Постанова № 7792090, 03.02.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №2а-2886/08/1370

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2010 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

при секретарі судового засідання Новосад В.М.

з участю представників:

від позивача Білобрам Т.Б.,

від відповідача Соляр В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства (надалі ВАТ) «Львівобленерго» до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у м.Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ВАТ «Львівобленерго» звернулося до суду з позовом про визнання нечинними, прийнятих ДПІ у м.Львові, податкових повідомлень-рішень від 18.04.2008 року за №0000081601/0/7687, від 03.07.2008 року за №0000081601/1/12086.

Заявою про уточнення позовних вимог за №112-3264 від 18.09.2008 року позивач просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення за №0000081601/0/7687 від 18.04.2008 року, за №0000081601/1/12086 від 03.07.2008 року та за №0000081601/2/16565/15-2 від 12.09.2008 року (справа №2а-2886/08).

Заявою про уточнення позовних вимог за №112-3266 від 18.09.2008 року, позивач просить також визнати нечинними податкові повідомлення-рішення за №0000101601/0/7689 від 18.04.2008 року, за №0000101601/1/12087 від 03.07.2008 року та за №0000101601/2/16558 від 12.09.2008 року (справа №2а-2880/08).

Ухвалою від 03.11.2008 року обєднано адміністративну справу №2а-2880/08 зі справою №2а-2886/08, присвоївши їм номер останньої.

В додаткових поясненнях позивач зазначає, що самостійно визначивши та перерахувавши суми податку на додану вартість, виконав своє зобовязання зі сплати цих податків за визначений ним у платіжних документах період і це виключає застосування штрафних санкцій на підставі підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Окрім того, позивач вважає, що в органу державної податкової служби відсутні правові підстави для зарахування коштів, сплачених ним за жовтень-грудень 2006 року та січень-квітень 2007 року, в попередні місяці, зокрема, за липень 2006 року, оскільки дане податкове зобовязання є реструктуризованим згідно Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», а тому для нього визначені нові строки погашення.

В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги з тих самих міркувань, просить позов задоволити.

Відповідач вважає, що він діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства п.7.7 ст.7 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, згідно якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях. Також зазначає, що оскільки договір про реструктиризацію податкового боргу з податку на додану вартість з позивачем укладено не було, у нього не могло виникнути нових термінів сплати податкових зобовязань.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

За результатами перевірки дотримання вимог підп.5.3.1 п.5.3 ст.5, п.17.2 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ВАТ «Львівобленерго» за періоди: жовтень-грудень 2006 року, січень-квітень 2007 року ДПІ у м.Львові складено акт за №8/15-2/00131587 прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.04.2008 року за №0000081601/0/7687 та за № 0000101601/0/7689, якими на підставі підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 згаданого Закону за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 1017517 грн. 00 коп. позивача зобовязано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 101751 грн. 70 коп. та, відповідно, за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 1805 грн. 00 коп. - штраф у розмірі 10% у сумі 180 грн. 50 коп.

За результатами процедури адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.Львові було надіслало нові податкові повідомлення-рішення за №0000081601/1/12086 від 03.07.2008 року та №0000081601/2/16565/15-2 від 12.09.2008 року, за №0000101601/1/12087 від 03.07.2008 року та за №0000101601/2/16558 від 12.09.2008 року.

В акті перевірки зазначено, що податковий борг з податку на додану вартість в сумі 1017517 грн. 00 коп., визначений в декларації №1361 від 17.11.2007 року, сплачувався позивачем 27.12.2007 року (протермінування до 30 днів), а податковий борг з податку на додану вартість в сумі 1805 грн. 00 коп., визначений в уточнюючому розрахунку податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок за №666 від 20.03.2007 року, сплачувався позивачем 30.03.2007 року (протермінування до 30 днів).

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Пунктом 7.7 статті 7 згаданого Закону передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

У відповідності до вимог підп.7.1.1 п.7.1 зазначеної статті джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Таким чином, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Згідно п.6 ст.7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року за №679-ХІV, з наступними змінами та доповненнями, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за №377/8976, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Згідно пункту 3.8 даної Інструкції Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, а тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підп.16.5.2 п.16.5 ст.16 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і встановлює порядок погашення зобовязань юридичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Не передбачено таких повноважень і згідно вимог Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 року за №509-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями.

Отже, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбачено пунктом 7.7. статті 7 згаданого Закону, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

В матеріалах справи наявне платіжне доручення за №10718 від 27.12.2006 року, призначення платежу в якому зазначено «ПДВ за листопад 2006 року», зараховано згідно акту перевірки в погашення податкового боргу по декларації №1361 від 17.11.2006 року в сумі 140000 грн. 00 коп.

На підтвердження обставин сплати податкового зобовязання з податку на додану вартість за жовтень 2006 року в сумі 1017517 грн. 00 коп., визначеного у декларації №1361 від 17.11.2006 року, позивачем надано платіжне доручення за №9602 від 28.11.2006 року, призначення платежу в якому зазначено «ПДВ за жовтень 2006 року», яким позивач здійснив погашення податкового боргу по декларації №1361 від 17.11.2006 року в сумі 850000 грн. 00 коп. та платіжне доручення за №9616 від 29.11.2007 року, призначення платежу «ПДВ за жовтень 2006 року», яким позивач здійснив погашення податкового боргу по декларації №1361 від 17.11.2006 року в сумі 167517 грн. 00 коп.

Також, в матералах справи наявне платіжне доручення за №3186 від 30.03.2006 року, призначення платежу в якому зазначено «ПДВ за лютий 2007 року», зараховано згідно акту перевірки в погашення податкового боргу по уточнюючому розрахунку податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок за №666 від 20.03.2007 року за серпень 2006 року в сумі 1805 грн. 00 коп.

Таким чином, орган державної податкової служби в порушення вимог наведених норм самостійно зарахував сплачені платником податку суми у рахунок податкового боргу, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету.

Слід також зазначити і наступне.

Як передбачено підп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ, з наступними змінами та доповненнями, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації (що має місце в даному випадку), крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Податкова декларація, у відповідності до підп. „а” підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього ж Закону, подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, у даній ситуації, календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно п.5.1 ст.5 згаданого Закону, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Платник податків, як передбачено абзацом 1 підп.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж Закону, зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення платіжні доручення за №9602 від 28.11.2006 року та за №9616 від 29.11.2007 року, якими з врахуванням наведених норм вчасно сплачено податкове зобовязання з податку на додану вартість визначеного в податковій декларації з цього ж податку за №1361 від 17.11.2006 року.

З врахуванням наведеного, суд вважає, що оскільки чинним законодавством не передбачено застосування спеціальних заходів відповідальності за порушення платником податків вимог щодо першочергового погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань у порядку календарної черговості їх виникнення, орган державної податкової служби без достатніх на те правових підстав, самостійно змінивши призначення платежу, визначене платником податків у платіжних дорученнях, застосував до останнього відповідальність передбачену підп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Щодо тверджень позивача про визначення нових строків погашення податкового зобовязання суд зазначає наступне.

Згідно підп.10.2.1 п.10.2 ст.10 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 року за №2711-IV (з наступними змінами та доповненнями), підприємства паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру та мають у складі заборгованості основний податковий борг (без пені та штрафних санкцій), що залишився непогашеним після застосування механізму взаєморозрахунків, передбаченого цим Законом, мають право на реструктуризацію основного податкового боргу шляхом розстрочення терміном на десять років з дати укладення відповідних договорів про реструктуризацію (розстрочення) заборгованості - основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій), з відстрочкою погашення на перші два роки дії таких договорів та сплатою протягом наступних років щомісячно рівними частками.

Таким чином, необхідою умовою для реструктуризації податкового боргу є укладення відповідного договору між органом державної податкової служби та платником податків.

Зважаючи на те, що такого договору з позивачем не укладалось, суд не може брати до уваги його твердження про визначення нових строків погашення податкового зобовязання.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що позивач просить визнати спірні податкові повідомлення-рішення нечинними, однак, суд вважає за необхідне в резолютивній частині постанови вжити термін передбачений статтями 105 та 162 КАС України та визнати спірні акти індивідуальної дії протиправними і скасувати їх.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. 1. Позов задовольнити.

2. 2. Визнати протиправними і скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у м.Львові, податкові повідомлення-рішення за від 18.04.2008 року №0000101601/0/7689 та за №0000081601/0/7687, від 03.07.2008 року за №0000101601/1/12087 та за №0000081601/1/12086, від 12.09.2008 року за №0000081601/2/16565/15-2 за №0000101601/2/16558.

3. 3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Львівоблонерго», що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Сяйво,10, (код ЄДРПОУ 00131587) 6 грн. 80 коп. судового збору.

4. 4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. 5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 03.02.2010 року.

Суддя В.Я.Мартинюк