Рішення № 77915185, 16.11.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2018 року м. Житомир справа № 0640/4320/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Житомирський обласний військовий комісаріат про скасування рішення, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив:

- скасувати п. 18 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.06.2018;

- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити нараховану одноразову грошову допомогу у розмірі, встановленому законом.

В обґрунтування позову зазначає, що відмова відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що після первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, є протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог ухвали від 07.09.2018, позивачем 20 вересня 2018 року надано заяву з додатками.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

До суду від Житомирського обласного військового комісаріату 04.10.2018 надійшло пояснення щодо позову. Вказує, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулись не здійснюється.

До суду 17 жовтня 2018 року надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства одноразова грошова допомога має одноразовий характер. Право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з таких підстав.

Встановлено, що під час первинного медичного огляду 04 березня 2013 року позивачу із 01.03.2013 встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №654440. Поранення, контузія, захворювання, так пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 15)

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №206896 від 15.10.2015 за наслідками повторного огляду ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 09 жовтня 2015 поранення, контузія, захворювання, так пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 15).

Сторонами дані обставини визнаються.

Позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату йому різниці одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

Із Витягу Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 червня 2018 року №65 вбачається, що розглянувши подані позивачем документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 встановлено інвалідність понад тримісячний термін та змінено групу інвалідності та понад дворічний термін (а.с. 11).

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону №2011 дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Приписами ч. 1 ст. 16 Закону №2011 визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Отже, Закон №2011 пов'язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме: у разі загибелі, у разі встановлення інвалідності, у разі встановлення ступеня втрати працездатності.

Разом з тим, порядок, у якому необхідно реалізовувати право на отримання допомоги залежить від часу встановлення інвалідності.

Станом на день встановлення позивачу інвалідності третьої групи діяв затверджений Постановою КМ України, від 28.05.2008, №499 Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" (далі - Порядок №499).

Пунктом 4 частини 2 Порядку №499 визначено, що військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Частиною 6. ст. 16 Закону України, від 20.12.1991, №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, станом на 01.03.2013), визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Матеріалами справи підтверджується, що у період із у період із квітня 1984 по лютий 1986 позивач проходив строкову службу. Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що інвалідність позивача пов'язана з проходженням саме строкової служби в країнах, де велись бойові дії.

Водночас, п.4 ч.2 ст. 16 Закону не передбачено жодних часових обмежень для особи звільненої з військової служби з часом встановленням інвалідності.

Крім того, відповідач помилково застосовує до спірних правовідносин пп.6 п. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки інвалідність позивачу встановлена з причин поранень та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК та витягом з протоколу засідання ЦВЛК , а не з причин нещасного випадку або захворювання, які сталися в період проходження військової служби з позивачем.

Отже, позивач у спірних правовідносинах, по-перше, є особою, звільненою з військової служби на момент встановлення інвалідності, по-друге, інвалідність встановлено з причин поранень та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

Таким чином суд приходить до висновку, що саме відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач має право на одноразову грошову допомогу.

При цьому Верховний Суд України у постанові № 21-446а14 від 18.11.2014 виклав правову позицію, що, виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону, право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров "я, яке мало місце в період її проходження.

Отже, відмова у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що інвалідність ОСОБА_1 встановлено понад тримісячний термін є протиправною та такою, що порушує його права та законні інтереси.

Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пункт 4 статті 16-3 доповнити абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Верховний Суд України у постанові від 10 березня 2015 року у справі №21-563а14 зазначив, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яка набрала чинності 1 січня 2017 року, на спірні правовідносини не розповсюджується.

Відповідно до ч. 4 ст. 16-3 Закону №2011 (в редакції, станом на день встановлення позивачу другої групи інвалідності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №295/3091/17 (адміністративне провадження №К/9901/5281/17), які, відповідно до ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII,є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Застосовуючи механізм захисту порушеного права та керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому II групи інвалідності з 09.10.2015 внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, оформлене п.18 протоколу засідання Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційним сум №65 від 22.06.2018; та зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням з ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з проходженням військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії, після звільнення з військової служби, у розмірі та у порядку, визначеному статтями 16, 16-2, 16-3 Закону України №2011-XII та Порядком №975.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень у реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем у порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність відмови відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності з 09.10.2015 внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 18 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №65 від 22.06.2018.

Зобов'язати Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги, з урахуванням права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 09 жовтня 2015 року, з урахуванням подання позивачем усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 pоку № 975.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 16.11.2018.

Суддя О.В. Лавренчук