 хв. на лінію 102 поступило повідомлення від потерпілого ОСОБА_3, про незаконне заволодіння невідомою особою його транспортним засобом марки ВАЗ 21014 державний номерний знак НОМЕР_1, зеленого кольору, що знаходився у м.Бучач поблизу сирзаводу.

В ході проведення плану перехват працівниками поліції було здійснено об’їзд вулиць м. Бучач, під час якого, працівниками поліції на службовому автомобілі марки ВАЗ 2107 державний номерний знак 0071 було виявлено автомобіль НОМЕР_2, зеленого кольору, який рухався від вулиці ОСОБА_5 по вулиці Замкова. Даний автомобіль було зупинено по вул.Замкова 1. За кермом даного автомобіля знаходився ОСОБА_6.

15.11.2018 року відомості про дану подію внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210140000148 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

15.11.2018 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_4, працівниками Бучацького ВП ТВП ГУНП в Тернопільській області було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

За вказаних обставин слідчий вважає, що існують законні підстави для накладення арешту на автомобіль НОМЕР_2, зеленого кольору, оскільки цей транспортний засіб є предметом кримінального правопорушення.

У судовому засіданні представник Бучацького ВП ТВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_2 клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Прокурор Шимонович Ю.І. в судовому засіданні підтримав подане слідчим клопотання. Просиив його задовольнити обґрунтовуючи доводами аналогічними тим, що вказані в клопотанні.

Власник майна громадянин ОСОБА_7, заперечив щодо накладення арешту на автомобіль, оскільки саме такий захід забезпечення кримінального провадження викликатиме для нього індивідуальні труднощі, позбавить його можливості, як особу що хворіє вільно пересуватися, в тому числі до закладу охорони здоров’я для отримання термінової медичної допомоги. Зазначив, що обмеження у використанні майна, яке пропонує слідчий у своєму клопотанні покладе на нього надмірний тягар, що є неприпустимо, оскільки він і так є потерпілим від злочину. Окрім цього вказав, що не заперечує про передання йому автомобіля на відповідальне зберігання, запевнивши про невідкладне доставлення автомобіля до правоохоронних органів на їх вимогу.

Заслухавши пояснення слідчого, прокурора, власника майна, вивчивши клопотання та додані до нього копії документів, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя встановив таке.

Слідчий у клопотанні про накладення арешту на майно покликається виключно на те, що автомобіль НОМЕР_2, зеленого кольору є предметом кримінального правопорушення, отже має суттєве значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню, а тому підлягає арешту.

Натомість, з такою позицією слідчий суддя не погоджується з огляду на таке.

Приписами ст. 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи кримінального провадження, одним з яких є арешт майна (ст. 131 КПК України).

Положеннями ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

За приписами частини третьої цієї статті слідчий суддя накладає арешт на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього кодексу, тобто якщо воно зберегло на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та є предметами, що були об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 3. ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

Отже, процесуальний закон ставить в чітку залежність застосування заходів забезпечення кримінального провадження з обов'язком слідчого довести слідчому судді, що такі заходи виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який слідчий зазначає у своєму клопотанні. Також слідчий зобов’язаний довести, що цілі, задля досягнення яких слідчий звертається з клопотанням, можуть бути досягнуті шляхом застосування відповідного примусового заходу й не можуть бути досягнуті в інший спосіб.

Однією із загальних засад кримінального провадження є верховенство права (ч. 1 ст. 8 КПК України). Відповідно до цієї засади людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Саме реалізація цієї засади вимагає справедливого поводження з потерпілими тобто поваги до честі і гідності, виявлення співчуття до нього, нейтралізації негативних наслідків злочину.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Окрім цього, згідно зі ст.ст. 7, 16 КПК України загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. А відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (надалі - Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини визнається джерелом права.

Згідно із положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Як вбачається із клопотання слідчого, ним для досягнення мети кримінального провадження в частині збереження речових доказів, запропонований захід забезпечення кримінального провадження – накладення арешту.

Натомість, слідчим невраховано, що наклавши арешт на майно потерпілого, він зазнає втручань з боку держави в правомірне володіння своїм майном, що буде явно несправедливим для нього.

Також, слідчим залишено поза увагою положення кримінально-процесуального законодавства, які не передбачають безумовної необхідності накладення арешту на майно власника для його збереження, тим більше, коли таким власником є потерпілий.

Пропорційно розумним заходом для досягнення мети кримінального-процесуального провадження (збереження майна) у цьому конкретному випадку, на переконання слідчого судді, буде передати це майно на відповідальне зберігання його власнику, під письмове зобов’язання щодо його належного зберігання на певний розумний строк.

Саме такий спосіб досягнення законної мети відповідатиме справедливому балансу, узгоджуватиметься із принципом пропорційності й не завдаватиме власнику майна надмірного тягаря.

Таким чином, при розгляді клопотання про накладення арешту слідчим не доведено наявність таких фактичних обставин, які виправдовували б накладення арешту саме на транспортний засіб, що належить потерпілому.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 170-173 КПК України, -

п о с т а н о в и в :

1. У задоволенні клопотання тимчасово виконуючого обов’язки слідчого СВ Бучацького ВП ТВП ГУНП в Тернопільській області капрала поліції ОСОБА_1 про арешт майна в кримінальному провадженні внесеному в ЄРДР за №12018210140000148 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України – відмовити.

2. Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п’яти днів з дня її оголошення, а особою, яка не була присутньою при оголошенні ухвали протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 19.11.2018 року

Слідчий суддя Галіян І.М.