Рішення № 77887894, 09.11.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3593/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2018 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді: Данко В.Й.,

за участю секретаря судових засідань: Павлюх Л.М.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватного нотаріуса Лаврів Михайла Михайловича про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 в особі представника за дорученням - адвоката ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватного нотаріуса Лаврів М.М. про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків недійсності правочину. Мотивуючи свої вимоги вказує на те, що в червні 2016 року відповідач запропонував йому укласти Договір довічного утримання, за яким відповідач би зобов'язувався забезпечувати його доглядом, харчуванням, утримувати квартиру до смерті позивача, взамін на що позивач передасть відповідачу квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку із похилим віком - 68 років, проживанням одним, відсутністю родичів, складним матеріальним становищем, потребою в матеріальній та фізичній допомозі позивач погодився на пропозицію відповідача. 23.06.2016 року у приватного нотаріуса Лавріва М.М. позивач, не читаючи проекту договору, всупереч своїй справжній волі, під впливом помилки підписав його, гадаючи, що уклав договір довічного утримання, а насправді підписав Договір дарування своєї квартири відповідачу. Через певний час, прочитавши Договір дарування квартири, ОСОБА_4 зрозумів, що текст договору не відповідає домовленості між ним та відповідачем і на пропозицію позивача ОСОБА_5 погодився виправити таку помилку шляхом укладення ще одного договору, який, на думку позивача, є Договором довічного утримання, який було укладено 30.06.2016 року. Однак, через деякий час відповідач припинив виконувати свої зобов'язання за договором довічного утримання, укладеним 30.06.2016 року. Згідно цього договору ОСОБА_5 безкорисно безоплатно та безстроково на усне звернення та прохання ОСОБА_4 прийняв на себе наступні зобов'язання: щомісячно сплачувати ОСОБА_4 грошові кошти у сумі від 300 до 500 грн. довічно; довічно фінансувати медичне обслуговування та харчування ОСОБА_4; одноразово до 30.09.2016 року сплатити ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 10 000 грн.; допомагати ОСОБА_4 в побуті, прибирати, готувати їжу, тощо у разі такої необхідності; оплатити всі витрати на поховання у разі смерті ОСОБА_4 (преамбула, пункти 1-5 договору). ОСОБА_4 прийняв на себе зустрічне зобов'язання прийняти від ОСОБА_5 грошові кошти, безоплатні послуги та допомогу, вказані у цьому договорі, у разі необхідності чітко і зрозуміло формулювати свої потреби та звернутися за допомогою до ОСОБА_5 усно або за допомогою телефонного зв'язку. ОСОБА_4 зобов'язався не чинити перешкод в наданні йому допомоги та не вимагати від ОСОБА_5 інших дій, що не передбачені цим договором (п. 5 договору). Сторони домовились, що цей договір діє протягом всього життя позивача та може бути розірваний у разі його добровільної відмови від нього у відповідності з чинним законодавством. Сторони ствердили, що договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, не укладається під впливом помилки, обману або насильства, відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки. Договір сторонами прочитаний, текст їм зрозумілий та відповідає їх волі (п. 5 договору). Позивач зазначає, що не планував дарувати неблизькій йому людині єдине своє житло, натомість потребував сторонньої допомоги. Оскільки, вищенаведені обставини свідчать про допущення позивачем помилки при укладенні договору дарування квартири просить суд задовольнити даний позов, та винести рішення, яким визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, що зареєстрований в реєстрі № 291 від 23.06.2016 року та скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на житлову квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3, м. Ужгород, проведену на підставі договору дарування квартири, що зареєстрований в реєстрі за № 291 від 23.06.2016 року.

Представником відповідача ОСОБА_3 подано відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивач не довів, що уклав оспорюваний договір внаслідок помилки. Факт не прочитання позивачем перед підписанням договору дарування свідчить про обізнаність з його змістом, а нотаріус оголосив текст договору. Разом з тим відповідач вказує на взаємовиключну порівняно з першою позицією на позицію заперечення проти позову, що позивач помилився, тобто уклав договір дарування, внаслідок власного недбальства.

Представник позивача ОСОБА_7 надав відповідь на відзив, в якій вказав оспорюваний договір було укладено саме внаслідок помилки ОСОБА_8 щодо природи правочину, а не власного недбальства, підтвердженням чого є укладення в подальшому між сторонами Договору від 30.06.2016 року, за умовами якого ОСОБА_5 зобов'язаний надавати ОСОБА_4 довічне матеріальне забезпечення. А тому, просив суд задовольнити даний позов в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд винести рішення, яким визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, що зареєстрований в реєстрі № 291 від 23.06.2016 року та скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на житлову квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3, м. Ужгород, проведену на підставі договору дарування квартири, що зареєстрований в реєстрі за № 291 від 23.06.2016 року.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив в повному обсязі, та, посилаючись на обставини, викладені в наданому ним відзиві, простив суд відмовити в задоволенні даного позову.

Третя особа - приватний нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів М.М. в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи. А тому суд розглядає таку за його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви та тверджень представника позивача в судовому засіданні, в червні 2016 року відповідач ОСОБА_5 запропонував позивачу ОСОБА_4 укласти угоду, згідно якої він зобов'язується забезпечувати його доглядом, харчуванням та утримувати до смерті позивача, належну йому на праві приватної власності житлову квартиру, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_3.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 на момент отримання вказаної вище пропозиції виповнилося 68 років, тобто є особою похилого віку, який проживає один, родичі в нього відсутні, а також у зв'язку із складним матеріальним становищем, потребуючи постійного догляду та утримання, позивачем було надано згоду на укладення Договору довічного утримання.

Так, 23.06.2016 року, прибувши до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів М.М., маючи намір укласти саме Договір довічного утримання, не сумніваючись у природі укладеного договору, його наслідків та добропорядності відповідача, не читаючи його умови, позивачем було здійснено підпис на даному договорі.

Однак, судом встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено Договір дарування від 23.06.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів М.М., який зареєстровано в реєстрі за №291, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією даного Серії НОМЕР_1.

Так, згідно вказаного договору ОСОБА_4 безоплатно передав ОСОБА_5 належну йому на праві приватної власності житлову квартиру, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_3, загальною площею - 32.0 кв.м., житловою площею - 16,0 кв.м.

Позивач вказує на те, що через декілька днів, дослідивши отримані документи, ним було встановлено, що умови підписаного ним договору відповідають природі Договору дарування, таким чином, оспорюваний Договір дарування від 23.06.016 року було укладено під впливом помилки, а саме неправильне сприйняття ОСОБА_4 фактичних обставин правочину, що стало наслідком переходу права власності належного йому майна відповідачу ОСОБА_5

Окрім того, судом встановлено, що в подальшому, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено Договір від 30.06.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів М.М., який зареєстровано в реєстрі за №309, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією даного Серії НОМЕР_2.

Згідно вказаного договору ОСОБА_5 безкорисно безоплатно та безстроково на усне звернення та прохання ОСОБА_4 прийняв на себе наступні зобов'язання: щомісячно сплачувати ОСОБА_4 грошові кошти у сумі від 300 до 500 грн. довічно; довічно фінансувати медичне обслуговування та харчування ОСОБА_4; одноразово до 30.09.2016 року сплатити ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 10 000 грн.; допомагати ОСОБА_4 в побуті, прибирати, готувати їжу, тощо у разі такої необхідності; оплатити всі витрати на поховання у разі смерті ОСОБА_4 (преамбула, пункти 1-5 договору).

ОСОБА_4 прийняв на себе зустрічне зобов'язання прийняти від ОСОБА_5 грошові кошти, безоплатні послуги та допомогу, вказані у цьому договорі, у разі необхідності чітко і зрозуміло формулювати свої потреби та звернутися за допомогою до ОСОБА_5 усно або за допомогою телефонного зв'язку. ОСОБА_4 зобов'язався не чинити перешкод в наданні йому допомоги та не вимагати від ОСОБА_5 інших дій, що не передбачені цим договором (п. 5 договору). Сторони домовились, що цей договір діє протягом всього життя позивача та може бути розірваний у разі його добровільної відмови від нього у відповідності з чинним законодавством.

Із пояснень, наданих в позовній заяві позивачем, та підтриманих представником позивача в судовому засіданні вбачається, що згодом відповідач ОСОБА_5 припинив виконувати свої обов'язки за зазначеним вище Договором від 30.06.2016 року.

Дана обставина, ані відповідачем, ані представником відповідача не була спростована.

Судом також встановлено, що на день розгляду справи ОСОБА_4 продовжує проживати у квартирі за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_3.

Даний факт жодною із сторін не оспорювався.

Згідно ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вбачається із п.19 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь - яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь - яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Дана позиція викладена у Постанові ВСУ від 27.04.2016 року в Правовому висновку у справі № 6-372цс16, яку суд вважає за доцільним застосувати при розгляді даної справи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що позивач не мав вільного і свідомого волевиявлення під час укладення оспорюваного Договору від 23.06.2016 року безоплатної передачі у власність відповідачу ОСОБА_5 квартири, яка є його єдиним житлом, в якій позивач продовжує проживати й надалі, і що ОСОБА_4, будучи людиною похилого віку, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувався на передачу нерухомого майна у власність відповідача лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилявся щодо саме правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачем.

Підтвердженням укладення Договору дарування від 23.06.2016 року під впливом помилки, суд вважає також подальше укладення між сторонами Договору від 30.06.2016 року, який містить характер довічного утримання.

А тому суд вважає, що спірний Договір дарування спрямований на настання реальних наслідків, однак, не за Договором дарування, а за Договором довічного утримання.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Таким чином, позивачем та представником позивача доведено, що існує саме помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, а тому суд приходить до переконання, що спірний договір дарування підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 229 ЦК України.

Згідно ч.1, ч.5 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно ч.3 ст.20 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заява про державну реєстрацію прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва одночасно з завершенням такої дії обов'язково формується та реєструється нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Згідно п.36 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2018 року №868 для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації речового права на нерухоме майно, що є похідним від права власності, одночасно з проведенням державної реєстрації права власності на таке майно заявником подаються документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на таке майно та державної реєстрації речового права, що є похідним від нього.

Згідно п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2018 року №868 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Враховуючи той факт, що при укладенні Договору дарування від 23.06.2016 року, що зареєстрований в реєстрі №291, приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів М.М., будучи особою уповноваженою на вчинення реєстраційних дій - державним реєстратором, будо здійснено реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_5 на житлову квартиру, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_3, суд приходить до переконання, що дана реєстрації підлягає скасуванню.

У відповідності до ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що даний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 76-78, 81, 141, 263 - 265, 354 ЦПК України, ст.ст.203, 215, 216, 229, 717 ЦК України, ст. 20 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.36, п.37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2018 року №868, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватного нотаріуса Лаврів Михайла Михайловича про визнання недійсним договору дарування та застосування наслідків недійсності правочину - задовольнити.

Визнати недійсним Договір дарування від 23.06.2016 року житлової квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Лаврів М.М. та зареєстрований в реєстрі №291.

Скасувати реєстрацію права власності на житлову квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, проведену на підставі Договору дарування квартири від 23.06.2016 року, що зареєстрований в реєстрі за № 291 за ОСОБА_5.

Повний текст рішення виготовлено 14.11.2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду і набере законної сили в разі неподання такої в установлений строк

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Данко В.Й.