Рішення № 77869751, 08.11.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/6120/15-ц

Номер провадження 2/489/1130/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2018 року м. Миколаїв,

вул. Космонавтів,81/16 (81/17),

зал судових засідань №11

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання – Супрун Т.О.,

за участю:

представник позивача - ОСОБА_1,

представник відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2015 р. ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, яким просили в рахунок погашення заборгованості в сумі 454 779 грн. 32 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на нерухоме майно,. Вказували, що 24.04.2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та відповідачем був укладений Договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого остання отримала кредитні кошти в розмірі 45 850, 00 швейцарських франків з розрахунку 8,99% річних за користування кредитом на строк до 21.04.2028 р. В забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором між Банком та відповідачкою було укладено також договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку буд. № 24 по вул. Енгельса в м. Миколаєві. Однак у встановленому кредитним договором порядку відповідачка свої зобов?язання не виконала, в зв?язку з чим утворилась заборгованість в сумі 454 779 грн. 32 коп. 08.12.2011 р. між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі за вищезазначеним договором, укладеним між Банком та відповідачем ОСОБА_3

Відповідно до поданого відзиву відповідач вказувала, що станом на 2011 рік, коли ПАТ «УкрСиббанк» продало ПАТ «Дельта Банк» кредитний портфель за кредитом відповідача, то борг складав 300 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті складало 2 660 грн. 33 коп., через що зазначений у позові розмірі заборгованості не відповідає дійсності. Також, відповідач у відзиві просив застосувати строк позовної давності до пред’явленого позову, оскільки з моменту останнього платежу відповідача по кредиту та до подачі позову минуло більше чотирьох років.

14.09.2015 року відкрито провадження у справі.

04.02.2016 року Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвалено Заочне рішення суду про задоволення позовних вимог, яке Ухвалою від 08.02.2018 року – скасовано, а справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Згідно Ухвали від 16.02.2018 року судом вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам вносити зміни про право власності на спірне майно.

11.04.2018 року розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 19.06.2018 року.

19.06.2018 року Ухвалою підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши надані докази, суд при вирішені справи виходить з такого.

24.04.2007 р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11146055000, відповідно до якого відповідачці було надано кредит в сумі 45 850,00 швейцарських франків, на строк до 21.04.2028 р. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 8,99 % річних.

Згідно п. 1.4 Договору про надання споживчого кредиту кредитні кошти надаються Позичальнику для його особистих потреб, а саме на купівлю житлового будинку № 24 по вул. Енгельса в м. Миколаєві.

В забезпечення виконання позичальником зобов?язань за Договором про надання споживчого кредиту № 11146055000, 24.04.2007 р. між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 був укладений Договір іпотеки, посвідчений ПН ММНО ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 979. Згідно умов даного Договору ОСОБА_3 передала в іпотеку Банку належний їй на праві власності житловий будинок № 24 по вул. Енгельса в м. Миколаєві. Предмет іпотеки має загальну площу 90,7 кв.м., житлову площу 63,7 кв.м. та до нього прилягають господарські та побутові будівлі і спорудження: літня кухня за Літ.Б, тамбур до літньої кухні за Літ.б, вбиральня за Літ.Г, сарай за Літ.Д, сарай за Літ.Е, сарай за літ. Ж, сарай за Літ. З, сарай за літ. И, споруди №2,7,І та огорожа № 3,4,5,8.

Згідно п. 1.2 Договору іпотеки цим договором забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов’язань Іпотекодавця за Договором про надання споживчого кредиту № 11146055000 від 24.04.2007 р. по поверненню кредитних коштів у сумі 45 850, 00 швейцарських ранків, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій.

08.12.2011 р. між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого ПАТ «УкрСиббанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі за Договором про надання споживчого кредиту № 11146055000, укладеним з ОСОБА_3

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Внаслідок неналежного виконання позичальником ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором, відповідно до розрахунку позивача, станом на 28.07.2015 року, утворилась заборгованість в розмірі 454 779 грн. 32 коп., а саме: заборгованість за тілом кредиту – 368 176 грн. 86 коп., заборгованість за відсотками - 86 602 грн. 46 коп., пеня – 24 732 грн. 02 коп.

ПАТ «Дельта Банк» письмово зверталось до позичальника та іпотекодавця ОСОБА_3 з вимогою відносно погашення наявної заборгованості, а також попереджало про можливість звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Відповідно до п. 2.1.2 Договору іпотеки Іпотекодержатель у разі порушення Іпотекодавцем обов’язків встановлених цим Договором, має право вимагати дострокового виконання зобов’язань за Кредитним договором, а у разі невиконання Іпотекодавцем цієї вимоги – звернути стягнення на Предмет іпотеки.

Зокрема згідно п. 5.1 Договору іпотеки задоволення вимог може здійснюватися шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов?язання у порядку, встановленому ст. 37 ЗУ “Про іпотеку”.

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень(далі - державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Отже, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 3 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Аналогічна Правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 21.03.2018 року по справі № 760/14438/15-ц.

Стосовно заявленої відповідачем вимоги про застосування строку позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Як роз'яснено у пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування строку позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити через їх безпідставність.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 141-142, 200, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на нерухоме майно, – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Ленінський районний суд м. Миколаєва або безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач – Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», код ЄДРПОУ 34047020, юридична адреса: м. Київ, вул. Щорса,36-Б;

Відповідач – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Повне судове рішення складено 15.11.2018 року.

Суддя Н.С. Тихонова