Рішення № 77920225, 14.11.2018, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/899/18

Провадження № 2/304/333/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2018 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Чепурнова В. О.,

за участю секретаря судового засідання - Гавій Л.В.,

відповідача - ОСОБА_1,

його представника - адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 304/899/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 10 жовтня 2009 року відповідач отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. п. 3.2., 3.3. Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Оскільки ОСОБА_1 уклавши з позивачем кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, систематично порушував свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості, то така станом на 30 квітня 2018 року склала 107 307,78 грн., з якої: 2 640,79 грн. - заборгованість за кредитом; 95 148,79 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 932,12 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 5 086,08 грн. - штраф (процентна складова). На підставі наведеного позивач просить позов задовольнити.

У судовому засіданні відповідач позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, його представник - адвокат ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву (а. с. 69), в якому посилається на те, що у доданому до позову Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою відсутній підпис ОСОБА_1, в додатках до позовної заяви відсутня копія Пам'ятки клієнта та Тарифів банку, натомість в тексті позовної заяви про стягнення заборгованості є посилання на сайт ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (privatbank.ua/terms/pages/70/). Як доказ додає витяг з сайту (а. с. 78), з якого вбачається, що на вказаній сторінці з даним посиланням розміщені тарифи банку, які діють по сьогоднішній день та архівні тарифи з 01 квітня 2012 року, але відсутні тарифи банку які діяли на час укладання вищенаведеного договору. Крім того зазначає, що заявлена сума заборгованості нарахована позивачем, є необґрунтованою і недоведеною. Так, кредитна картка АТ «ПриватБанк» була нав'язана ОСОБА_1 працівниками Банку до зарплатної картки. Коштами кредитної картки відповідач скористався помилково, згодом з'ясувалося, що кошти було знято не з зарплатного рахунку, а з кредитного. Він змушений був погашати заборгованість. Відповідач не змінював місце роботи, за яким було видано йому зарплатну та кредитну картку, ніяких повідомлень про заборгованість не надходило, а 31 жовтня 2013 року відповідач звільнився (а. с. 83). Банк збільшував та зменшував кредитний ліміт без його відома. Шляхом автоматичного списання з його карти (а. с. 39-42) зараховував кошти і тим самим створив ситуацію з виникнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом. На думку відповідача, процентна ставка, визначена сторонами при укладенні договору є фіксованою та не може змінюватись протягом дії кредитного договору в односторонньому порядку банком, а позивачем не було надано належних доказів на підтвердження обґрунтованого збільшення розміру процентної ставки. Крім того, зазначає, що позивач нарахував та заявив до стягнення і пеню, і штраф за одне прострочення, що є різновидами однієї і тієї ж самої неустойки. Також відповідач заявив про застосування строків позовної давності.

Представник позивача у судове засідання не з'явилася, однак при подачі позовної заяви заявила клопотання, у якому просить розглянути справу без участі представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить такі задовольнити. Також направив суду відповідь на відзив (а. с. 90), в обґрунтування якого зазначив, що відповідно до укладеного договору б/н від 10 жовтня 2009 року відповідач отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При складанні позовної заяви помилково вказано некоректну дату укладання кредитного договору. З наданої до позовної заяви Анкети Клієнта вбачається, що відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг 06 жовтня 2009 року, цією ж датою йому було відкрито рахунок. 10 жовтня 2009 року є датою видачі відповідачу кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та пін - коду до неї. Крім того зазначив, що клієнт ОСОБА_1 05 вересня 2011 року підписав Анкету - Заяву (а. с. 164) про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та був ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, затверджених наказом Банку від 06 березня 2010 року (а. с. 50). На підставі поданої Заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку «privatbank.ua» складають Договір про надання банківських послуг, відповідачу було відкрито картковий рахунок НОМЕР_2, ключем до якого є пластикова картка, яку отримав відповідач та мобільний телефон, який він вказав у Заяві. Щодо підвищення відсоткової ставки, порядку стягнення неустойки, правомірності стягнення пені, нарахування штрафів та одночасного застосування штрафу та пені представник позивача зазначає, що всі нарахування та розрахунки були здійсненні банком відповідно до вимог діючого законодавства та кредитного договору. Так, у Заяві - Анкеті клієнта зазначено початкову суму кредитного ліміту, однак, умовами Договору зазначено, що Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Повідомлення про підвищення процентної ставки відповідачу було направлено 01 вересня 2014 року та 01 квітня 2015 року (а. с. 165). Крім того зазначив, що строк позовної давності при зверненні до суду ними дотримано, оскільки, відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк випущеної картки є до останнього дня 09 місяця 2013 року (а. с. 166), а банк звернувся до суду з позовом до відповідача 19 червня 2018 року - до спливу позовної давності, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

У судовому засіданні встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 06 жовтня 2009 року підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що підтверджується відповідною копією даної заяви.

Крім того, у позовній заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 порушив зобов'язання по кредитному договору, у зв'язку з чим заборгованість за ним станом на 30 квітня 2018 року склала 107 307,78 грн., з якої: 2 640,79 грн. - заборгованість за кредитом; 95 148,79 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 932,12 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п. 8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 5 086,08 грн. - штраф (процентна складова).

За вимогами ст. ст. 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором б/н від 06 жовтня 2009 року вбачається, що на прострочену заборгованість за кредитом нарахування процентів збільшувалося: - від 06 жовтня 2009 року до 01 вересня 2014 року - 30%; - від 01 вересня 2014 року до 01 квітня 2015 року - 34,8 %; - від 01 квітня 2015 року до 30 квітня 2018 року - 43,2 %. Тобто, процентну ставку банк збільшив на 13, 2 %.

Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приват Банк» має право проводити зміни тарифів. При цьому, банк зобов'язаний не менш, ніж за 7 днів до введення змін проінформувати про це клієнта.

Згідно з ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 цього Кодексу фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором.

Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.

У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до ч. 5 ст. 1056-1 ЦК України індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс, індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів, значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.

Згідно з ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України у разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

Однак, ні кредитним договором, ні вищезазначеними Умовами та Правилами надання банківських послуг, не передбачено порядок розрахунку змінюваної процентної ставки, який би дозволяв точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору, не передбачено формули визначення змінюваної процентної ставки, а також максимального розміру збільшення процентної ставки.

За таких обставин, визначена сторонами при укладенні договору процентна ставка 30,00 % річних є фіксованою та не може змінюватись протягом дії кредитного договору в односторонньому порядку банком шляхом внесення змін до договору, оскільки без дотриманням вищенаведених вимог ст. 1056-1 ЦК України, така умова договору є нікчемною.

Крім того, на виконання припису ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованого збільшення розміру процентної ставки з 30% на 34,8 % та в послідуючому на 43,2 % суду не надано.

Згідно ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України у разі застосування змінюваної процентної ставки, кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку, відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до правового висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

У разі підвищення Банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Отже, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо Банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Саме такі висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року (справа № 6-57цс12), від 30 листопада 2016 року (справа № 6-82цс16), від 11 жовтня 2017 року (справа № 6-1374цс17) та у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року (справа № 761/37819/15-ц).

Що стосується доданих позивачем до матеріалів справи роздрукованих повідомлень, то такі не підтверджують про належне повідомлення відповідача ОСОБА_1 щодо збільшення процентної ставки.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 95 148,79 грн. нарахованих відсотків за користування кредитом є недоведеними та не можуть бути задоволені судом, а тому в цій частині позову слід відмовити з наведених вище підстав.

Що стосується стягнення пені та штрафів, то суд виходить з наступного.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Так, умовами Договору про надання банківських послуг, а саме п. 6.5. Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

У той самий час, у відповідності до п. 8.6. даних Умов при порушенні клієнтом строків платежів за будь-яким грошовим зобов'язанням, передбаченим даним договором більш ніж на 120 днів, клієнт зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову.

Отже, враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року, яку в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Крім того, що стосується заявленого відповідачем клопотання про застосування до зобов'язання строку позовної давності, то суд приходить до наступного.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Практика Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32) зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

У правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові №6-169цс14 від 29 жовтня 2014 року, зазначено, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Згідно вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 264 цього Кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно положень ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З виписки по картковому рахунку відповідача № 5457082926591863 вбачається, що останній платіж на виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 було внесено 25 лютого 2011 року.

Так, суд враховує правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові № 6-240цс14 від 11 лютого 2015 року, за яким частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суди апеляційної і касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача щодо застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися.

Позивачем до позову долучено Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, згідно п. 1.1.7.31 якого строк позовної давності стосовно вимог банку з повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, винагороду неустойки пені, штрафів, видатків банку складає 50 років.

Разом з цим, відповідач та його представник наполягають на застосуванні трирічного строку позовної давності, оскільки про застосування строку позовної давності у 50 років відповідачу не було відомо, будь-яких документів з даного приводу відповідачем не було підписано.

Так, у судовому засіданні встановлено, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача й відсутні докази на підтвердження того, що при оформленні відповідачем картки та підписанні Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку 10 жовтня 2009 року діяли Умови і правила надання банківських послуг саме в такій редакції, що передбачає збільшення позовної давності до 50 років, а тому ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, а в анкеті-заяві позивача від 10 жовтня 2009 року домовленості сторін щодо збільшення позовної давності немає (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).

Зі змісту Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, яку відповідач ОСОБА_1 підписав 05 вересня 2011 року вбачається, що відповідачем заповнено Анкету-заяву із зазначенням даних про його особу, дати народження, місця проживання, контактної інформації.

Разом з цим, Анкета-заява не містить номера рахунку та зазначення для якого виду банківських послуг вона підписувалася, не містить відомостей про те, що позичальник отримав картку «Універсальну» чи продовжив термін кредитної, чи зарплатної картки.

Крім того, позивачем не надано будь-яких інших доказів на підтвердження викладених обставин. Анкета-заява та Умови і Правила про надання банківських послуг не містять відомостей про умови, на яких видавався кредит, розмір відсотків, які нараховувались банком за користування кредитними коштами.

Разом із тим, суд приходить до висновку, що передбачений законом строк позовної давності позивачем у даній справі дотриманий не був, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що відповідач не виконував взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредиту, після закінчення в 2010 році строку дії картки, нова картка для відповідача не перевипускалась, останній платіж був здійснений 25 лютого 2011 року (а. с. 40), проте АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права лише 19 червня 2018 року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Таким чином, позивачем пропущено визначений ст. 257 ЦК України трирічний строк давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд не вбачає поважних причин пропущення строку позовної давності, позивач на такі поважні причини не посилається, а відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення строку позовної давності.

За наведених обставин, на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 256, 267, 509, 526, 530, 536, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

у позові публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, р/р 29092829003111, МФО 305299; 01001 м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1, мешканця АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Чепурнов В. О.