Рішення № 77857615, 06.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2018 р. Справа№200/10245/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19 березня 2018 року № 5245-46 на суму 628,37 гривень

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 березня 2018 року № 5245-46 на суму 628,37 гривень.

В обґрунтування вимог зазначає те, що винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення від 19.03.2018 року №5245-46, яким йому визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на суму 628,37 гривень за 2016 рік є протиправним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки ставка податку (п. 266.5 ПК України) та порядок обчислення суми податку (п. 266.7 ПК України) на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, були по-новому встановлені Верховною Радою України згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 року № 909-VIII.

Зазначає, що пунктом 7 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону від 24.12.2015 року № 909-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статтею 10 Податкового кодексу України.

Водночас пунктом 4 цього розділу визначено, що в 2016 році до прийнятті рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Закону України «Про основні засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Згідно з підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

При цьому посилається на рішення Маріупольської міської ради від 23.12.2016 року № 7/14-1054, яким встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості на 2017 рік.

З зазначених причин простить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.03.2018 року № 5245-46.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 06 листопада 2018 року.

Позивач в судове засідання не з'явився, однак засобами електронного зв'язку 05.11.2018 року надіслав клопотання, згідно якого просить розглядати справу без його участі (а.с. 23).

Представник відповідача до суду з'явився.

31 жовтня 2018 року представником відповідача надано відзив на адміністративний позов (а.с. 17-19). Зазначає, що податок на майно, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті відповідно до норм ст. 266 ПК України безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 13 ПК України.

При цьому, Маріупольською міською радою 27.02.2015 року прийнято рішення № 6/46-5136 «Про затвердження Положень про місцеві податки і збори у м. Маріуполі», з урахуванням внесених змін. Згідно з п. 6.2 встановлено податок на об'єкти нежитлової нерухомості, що знаходиться у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1,0% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Зазначає, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 60,9 кв.м, розмір частки права власності ? з 06.07.2016 року.

На підставі вказаних даних позивачу обчислено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік за двома податковими повідомленнями - рішеннями від 19.03.2018 року: № 5245-46 на суму 839,20 гривень за площею 60,9 кв.м, яке було скасоване відповідачем у зв'язку зі зміною розміру частки у праві власності згідно договору від 06.07.2016 року (а.с. 12) та відповідно до пункту 266.7 статті 266 ПК України прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 19.03.2018 року №5245-46 на суму 628,37 гривень з площі 30,3 кв.м.

За таких обставин, відповідач вважає податкове повідомлення-рішення від 19 березня 2018 року № 5245-46 правомірним.

Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06.07.2016 року позивач передав у власність покупця ? частку нежитлового приміщення загальною площею 30,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України, статті 94 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Головним управлінням ДФС у Донецькій області на підставі даних Державного реєстру речових прав 19.03.2018 року сформовано, податкове повідомлення-рішення № 5245-46, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 628,37 гривень за 2016 рік (а.с. 8).

Відповідно до пп. 266.7.3 п. 266.7 ст.266 ПК України у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Таким чином, в зв'язку з прийняттям відповідачем податкового повідомлення-рішення від 19.03.2018 року № 5245-46 на суму 628,37 гривень, податкове повідомлення-рішення від 19.03.2018 року № 5245-46 на суму 839,20 гривень за площею 60,9 кв.м вважається скасованим (відкликаним).

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року, запроваджено з 01.01.2015 року податок на майно, що відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст. 266 ПК України включає в себе, зокрема, спірний податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

Таким чином, позивач у зв'язку з тим, що є власником об'єкту нежитлової нерухомості площею в 30,3 кв.м. є платником податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки з 2016 року, а не з 2017 року, як помилково вважає позивач.

Згідно з пп. 266.3.1 - 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Водночас, статтею 10 ПК України встановлено перелік місцевих податків, в якому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не передбачений.

Натомість, є податок на майно (підпункт 10.1.1 пункт 10.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить у повноваження місцевої ради, яка має прийняти відповідне рішення.

Згідно з пунктом 8.3. статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Наведене відповідає вимогам пункту 10.2 статті 10 ПК України, згідно з яким саме місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно, а також кореспондує положенням пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Маріупольською міською радою 27.02.2015 року прийнято рішення № 6/46-5136 «Про затвердження Положень про місцеві податки і збори у м. Маріуполі», з урахуванням змін, внесених рішенням від 28.01.2016 року № 7/4-37. Згідно з п. 6.2 встановлено податок на об'єкти нежитлової нерухомості, що знаходиться у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1,0% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с. 27, 37).

Як зазначено вище, на підставі даних реєстру прав на нерухоме майно відповідачем було сформоване спірне податкове повідомлення-рішення від 19.03.2018 року № 5245-46, виходячи зі ставки 1% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 року, яка складала 1378,00 гривень, за 1 квадратний метр площі з розрахунку 30,3 кв. м.

Суд не бере до уваги посилання позивача на рішення Маріупольської міської ради від 23.12.2016 року № 7/14-1054, яким встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості на 2017 рік, оскільки спірний податок на нерухоме майно був нарахований позивачеві саме за 2016 рік, а не 2017 рік, відтак, у вказаному періоді діяло рішення Маріупольської міської ради № 6/46-5136 від 27.02.2015 року, яким при нарахуванні податку керувався фіскальний орган.

Статтями 67 та 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною першою - третьою статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 березня 2018 року № 5245-46 на суму 628,37 гривень.

Питання судових витрат не вирішується у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України У виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

З огляду на викладене, на підставі положень Податкового кодексу України, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: 87534, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 114, код ЄДРПОУ 39406028) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19 березня 2018 року № 5245-46 на суму 628,37 гривень - відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 12 листопада 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Голубова Л.Б.