Рішення № 77915459, 08.11.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/105/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2018 Справа № 908/1574/18

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом: Фізичної особи-підприємця Сергієнко Володимира Івановича (36029, АДРЕСА_1, код ІПН НОМЕР_1)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, 175, код ЄДРПОУ 31914947)

про стягнення 226704 грн. 95 коп.

за участю

представників позивача: Васильченко С.П., дов. № 4731 від 06.12.2017 р.

Захаров Т.Г., ордер 074692 від 10.10.2018 р.

представника відповідача: Кальченко А.В., дов. № 20/08-4юр від 16.08.2018 р.

СУТЬ СПОРУ:

13.08.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Сергієнко Володимира Івановича, м. Полтава до Приватного акціонерного товариства "Агропромислова компанія", м. Мелітополь, Запорізька область про стягнення 226704 грн. 95 коп., з яких: 117 927 грн. 47 коп. - основного боргу, 31 856 грн. 40 коп. - інфляційних витрат, 69 719 грн. 08 коп. - пені, 7 202 грн. 00 коп. - 3 % річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2018 р., справу № 908/1574/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 14.08.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 9081574/18, присвоєно справі номер провадження 27/105/18, підготовче засідання призначено на 05.09.2018 р.

Справа № 908/1574/18 розглядається за правилами загального позовного провадження.

В підготовчому засіданні 05.09.2018 р., відповідно до ст. 183 ГПК України, було оголошено перерву до 10.10.2018 р., про що винесено відповідну ухвалу.

10.10.2018 р. судом продовжено підготовче засідання у справі № 908/1574/18 в порядку статті 177 ч.3 ГПК України.

10.10.2018 р. у підготовчому засіданні представник позивача, звернувся до суду з письмовою заявою про зміну підстав позову, в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України.

Просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 119607 грн. 50 коп. - безпідставно набутих грошових коштів, на підставах викладених у заяві.

Відповідно до ч. 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Ухвалою суду від 10.10.2018 р., відповідно до ст. 177 ГПК України, строк підготовчого засідання продовжено на тридцять днів, на підставі ст. 183 ГПК України, відкладено та призначено на 24.10.2018 р.

24.10.2018 р. судом продовжено підготовче засідання у справі № 908/1574/18.

24.10.2018 р. у підготовчому засіданні представник позивача, підтримав письмову заяву про зміну підстав позову, в порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України.

Просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 119 607 грн. 50 коп. - безпідставно набутих грошових коштів, на підставах викладених у заяві.

Представник відповідача, не заперечив проти заяви позивача про зміну підстав позову.

Відповідно до ч. 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Розгляду підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 119 607 грн. 50 коп. - безпідставно набутих грошових коштів.

24.10.2018 р. представник позивача у підготовчому засіданні підтримав заявлений позов з урахуванням заяви про зміну підстав позову.

24.10.2018 р. представник відповідача у підготовчому засіданні, проти позову заперечив на підставах викладених у письмовому відзиві № 29/08-03юр від 29.08.2018 р. (вх. № 08-08/15688/18 від 04.09.2018 р.) просить відмовити позивачу у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 24.10.2018 р., відповідно до ст. 183 ГПК України, було оголошено перерву в підготовчому засіданні на 08.11.2018 р.

08.11.2018 р. представники сторін звернулись до суду з письмовою заявою в порядку ч. 6 ст. 183 ГПК України про розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого засідання.

Відповідно до ч. 6 ст. 183 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Заяву представників сторін, в порядку ч.6 ст. 183 ГПК України, судом прийнято.

08.11.2018 р. суд перейшов до розгляду справи № 908/1574/18 по суті. Відповідно до ст. ст. 195, 201 ГПК України судом відкрито судове засідання та розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 08.11.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

08.11.2018 р. представники позивача підтримали заявлені вимоги, на підставах викладених у заяві про зміну позовних вимог та у відповіді на відзив на заяву про зміну позовних вимог, що подана до суду 30.10.2018 р. та відповідно до якої позивач зазначив, що позиція відповідача будувалась на домислах та не відповідає фактичним обставинам справи. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

08.11.2018 р. представник відповідача в засіданні суду просив суд в позові відмовити, на підставах зазначених у відзиві на заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якого було зазначено, що позов подано передчасно і задоволенню не підлягає.

В засіданні суду 08.11.2018 р. здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 08.11.2018 р., на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.

Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Фізична особа підприємець Сергієнко В.І. здійснив перерахування коштів на рахунок відповідача на суму 119607 грн. 50 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 4116 від 02.07.2016 р., належним чином завірена копія якого міститься в матеріалах справи.

З даного платіжного доручення № 4116 від 02.07.2016 р. вбачається, що призначенням платежу є: «за м'ясо індика».

Після отримання від позивача платежу в сумі 119607 грн. 50 коп., відповідач поставки не здійснив, а отже набув кошти без достатньої правової підстави.

Як зазначав позивач, грошові кошти не передавались у власність чи користування відповідача, їх було перераховано з метою отримання продукції.

Позивач вказав на те, що сторони не обмінювались листами, телеграмами відносно укладення договору, не були викладені сторонами документально та не узгоджувались.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).

Стаття 1212 ЦК України визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

В силу вимог ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Доказів повернення відповідачем суми перерахованих коштів позивачу матеріали справи не містять.

Відповідач факту щодо поставки продукції або повернення грошових коштів в сумі 119607 грн. 50 коп. належним чином не довів.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув майно, а саме грошові кошти без необхідного фактору існування достатніх правових підстав, без складання договору у будь якому вигляді, без узгодження його істотних умов.

Як визначено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі № 6-2978цс15, за змістом зазначеної правової норми безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено про відсутність будь-яких юридичних фактів, які б слугували підставою для виникнення між позивачем та відповідачем цивільних прав та обов'язків, а також відсутність визначених законом підстав набуття відповідачем коштів позивача, господарський суд вважає слушними доводи позивача та посилання останнього на норму ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Крім того, грошові кошти не передавались у власність чи користування, їх було перераховано з метою поставки продукції. Відповідач грошові кошти не повернув, товар не поставив.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Сторони судового процесу, не обмінювалися листами, телеграмами відносно укладання договору підряду. Зміст/істотні умови договору не були викладені сторонами документально та не узгоджувались.

За таких обставин, ураховуючи, що докази укладання правочинну або узгодження істотних умов відсутні, відносини сторін регулюються нормами викладеними в розумінні глави 83 ЦК України, статті 1212 ЦК України.

Вказана правова позиція підтримується висновками Судової палати у цивільних та господарських справах, у Постанові Верховного суду України від 2 жовтня 2013 року по справі №6-88цс13, в якій крім викладення норм права, приводиться перелік і узагальнюються більш ніж 17 судових справ по подібним правовідносинам.

Як зазначалося вище, позивач здійснив оплату за продукцію в розмірі 119607 грн. 50 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 4116 від 02.07.2016 р.

Призначенням платежу, позивачем чітко зазначено: «за м'ясо індика».

Відповідачем поставка продукції не здійснена, оплата в розмірі 119607 грн. 50 коп. відповідачем не повернута, в результаті за відповідачем рахується заборгованість, а саме сума безпідставно набутого майна (грошових коштів) в розмірі 119607 грн. 50 коп.

Суд приймає до уваги безпідставність набутих відповідачем грошових коштів у розмірі 119607 грн. 50 коп. та відсутність між сторонами договірних зобов'язань, а відтак перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти з урахуванням приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, тому у останнього виникає обов'язок повернути грошові кошти у розмірі 119607 грн. 50 коп. позивачу.

Вимогами ст. 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а у разі неможливості такого повернення - відшкодувати його вартість.

Отже, вимогами зазначених норм закону не передбачено необхідність додаткового звернення позивача до відповідача з претензією щодо повернення цих коштів, оскільки останній, виходячи з його тверджень щодо відсутності між сторонами договірних правовідносин, був обізнаний про безпідставність отримання спірних коштів з моменту їх зарахування на власний рахунок. Оскільки будь-яких доказів укладення між сторонами договору поставки істотними умовами якого є предмет, ціна і строк поставки товару (продукції), матеріали справи не містять, суд вважає, що право позивача є порушеним.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Сергієнко Володимира Івановича є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується клопотання позивача про стягнення з відповідача 3400 грн. 58 коп. судового збору на витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу

Частинами 1, 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Суд зазначає, що відшкодування витрат на правничу допомогу здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Судом вбачається, що позивачем не подано документів на підтвердження оплати роботи представника позивача, в зв'язку з чим, суд відмовляє позивачу в задоволенні даного клопотання, оскільки відсутнє документальне підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.

Що стосується клопотання відповідача про стягнення з позивача суми судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4910 грн. 08 коп., суд зазначає наступне.

Частиною 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, враховуючи, що суд позов задовольнив, клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сума судового збору підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, з урахуванням вимог ст. 7 Закону України «Про судовий збір», позивач не позбавлений права подати до суду клопотання про повернення з Державного бюджету 1606 грн. 47 коп. судового збору.

В порядку ст. 129 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 794 грн. 11 коп.

Керуючись ст. ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Сергієнко Володимира Івановича, м. Полтава до Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія», Запорізька область, м. Мелітополь задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агропромислова компанія» (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, 175, код ЄДРПОУ 31914947) на користь Фізичної особи-підприємця Сергієнка Володимира Івановича (36029, АДРЕСА_1, код ІПН НОМЕР_1) 119 607(сто дев'ятнадцять тисяч шістсот сім) грн. 50 коп. безпідставно набутих грошових коштів, 1794 (одну тисячу сімсот дев'яносто чотири) грн. 11 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 19.11.2018 р.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.