Постанова № 77897943, 30.10.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2279/18

Номер справи місцевого суду: 522/18673/16-ц

Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І.

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним договору факторингу, договору переуступки права вимоги та договору комісії в частині передачі боргу за договором кредиту, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Загороднюка В.І. 07 серпня 2017 року у м. Одеса, -

встановила:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідачів про визнання недійсним договору факторингу від 22 лютого 2013 року в частині передачі боргу за кредитним договором № МL 502/079/2008 від 04 червня 2008 року;договору переуступки права вимоги від 22 лютого 2013 року в частині передачі боргу за кредитним договором № МL-502/079/2008 від 04 червня 2008 року;договору комісії від 22 лютого 2013 року в частині передачі боргу за кредитним договором № МL-502/079/2008 від 04 червня 2008 року, укладені між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (а.с. 4-10).

В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 посилався на те, що вищевказані договори суперечать змісту п. 5 ст. 203 ЦК та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, якими обумовлені. При передачі заборгованості Банки повинні були розділити боржників на фізичних і юридичних осіб, але кредити продавалися цілими портфелями на суми в кілька мільярдів гривень. На сьогоднішній день, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» виключено з Державного реєстру фінансових установ, а також анульовано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 241 та додаток до нього від 03 грудня 2009 року, видані ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Валютою кредиту за кредитним договором є іноземна валюта, що є істотною умовою договору, і змінювати таку умову Договору в односторонньому порядку ні ПАТ «ОТП Банк», ні ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мали права. Сама переуступка прав стягнення не може бути проведена без належного повідомлення боржника, при цьому зробити це Банк повинен письмово і під підпис боржника. Досудова вимога, оформлена належним чином, ОСОБА_2 отримана не була.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (а. с. 168-171).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування

обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме, на думку апелянта, судом першої інстанції було проігноровано обґрунтованість позовних вимог, оскільки на момент укладення договору факторингу існували обмеження відносно виникнення договірних зобов'язувальних відносин між сторонами в частині придбання фактором відступленої грошової вимоги за договором факторингу до боржників - фізичних осіб. За таких обставин, позов про визнання недійсним договору факторингу від 22 лютого 2013 року в частині передачі боргу за кредитним договором № МL 502/079/2008 від 04 червня 2008 рокумав бути задоволений судом першої інстанції (а. с. 174-180).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 червня 2008 р. між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № МL-502/079/2008, відповідно до умов якого позивачу було надано кредит в розмірі 80 000 дол. США строком до 04 червня 2023 р.

22 лютого 2013 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір факторингу № б/н з додатком № 1 до вказаного договору, відповідно до умов якого Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», у відповідності ст.ст. 512, 514, 1077 - 1079, 1082, 1084 Цивільного кодексу України відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - прийняло право вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № МL-502/079/2008 від 04 червня 2008 р.

Крім того, 22 лютого 2013 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (надалі «Фактор») та ПАТ «ОТП Банк» (надалі «Клієнт») було укладено акт відступлення (приймання-передачі) кредитного портфелю.

Згідно п. 1 вказаного акту, Клієнт відступив (передав), а Фактор набув (прийняв) права грошової вимоги на частину Кредитного портфелю, як визначено у статі 1 Договору факторингу від 22 лютого 2013 року, укладеного між Клієнтом і Фактором (надалі «Договір»), та у Додатку 1 до Договору.

Згідно п. 2. Фінансування Клієнта за відступлення прав вимоги на згадану частину Кредитного портфелю (зазначену у Додатку 1 до Договору) складає 7 234 919,73 гривень.

Відповідно до платіжного доручення № 946 від 22 лютого 2013 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» сплатило ПАТ «ОТП Банк» 7 234 919,73 гривень - компенсація вартості Кредитного портфелю.

22 лютого 2013 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (надалі - «Сторона-1») та ПАТ «ОТП Банк» (надалі - «Сторона-2») було укладено договір про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 1.1.1., Сторона-2 передає та відступає Стороні-1 сукупність прав, належних Стороні-2 за Договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставне майно.

Відповідно до додатку № 1 до вказаного договору, Стороні-1 передано право вимоги за Договорами забезпечення в тому числі за договором іпотеки № РML-502/003/2008 від 14 січня 2008 р., майновий поручитель - ОСОБА_3

Також, 22 лютого 2013 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (надалі - «Комітент») та ПАТ «ОТП Банк» (надалі - «Комісіонер») було укладено договір комісії.

Згідно п. 3.2. договору Сторони цим погоджуються, що Комісіонер буде вчиняти від свого імені, але за рахунок Комітента правочини, пов'язані з обслуговуванням Кредитного портфелю.

Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до банківської ліцензії від 08 липня 2009 року, виданої на ім'я ПАТ «ОТП Банк» вказано перелік прав, а саме: на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банк та банківську діяльність», тобто зазначений вище п.6 ч.2 ст.47 (придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг)) входив до переліку пунктів, право на які мав ПАТ«ОТП Банк» на момент укладання договору купівлі-продажу кредитного портфелю.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Пунктом 11 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що до фінансових послуг відноситься послуги факторинг.

Статтею 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено перелік видів діяльності, які потребують ліцензування, до такої діяльності надання факторингу не відноситься.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи Серії ФК № 241 від 03 грудня 2009 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та додатку до нього, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» має право на здійснення видів фінансових послуг, які має право здійснювати фінансова компанія без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства - надання факторингу.

Розпорядженням № 2023 від 20 серпня 2015 року виключено інформацію про ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з Державного реєстру фінансових установ на підставі поданої заяви та анульовано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи Серії ФК № 241 та додаток до нього від 03 грудня 2009 року, видані Товариству.

Проте, на момент укладання оскаржуваних договорів від 22 лютого 2013 року, свідоцтво було чинним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до змісту глави 73 ЦК України, яка регулює правовідносини факторингу, випливає, що факторинг передбачає заміну кредитора у зобов'язанні, а тому до цих відносин можуть застосовуватися і загальні положення глави 47 Цивільного кодексу України в частині заміни кредитора у зобов'язанні.

Згідно статті 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Відповідно до от. 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Як вбачається з досліджених судами матеріалів справи, Договір відступлення права вимоги підписаний заступником Директора ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ОСОБА_4, що діяв на підставі Статуту компанії, та скріплений печаткою. Вказаний договір нотаріально посвідчений.

Відповідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Вимогами статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, судом першої інстанції було враховано, що відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 13 квітня 2016 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в липні 2013 року звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № МL-502/079/2008 від 04 червня 2008 р. Справа перебувала на розгляді місцевого, апеляційного та Вищого спеціалізованого суду України, якими не було встановлено неправомірності укладання оскаржуваних договорів.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що оскаржувані договори відповідають положенням ст.ст. 203, 215 ЦК України, а тому відсутні будь-які правові підстави для визнання їх недійсними.

Колегія суддів вважає необґрунтованим довід апеляційної скарги представника ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції було проігноровано обґрунтованість позовних вимог, оскільки на момент укладення договору факторингу існували обмеження відносно виникнення договірних зобов'язувальних відносин між сторонами в частині придбання фактором відступленої грошової вимоги за договором факторингу до боржників - фізичних осіб.

Так, відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 03 грудня 2009 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та додатку до нього, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» станом на день укладення договору факторингу мало право на здійснення видів фінансових послуг, які має право здійснювати фінансова компанія без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства - надання факторингу.

Станом на день розгляду справи судом, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» дійсно було анульовано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, однак, як вже вказувалось вище, на час укладення договору факторингу від 22 лютого 2013 року свідоцтво було чинним.

Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Сторонами договору є фактор і клієнт (ст. 1079 ЦК). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактор, якому має бути здійснено платіж.

Отже, договір факторингу не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а тому не є таким, що порушує публічний порядок.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2017 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складений 14 листопада 2018 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді О.М. Таварткіладзе

А.П. Заїкін