Рішення № 77761411, 30.10.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2018 р. Справа № 1840/3045/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Опімах Л.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бондаренко Л.В.,

представника позивача - адвоката ОСОБА_1,

представника відповдіача - Мельник Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Держпраці у Сумській області про визнання протиправною і скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, який його представник підтримав в судовому засіданні, мотивуючи вимоги тим, що 05.07.2018 року посадовими особами Управління Держпраці у Сумській області здійснене інспекційне відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, за місцем здійснення діяльності у салонах краси «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2. За наслідками перевірки відподвачем складений акт № СМ 931/13-2/АВ, в якому зроблений висновок про допуск позивачем до виконання робіт без оформлення трудового договору ряду працівників, зокрема ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,, ОСОБА_12, ОСОБА_13

25.07.2018 року відповідачем винесено постанову №СМ 931/1302/АВ/ТД-ФС про накладення на позивача штрафу, передбаченого ст.265 Кодексу законів про працю України, у розмірі 670140,00 грн. При цьому під час розгляду матеріалів було встановлено, що між позивачем та ОСОБА_10, ОСОБА_11,, ОСОБА_12, ОСОБА_13 трудові договори укладені.

Позивач просить визнати протиправною і скасувати вказану постанову, зазначаючи, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, не відповідають фактичним обставинами справи, оскільки між ним та фізичними особами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, відсутні трудові відносини, тому і трудові договори не оформлялися, натомність між ними укладені цивільні договори про виконання певного обсягу робіт. При цьому, виконавці самостійно організовували свою роботу, не підпадали під дію внутрішнього трудового розпорядку робіт, заробітну плату не отримували, а отримували плату після передачі робіт за актами приймання-здачі.

Відповідач подав відзив на позов, в якому проти його задоволення заперечив, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що під час інспекційного відвідування встановлено, що позивач здійснює діяльність у салонах краси «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2, надаючи перукарські та інші побутові послуги. На момент інспекційного відвідування фізичні особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, знаходилися в салонах та надавали перукарські послуги та послуги з манікюру клієнтам. При цьому трудові договори із зазначеними працівниками не укладалися.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

05.07.2018 року посадовими особами Управління Держпраці у Сумській області здійснене інспекційне відвідування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, за місцем здійснення діяльності у салонах краси «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2. За наслідками перевірки відподвачем складений акт № СМ 931/13-2/АВ, в якому зроблений висновок про допуск позивачем до виконання робіт без оформлення трудового договору ряду працівників, зокрема ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,, ОСОБА_12, ОСОБА_13

25.07.2018 року відповідачем винесено постанову №СМ 931/1302/АВ/ТД-ФС про накладення на позивача штрафу, передбаченого ст.265 Кодексу законів про працю України, у розмірі 670140,00 грн. При цьому під час розгляду матеріалів було встановлено, що між позивачем та ОСОБА_10, ОСОБА_11,, ОСОБА_12, ОСОБА_13 трудові договори укладені.

На думку суду зазначена постанова підлягає скасуванню з огляду на таке.

Так, відповідальність за порушення законодавства про працю передбачена ст.. 265 Кодексу законів про працю України, зокрема підставою для притягнення до відповідальності відповідно до абзацу 2 частини 2 ст. 265 Кодексу є фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до ч.3 ст.24 Кодексу працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, для притягнення позивача до відповідальності необхідно встановити дві обставини, а саме, існування між сторонами трудових відносин та відсутність передбаченого законом оформлення цих відносин.

Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Тобто, з наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

В ході розгляду справи судом встановлено, що між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, укладені цивільно-правові договори про виконання робіт ( а.с. 46,47,48,49,50, 51), предметом яких є виконання певних робіт у визначених обсягах за конкретний період роботи. При цьому договорами передбачено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під правила внутрішнього розпорядку. По закінченню дії договорів, виконані роботи передані позивачу за актами приймання-здачі робіт ( а.с.128,130,132,134,136,138), позивачем також подана звітність до податкового органу про виплату винагороди цим працівникам за договорами цивільно-правового характеру. Крім того, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5, пояснювали, що укладали з позивачем саме цивільні договори про виконання певних видів робіт, оскільки у кожної з них існували обставини, які унеможливлювали трудові відносини.

Таким чином, суд вважає, що між позивачем та фізичними особами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, існували саме цивільно-правові відносини, оформлені цивільно-правовими договорами про виконання робіт, а не трудові відносини, як стверджує відповідач, а тому підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення трудового законодавства відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Матеріалами інспекційного відвідування, а також в ході судового розгляду справи, позивач не довів існування трудових відносин між позивачем та фізичними особами.

Враховуючи викладене, перевіривши постанови Управління Держпраці у Сумській області на відповідність їх вимогам ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає рішення не обгрунтованим та таким, що підлягаєть скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб»єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб»єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями ст. 132 Кодексу передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Судом встановлено, що відповідно до квитанцій позивачем сплачено судовий збір в загальному розмірі 7230,00 грн. (а.с.3, 3а), тому зазанчена сума підлягає відшкодування на користь позивача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 4 статті 134 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 15 серпня 2018 року укладений договір про надання правової допомоги (а.с.66). Відповідно до умов договору вартість послуг адвоката становить 6500 грн. На підтвердження оплати послуг адвоката надана квитанція №23 від 15 серпня 2018 року на суму 6500 грн., та опис робіт, виконаних адвокатом ( а.с. 67, 68)

При цьому суд не має право змінювати розмір гонорару і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд бере до уваги , що позивач документально підтвердив, що він сплатив 6500 грн. на виконання договору про надання правової допомоги. Тобто цей гонорар був фактичним.

Дослідивши описи виконаних робіт про обсяг наданих послуг та використання робочого часу згідно з договором, оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, значення справи для сторони, суд приходить висновку, що справа потребувала значних затрат часу, оскільки не є типовою та вимагала значного обсягу юридичної роботи.

При цьому суд враховує також, що судовий розгляд справи відбувався неодноразово.

За таких обставин суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу мають бути компенсовані в повному обсязі.

При цьому, відповідно до ч.7 ст.134 КАС України обов»язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Заперечуючи проти відшкодуванню позивачеві витрат на правничу допомогу в повному обсязі, відповідач зазначає, що позивачем не надані належні докази, що підтверджують надання правової допомоги та здійснення її оплати. В цій частині суд зазначає, що в даному випадку відповідач може ставити питання лише щодо неспівмірності таких витрат та доводити її в судовому засіданні, однак, відповідачем не вказано в чому ж неспівмірність витрат позивача на оплату послуг адвоката з огляду на положення ч.5 ст.134 Кодексу, та не спростовано належними доказами.

Отже, відповідно до ч.1 ст.139 КАС України на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Сумській області 7230,00 грн. в рахунок повернення судового збору та 6500 грн. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, а всього 13730грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_3) до Управління Держпраці у Сумській області ( код ЄДРПОУ 39857622, вул.Горького,28Б, м.Суми, 40004) про визнання протиправною і скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною і скасувати постанову Управління Держпраці у Сумській області №СМ931/1302/АВ/ТД-ФС від 25 липня 2018 року про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 штрафу у розмірі 670140 ( шістсот сімдесят тисяч сто сорок) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Сумській області на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 13730 ( тринадцять тисяч сімсот тридцять) грн.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 09 листопада 2018 року.

Суддя Л.М. Опімах