Рішення № 77884963, 13.11.2018, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/5957/17

2/264/363/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2018 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Литвиненко Н. В. , за участі секретаря судового засідання Кадимової А.І., представника позивача ОСОБА_1А, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про захист порушеного права споживача фінансових послуг шляхом визнання кредитного договору із договором про внесення змін та доповнень недійсними,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року представник за довіреністю ОСОБА_1, який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 29.07.2008 року між позивачем та Акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», було укладено Кредитний договір №0307/08/15-Z, за яким ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 10000,00 доларів США для споживчих потреб, зі строком до 29.07.2018 року згідно з встановленою платою в розмірі 13,5% річних. Вважає, що кредитний договір не відповідає вимогам ст.ст.11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки, відсутні належні та допустимі докази надання позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовану сукупну вартість кредиту в процентному значенні та грошовому виразі з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг, пов’язаних з одержанням кредиту та укладення договору про надання споживчого кредиту, податковий режим сплати процентів та про державні субсидії або інформацію про те, від кого споживач може одержати такі відомості, не роз’яснено, що валютні ризики під час виконання взятих на себе зобов’язань за кредитним договором покладено на споживача і не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов’язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов’язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, що передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. В тому числі несправедливими є положення договору, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. На підставі викладеного, просили визнати недійсним кредитний договір від 29.07.2008 року із договором про внесення змін та доповнень.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, про день та час місця розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності та договору про надання правової допомоги, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав письмову відповідь на відзив, в якій додатково наголосив, що перед укладенням договору споживача не було повідомлено про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, кредитним договором встановлено плату за обслуговування кредиту. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Представник відповідача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, в судовому засіданні пояснив, що кредитний договір містить суму кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір щомісячного платежу і порядок його розрахунку, строк повернення грошових коштів. Позичальником було отримано Графік сплати відсотків та повернення кредиту (орієнтований). Умови кредитування позичальником письмово отримано до укладення кредитного договору. Згода позичальника з умовами договору підтверджується особистим підписом останнього на кожній його сторінці, на додатковій угоді, на умовах кредитування, та відсутністю застережень чи зауважень, що свідчить про його згоду зі всіма його умовами. Позивач, ознайомившись з умовами кредитування, повідомлений про валютні ризики, чітко усвідомлював, що курс гривні по відношенню до долару США не є незмінним та враховував підвищений валютний ризик. Підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні, у зв’язку з чим просив в задоволенні позову відмовити. Додатково представник відповідача просив застосувати строк позовної давності до заявлених вимог.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, ,приходить до наступних висновків.

Статтею 626 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, згідно ст.627 ЦК України та відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні встановлені ст.ст.1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей, істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено судом, 29.07.2008 між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» в особі Маріупольської філії АКБ «Форум», було укладено Кредитний договір №0307/08/15-Z за яким позивач отримав кредитні кошти у розмірі 10000,00 доларів США, зі строком до 29.07.2018 року згідно з встановленою платою, яка передбачена п.1.3 кредитного договору у розмірі 13,5% річних.

Згідно п.2.3 зазначеного Кредитного договору позичальник здійснює повернення кредиту частинами щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту в сумі не менше 84,00 доларів США на відкритий йому позичковий рахунок №22032500500057 в Маріупольській філії АКБ «Форум».

18.07.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Форум», та ОСОБА_3 було укладено Договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору договір №0307/08/15-Z від 29.07.2008 року.

Проаналізувавши спірний Кредитний договір та Договір про внесення змін та доповнень №1 до нього, а також вищенаведені норми законодавства, суд встановив, що вказаний Кредитний договір та Договір про внесення змін та доповнень №1 до нього містять всі істотні умови, передбачені законодавством України, з якими позивач був ознайомлений при їх укладенні.

Зважаючи на тривале виконання позивачем умов Кредитного договору та підписання Договору про внесення змін та доповнень №1 до нього, очевидно, що позивач фактично вчиняв дії на схвалення укладеного правочину, чим фактично підтверджував намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення його законних прав та інтересів при їх укладенні.

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до положень п.п.2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007року за №168, також вбачається, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. З урахуванням вищезазначеного до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві при наданні банком споживчого кредиту, зокрема, можуть відноситися: відкриття поточного (карткового) рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості тощо.

Крім того, згідно з ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору не скористався.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, законодавством передбачений вичерпний перелік підстав для визнання правочину недійсним.

При укладенні Кредитного договору позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, зміна цього курсу може настати, і межі коливання курсу не визні начезаконом, а тому повинна була передбачити та врахувати підвищення валютного ризику.

В п.7.2. Договору сторони фіксують свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови, і зобов'язуються надалі ніяких претензій одна до одної з цього приводу не мати. Цей Договір відображає повне розуміння сторонами предмету та інших питань, зазначених у цьому Договорі. Умови кредитування, відповідно до п.2 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" позичальником отримано до укладення цього Договору.

На підставі наданих сторонами доказів та дослідженими в судовому засіданні вбачається, що банком вищевказані вимоги Закону дотримані, а перед укладенням оспорюваного кредитного договору із позивачем, останній отримав Умови кредитування, про що свідчить п.7.2. оспорюваного Договору, який позивач підписав прочитавши зміст Договору. Цієї обставини ні позивач, ні його представник не оспорювали в судовому засіданні.

Виходячи з наведених положень закону та встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що позивач на власний розсуд погодився на запропоновану вартість споживчого кредиту в сумі 10000 доларів США та суму щомісячного платежу, а також розмір процентної ставки і строк повернення отриманого кредиту, вважаючи їх прийнятними для себе. При цьому ОСОБА_3 був вільний у виборі фінансових установ для отримання кредиту, так і у виборі форми кредитування (у національній чи іншій валюті), а його особистий підпис на спірному договорі та визнання обставин отримання кредитних коштів на споживчі цілі свідчить про вільне волевиявлення учасників спірного правочину під час його укладення.

Тому суд вважає, що кредитний договір про отримання споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного правочину та в подальшому виконував його умов, відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, а тому правові підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину відсутні. Судом не встановлено, що відповідачем порушено права ОСОБА_3, як споживача фінансової послуги в розрізі Закону України "Про захист прав споживачів".

При цьому, Закон України «Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ (в редакції чинній на момент укладення кредитного договору) та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року), не встановлюють обов’язок банку надавати споживачу жодних додаткових повідомлень про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту при укладанні додаткових угод до кредитного договору.

Що стосується посилань позивача на те, що при укладенні Кредитного договору та Договору про внесення змін та доповнень №1 до нього його було введено в оману, а тому вони мають бути визнані недійсними слід зазначити наступне.

Згідно ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до вимог ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Відповідно до роз'яснень п.20 «Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, правочин вважається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Умови, за якими сторони дійшли згоди, викладені у тексті оскаржуваного Кредитного договору та Договору про внесення змін та доповнень №1 до нього, посвідчені підписом позивача та уповноваженої особи Акціонерного комерційного банку «Форум», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Форум».

Будь-яких доказів того, що позивач уклав цей Кредитний договір під впливом обману суду надано не було. Не надано і доказів існування помилки з боку позивача, яка б існувала на момент вчинення правочину.

Отже, посилання позивача на те, що при укладенні Кредитного договору та додаткового договору до нього його було введено в оману спростовуються матеріалами справи.

Окрім цього, рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 19.07.2017 року позов ПАТ “Банк Форум” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за вищевказаним кредитним договором в загальній сумі 3158,31 доларів США.

Таким чином, рішенням суду було встановлено правомірність надання кредитних коштів саме в доларах США, а також правомірність вимог банку стосовно стягнення заборгованості.

Однією з засад судочинства, регламентованих ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

В укладеному між сторонами у письмовій формі договору, чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін.

Однією з засад судочинства, регламентованих ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Стосовно заяви представника відповідача про застосування до позовної заяви строку позовної давності, то слід зазначити наступне.

Відповідно до Глави 19 ЦК України, під позовною давністю слід розуміти строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Як вбачається із роз’яснень, викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Враховуючи викладене, оскільки позивач не довів про своє порушене право, то в задоволенні позову слід відмовити саме з підстав його недоведеності.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 11, 202, 203, 215, 234, 405, 627, 628, 655 ЦК України; ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про захист порушеного права споживача фінансових послуг шляхом визнання кредитного договору із договором про внесення змін та доповнень до нього недійсними відмовити.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення буде виготовлений 16 листопада 2018 року.

Суддя: Н. В. Литвиненко