Рішення № 77876644, 11.10.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/18268/18

Провадження № 2/761/5699/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

11 жовтня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Піхур О.В.,

за участю :

секретаря судового засідання - Орел П.Ю.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про поновлення на роботі на повну ставку, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (далі - відповідач) про поновлення на роботі на повну ставку, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що позивач працював з 03 січня 2017 року на посаді заступника керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. 24 квітня 2017 року позивача було повідомлено роботодавцем про переведення на неповний робочий день, а наказом керівника секретаріату відповідача №17-К від 26 червня 2017 року переведено на 0,5 ставки за займаною посадою. Позивач своєї згоди на дане переведення на неповний робочий день не надавав, тому вважає дії відповідача незаконними. Також позивач пояснював пропуск строку на звернення до суду тією обставиною, що з даного питання 16 травня 2017 року він звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання неправомірним та скасування абзацу 3 пункту 19 Постанови Кабінету Міністрів України №1050 від 28 грудня 2016 року «Деякі питання стипендіального забезпечення». 22 травня 2017 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва за даним адміністративним позовом було відкрито провадження у справі 826/6537/17. 15 травня 2018 року позивачем був отриманий повний текст постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року у даній справі, в якому були викладені правові оцінки та встановлені обставини переведення позивача на неповний робочий день, що стали причиною звернення позивача з даним цивільним позовом до суду, позивач просив поновити строк для звернення до суду з даним позовом у зв'язку з пропуском цього строку з зазначених поважних причин.

Тому, позивач просив суд поновити його на повну ставку на посаді заступника керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти; стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату внаслідок переведення на 0,5 ставки за час вимушеного прогулу у період з 26 червня 2017 року по день поновлення на роботі на повній ставці в розмірі, що на день звернення з даним позовом до суду становить 34420,78 грн.

Ухвалою суду від 21 травня 2018 року було відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, зазначивши, що вважає переведення на 0,5 ставки за займаною посадою незаконним, неправомірним та необґрунтованим, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, відзиву на позовну заяву не надав.

Суд, заслухавши надані пояснення позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов'язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3). Складовою цього обов'язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (частина четверта статті 13, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, з урахуванням пояснень позивача, що з 03 січня 2017 року позивач працював на посаді заступника керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

24 квітня 2017 року позивача було повідомлено роботодавцем про переведення на неповний робочий день, а наказом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №17-К від 26 червня 2017 року переведено на 0,5 ставки за займаною посадою на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1050 від 28 грудня 2016 року (а.с. 6-7).

Позивач зазначає, що своєї згоди на дане переведення на неповний робочий день не надавав, тому вважає дії відповідача незаконними.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.05.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2018 року - без змін.

Судами встановлено, що постанова Кабінету Міністрів України № 1050 від 28 грудня 2016 року «Деякі питання стипендіального забезпечення» складається із чотирьох пунктів такого змісту: 1. Внести зміни до Порядку призначення і виплати стипендій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Питання стипендіального забезпечення» (Офіційний вісник України, 2004 р., N 28, ст. 1871; 2006 р., N 7, ст. 363; 2008 р., N 21, ст. 588; 2011 р., N 73, ст. 2739; 2012 р., N 91, ст. 3677; 2013 р., N 30, ст. 1030, N 33, ст. 1158, N 37, ст. 1304; 2016 р., N 26, ст. 1026), виклавши його в редакції, що додається. 2. Установити, що вищі навчальні заклади призначають стипендії відповідно до встановленого порядку з першого числа місяця, наступного за датою закінчення семестрового контролю за перший семестр 2016/17 навчального року згідно з навчальними планами за відповідними спеціальностями (напрямами підготовки) та рейтингами, які можуть бути сформовані за середнім балом семестрового контролю за перший семестр зазначеного навчального року. 3. Центральним органам виконавчої влади, Міністерству освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям вжити заходів до забезпечення професійно-технічними, вищими навчальними закладами, науковими установами, що належать до сфери їх управління, виконання вимог цієї постанови за рахунок та в межах затверджених в установленому порядку видатків, передбачених на стипендіальне забезпечення у кошторисах таких закладів, установ. 4. Ця постанова набирає чинності з 1 січня 2017 року.

Із мотивувальної частини адміністративного позову та пояснень ОСОБА_1 вбачається, що позивач фактично оскаржує абзац 3 пункту 19 Порядку призначення і виплати стипендій, який згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1050 від 28 грудня 2016 року «Деякі питання стипендіального забезпечення» був викладений у новій редакції (далі - Порядок).

Вказана норма права передбачає: «Клінічні ординатори, аспіранти, докторанти мають право на роботу у режимі неповного робочого часу (але не більш як на 0,5 ставки за займаною посадою). При цьому академічна стипендія, призначена відповідно до цього Порядку, виплачується у повному обсязі».

Відповідно до пп. 8 п. 1 Порядку його дія поширюється на осіб, які навчаються у навчальних закладах або наукових установах за державним (регіональним) замовленням за рахунок коштів загального фонду державного (відповідного місцевого) бюджету, зокрема аспірантів і докторантів, які навчаються за денною формою навчання (з відривом від виробництва).

ОСОБА_1 надав суду довідку Київського національного торговельно-економічного університету від 19 квітня 2017 року № 1224/21, згідно якої позивач є аспірантом другого року очної (денної) форми навчання за державним замовленням кафедри фінансів.

Отже, ОСОБА_1 є суб'єктом правовідносин, які регулює Порядок та є особою, яка має право оскаржити його в судовому порядку.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що абзац 3 пункту 19 Порядку порушує його право на працю, оскільки обмежує у можливості поєднувати денну форму навчання із роботою на умовах повного робочого дня.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» особи, які навчаються у закладах вищої освіти, мають право на трудову діяльність у позанавчальний час.

Положення абзацу 3 пункту 19 Порядку не суперечать п. 3 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» та не обмежують право ОСОБА_1 на трудову діяльність у позанавчальний час.

За змістом абзацу 3 пункту 19 Порядку, він встановлює умови виплати у повному обсязі академічної стипендії клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам, які поєднують навчання з роботою. Такою умовою є робота у режимі неповного робочого часу (не більш як на 0,5 ставки за займаною посадою).

Повноваження Кабінету Міністрів України визначати умови виплати стипендії прямо передбачені Законом України «Про вищу освіту». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 вказаного Закону управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч. 5 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» розмір академічної та соціальної стипендій, порядок їх призначення і виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Під час апеляційного розгляду справи колегія суддів враховує, що вимоги позивача обґрунтовані тим, що абзац 3 пункту 19 Порядку обмежує саме його право на працю. Доводів про те, що оскаржуваний абзац обмежує право ОСОБА_1 на отримання академічної стипендії у повному розмірі як особі, яка працює в іншому режимі ніж неповного робочого часу, адміністративний позов не містить.

Як раніше зазначалося, Порядок призначення і виплати стипендій був затверджений Кабінетом Міністрів України на виконання ч. 5 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» з метою регулювання правовідносин щодо виплати стипендій за рахунок коштів загального фонду державного (відповідного місцевого) бюджету особам, які навчаються у навчальних закладах або наукових установах за державним (регіональним) замовленням.

У зазначеному Порядку визначене коло осіб, на яких поширюється його дія, види стипендій, періодичність їх виплати, засади встановлення правил призначення академічних стипендій у відповідному навчальному закладі, особливості призначення стипендій у вищих навчальних закладах та наукових установах, професійно-технічних навчальних закладах, державних середніх спеціалізованих мистецьких школах (школах-інтернатах), училищах фізичної культури, підготовчих відділеннях музичних вищих навчальних закладів та студіях підготовки акторських кадрів.

Пункт 19 розміщений у розділі «Академічні стипендії у вищих навчальних закладах та наукових установах» Порядку.

Дослідивши зміст та предмет правового регулювання п. 19 Порядку, колегія суддів встановила, що він визначає:

- розмір академічної стипендії клінічним ординаторам, аспірантам і докторантам, які навчаються за денною формою (з відривом від виробництва);

- підстави збільшення розміру стипендії докторанта;

- умову, за якої стипендія виплачується в повному розмірі;

- період, на який призначається стипендія клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам, які поновили навчання після наданої їм в установленому порядку перерви у навчанні, та аспірантам або докторантам, яким в установленому порядку продовжено строк навчання в аспірантурі або докторантурі;

- особливості виплати стипендій клінічним ординаторам, аспірантам, докторантам, які реалізують право на академічну мобільність.

Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що Порядок, у тому числі його абзац 3 пункту 19, не регулює правовідносини між роботодавцем та особою, яка навчається у вищому навчальному закладі за державний (регіональним) замовленням, не обмежує право на працю таких осіб у позаробочий час і не впливає на права та інтереси позивача саме як працівника.

Як раніше зазначалося, Порядок призначення і виплати стипендій був затверджений Кабінетом Міністрів України на виконання ч. 5 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» з метою регулювання правовідносин щодо виплати стипендій за рахунок коштів загального фонду державного (відповідного місцевого) бюджету особам, які навчаються у навчальних закладах або наукових установах за державним (регіональним) замовленням.

У зазначеному Порядку визначене коло осіб, на яких поширюється його дія, види стипендій, періодичність їх виплати, засади встановлення правил призначення академічних стипендій у відповідному навчальному закладі, особливості призначення стипендій у вищих навчальних закладах та наукових установах, професійно-технічних навчальних закладах, державних середніх спеціалізованих мистецьких школах (школах-інтернатах), училищах фізичної культури, підготовчих відділеннях музичних вищих навчальних закладів та студіях підготовки акторських кадрів.

Разом з тим, режим робочого часу ОСОБА_1 був визначений наказом керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 26 червня 2017 року № 17-К «Про переведення ОСОБА_1 на 0,5 ставки за займаною посадою». Натомість абзац 3 пункту 19 Порядку не регулює трудові відносини позивача з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).

У відповідності до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Разом з тим, Порядок призначення і виплати стипендій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №882 від 12 липня 2004 року, не визначає засади регулювання праці. Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці є Кодекс законів про працю України.

Натомість предметом правового регулювання Порядку призначення і виплати стипендій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №882 від 12 липня 2004 року, є призначення і виплата академічних та соціальних стипендій особам, які навчаються у навчальних закладах або наукових установах за державним (регіональним) замовленням за рахунок коштів загального фонду державного (відповідного місцевого) бюджету.

При цьому Порядок призначення і виплати стипендій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №882 від 12 липня 2004 року, не регулює правовідносини між роботодавцем та особою, яка навчається у вищому навчальному закладі за державний (регіональним) замовленням, не обмежує право на працю таких осіб у позаробочий час і не може слугувати причиною обмеження прав та інтересів позивача саме як працівника шляхом переведення його на неповний робочий день.

Відповідно до ч. ч. 3. 4 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 56 КЗпП України, за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Пленум Верховного Суду України у пункті 19 своєї постанови від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про недодержання відповідачем законодавства про працю під час переведення позивача на 0,5 ставки за займаною посадою, оскільки, своєї згоди на переведення на неповний робочий день позивач відповідачу не надавав, а тому позовні вимоги в частині поновлення позивача на повну ставку на посаді заступника керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти підлягають задоволенню.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Умови оплати праці працівників освітніх установ, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 p. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери».

Згідно додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" (розділ XXXV «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти»), посадовий оклад заступника керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти відповідає 21 тарифному розряду. Цією ж постановою визначено коефіцієнт 3,85 для 21 тарифного розряду. Посадові оклади (тарифні ставки, ставки заробітної плати) з 1 січня 2017 р. розраховуються виходячи з розміру посадового окладу тарифної ставки) працівника 1 тарифного розряду, встановленого у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Враховуючи, що прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2017 року становив 1600,00 грн., оклад позивача в 2017 році мав складати 6160,00 грн. (1600,00 грн.*3,85).

Прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року становив 1762 грн., відтак оклад в 2018 році мав складати 6783,70 грн. (1762,00*3,85).

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було переведено на 0,5 ставки з 26.06.2017 року, тому сума заробітку позивача за час вимушеного прогулу має розраховуватися з 26.06.2017 року по день поновлення на посаді - 11.10.2018 року, з урахуванням того, що позивач не працював на повній ставці з 26.06.2017 року по 11.10.2018 року, відповідно заборгованість відповідача перед позивачем становить (5 роб. днів в червні 2017 року/30 календ. днів*6160,00 грн. + 6міс. 2017 року*6160,00 грн. + 9 міс. 2018 року*6783,70 + 11 роб. днів в жовтні 2018 року/31 календ. день * 6783,70) * 0,5 =50723,54 грн.

Згідно з абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскількисправляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповіднообов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги, що позивача було поновлено на повну ставку на посаді заступника керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, враховуючи розрахунок заробітку за час вимушеного прогулу з 26.06.2017 року по 11.10.2018 року, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заробітної плати, невиплаченої в результаті переведення на 0,5 ставки за весь час вимушеного прогулу підлягають задоволенню в розмірі 50723,54 грн. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів у заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви.

У відповідності до ст. 430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

У відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивача було незаконно переведено із займаної посади на 0,5 ставки, з чого слідує, що позивача має бути поновлено на повну ставку на посаді заступника керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, крім того, з відповідача підлягає стягненню заробітна плата, невиплачена в результаті переведення на 0,5 ставки за весь час вимушеного прогулу в розмірі 50723,54 грн. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 141, 258-259, 263, 430 ЦПК України, ст. 23 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року N 9, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (м. Київ, вул.. Володимира Винниченка, 5,код ЄДРПОУ 40927307) про поновлення на роботі на повну ставку, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на повну ставку на посаді заступника керівника секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

Стягнути з Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 34420,78 грн. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів.

Стягнути з Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Допустити негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення його повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем, або в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - відповідачем, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складення повного судового рішення 19.10.2018 року.

Суддя