Рішення № 77810543, 13.11.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/1695/18

Провадження №2/521/2139/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Граніна В.Л., при секретарі Шкребтієнко Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, -

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з позовом про розірвання шлюбу та поділ спільно сумісного майна подружжя, в якому просила розірвати шлюбу між нею та відповідачем, а також визнати за нею ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_1. В подальшому була подана позовна заява в порядку збільшення розміру позовних вимог в частині поділу спільного домашнього майна, в які позивач просила визнати за нею право власності на телевізор марки LG діагоналлю 42 дюйми; холодильник марки Indesit; ноутбук марки Toshiba 1300; супутникову антену; духову шафу марки Samsung; гойдалку вуличну; стабілізатор напруги марки ОСОБА_3 12-1/40А, а решту домашнього майна виділити відповідачу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 22.12.2007 року між сторонами укладено шлюб. В період шлюбу, на підставі договору купівлі – продажу від 15.12.2014 року, була придбана спірна квартира, право власності на яку зареєстровано на відповідача. Через те, що сімейні стосунки наразі припинені позивач наполягає на розірванні шлюбу та поділу спірно майна подружжя, шляхом визнання за нею права власності на ? частину спірної квартири та вищеперерахованого домашнього майна.

Позивач та її представник приймали участь у судовому засіданні, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги визнав лише в частині розірвання шлюбу, не заперечував проти їх задоволення. Стосовно поділу спільного майна подружжя у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_2 заперечував, мотивуючи тим, що вона була придбана за його власні кошти, які були зароблені до шлюбу та виручені з продажу автомобілів. Щодо поділу спільного домашнього майна подружжя, то відповідач заперечував про його поділ взагалі, оскільки все належне, на його думку, майно позивач забрала ще до подачі позову. Також відповідачем було подано зустрічну позовну заяву, в якій він просив визнати за ним право власності на ? частину квартири за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 126/2, власником якої зазначено ОСОБА_1, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказані вимоги відповідач мотивував тим, що після шлюбу, а саме 28.02.2008 року, позивач уклала договір купівлі – продажу зазначеної квартири в м. Черкаси, яка була куплена, на його думку, за спільні кошти подаровані на весілля, а тому вважає квартиру спільно сумісною власністю.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши надані письмові матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна, а у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна відмовити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

22 грудня 2007 року між сторонами укладено шлюб, про що Відділом РАЦС по місту Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області зроблено актовий запис №642 (свідоцтво про укладення шлюбу серії І-ФП №035769).

В період шлюбу у сторін народилась дитина – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Сторони припинили шлюбні стосунки, спільне господарство між ними не ведеться. Основною причиною припинення сімейних відносин є те, що сторони втратили почуття любові і поваги один до одного, у сторін різні погляди на подружнє життя та сім’ю.

Відповідно до ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб може бути розірваний за заявою одного з подружжя на підставі рішення суду. Згідно зі ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Прізвища сторін після розірвання шлюбу залишити без змін.

Враховуючи те, що сторони наполягали на розірванні шлюбу, суд задовольняє позовні вимоги позивача про розірвання шлюбу, оскільки побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки (ст. 1 СК України) та не може будуватись на примушуванні сторони до навіть формального знаходження в зареєстрованому шлюбі, а тим більш в подружніх відносинах.

Витрати по оплаті держмита при оформленні реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС у розмірі 17 (сімнадцять) гривень суд вважає за необхідне покласти на відповідача.

Що стосується вимог позивача про поділ спільно сумісного майна подружжя у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1, суд задовольняє їх, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період шлюбу, а саме 15.12.2014 року, сторонами було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на яку було зареєстровано за ОСОБА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За загальним правилом статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно з ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтями 316 та 317 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтями 368, 372 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У разі поділу майна, що є спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до п.п. 22, 23, 25, 30 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Посилання відповідача, що квартира була придбана за його особисті кошти з продажу автомобілів ГАЗ 31029, 1993 року випуску, та Chevrolet AVEO, 2007 року випуску, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки відповідачем не надано достатніх та достовірних доказів, що спірна квартира була придбана саме за рахунок цих коштів.

Отже, як роз'яснив Пленум ВСУ у п.27 Постанови «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 77, 78) в порядку, передбаченому статтями 235, 237, 239 ЦПК України в новій редакції.

Так, в порушення вищенаведених приписів, достатніх доказів того, що квартира була придбана відповідачем за його власні кошти суду не надано.

Таким чином, враховуючи наведені норми, судом встановлено, що спірна квартира є спільно сумісною власністю подружжя, в розумінні Сімейного Кодексу України, оскільки була придбана в період шлюбу, а тому сторони мають рівні права при поділі вказаної квартири.

Відповідно до ч. 2 статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Що стосується позовних вимог стосовно поділу спільного домашнього майна подружжя, то позивач просила визнати право власності за нею на: телевізор марки LG діагоналлю 42 дюйми; холодильник марки Indesit; ноутбук марки Toshiba 1300; супутникову антену; духову шафу марки Samsung; гойдалку вуличну; стабілізатор напруги марки ОСОБА_3 12-1/40А. За відповідачем просила визнати право власності на: приставку Tenet; роутер; мікрохвильову піч марки Gorenie; пральну машину марки LG F 1068 LD; обігрівач УФО; пароварку; кондиціонер; терморегулятор; меблі (ліжко, диван, шафа); набір кухонних меблів вбудований; швейну машину електричну.

В судовому засіданні відповідач фактично визнав, що зазначене майно є їх з позивачем спільно сумісною власністю, однак не погодився з порядком його поділу та просив визнати за ним право власності на те майно, яке хотіла залишити собі позивач. Під – час розгляду справи сторони прийшли згоди стосовно вартості всього перерахованого майна, яка в сумі складає 33 700 грн. Майно, на яке просила визнати право власності позивач загальною вартістю 15 700 грн., а для відповідача – 18 000 грн. Щодо компенсації різниці вартості майна жодна з сторін не наполягала.

Таким чином, враховуючи, що сторони у судовому засіданні прийшли згоди, що перераховане майно є їх спільно сумісною власністю, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача, оскільки заперечення відповідача є необґрунтованими, а визначений позивачем порядок поділу не буде обмежувати права жодної сторони. Також, суд враховує той факт, що разом з позивачем мешкає їх спільна малолітня дитина, а тому при поділі майна суд враховує і її інтереси, а саме те, що виховання та утримання дитини матір’ю потребує необхідних зусиль і тому речі, які їй виділяються, будуть значно допомагати в цьому.

Стосовно зустрічних позовних вимог відповідача про поділ спільно сумісного майна, а саме квартири за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 126/2, власником якої зазначено ОСОБА_1, суд вважає відмовити з наступних підстав.

Відповідач в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого власником квартири за адресою: м. Черкаси, вул. Смілянська, 126/2, зазначено ОСОБА_1, а підставою набуття права власності договір купівлі – продажу 825 від 28.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 Позивач заперечувала проти наявності у її власності вказаної нерухомості, а зазначена власником ОСОБА_1 є повним співпадінням з її ініціалами.

Судом було витребувано вказаний договір купівлі - продажу, який було досліджено у судовому засіданні та встановлено, що покупцем дійсно зазначено ОСОБА_1, однак ідентифікаційний номер особи та серія і номер паспорту зовсім інший.

Таким чином, судом встановлено, що хоча прізвище, ім’я та по – батькові покупця по договору повністю співпадають з прізвищем, ім’ям та по – батькові позивача, однак це є зовсім різні люди. Цей факт відповідач фактично визнав у судовому засіданні, а тому підстав для задоволення зустрічного позову суд не знаходить, так як немає предмету спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Таким чином, аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача, а тому наявні всі підстави для задоволення позову в повному обсязі, а у задоволені зустрічного позову відмови в повному обсязі, оскільки фактично відсутній предмет спору.

Також, позивач просила стягнути з відповідача судові витрати пов’язані з розглядом справи у вигляді судового збору розміром 3 706 грн. та витрати на професійну правочину допомогу у розмірі 13 160 грн.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому, у зв’язку з задоволенням позовних вимог у повному обсязі, суд вважає покласти витрати понесені позивачем на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи, а тому, вважає за необхідне касувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 11.04.2018 року, якою накладено арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, що зареєстрована на ім’я ОСОБА_2.

Керуючись ст. ст. 60, 61, 69, 70, 71, 105, 110, 112, 113 СК України, ст. 372 ЦК України ст. ст. 12, 81, 141, 158, 247, 258, 263- 265, 273 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН 360620769) до ОСОБА_2 (зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1) про розірвання шлюбу та поділ майна – задовольнити.

Шлюб, зареєстрований 22.12.2007 року Відділом РАЦС по місту Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, актовий запис №642 (свідоцтво про укладення шлюбу серії І-ФП №035769), між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – розірвати.

Прізвища сторін після розірвання шлюбу залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 витрати при оформленні реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_4.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_4.

Визнати за ОСОБА_1, в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на:

- телевізор марки LG діагоналлю 42 дюйми;

- холодильник марки Indesit;

- ноутбук марки Toshiba 1300;

- супутникову антену;

- духову шафу марки Samsung;

- гойдалку вуличну;

- стабілізатор напруги марки ОСОБА_3 12-1/40А.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 3 706 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу розмірі 13 160 грн.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 11.04.2018 року, якою накладено арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, що зареєстрована на ім’я ОСОБА_2.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги через Малиновський районний суд м. Одеси до апеляційного суду Одеської області.

Головуючий