Рішення № 77850483, 15.11.2018, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" листопада 2018 р. Справа № 924/530/18

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Грамчука І.В., розглянувши матеріали

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сміла Енергоінвест” Черкаська обл. с. Сміла,

до товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” Хмельницька обл., м. Шепетівка

про стягнення 166131,22 грн.

та зустрічний позов (вх. № 05-08/1417/18 від 08.08.2018р.) товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” Хмельницька обл., м. Шепетівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сміла Енергоінвест” Черкаська обл. с. Сміла

про визнання недійсним договору поставки обладнання № 1/03 від 14.03.2012р.

за участю представників:

позивача: не з’явився

відповідача: не з'явився

встановив: позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” Хмельницька обл., м.Шепетівка про стягнення 166131,22 грн. на підставі договору поставки обладнання № 1/03 від 14.03.2012р.

В обґрунтування вимог зазначає, що відповідач свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів за договором поставки обладнання №1/03 від 14.03.2012р. не виконав.

Ухвалою суду від 09.08.2018р. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сміла Енергоінвест” Черкаська обл. с. Сміла до товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” Хмельницька обл., м. Шепетівка про стягнення 166 131,22 грн. в справі № 924/530/18 зустрічний позов (вх. № 05-08/1417/18 від 08.08.2018р.) товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” Хмельницька обл., м. Шепетівка до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сміла Енергоінвест” Черкаська обл. с. Сміла про визнання недійсним договору поставки обладнання № 1/03 від 14.03.2012р.

У відзиві на зустрічну позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю „Сміла Енергоінвест” просить суд у задоволенні зустрічного позову відмовити. Посилається на договір поставки обладнання №1/03 від 14.03.2012р, відповідно до умов якого товариство з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” зобов'язана поставити та передати у власність ТОВ "Сміла Енергоінвест" насосне обладнання та комплектуючі вироби. 23.03.2012р. ТОВ "Сміла Енергоінвест" сплатило 357000,00 грн. за товар, який був поставлений 27.03.2012р. 30.04.2012р. за взаємною згодою сторін товар був повернутий.

ТОВ "Шепетівка Енергоінвест" частково повернуло грошові кошти в сумі 193988,73 грн., а саме :29.10.2012р. - 20000,00 грн., 31.10.2012р.- 30600,00грн., 27.11.2012р. - 48511,00 грн., 16.01.2013р. -51022,22 грн., 21.02.2013р. - 40135,56 грн.

Звертають увагу, що на даний час залишилась заборгованість в сумі 166131,22 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків за період 01.01.2015р. - 31.10.2015р., який підписаний 01.11.2015р.

Посилається на ст.ст. 208, 215, 216, 509, 629 ЦК України.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

14.03.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сміла Енергоінвест” (покупець) було укладено договір поставки обладнання №1/03, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в строки та на умовах викладених в даному договорі, поставити та передати у власність покупця насосне обладнання та комплектуючі вироби у відповідності з додатком №1, рахунками-фактурами та видатковими накладними, які являтимуть собою невід'ємну частину цього договору, а покупець зобов'язується своєчасно прийняти продукцію та оплатити її вартість , вказану у додатку №1, рахунках-фактурах та видаткових накладних.

У п. 4.1 договору сторони узгодили, що покупець зобов'язаний здійснити оплату за продукцію в розмірі вказаного у додатку №1, рахунку-фактурі постачальника. Датою оплати є день зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.

У відповідності до п. 5.1 договору замовлення на поставку продукції на умовах даного договору здійснюється покупцем засобами електронної пошти, факсом або по телефону.

Поставка продукції здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів за умови 100% передоплати. Допускається відвантаження та поставка продукції частинами (п.5.2 договору).

У відповідності до п.5.6 договору постачальник зобов'язаний проінформувати покупця про надходження продукції на склад постачальника.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2012р., а в частині фінансових та гарантійних зобов'язань сторін – до повного виконання, що не звільняє сторони від відповідальності за порушення його умов, які мали місце під час виконання цього договору (п.12.1 договору).

14.03.2012р. сторонами укладено додаток №1 до договору №1/03 від 14.03.2012р., згідно якої постачальник постачає покупцю наступну продукцію:- насосна станція AD VFA20/15 SV/Z 622 30 F HV QHI в кількості 1 шт. на суму 167630,00 грн. , - насосна станція AD VFA20/46 SV/TVS 110 F HV QHI в кількості 1 шт. на суму 189370,00 грн., а всього на загальну суму 357000,00 грн.

На виконання умов договору 23.03.2012р. позивач сплатив 357000,00 грн. за товар (що підтверджується банківською випискою від 23.03.2012р.), який був поставлений 27.03.2012р.

За період з 01.01.2015р. по 31.10.2015р. заборгованість відповідача склала 166131,22 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків, підписаного та скріпленого печатками сторін.

Позивачем 04.06.2018р. подано претензію до відповідача про оплату заборгованості в сумі 166131,22 грн., яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

30.04.2012р. за взаємною згодою товар був повернутий відповідачу.

Відповідачем повернуто суму 193988,78 грн., що підтверджується банківською випискою від 08.02.2018р.

У зв'язку із неповерненням відповідачем коштів у сумі 166131,22 грн. за договором поставки обладнання №1/03 від 14.03.2012р., позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача 166131,22 грн.

Відповідач за первісним позовом, вважає, що оскільки договір поставки обладнання №1/03 від 14.03.2012р. вчинено між сторонами договору у письмовій формі, то всі інші домовленості за договором так само як і відмова від договору, відповідно учиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин, правові наслідки відмови від правочину встановлюється законом, а тому вважає неправомірним повернення коштів у сумі 166131,22 грн. вважаючи, що кошти на отримані послуги нараховані неправомірно в силу не оформлення відмови від договору у письмовій формі, звернувся з зустрічним позовом до позивача за первісним позовом.

Щодо вимог за зустрічним позовом.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи встановлено, що 14.03.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сміла Енергоінвест” (покупець) було укладено договір поставки обладнання №1/03, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в строки та на умовах викладених в даному договорі, поставити та передати у власність покупця насосне обладнання та комплектуючі вироби у відповідності з додатком №1, рахунками -фактурами та видатковими накладними, які являтимуть собою невід'ємну частину цього договору, а покупець зобов'язується своєчасно прийняти продукцію та оплатити її вартість , вказану у додатку №1, рахунках-фактурах та видаткових накладних.

14.03.2012р. сторонами укладено додаток №1 до договору №1/03 від 14.03.2012р., згідно якої постачальник постачає покупцю наступну продукцію:- насосна станція AD VFA20/15 SV/Z 622 30 F HV QHI в кількості 1 шт. на суму 167630,00 грн. , - насосна станція AD VFA20/46 SV/TVS 110 F HV QHI в кількості 1 шт. на суму 189370,00 грн., а всього на загальну суму 357000,00 грн.

Договір та додаток до договору підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб без зауважень.

Так, обґрунтовуючи недійсність договору №1/03 поставки обладнання від 14.03.2012р., позивач за зустрічним позовом наголошує, що Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Зокрема пунктом 2.7. зазначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцй може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 207 від 25.02.2009 р. «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» зазначено, що до переліку водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб належать:- накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

- реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом;

- талон про проходження державного технічного огляду; -поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення предрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Звертає увагу на те, що позивач за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом з вимогами про порушення умов Договору 1/03 поставки обладнання 14.03.2012 р. щодо і несвоєчасної поставки Продукції або поставки Продукції, що не відповідає якості не звертався.

Позивач за первісним позовом у позовній заяві посилається на ст. 264 ЦК України та зазначає, що Відповідач за первісним позовом, підписавши Акт звіряння взаєморозрахунків за період з 01.01.2015 р. по 31.10.2015 р. визнав борг перед Позивачем за первісним позовом у сумі 166 131,22 коп., внаслідок чого відбулось переривання строку позовної давності. Позивачем за зустрічним позовом зазначено, що Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.05.2018 р. у справі № 825/1468/17 адміністративне провадження К/9901/24985/18 зазначено, що Акт звіряння посвідчує стан розрахунків та наявність заборгованості, яка рахується у складі бухгалтерського обліку платників податків, при цьому положення статті 264 ЦК України не застосовується до спірних правовідносин. Наявність заборгованості, що рахується в балансі або за балансом господарських суб'єктів сама по собі не вказує на переривання перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості. Отже, Позивач за зустрічним позовом та Відповідач за первісним позовом звертає увагу суду, що Акт звіряння взаємних розрахунків доводить лише обставини про звіряння сторонами розрахунків між собою за певний період часу чи на конкретну дату. Правильність (достовірність) показників дебіторської чи кредиторської заборгованості цим актом не підтверджується. Тому він не являється доказом про визнання Відповідачем за первісним позовом своїх грошових зобов'язань перед Позиваєм за первісним позовом.

Відповідно до вимог статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 203 ДК України передбачено вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема правочин повинен вчинятися у формі, встановленій законом, а відповідно до ч. 5 цієї статті - правочин має бути і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В даному ; випадку, за Договором № 1/03 поставки обладнання від 14.03.2012 р. ТОВ «Сміла Енергоінвест» як покупець за договором за реальними наслідками договору має отримати поставлений товар, а ТОВ «ШЕПЕТІВКА ЕНЕРГОІНВЕСТ» за реальними наслідками має отримати кошти за поставлений товар.

Посилається на статтю 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Оскільки Договір поставки обладнання № 1/03 від 14.03.2012 р. вчинено між сторонами договору у письмовій формі, то всі інші домовленості за договором так само як і відмова від договору, відповідно до статті 214 ЦК України, вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин, правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом.

Частина 3 ст. 215 ЦК України визначає, що у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Зокрема пунктом 2.7. зазначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 3 ст.3, ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України. Так, згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як передбачено ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, за змістом п. 3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст.ст. 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

У сенсі положень статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначених цивільним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Одночасно суд зауважує, що питання дійсності договору або певної його частини підлягає встановленню на момент укладення такого договору.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору у відповідності до банківської виписки, 27.03.2012р. позивачем по первісному позову перераховано 357000,00 грн., що підтверджує на момент виконання дійсність усіх умов договору та умов додатку до договору, підтверджує їх схвалення.

Щодо вимог за первісним позовом.

На виконання умов договору №1/03 від 14.03.2012р., 27.03.2012р. позивачем по первісному позову перераховано 357000,00 грн., що підтверджується банківською випискою

У зв'язку із неповерненням відповідачем 166131,22 грн. передоплати по договору поставки обладнання №1/03 від 14.03.2012р., позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача 166131,22 грн.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З матеріалів справи убачається, що між сторонами 14.03.2012р., укладено договір поставки обладнання №1/03.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки).

Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Сторони у додатку №1 до договору №1/03 від 14.03.2012р. до договору погодили продукцію та на яку суму, а саме :- насосна станція AD VFA20/15 SV/Z 622 30 F HV QHI в кількості 1 шт. на суму 167630,00 грн. , - насосна станція AD VFA20/46 SV/TVS 110 F HV QHI в кількості 1 шт. на суму 189370,00 грн., а всього на загальну суму 357000,00 грн.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем сплачено суму 357000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 23.03.2012р. Насосне обладнання та комплектуючі вироби були поставлені 27.03.2012р. За взаємною згодою сторін товар був повернутий. Однак відповідач повернення коштів у сумі 357000,00грн. здійснив лише частково в сумі 193988,73 грн., що підтверджується випискою по рахунку від 08.02.2018р., утворивши заборгованість в сумі 166131,22 грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи зазначені положення законодавства, умови договору , обставини справи, суд доходить висновку що позовна вимога про стягнення з відповідача 166131,22 грн. боргу заявлена обґрунтовано, а тому підлягає задоволенню. Доказів про сплату боргу суду не подано.

Відповідно ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.ст. 76,77,78,79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховується, що згідно ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Враховуючи вищенаведене, положення ст. 74 ГПК України, в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню. У зустрічному позові необхідно відмовити.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним та зустрічним позовом покладаються на відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” Хмельницька обл. м. Шепетівка.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Сміла Енергоінвест” Черкаська обл. с. Сміла до товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” Хмельницька обл., м. Шепетівка про стягнення 166131,22 грн. задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” (30400, Хмельницька обл., м. Шепетівка, вул. Судилківська, б.9, офіс 203, ідентифікаційний код 37587657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Сміла Енергоінвест” (20700, Черкаська область, м.Сміла, вул.Свердлова,94, ідентифікаційний код 36779078) 166131,22 (сто шістдесят шість тисяч сто тридцять одна гривна 22 коп.) основного боргу, 2491,97грн. (дві тисячі чотириста дев'яносто одна гривна 97 коп.) витрат по оплаті судового збору. Видати наказ.

У позові товариства з обмеженою відповідальністю „Шепетівка Енергоінвест” Хмельницька обл., м. Шепетівка до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сміла Енергоінвест” Черкаська обл. с. Сміла про визнання недійсним договору поставки обладнання № 1/03 від 14.03.2012р. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя І.В. Грамчук

Віддрук. 3 примірника:

1 – до справи

2 – позивачу 20700, Черкаська обл. с.Сміла, вул.Свердлова 94

3 - відповідачу 30400, Хмельницька обл.., м.Шепетіва, вул. Судилківська б.9 офіс 203

Всім реком. з повід. про вруч.