Рішення № 77779293, 30.10.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/25735/18

Провадження № 2/761/6486/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

30 жовтня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

при секретарі - Подоляні Ю.А.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максу Лізинг» про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним договору фінансового лізингу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу №01861, укладений 11 червня 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» на її користь суму, сплачену за Договором платежу у розмірі 60 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 червня 2018 року, ОСОБА_1, через представника ТОВ "Максус Лізинг" в м. Кропивницький, вул. Комарова, 47, ППФ "ATTIC" вирішила придбати автомобіль Renault Captur в кредит за ціною 181 500 грн. Між нею та представником ТОВ "МАКСУС ЛІЗИНГ" був укладений відповідний попередній договір. Після сплати коштів в сумі 60 ООО грн., представником відповідача їй наданодля підписання договір №01861, однак автомобіль ОСОБА_1 так і не отримала. Вакзує, що її обманули щодо призначення платежу та повернення сплачених коштів, а саме представником не було роз'яснено призначення платежу в сумі 60 000 грн. (10% від вартості предмета лізингу вказаного в договорі), який виявився комісією за організацію Договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору, хоча вона вважала, що це авансова оплата транспортного засобу. За таких обставин вважає, що оскільки договір не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, вказане є порушенням її прав як споживача.

Ухвалою від 23 липня 2018 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, з підстав, що викладені у позові. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений судом належним чином, відзив на позовну заяву не надав. Судова повістка була не отримана відповідачем, оскільки конверт повернувся на адресу суду з відміткою пошти за закінченням встановленого строку зберігання.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).

Суд, керуючись вимогами ст. ст. 223, 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів, ухваливши заочне рішення, оскільки: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти заочного вирішення справи; підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Суд, заслухавши пояснення позивача, перевіривши матеріали справи доказами, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 11 червня 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» був укладений Договір № 01861 фінансового лізингу, за умовами якого ТОВ «Максус Лізинг» взяло на себе зобов'язання придбати автомобіль RenaultCaptur у власність, та передати предмет лізингу у користування ОСОБА_1, яка користується предметом лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Як вбачається із квитанції № 81 від 11 червня 2018 року, ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «Максус Лізинг» сплатила грошові кошти у сумі 60 000 грн.

Позивач стверджує, що відповідач при укладенні договору ввів її в оману щодо призначення платежу та повернення сплачених коштів, а саме представником не було роз'яснено призначення платежу в сумі 60 000 грн. (10% від вартості предмета лізингу вказаного в договорі), який виявився комісією за організацію Договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору, хоча ОСОБА_1 вважала, що це авансова оплата транспортного засобу.

Також зазначає, що у неї не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надав достовірної інформації, завірила у тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала її підписати договір швидше, мотивуючи тим, що через годину закінчується платіжний день в банках і на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу.

Суд не погоджується з такими висновками позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 627 - 629, 638, 639 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу - сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір - є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є: умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України - правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатосторонніми правочинами є погоджена дія двох або більше сторін.

Умовами статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має учинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( презумпція правомірності правочину).

Умовами ст. 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може учинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину.

Виходячи з приписів ст. 215 Цивільного кодексу України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтями 216 - 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ст. ст. 229 - 233 Цивільного Кодексу України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману - повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Таким чином, правочин - це правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 Цивільного Кодексу України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Договір № 01861 фінансового лізингу від 11 червня 2018 року повністю відповідає нормам чинного законодавства і будь-яких підстав, які передбачені ст. 203 Цивільного Кодексу України, для визнання договору недійсним відсутні. Зміст і форма правочинів не суперечить вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особи, які вчиняли правочини мали необхідний повний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, про що свідчать підписи обох сторін правочину, зокрема підпис ОСОБА_2

Отже, суд вважає, що при укладенні оспорюваного договору не існувало жодних обставин, які б свідчили про наявність чи існування підстав для застосування ст. ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України, з огляду на те, що жодних підтверджень недодержання вимог, необхідних для чинності даного правочину, позивачем в позовній заяві та під час судового розгляду не наведено.

При цьому, твердження ОСОБА_1 відносно того, що в неї не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, не мають доказового значення для судді, оскільки мають голослівний характер та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання договору недійсним через введення його в оману, а факт підписанн договору свідчить про досягнення згоди з усіх його істотних умов та ознайомлення з такими умовами ОСОБА_1, позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Позовна вимог з приводу стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого за договором платежу у розмірі 60 000 грн. задоволенню також не підлягає, оскільки є похідною вимогою.

Керуючись ст. ст. 202-204, 209, 215-217, 252, 526, 530, 625, 651, 627-629, 639 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максу Лізинг» про захист прав споживачів шляхом визнання недійсним договору фінансового лізингу - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

ОСОБА_1, місце проживання - 04060, АДРЕСА_1, іпн - НОМЕР_1.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», місцезнаходження: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А, оф. 404-3, код ЄДРПОУ - 41597671.

Повний текст рішення складений 09 листопада 2018 року.

Суддя: