Ухвала суду № 77837282, 12.11.2018, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/11283/18

Провадження № 1-кс/520/3757/18

УХВАЛА

12.11.2018 року м.Одеса

Слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси Тонконоженко М.М., за участю секретаря Чебан О.О., прокурора Захарчука С.П., представника заявників ОСОБА_1, розглянувши скаргу на бездіяльність прокурора, -

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси надійшла скарга заявників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, в якій вони просять зобов'язати прокурора прокуратури Одеської області внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінальних правопорушень, які містяться в їх заяві (в порядку ст.214 КПК України) №3643 від 19 червня 2018 року та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявникам витяг з ЄРДР.

В судовому засіданні представник заявників наполягав на задоволенні скарги, посилаючись на викладені в скарзі доводи.

Прокурор Захарчук С.П. вважав необхідним відмовити в задоволенні скарги, у зв'язку з її необґрунтованістю.

Вислухавши думку представника, прокурора, ознайомившись в матеріалами скарги, приходжу до наступного.

19.06.2018 року заявники звернулися до прокуратури Одеської області з заявою про вчинення головою Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_20 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2, ст.15, ч.2 ст.364, ч.2 ст.376, ч.2 ст.376-1, ч.1 ст.368 КК України, відомості про які до теперішнього часу не внесені до ЄРДР.

Згідно до листа заступника начальника управління прокуратури Одеської області Д.Третьякова від 21.06.2018 року, у внесенні відомостей до ЄРДР відмовлено з посиланням на те, що вказана заява не містить обставин, які можуть свідчити про вчинення вказаних кримінальних правопорушень, ґрунтується лише на припущеннях щодо противоправних дій, а тому не може вважатися такою, що підлягає внесенню до ЄРДР.

У статті 303 КПК України визначено порядок оскарження бездіяльності, яка може полягати, зокрема, в бездіяльності прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 214 КПК України бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Тобто в цих статтях КПК України йдеться про внесення до ЄРДР саме таких відомостей, які містять дані про кримінальне правопорушення.

Частина п'ята ст.214 КПК України конкретизує зміст таких відомостей, вказуючи, що вони обов'язково повинні містити, зокрема: короткий зміст обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником, виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення, тощо.

Не зважаючи на те, що ст.214 КПК України прямо не передбачено проведення перевірки щодо змісту заяви, виходячи з змісту ч.5 ст.214 КПК України, зміст таких відомостей має бути підданий оцінці.

Повноваженням щодо оцінки відомостей, наведених у заяві чи повідомленнях потерпілим, чи виявлених з іншого джерела, як таких, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення наділені слідчий, прокурор.

Оскільки КПК України надана можливість оскаржити дії прокурора, то у слідчого судді виникають повноваження щодо перевірки правильності висновку прокурора в результаті такої оцінки.

Вказане відповідає основним положенням цього Кодексу, зокрема п.18 ст.3 КПК України (визначення основних термінів Кодексу), відповідно до якого, до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю з дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Заявники в якості даних, які, на їх думку, свідчать про скоєння суддею кримінального правопорушення, зокрема, вказують на ухвалення суддею процесуальних рішень, з якими вони не згодні, які, як вони вважають, не відповідають вимогам закону, та інші дії судді, пов'язані з розглядом кримінального провадження (зокрема, на незаконний вплив, на їх думку, голови суду, на працівника апарату суду з метою втручання в авто розподіл справ, та на інших суддів суду).

Тобто наведені заявниками дані стосуються суто процесуальної діяльності судді і процесуальних рішень судді, щодо оскарження яких є передбачена КПК України процедура.

За змістом рішення Конституційного суду України від 30.06.2009р. №16-рп/2009, постанов Пленуму Верховного суду України від 13.06.2007р. №8, від 12.06.2009р. №6, від 04.06.2010р. №6, положень КПК України тощо, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оцінка процесуальним діям судді може даватись тільки судами апеляційної або касаційної інстанції, і не може даватися будь якими іншими органами.

Крім того, наведені в заяві дані про скоєння злочинів, передбачених ч.2, ст.15, ч.2 ст.364, ч.2 ст.376, ч.2 ст.376-1, ч.1 ст.368 КК України, не місять фактичних відомостей чи посилання на обставини, які б свідчили про вчинення вказаних кримінальних правопорушень. Ці дані ґрунтуються лише на припущеннях щодо противоправних дій, а обставини, викладені у заяві, не охоплюються поняттям злочину, визначеному у ст.11 КК України, і тому не може вважатися такою, що підлягає внесенню до ЄРДР,

Тому вказана заява за своїм змістом, не може бути визнаною такою, що містить дані про кримінальне правопорушення, вчиненого суддею.

В зв'язку з викладеним вважаю, що у прокурора при розгляді заяви від 19.06.2018 року про кримінальне правопорушення не було підстав для реєстрації відомостей про злочин у ЄРДР згідно до вимог ст.214 КПК України.

Вказана правова позиція узгоджується, зокрема, з Висновком Судової палати у кримінальних справах Верховного суду України, щодо питання про початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов'язане зі здійсненням ними судочинства від 01.07.2013 року, зокрема, проте, що: «Положення ч. 1 ст. 214 КПК 2012 р. та пунктом 2.2 Інструкції, затвердженої наказом МВС України № 700 від 14 серпня 2012 р., зобов'язують слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24-х годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування тільки заяву або повідомлення, які містять ознаки кримінального правопорушення, а не будь-які інші. На такий обов'язок слідчого, прокурора вказують вимоги частин 3, 4 і 5 ст. 214 КПК, згідно з якими до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про кримінальне правопорушення, викладається короткий виклад обставин, які свідчать про вчинення саме кримінального правопорушення, його попередню правову кваліфікацію із зазначенням статті (частин статті) закону України про кримінальну відповідальність, тобто КК, зміст повідомлення слідчим прокурора про підставу початку досудового розслідування, що до 21 листопада 2012 р. було передбачено ст. 94 КПК 1960 р.

Положення ст. 214 КПК перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 КК, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого ним Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Визначення приводів і підстав, як підстав, для початку досудового розслідування також наведено і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 р. № 6 "Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи".

Також, Рішенням XIV Позачергового з'їзду суддів України від 15 березня 2017 року «Про стан здійснення правосуддя та незалежності суддів у 2016 році», зокрема, визнано такими, що призводять до порушення гарантій незалежності судової влади, ставлять під сумнів утвердження принципу верховенства права в Україні та підривають основи правопорядку в державі, випадки впливу, тиску, втручання будь-кого у будь-якій формі у здійснення правосуддя судами та суддями, зокрема, вплив на суддів з боку правоохоронних органів шляхом реєстрації кримінальних проваджень і подальшого тривалого нездійснення щодо них досудового розслідування, у тому числі незаконні дисциплінарні та кримінальні переслідування.

Вказане рішення кореспондується з Рішенням № 45 Ради суддів України від 13 серпня 2018 року «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення дотримання учасниками судових процесів конституційного принципу рівності перед судом і законом» в якому зазначається, що статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість судді гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено умови виконання професійних обов'язків суддів та правові засоби, за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних гарантій самостійності судів та незалежності суддів.

Крім того, як зазначається у п. 11 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17.11.2010 р., зовнішня незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом» (п. 11).

Також, визначаючи, чи є суд незалежним, ЄСПЛ звертає увагу й на ті зовнішні ознаки незалежності, що можуть стосуватися навіть гіпотетичної можливості впливу на суд. Існування самої лише можливості зовнішнього впливу на суд ЄСПЛ іноді визнає достатнім, щоб поставити під сумнів незалежність суду («Бєлілос проти Швейцарії», «Очалан проти Туреччини»). ЄСПЛ застерігає, що навіть самі лише сумніви «розсудливого спостерігача» в тому, що суд незалежний та неупереджений, можуть мати певне значення в розумінні забезпечення громадянам права на справедливий суд («Ферантелі та Сантанджело проти Італії», «Хаусчілдт проти Данії», «Веттстейн проти Швейцарії»).

На підставі викладеного, при вказаних обставинах, скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.303, 304, 305 і 372 КПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги - відмовити.

Ухвала, згідно до вимог ст.309 КПК України, оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Тонконоженко М. М.