Рішення № 77885389, 01.10.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/5954/17

Провадження № 2/183/987/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2018 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Майної Г. Є.,

з участю секретаря судового засідання – Данильченко Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – Дніпропетровська міська біржа нерухомості, Комунальне підприємство "Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради" про визнання договорів купівлі-продажу дійсними та визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

22 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який в подальшому уточнила. В обґрунтування уточненого позову посилається на те, що 10 серпня 1998 року її мати – ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2, окремі договори купівлі-продажу нерухомості, згідно якого її мати придбала житловий будинок, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Желєзняка, 3, та земельну ділянку при ньому. Вищезазначені договори укладено на Дніпропетровській міській товарній біржі нерухомості.

04 травня 2016 року її мати ОСОБА_3 померла, вона є спадкоємцем за законом після смерті матері, для оформлення своїх спадкових прав в тому числі і на вищезазначений спадковий будинок та земельну ділянку при ньому, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Желєзняка, 3, вона звернулась до нотаріуса, однак їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки нею не надано правовстановлюючого документу на зазначене спадкове нерухоме майно.

У зв’язку з тим, що зазначені угоди підлягають нотаріальному посвідченню та необхідні їй для оформлення своїх спадкових прав, просила суд:

- визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості, а саме: житлового будинку № 3 на вул. Желєзняка в м. Новомосковськ Дніпропетровської області, який укладений 10 серпня 1998 року між ОСОБА_3 та відповідачем, який зареєстрований на товарній біржі;

- визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості, а саме: земельної ділянки площею 1 000 м2, розташованої за адресою: Дніпропетрвоська область, м. Новомосковськ, вул. Желєзняка, 3, який укладений 10 серпня 1998 року між ОСОБА_3 та відповідачем, який зареєстрований на товарній біржі;

- визнати за нею право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Желєзняка, 3, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої 04 травня 2016 року;

- визнати за нею право власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Желєзняка, 3, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої 04 травня 2016 року.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи не подавала, тому суд вважає можливим провести розгляд справи за її відсутності.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, але надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 та представники третіх осіб заперечень проти позову не надали, у судове засідання не з’явились, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили та про відкладення розгляду справи не клопотали.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовна заява обґрунтована та підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судом установлено, що 10 серпня 1998 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу нерухомості, згідно якого придбала житловий будинок, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Желєзняка, 3, який належав продавцю на підставі рішення № 11/554 виконкому Новомосковської міської Ради народних депутатів від 25 вересня 1974 року і зареєстрованого у Новомосковському БТІ 07 жовтня 1974 року реєстровій книзі № 16 за реєстровим № 2184 (а.с. 15). Відповідно до ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року "Про товарну біржу", угоду було зареєстровано на Дніпропетровській міській біржі нерухомості під реєстровим № 183-Н98.

Відповідно до технічного паспорту, складеного 06 серпня 1998 року, наданого суду в копії, житловий будинок розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Жедезняка, 3, в цілому складається з: житловий будинок – А, загальною площею 50,9 м2, житлової площею 36,1 м2, сіни – а, тамбур – а1, ганок, сарай-л/кухня – Б, л/кухня – В, ганок, вбиральня – Г, сарай – Д, колодязь – к, ворота № 1, хвіртка № 2, огорожа № 3, огорода № 4, огорожа № 5, огорожа № 6, цоколь, дворове покриття – І, 1957-1988 років побудови (а.с. 17-19).

10 серпня 1998 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого придбала земельну ділянку площею 1 000 м2, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Желєзняка, 3, яка належала продавцю на підставі Державного акта про право приватної власності на землю від 30 червня 1998 року серії ДПН м № 1286 (а.с. 14). Відповідно до ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року "Про товарну біржу", угоду було зареєстровано на Дніпропетровській міській біржі нерухомості під реєстровим № 184-Н98.

Згідно із Державним актом на право приватної власності на землю серії ДП НМ001286, наданого на запит суду в копії, земельна ділянка площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Залізняка, 3, виділена у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Новомосковського міськвиконкому Ради народних депутатів № 164 від 25 лютого 1998 року (а.с. 51).

Відповідно до довідки Комунального підприємства "Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради" № 858/17 від 09 листопада 2017 року, наданої суду в копії, відповідно до інвентаризаційної справи станом на 29 грудня 2012 року власником земельної ділянки за адресою: м. Новомосковськ, вул. Залізняка Максима (колишня назва вулиці - Желєзняка), № 3 є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 10 серпня 1998 року на "Дніпропетровській міській біржі нерухомості" (р. № 184-Н98), зареєстрованого в БТІ 12 серпня 1998 року за р.№ 59-1. Загальна площа земельної ділянки – 1 000 м2, крім того лишки 189 м2 узаконені рішенням № 164 від 25 лютого 1998 року (а.с. 13).

Відповідно до розпорядження в.о. міського голови, секретаря Новомосковської міської ради Дніпропетровської області ОСОБА_5 № 61-р від 19 лютого 2016 року "Про здійснення заходів з декомунізації у м. Новомосковську", виданого на виконання Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", вулицю Желєзняка перейменовано на вулицю ОСОБА_6.

Як свідчить укладені договори, між сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договору, така домовленість підтверджена письмовим доказом, відбулося повне виконання договору ОСОБА_3 передала відповідачу кошти за нерухоме майно, а відповідач позивачу передав житловий будинок та земельну ділянку, договори зареєстровані на товарній біржі, однак їх нотаріально не посвідчено. Станом на час розгляду справи позивач здійснює право користування та володіння будинком, з доданих до справи документів порушення прав третіх осіб не вбачається.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Таким чином на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про власність", чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.

За змістом ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено статтею 15 Закону України "Про товарну біржу" № 1956-ХІІ від 10 грудня 1991 року, згідно ч. 2 якої - угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Міністерство юстиції України за № 17-12-44 від 10 квітня 1998 року, роз'яснює, що угоди укладені на біржі не прирівняні до нотаріально посвідчених, а тільки підлягають подальшому нотаріальному посвідченню.

Положеннями ст. 47 ЦК УРСР передбачалось, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Відповідно з п. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року "Про судову практику по справам про визнання угод недійсними", з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.

Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржею.

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01 липня 2004 року за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Тобто, у період укладання спірного договору купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст.ст. 242, 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору.

Тим часом, у відповідності зі ст.ст. 15 Закону України "Про товарну біржу" біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР), а у відповідності зі ст. 153 ЦК УРСР договір вважався укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Як вбачається з положень укладеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, сторони за договором - уклали даний договір, здійснили купівлю-продаж належного продавцю на праві власності нерухомого майна. Сторонами договору усі умови останнього виконані. Згідно вищевказаного договору зазначена нерухомість обміняна. Доказів того, що сторони заперечували укладений договір, згідно до вимог ст. 237 ЦК України, суду не надано, тому, суд вважає укладений договір дійсним.

Оскільки, сторони повністю виконали умови договору обміну нерухомості, угода обміну нерухомості не визнавалась недійсною, ОСОБА_7 на підставі ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР і ст. 49 Закону України "Про власність" набула право власності на спірний об`єкт нерухомості і правомірно володіє ним. Передбачених законом підстав для не визнання дійсним неоспореного договору обміну нерухомості в судовому порядку не має.

Статтею 392 діючого ЦК України передбачено право власника майна на пред'явлення позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Судом установлено, що ОСОБА_3 померла 04 травня 2016 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КИ № 692215 від 10 травня 2016 року, наданим суду в копії (а.с. 8). Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 (а.с. 9, 11).

За життя ОСОБА_3, заповіт не складала, що підтверджується матеріалами спадкової справи після її смерті (а.с. 50-51).

Судом установлено, що 22 вересня 2016 року позивач, як спадкоємець першої черги за законом, прийняла спадщину після смерті її матері – ОСОБА_3, звернувшись до Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із відповідною заявою про прийняття спадщини та 18 листопада 2017 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 10, 50).

Постановою державного нотаріуса Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_8 від 18 листопада 2017 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадковий житловий будинок та земельну ділянку, у зв’язку з тим, що пред’явлені нею правовстановлюючі документи на спадкове майно не відповідають вимогам ЦК України (а.с. 10).

У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 2 статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 1258 ЦК України встановлює, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

В зв'язку з тим, що судом визнано дійсними договори купівлі-продажу нерухомості від 10 серпня 1998 року, зареєстровані на Дніпропетровській міській біржі нерухомості за № 184-Н98 та № 183-Н98, та належність на праві приватної власності ОСОБА_3 зазначеного вище нерухомого майна – житлового будинку та земельної ділянки площею 1 000 м2, розташованих за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Максима Залізняка, 3, позивач є спадкоємцем за законом першої черги, яка прийняла спадщину, матеріали спадкової справи доказів наявності інших спадкоємців першої черги за законом (а.с. 68, 69) чи спадкоємців за заповітом, які звернулися протягом встановленого строку до нотаріуса з приводу прийняття спадщини не містять, доказів на підтвердження переходу права власності спадкового майна після смерті спадкодавця матеріали справи не містять, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову і за позивачем належить визнати право власності на спірне спадкове нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Максима Залізняка, 3) до ОСОБА_2 (РНОКПП невідомий, остання відома адреса місця реєстрації: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Максима Залізняка, 3), треті особи – Дніпропетровська міська біржа нерухомості (49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 90), Комунальне підприємство "Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради" (код ЄДРПОУ 30286358, 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, 22) про визнання договорів купівлі-продажу дійсними та визнання права власності в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомості, укладений 10 серпня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований на Дніпропетровській міській біржі нерухомості за № 183-Н98 від 10 серпня 1998 року.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 10 серпня 1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований на Дніпропетровській міській біржі нерухомості за № 184-Н98 від 10 серпня 1998 року.

Визнати за ОСОБА_1, право власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Максима Залізняка, 3, та в цілому складається з: житловий будинок – А, загальною площею 50,9 м2, житлової площею 36,1 м2, сіни – а, тамбур – а1, ганок, сарай-л/кухня – Б, л/кухня – В, ганок, вбиральня – Г, сарай – Д, колодязь – к, ворота № 1, хвіртка № 2, огорожа № 3, огорода № 4, огорожа № 5, огорожа № 6, цоколь, дворове покриття – І, 1957-1988 років побудови, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої 04 травня 2016 року.

Визнати за ОСОБА_1, право власності на земельну ділянку площею 1 000 м2, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Максима Залізняка, 3, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої 04 травня 2016 року.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Повне рішення суду складено 01 жовтня 2018 року.

Суддя Г.Є. Майна