Рішення № 77880313, 23.10.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4051/18

Провадження № 2/369/2195/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

23.10.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

при секретарі Бугайовій М.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Сігма Автолізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Сігма Автолізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, посилаючись на те, що 22 січня 2018 року він уклав договір фінансового лізингу № 02120 з ТОВ «Сігма Автолізинг» в особі представника ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності за № 37 від 02 січня 2018 року.

Цього ж дня позивач ОСОБА_1 сплатив авансовий платіж за договором № 02120 від 22 січня 2018 року в сумі 40 000 грн., а також комісію банку за здійснення банківського переказу в сумі 400 грн..

Позивач ОСОБА_1 стверджував, що договір № 02120 від 22 січня 2018 року є недійсним, з тих підстав, що був укладений під впливом обману щодо обставини, яка має істотне значення, а саме щодо ціни договору.

Позивач зазначив, що він мав намір купити автомобіль «Лада Ларгус» 2015 року випуску, без пробігу за 125 000 грн., тоді як у ст. 1 п. 1.1. договору зазначений автомобіль-предмет лізингу «LADA LARGUS, CROSS, 1,6 MT, 4x2», який згідно зі ст. 8 п. 8.2 договору коштує 399 900 грн..

Крім того, позивач ОСОБА_1 стверджував, що договір № 02120 від 22 січня 2018 року встановлює односторонню відповідальність лізингоодержувача і в силу цього є несправедливим.

Вказаний договір № 02120 від 22 січня 2018 року також, на думку позивача, є недійсним у зв’язку з недодержанням вимог закону щодо його нотаріального посвідчення.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 230, 625 ЦК України, позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір лізингу № 02120 від 22 січня 2018 року, укладений між ним та ТОВ «Сігма Автолізинг»; стягнути з ТОВ «Сігма Автолізинг» 40 000 грн. - авансовий платіж за договором фінансового лізингу № 02120 від 22 січня 2018 року, інфляційні втрати у розмірі 230 грн., комісію за здійснення банківського переказу у розмірі 400 грн., а всього 40 630 грн. та понесені судові витрати.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання відповідач ТОВ «Сігма Автолізинг» не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.

Оскільки позивач ОСОБА_1 не заперечував проти заочного розгляду справи, а відповідач повідомлявся належним чином про дату, час і місце розгляду справи, тому суд вважав за доцільне провести заочний розгляд справи.

Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 22 січня 2018 року між відповідачем ТОВ «Сігма Автолізинг» та позивачем ОСОБА_1 був укладений договір фінансового лізингу № 02120.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 цього договору предметом фінансового лізингу по даному договору є «LADA LARGUS, CROSS, 1,6 MT, 4x2».

Відповідно до п. 1.3 цього договору, відповідач взяв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізнгоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Згідно умов п. 1.6 договору, предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на предмет лізингу на лізингоодержувача згідно з умовами даного договору.

Відповідно до умов п. 1.7 договору, предмет лізингу передається в користування лізнгоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.

Договором сторони погодили визначення термінів. Комісія за організацію договору - першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов’язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його укладення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні дії лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов’язані з укладенням договору, в тому числі витрати, що пов’язані з пошуком предмету лізингу лізингоодержувачу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та становить 10 % від вартості предмета лізингу. Авансовий платіж - це обов’язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого становить 23%, який сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця до моменту передачі предмета лізингу. На авансовий платіж не нараховуються жодні відсотки. Комісія за передачу предмету лізингу - обов’язковий платіж, розмір якого становить 3 % від вартості транспортного засобу вказаного у договорі та підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за вчинення необхідних дій, які пов’язані з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу.

Згідно умов п. 9.6 договору кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмету лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховується по даному договору у наступному порядку: - комісія за організацію договору; - авансовий платіж; - комісія за передачу предмету лізингу; - у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору або різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 даного Договору.

Погоджена сторонами вартість предмета лізингу, відповідно до п. 8.2 договору становить 30 837,37 доларів США з урахування ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, на фактичну дату укладання даного договору. На дату укладання цього Договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становив 399 900 гривень з ПДВ.

Згідно з п. 12.1 договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається. Відповідно до п. 12.2 договору, лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку з лізингоодержувачем, який не сплатив авансовий платіж в повному обсязі протягом строку, що встановлено п. 9.3 даного договору, про що повідомляє лізингоодержувача у письмовій формі. В такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж за вирахуванням 10% від суми сплаченого авансового платежу. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Згідно квитанції № 0.0.9466931.77.1, код 1117-6426-5195-0948 позивач ОСОБА_1А сплатив на користь відповідача ТОВ «Сігма Автолізинг» 40 000 грн., з призначенням платежу «авансовий платіж за договором фінансового лізингу #02120 від 22.01.2018».

Також позивачем було сплачено комісію в розмірі 400 грн., що підтверджується копією квитанції № 0.0.9466931.77.1.

Відповідно до умов ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до умов ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Виходячи з положень ст. 215 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Поряд з цим, згідно роз'яснень, які містяться в п. 27 постанови Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Звертаючись з позовом до суду позивач посилався на те, що у відповідності до вимог ст. 230 ЦК України відповідач ТОВ «Сігма Автолізинг» ввів його в оману при укладенні договору фінансового лізингу № 02120 від 22 січня 2018 року.

Відповідно до вимог ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитку у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.

Згідно вимог ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено вимогами ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, у відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 зазначив, що укладений між ним та ТОВ «Сігма Автолізинг» є недійсним, оскільки був укладений під впливом обману. Також позивач зазначив, що він не намагався в досудовому порядку врегулювати спір з відповідачем. З претензією щодо повернення йому 40 000 грн., сплачених ним на рахунок ТОВ «Сігма Автолізинг» позивач відповідачу не направляв.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, в обґрунтування недійсності договору, вказує про те, що у нього при укладенні спірного договору склалося невірне уявлення стосовно правочину, що вчиняється, яке сформувалось у нього під впливом обману, насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природи правочину, прав та обов’язків сторін), свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню договору.

Позивачем не надано будь-яких доказів щодо застосування відповідачем до нього обману. З матеріалів справи вбачається, що він вільно погодився з умовами договору № 02120 від 22 січня 2018 року, зокрема й щодо ціни договору. У зв’язку з цим, вимога щодо визнання договору недійсним, як такого, що вчинений під впливом обману, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Також, звеертаючись з позовом до суду позивач вважав несправедливими умови договору № 02120 від 22 січня 2018 року, встановлені пунктами 12.1, 12.2 в частині, що встановлює право лізингодавця утримувати у якості штрафу 20% сплаченого авансового платежу за дострокове розірвання договору за ініціативою лізингоодержувача, який не сплатив лізингові платежі та не отримав транспортний засіб; право лізингодавця утримувати 10% від суми сплаченого авансового платежу у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця у випадку несплати лізингоодержувачем в повному обсязі авансові платежі протягом строку, що встановлений п. 9.3 договору; а також неповернення комісії за організацію договору в обох вказаних випадках.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України). Таким чином, зміна договору можлива лише за згодою сторін або у випадках та на умовах, погоджених сторонами в договорі або відповідно до норм законодавства.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Суд не вважає встановлення цивільно-правової відповідальності за одностороннє розірвання договору та за несвоєчасну сплату лізингових платежів несправедливими умовами, оскільки сторони зобов’язані виконувати свої зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 256 ЦК України) та нести правові наслідки неналежного виконання своїх зобов’язань.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на ч. 12 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача або що вартість робіт істотно зросла. Вартість послуг не змінювалась від моменту укладення договору, позивач вільно погодився з такою вартістю послуг, а отже вона в момент укладення договору задовольняла інтереси позивача.

Крім того, позивач не відмовлявся від договору, що свідчить про відсутність порушення його прав, гарантованих ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з тих підстав, які заявлені позивачем у позові про визнання недійсним договору фінансового лізингу, відповідно до вимог ст. 230 ЦК України, а саме введення відповідачем позивача в оману, позов не підлягає задоволенню щодо визнання договору недійсним.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому суд дійшов висновку що вимоги позивача про визнання договору фінансового лізингу недійсним не підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору фінансового лізингу № 02120 від 22 січня 2018 року сплатив на рахунок ТОВ «Сігма Автолізинг» грошові кошти в розмірі 40 000 грн., що підтверджується копією квитанції № 0.0.9466931.77.1. Оскільки грошові кошти в розмірі 40 000 грн. були сплачені позивачем на виконання умов оспорюваного договору, а даний договір фінансового лізингу № 02120 від 22 січня 2018 року судом не визнано недійсним, то суд відмовляє у задоволенні даних вимог позивача про стягнення вказаних грошових коштів.

Також позивачем не наведено будь-якого належного правового обґрунтування вимоги щодо стягнення з відповідача комісії банку за здійснення банківського переказу. Ці кошти, є платою позивача банку за надані банком послуги. У зв’язку з цим вимога про стягнення з відповідача комісії банку за здійснення банківського переказу є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Суд, з’ясувавши дійсні обставини справи, давши оцінку зібраним доказам в їх сукупності, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ТОВ «Сігма Автолізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 202, 203, 215, 230, 509, 627, 638 ЦК України, ст. ст. 4, 77, 81, 89, 258, 263, 265, 280 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Сігма Автолізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне рішення суду складено 31 жовтня 2018 року

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного заочного рішення суду

Суддя Ковальчук Л.М.