Ухвала суду № 77823067, 13.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

13 листопада 2018 року м. Київ № 759/14592/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкова Н.В., ознайомившись із позовною заявою і доданими матеріалами ОСОБА_1 до Святошинського управління Національної поліції м. Києва про визнання неправомірними дій/бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії щодо розслідування тощо, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Святошинського управління Національної поліції м. Києва про визнання неправомірними дій/бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.09.2018 (№759/14592/18) матеріали передано до Окружного адміністративного суду м. Києва, у зв'язку з непідсудністю даної справи Святошинському районному суду м. Києва.

До Окружного адміністративного суду міста Києва 07.11.2018 надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі-позивач), адреса: 03115, АДРЕСА_1 до Святошинського управління Національної поліції м. Києва (надалі-відповідач), адреса: 03115, м. Київ, проспект Перемоги, 109, з наступними позовними вимогами:

- визнати неправомірними дії/бездіяльність відповідача в опрацюванні факту виклику Патрульної Поліції в офіс ЖБК Управдом за адресою: б. 17, вул. Петрицького 6.02.2018 з приводу порушення прав позивача;

- зобов'язати відповідача провести належне розслідування факту порушення прав позивача ЖБК Управдом 6.02.2018 за адресою: б. 17, вул. Петрицького;

- визнати неправомірними дії/бездіяльність відповідача в опрацюванні факту виклику Патрульної Поліції в офіс ЖБК Управдом за адресою: б. 17, вул. Петрицького 2.08.2018 для фіксування події про створення ЖБК Управдом перешкод посадовим особам Держпродспоживслужби проведення перевірки, про що Держпродспоживслужбою було складено Акт від 2.08.2018. Зазначена подія була зафіксована Патрульною Поліцією Рапортом, який було передано на опрацювання відповідачу;

- зобов'язати відповідача провести належне розслідування факту створення ЖБК Управдом перешкод посадовим особам Держпроспоживслужби проведення перевірки 2.08.2018 за адресою: б. 17, вул. Петрицького;

- визнати неправомірними дії/бездіяльність відповідача в опрацюванні звернення Держпродспоживслужби 8.08.2018 №06.3/12054, в якому позивач проходив як третя особа за захистом прав якої і було спрямовано звернення Держпродспоживслужби;

- зобов'язати відповідача провести належне розслідування фактам викладеним в зверненні Держпродспоживслужби 8.08.2018 №06.3/12054;

- визнати неправомірними дії/бездіяльність відповідача в опрацюванні заяви позивача вх. №3104 від 17.08.2018;

- зобов'язати відповідача провести належне розслідування фактам викладеним в заяві позивача вх. 3104 від 17.08.2018, неправомірними;

- зобов'язати відповідача провести службове розслідування стосовно неправомірних дій/бездіяльності його працівників під час опрацювання звернення Держпродспоживслужби 8.08.2018 №06.3/12054 та заяви позивача вх. №3104 від 17.08.2018, Рапорту Патрульної Поліції від 6.02.2018 та Рапорту Патрульної Поліції від 2.08.2018;

- зобов'язати відповідача повідомити позивача з наслідками службового розслідування та надати позивачу можливість ознайомлення з матеріалами службового розслідування.

Підставою позову є звернення позивача за захистом своїх порушених прав внаслідок дій та бездіяльності органів досудового розслідування під час перевірки заяви про злочин та її вирішення.

Відповідно статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно з частиною 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про неможливість відкриття провадження у даній справі та розгляду її в порядку адміністративного судочинства, оскільки наявні підстави для відмови у відкритті провадження з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу кримінального судочинства, який полягає у забезпеченні доведеності вини особи у скоєнні кримінального правопорушення та змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 1 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Згідно з вимогами частини 1 статті 4, частини 1 статті 5 Кримінального процесуального кодексу України, кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення. Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Завданнями кримінального провадження, відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У пп.4.2 п.4 рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 зазначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності. Положення статті 55 Конституції України щодо можливості громадянина звернутись за захистом своїх прав і свобод однаково стосується можливості судового оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури, оскільки ними можуть порушуватись його права і свободи. Недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вказано, що положення статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв'язку з положеннями частини другої статті 55 Конституції України, частини третьої статті 110, частини п'ятої статті 234, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України, положення статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Також у пп.4.3 п.4 вказаного рішення зазначено, що імперативний припис пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (в діючій редакції, зміст цієї норми не змінився) виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. Компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

Публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Суд звертає увагу на те, що органи досудового розслідування під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, а також розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність щодо розгляду цих заяв, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Тому такі спори не випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, та, відповідно, не належать до юрисдикції адміністративних судів.

Вимоги позивача ґрунтуються на його переконанні про недотримання органами поліції порядку розслідування заяв про злочини. Такі функції відповідача є процесуальними та вчиняються в порядку Кримінального процесуального кодексу України.

Суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 03 серпня 2018 року по справі №818/928/17, якою скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій в аналогічній справі та закрито провадження.

Беручи до уваги вищевикладене, а також те, що фактично позовні вимоги щодо проведення належного розслідування факту порушення поліцією прав позивача під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини повинні розглядатися в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, а не в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суд роз'яснює позивачеві, що зазначений спір відноситься до юрисдикції місцевого загального суду в порядку Кримінального процесуального кодексу України.

Керуючись положеннями ст. ст. 2, 19, п.1 ч.1 ст.170, ст. ст. 171, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: 03115, АДРЕСА_1) до Святошинського управління Національної поліції м. Києва (адреса: 03115, м. Київ, проспект Перемоги, 109) про визнання неправомірними дій/бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, в т.ч. щодо розслідування за заявами ОСОБА_1.

2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу негайно з позовними матеріалами.

Відповідно до частин четвертої - п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Згідно ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право на поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя Н.В. Клочкова