Рішення № 77761076, 12.11.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4664/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року м.Одеса

Зала судових засідань №19

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Аракелян М.М.

Суддів Самойлюк Г.П.

Завальнюка І.В.

За участю секретаря - Гуманенко О.В.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

Від відповідача: Лазарєва Г.С. - за довіреністю

Перекладач: Кучеренко А.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

08 вересня 2017 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2, в якому позивач просить суд визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12.05.2017 року №171-17, яким ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у серпні 2016 року позивач звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні. 07.09.2017 року ОСОБА_2 отримав Повідомлення, видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області №163, від 12.06.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі Наказу ДМС України №171-17 від 12.05.2017 року. На думку позивача, рішення ДМС України є неправомірним та необґрунтованим, оскільки, як зазначає позивач з посиланням на інформацію про країну походження та положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», він є громадянином Російської Федерації та під час проживання в країні походження зазнав переслідувань з боку органів державної влади через його активну правозахисну діяльність та членство в партії «Хізб-ут-Тахрір». Позивач зазначив, що також активно відстоював свою громадську позицію через власний блог у соціальній мережі,через що був змушений залишити країну громадянської належності у пошуках притулку. Позивач вважає, що у разі повернення до країни походження він може зазнати переслідувань через його політичні переконання.

Ухвалою суду від 11.09.2017 року відкрито провадження у справі №815/4664/17. Зобов'язано Державну міграційну службу України надати до суду належним чином завірені копії матеріалів особової справи ОСОБА_2. Судове засідання призначено на 05.10.2018 року.

20 вересня 2017 року від представника відповідача надійшла заява на виконання ухвали суду від 11.09.2018 року разом з витребуваними документами.

20 вересня 2017 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на адміністративний позов ОСОБА_2 (вх.№26003/17), в яких зазначено, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті, протоколах співбесід про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також зазначено, що перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Судове засідання, призначене на 05.10.2018 року, перенесено на 25.10.2018 року у зв'язку з знаходженням судді Аракелян М.М. на лікарняному.

Ухвалою суду 25.10.2017 року зупинено провадження у справі №815/4664/17.

Судове засідання призначене на 20.11.2018 року, перенесено на 11.12.2017 року у зв'язку з знаходженням судді Самойлюк А.П у відпустці.

Судове засідання , призначене на 11.12.2017 року, за клопотанням учасників справи відкладено на 17.01.2018 року.

Судове засідання, призначене на 17.01.2018 року перенесено на 25.01.2018 року у зв'язку з відрядженням судді Завальнюка І.В.

Судове засідання, призначене на 25.01.2018 року перенесено на 01.02.2018 року у зв'язку з знаходженням судді Завальнюка І.В. у відпустці.

Ухвалою суду від 01.02.2018 року поновлено провадження у справі №815/4664/17. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 26.02.2018 року.

12 лютого 2018 року від позивача до суду надійшли письмові доповнення по справі з додатками (вх.№3912/18), в яких позивач зазначив, що ДМС України не досліджено належним чином наведені у заяві факти його членства в «Хізб ут-Тахрир аль-Ісламі» та роду діяльності організації, що підтверджується відповіддю СБУ на запит ДМС України, яка залучена до особової справи позивача. Посилаючись на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017 року по справі №813/932/16, позивач зазначив, що всі члени «Хізб ут-Тахрир аль-Ісламі» в країні походження позивача засуджуються на довгий строк позбавлення волі, тому, на думку позивача, його побоювання стати жертвою переслідування за політичними переконаннями у разі повернення до країни походження є обґрунтованими та підтверджуються відповідними доказами.

У судовому засіданні 26.02.2018 року оголошено перерву до 14.03.2018 року для потворного виклику перекладача.

12 березня 2018 року від позивача до суду надійшли письмові доповнення по справі з додатками (вх.№6658/18), в яких позивач зазначив, що на сьогоднішній день в його країні походження - Російській Федерації ведеться активне та жорстке придушення релігійних свобод. Спецслужбами РФ ведеться переслідування віруючих та членів політично-релігійних організацій, зокрема «Хізб ут-Тахрир аль Ісламі», яка визнана Російською Федерацією терористичною організацією. Посилаючись на інформацію з інтернет-ресурсу, викладену міжнародними правозахисними організаціями щодо переслідувань з релігійно-політичних підстав членів партії «Хизб ут-Тахрир аль Ісламі», позивач зазначив, що був змушений покинути країну походження саме внаслідок загрози його життю, безпеці та свободі та побоювань застосування до нього тортур та насильства з боку спецслужб Російської Федерації.

Судове засідання, призначене на 14.03.2018 року, перенесено на 24.04.2018 року у зв'язку знаходженням судді Аракелян М.М. на навчанні згідно наказу Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2018 року №29-ВД/ТМ/С "Про направлення суддів Одеського окружного адміністративного суду для участі у семінарі"

У судовому засіданні 24.04.2018 року оголошено перерву до 21.05.2018 року для повторного виклику перекладача.

Судове засідання, призначене на 21.05.2018 року відкладено до 04.06.2018 року для повторного виклику перекладача.

Судове засідання, призначене на 04.06.2018 року, перенесено на 20.06.2018 року у зв'язку з знаходженням судді Аракелян М.М. у відрядженні.

У судовому засіданні 20.06.2018 року протокольною ухвалою суду задоволено клопотання позивача про виклик свідків, постановлено викликати у судове засідання та допитати у якості свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5. Судове засідання, призначене на 20.06.2018 року, відкладено до 27.08.2018 року.

У судовому засідання 27.08.2018 року було допитано у якості свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_26, ОСОБА_10, ОСОБА_5 та оголошено перерву до 13.09.2018 року.

Судове засідання, призначене на 13.09.2018 року, перенесено на 09.10.2018 року у зв'язку з знаходженням судді Аракелян М.М. у відпустці з 10.09.2018 року по 14.09.2018 року включно.

Судове засідання, призначене на 09.10.2018 року, перенесено на 18.10.2018 року для повторного виклику перекладача.

Судове засідання, призначене на 18.10.2018 року, перенесено на 23.10.2018 року у зв'язку з знаходженням судді Аракелян М.М. у відпустці з 18.10.2018 року по 19.10.2018 року включно.

У судовому засіданні 23.10.2018 року за клопотанням представника позивача оголошено перерву до 01.11.2018 року.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову ОСОБА_2 з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи та показання свідків, дослідивши обставини та докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення відповідача, перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного.

Згідно з ч. 1 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

З наявних в матеріалах адміністративної справи копій матеріалів особової справи №2016ОD0141 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_2, громадянин Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_2, 22.08.2018 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС в Одеській області

У вказаній заяві позивач вказав, що він є громадянином Російської Федерації та займається правозахисною діяльністю, є лідером громадського руху «За права Мусульман» та розділяє погляди релігійно-політичної партії «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі». В ході здійснення правозахисної діяльності висвітлював у медіа-просторі злочинність спецслужб РФ по відношенню мусульман, у зв'язку з чим починаючи з травня 2016 року отримував погрози від працівників ФСБ на вулиці, по телефону, при відвідуванні мечеті. Як зазначив позивач у заяві, він став фігурантом сфабрикованої кримінальної справи, в ході розгляду якої позивача було залучено у якості свідка та,вимагаючи надати необхідні показання по кримінальній справі, працівники спецслужб РФ погрожували йому фізичною розправою та відкриттям кримінального провадження.

Стосовно позивача проведено анкетування, в результаті чого складено анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту де, зокрема, вказано, що захисту є гр. Російської Федерації, уродженцем м. Термез, Узбецька РСР, СРСР. Після розпаду СРСР разом з батьками переїхав до м, Махачкала (Республіка Дагестан, Російська Федерація). У дванадцятирічному віці шукач захисту виїхав до м. Москва (Російська Федерація), де проживав до свого виїзду у м. Коломна (Московська область, Російська Федерація) у листопаді 2015 року. За національністю росіянин, за етнічною належністю лакець, за віросповіданням мусульманин-суніт, канонів релігії дотримується повністю, Рідна мова лацька, заявник також вільно володіє російською мовою. За сімейним станом одружений на гр. Російської Федерації ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, має неповнолітніх доньок - ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_6. ). Всі члени родини заявника залишились проживати на території Російської Федерації. На Батьківщині заявник офіційно працював зубним техніком у стоматологічній клініці «Многогранний» (Російська Федерація, м. Москва), протягом 2010-2015 років. Також, шукач захисту офіційно працював зубним техніком у стоматологічній клініці «Сімейний лікар» (Російська Федерація, Московська область, м. Коломна), починаючи з 2015 року до свого виїзду за межі країни громадянської належності у 2016 році. Військову службу не проходив. Заявник не притягався до кримінальної відповідальності на Батьківщині. Стосовно адміністративної відповідальності, у 2014 році на заявника було накладено адміністративне стягнення у розмірі 2000 рублів за репост соціальній мережі «Facebook» карикатури із зображенням свастики. Починаючи з 2014 року став учасником та одним із співзасновників офіційно незареєстрованого громадського руху «За права мусульман», який створений з метою надання додаткової допомоги мусульманським правозахисним організаціям. В якості члена вищезазначеного руху він займався захистом інтересів мусульман у медіа-просторі, співробітництвом з правозахисними організаціями, підтримував зв'язок з журналістами, виходив на мітинги та пікети з метою захисту інтересів мусульман. Також, починаючи з березня 2013 року, шукач захисту є членом забороненої на території Російської Федерації партії «Хізб ут-Тахрір», в якій відвідував партійні збори, вивчав концепцію та мету створення партії, партійну літературу тощо. Приблизно в ніч з 31 липня на 1 серпня 2016 року заявник нелегально виїхав з Російської Федерації до України. Виїзд з країни громадянської належності, відбувся через можливість особистого переслідування, що було пов'язано з його діяльністю у правозахисній організації «За права мусульман» та партії «Хізб ут-Тахрір» В анкеті позивачем зазначено, що наразі він не може повернутися на Батьківщину через побоювання за власне життя та свободу у зв'язку з вищезазначеною діяльністю.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, з текстом вказаної анкети позивач ознайомлений, заперечень не висловив, що підтверджується його підписом на її останньому аркуші.

Як вбачається з матеріалів справи, працівником органу міграційної служби заповнено реєстраційний листок на ОСОБА_15 як на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі проведеного інтерв'ю з позивачем, посадовою особою ГУ ДМС в Одеській області прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, гр. Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, особова справа №2016ОD0141, оформлене наказом ГУ ДМС України в Одеській облатсі від 07.09.2016 року №171.

Відповідно до ч.6 ст.9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

Судом встановлено, що на виконання зазначених приписів Головним управлінням Державної міграційної служби в Одеській області були направленні запити для здійснення перевірки про наявність або відсутність інформації, яка б перешкоджала б наданню статусу біженця в Україні відносно громадянина ОСОБА_2

07 вересня 2016 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято наказ №213 «Про продовження строку розгляду заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» до отримання відповідей з органів Служби безпеки України та інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, шукача захисту.

Судом встановлено, що головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту Управління з питань шукачів захисту ГУ ДМС України в Одеській області Андрєєвим Ю.С. проведено із заявником низку співбесід 07.09.2016 року, 18.10.2016 року, 19.10.2016 року, 01.11.2016 року та складено відповіді протоколи.

Під час співбесід, проведених 07.09.2016 року, 18.10.2016 року, 19.10.2016 року, 01.11.2016 року окрім відомостей, які зазначені під час анкетування, позивач додатково вказав, що працівниками спецслужб йому було запропоновано спільну роботу проти ІГІЛ, яка виражалась в роботі під прикриттям до представників угрупування ІГІЛ. Також зазначив, що йому неодноразово погрожували позбавленням волі на великий строк за його діяльність у медіа-просторі та членство в партії «Хізб ут-Тахрір», яку спецслужби РФ ототожнюють з ІГІЛ, через що у позивача виникли побоювання за власне життя та можливість безпідставного кримінального переслідування за релігійно-політичні погляди.

За результатами розгляду особової справи гр. Російської Федерації ОСОБА_2 посадовою особою ГУ ДМС в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зі змісту вказаного висновку вбачається, що позивач є громадянином Російської Федерації, уродженцем м. Термез, Узбецька РСР, СРСР. Після розпаду СРСР разом з батьками переїхав до м, Махачкала (Республіка Дагестан, Російська Федерація). У дванадцятирічному віці шукач захисту виїхав до м. Москва (Російська Федерація), де проживав до свого виїзду у м. Коломна (Московська область, Російська Федерація) у листопаді 2015 року. За національністю росіянин, за етнічною належністю лакець, за віросповіданням мусульманин-суніт, канонів релігії дотримується повністю, Рідна мова лацька, заявник також вільно володіє російською мовою. За сімейним станом одружений на гр. Російської Федерації на установчі дані ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4, (зі слів заявника свідоцтво про шлюб знаходиться на території Російської Федерації), з якою має двох неповнолітніх доньок: ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_8 Всі члени родини заявника залишились проживати на території Російської Федерації, не проходять за особовою справою шукача захисту.

Заявник має середню освіту, яку здобув у наступних учбових закладах: загальноосвітній школі № 8 (Російська Федерація, Республіка Дагестан, м. Махачкала), протягом 1995-1997 років, загальноосвітній школі № 33 (Російська Федерація, Республіка Дагестан, м. Махачкала), протягом 1997-1999 років, школі № 914 (Російська Федерація, м. Москва), протягом 1999-2003 років (отримав атестат про базову середню освіту, який наразі знаходиться на території Російської Федерації), школі № 814, з фізико-математичним спрямуванням (Російська Федерація, м. Москва), протягом 2003-2004 років, центрі освіти «Самбо-70» (Російська Федерація, м. Москва), протягом 2004-2005 років (отримав атестат випускника школи, який наразі знаходиться на території Російської Федерації). Протягом 2005-2006 років шукач захисту навчався у Московському державному стоматологічному університеті, за спеціальністю стоматологія (Російська Федерація, м. Москва), навчання не закінчив. Протягом 2006-2007 років заявник навчався у Російському університеті дружби народів (Російська Федерація, м. Москва), навчання не закінчив. Протягом 2007-2009 років заявник навчався в Дагестанській державній медичній академії, за спеціальністю стоматологія (Російська Федервція, Республіка Дагестан, м. Махачкала), навчання не закінчив. На Батьківщині заявник офіційно працював зубним техніком у стоматологічній клініці «Многогранний» (Російська Федерація, м. Москва), протягом 2010-2015 років. Також, шукач захисту офіційно працював зубним техніком у стоматологічній клініці «Сімейний лікар» (Російська Федерація, Московська область, м. Коломна), починаючи з 2015 року до свого виїзду за межі країни громадянської належності у 2016 році. Заявник не надав чіткої інформації стосовно свого відношення до військової служби. Так, він повідомляє, що не отримував повісток, не знає, чи повинен він проходити військову службу за законом. Військову службу не проходив. Заявник не притягався до кримінальної відповідальності на Батьківщині. Стосовно адміністративної відповідальності, у 2014 році на заявника було накладено адміністративне стягнення у розмірі 2000 рублів за репост у соціальній мережі «Facebook» карикатури із зображенням свастики. Починаючи з 2014 року став учасником та одним із співзасновників офіційно незареєстрованого громадського руху «За права мусульман», який, зі слів заявника, був створений з метою надання додаткової допомоги мусульманським правозахисним організаціям. Стверджує, що в якості члена вищезазначеного руху він займався захистом інтересів мусульман у медіа-просторі, співробітництвом з правозахисними організаціями, підтримував зв'язок з журналістами, виходив на мітинги та пікети з метою захисту інтересів мусульман. Починаючи з березня 2013 року шукач захисту є членом забороненої на території Російської Федерації партії «Хізб ут-Тахрір», в якій відвідував партійні збори, вивчав концепцію та мету створення партії, партійну літературу тощо. Приблизно в ніч з 31 липня на 1 серпня 2016 року заявник нелегально виїхав з Російської Федерації до України. 22.08.2016 року заявник звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про набуття міжнародного захисту.

Виїзд з країни громадянської належності відбувся через можливість особистого переслідування, що було пов'язано з його діяльністю у правозахисній організації «За права мусульман» та партії «Хізб ут-Тахрір».

Зі слів заявника, наразі він не може повернутися на Батьківщину через побоювання за власне життя та свободу у зв'язку з вищезазначеною діяльністю

За матеріалами особової справи заявника відсутня інформація, що могла б вказувати на можливість переслідування заявника за ознаками національності або громадянства. Відповідно до аналізу матеріалів особової справи шукача захисту можливо визначити відсутність доведених випадків переслідування особи за ознакою віросповідання. Також у висновку зазначається:

щодо належності заявника до громадського руху «За права мусульман» в заяві про звернення за захистом, заявник вказав, що на території Російської Федерації він був лідером громадського руху «За права мусульман» (арк. 1 заяви від 22.08.2016 року). Відповідно до пояснень заявника, відповідний рух був створений з метою надання додаткової допомоги промусульманським правозахисним організаціям, захисту інтересів мусульман у медіа-просторі, співробітництві з різними правозахисними організаціями тощо (арк. 8 анкети від 30.08.2016 року). Слід зазначити, що заявник не надав до територіального підрозділу ДМС жодних документальних підтверджень власного членства у громадському об'єднанні «За права мусульман». Натомість, як спостерігається з тверджень заявника, що були надані ним під час проведення протоколів співбесід, вищевказаний рух не був офіційно зареєстрованим (арк. 5 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). При цьому, шукач захисту стверджує, що у відповідності до законодавства Російської Федерації, громадський рух може бути офіційно незареєстрованим, якщо у його членів не поставлена мета отримання прибутку зі своєї діяльності (арк. 5 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Згідно з ФЗ РФ «Про громадські об'єднання». Відповідно до пояснень заявника, громадське об'єднання «За права мусульман» налічувало три особи, до його складу входив сам заявник, який використовував псевдонім «ОСОБА_2», ОСОБА_17 та ОСОБА_18 (арк. 5 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року), було прийнято статут об'єднання, між його членами була досягнута домовленість стосовно їхньої подальшої діяльності (арк. 5 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Зі слів заявника, громадський рух було представлено відповідною сторінкою (ОД «За права мусульман») у мережі «Facebook» (арк. 6 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Підтверджується наявність відповідної групи у соціальній мережі «Facebook»: Також, шукач захисту стверджує, що відповідна група вищезазначеного громадського об'єднання була створена і в соціальній мережі «Вконтакте», проте, вона наразі не функціонує належним чином (арк. 6 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Заявник стверджує, що він є членом та одним із співзасновників вищезазначеного громадського об'єднання (арк. 8 анкети від 30.08.2016 року). В якості члена громадського руху «За права мусульман» шукач захисту займався підготовкою прес-релізів, наданням коментарів для ЗМІ (арк. 5 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року), зустрічався з правозахисниками, журналістами, потерпілими та їх родичами, займався об'єднанням їх спільних зусиль (арк. 9 анкети від 30.08.2016 року). Також, особа стверджує, що матеріали, зібрані у процесі діяльності об'єднання публікувалися у відповідній групі у соціальних мережах (арк. 6 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Переглянувши зміст відповідної групи у соціальній мережі «Вконтакте», можливо відзначити, що певні записи та публікації дійсно здійснювалися особою з псевдонімом «ОСОБА_2», в групі наявні фото та відеоматеріали за участю заявника.

В цілому, під час проведення протоколів співбесід заявник зміг надати загальну інформацію стосовно основ функціонування громадського об'єднання «За права мусульман», його складу, мети його створення, характеру його діяльності, розподілу обов'язків між членами об'єднання, характеру його зв'язків з громадськістю тощо (арк. 4-7 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року).

В заяві про звернення за захистом шукач захисту зазначає, що він є прихильником та членом партії «Хізб ут-Тахрір» (арк. 1 заяви від 22.08.2016 року). Зі слів шукача захисту, в якості члена вищезазначеної партії він не мав чітко визначених функціональних обов'язків, відвідував партійні збори, вивчав партійну літературу, концепцію та мету створення вищезазначеної організації (арк. 9 анкети від 30.08.2016 року). Шукач захисту стверджує, що він вирішив вступити до лав партії «Хізб ут- Тахрір» у березні 2013 року, оскільки його привабила ідеологія вищезазначеної партії, яка, на думку заявника відповідає діянням пророка Мухаммеда (арк. 9 анкети від 30.08.2016 року). Слід зазначити, що заявник не надав жодного документального підтвердження свого членства у партії «Хізб ут-Тахрір». Так, зі слів заявника, йому не видавалися документи, які б підтверджували його членство у вищезазначеній партії, його лише внесли до загальної бази членів партії «Хізб ут-Тахрір» (арк. 14 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Також, заявник не може надати детальну інформацію стосовно обставин свого прийняття до партії та особи, якою було прийнято рішення про вступ шукача захисту до партії «Хізб ут-Тахрір», мотивуючи це конфіденційним характером діяльності вищезазначеної організації (арк. 14 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Пояснення заявника з цього приводу приймаються територіальним підрозділом ДМС, ІКП підтверджується прихований характер діяльності партії «Хізб ут- Тахрір». Зокрема, з ІКП спостерігається, що вищезазначена партія не була офіційно зареєстрована в жодній країні світу. Водночас, шукач захисту відзначив, що при вступі до партії «Хізб ут- Тахрір» він був ознайомлений з адміністративними правилами вищезазначеної партії, склав присягу, відповідно до якої після прийняття до лав партій', шукач захисту мав залишатися повністю відданим ідеалам зазначеної партії, повністю підпорядковуватися її керівництву, захищати та поширювати партійні інтереси (арк. 14 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Зазначений зміст присяги, яка надається майбутніми членами партії «Хізб ут-Тахрір», в цілому, відповідає інформації, що наявна у вільному доступі з приводу зазначеного питання. В цілому, можливо визначити, що шукач захисту надав загальну інформацію стосовно засад діяльності партії «Хізб ут-Тахрір». Так, заявником були визначено, що партія «Хізб ут-Тахрір» функціонує за рахунок добровільних внесків своїх членів, не використовує допомогу державних інституцій або благодійних організацій (арк. 14 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Зазначена шукачем захисту інформація підтверджується доступним з відкритих джерел ІКП.

Також, заявником була надана інформація стосовно основних засад проведення партійних зборів (халакатів), порядку їх проведення та взаємодії на халакатах між учнями (дарісами) та вчителями (мушріфами) (арк. 14-15 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Так, шукачем захисту було повідомлено, що він приймав участь у халакактах, які проводилися щотижнево, в певний час та в заздалегідь призначеному місці, на подібних халакатах заявник разом з іншими учасниками обговорювали абзаци пейних книжок, в подальшому зміст вказаних абзаців пояснював вчитель (мушріф) (арк. 14-15 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Зазначене заявником підтверджується наявною у вільному доступі ІКП. Заявником також була повідомлена інформація про своєрідно тоталітарний / характер діяльності партії «Хізб ут-Тахрір», відповідно до якого не допускалося жодного відхилення з боку членів партії «Хізб ут-Тахрір» від пршшятої- партійної ідеології (арк. 15, 18 протоколу співбесіди від 07.09.20І6 року). В цілому, правдоподібною виглядає інформація стосовно характеру діяльності, що здійснювалась заявником в якості члена партії «Хізб ут-Тахрір». Так, в протоколі співбесіди, шукач захисту зазначає, що в якості члена партії «Хізб ут-Тахрір» він агітував людей до прийняття ісламу, роз'яснював основи створення ісламу, розповідав про переваги ісламського віросповідання тощо (арк. 19 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). В цілому, зазначене заявником, збігається з офіційною позицією партії стосовно діяльності, яка виконується її представниками. З огляду на зазначене територіальним підрозділом ДМС України прийнято пояснення заявника стосовно членства в організації «Хізб ут-Тахрір». Шукач захисту не надав жодних документальних доказів власного членства у вищезазначеній партії. Проте, приймаючи до уваги усні твердження заявника, інформацію стосовно прихованого характеру діяльності зазначеної організації, аналіз наявної у відкритому доступі ІКП, членство особи в партії «Хізб ут-Тахрір» визнається правдоподібним. Щодо переслідування заявника у зв'язку з його діяльністю в організації «За права мусульман» зазначено наступне. Як спостерігається з матеріалів особової справи шукача захисту, рух «За права мусульман» був заснований ним у 2014 році з метою захисту прав мусульман, співробітництва з правозахисними організаціями, надання іншого характеру допомоги мусульманам (арк. 4-5 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). У вищезазначеній організації заявник займався підготовкою прес-релізів та наданням коментарів в ЗМІ ( арк. 5 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Зі слів шукача захисту, в своїх публікаціях він розповідав про злочини, які скоюють представники ФСБ, МВС та інших силових структур Російської Федерації. У зв'язку з вищезазначеною діяльністю, заявник пов'язує особисті можливі переслідування з боку силових структур країни громадянської належності(арк. 1-2 заяви від 22.08.2016 року). Заявник вважає, що у випадку повернення на Батьківщину його життю та свободі буде загрожувати небезпека через його діяльність у громадському русі «За права мусульман».

Наявність вказаної заявником організації, характер її діяльності, особиста участь шукача захисту у діяльності зазначеної організації є підтвердженою. Проте, обставини, повідомлені заявником у якості підтвердження особистого переслідування з боку силових структур країни громадянської належності через власну діяльність у громадському русі «За права мусульман» визнаються неправдоподібними. Так, відповідно до положень Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04, виділяються наступні фактори, які повинні досліджуватися при розгляді заяв шукачів притулку.

У висновку вказується також, що з матеріалів особової справи шукача захисту спостерігається, що ним не були надані жодні докази підтверджених переслідувань на Батьківщині з боку державних або недержавних агентів. Під час проведення протоколів співбесід заявник не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину. Шукачем захисту не були зазначені обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до нього або його близьких родичів невибіркового насильства. Так, за матеріалами особової справи, близькі родичі заявника, а саме: батько, матір та четверо братів залишилися проживати на території Російської Федерації, відсутня підтверджена інформація стосовно їхніх можливих переслідувань. Додатково, дружина та дві рідні доньки заявника залишилися проживати на території Російської Федерації (арк. 2-3 анкети від 30.08.2016 року), наразі їх також ніхто не переслідує.

Також, шукачем захисту було зазначено, що впродовж своєї діяльності, громадський рух «За права мусульман» існував легально, з боку представників правоохоронних структур Російської Федерації не приймалося спроб щодо припинення діяльності вищезазначеної організації.

Натомість, зі своєю суспільною діяльністю та громадянською позицією шукач захисту пов'язує ймовірні особисті переслідування з боку правоохоронних структур країни громадянської належності (арк. 2-3 додаткового протоколу співбесіди від 01.11.2016 року). При цьому, заявник не надав жодних доказів можливого особистого переслідування з боку силових структур. Так, зі слів заявника, він ніколи не притягався до кримінальної відповідальності на Батьківщині (арк. 9 анкети від 30.08.2016 року), його лише двічі викликали до суду у якості свідка (арк. 7-8 протоколу співбесіди від 07.09.2016).Також, до моменту виїзду за межі Російської Федерації, по відношенню до заявника не висувалися офіційні звинувачення з боку представників правоохоронних структур (арк. З додаткового протоколу співбесіди від 01.11.2016 року), заявник також не володіє інформацією щодо можливості свого розшуку на території Російської Федерації (арк. З додаткового протоколу співбесіди від 01.11.2016 року). Натомість, зі слів шукача захисту, його установчі дані не фігурують в офіційних списках терористів та екстремістів на території Російської Федерації (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 01.11.2016 року). Додатково, особа була перевірена за обліками сектору Українського бюро Інтерполу. За результатами проведеної перевірки встановлено, що станом на 14.09.2016 року згідно з обліками бази даних Генерального секретаріату Інтерполу відсутні відомості відносно заявника (відповідь сектору Українського бюро Інтерполу ГУ НП в Одеській області від 14.09.2016 № 50/1864-Інтерпол на запит від 31.08.2016 № 5/1-1353).

Заявник пов'язує власні побоювання у разі повернення на Батьківщину з ймовірними випадками неофіційного шантажу з боку представників ФСБ (арк. 1-2 заяви від 22.08.2016 року; арк. 7-8 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Заявник не надав жодних чітко виражених так конкретних доказів особистого переслідування з боку ФСБ або інших силових структур країни громадянської належності. При цьому, описуючи подібні випадки, шукач захисту вказує суперечливі факти, що містять розбіжності, які істотно знижують рівень довіри до його заяви та свідчать про зловживання ним процедурою набуття міжнародного захисту. Так, під час проведення анкетування заявник вказує, що в якості засобу тиску на нього, співробітник ФСБ на установчі дані ОСОБА_20 показував йому папку з нібито зібраним компроматом стосовно нього (арк. 7-8 анкети від 30.08.2016 року). Натомість, під час проведення протоколу співбесіди від 07.09.2016 року, шукач захисту стверджує, що особисто бачив скріншоти з власних сторінок у соціальних мережах, які співробітник ФСБ ОСОБА_20 використовував у якості компромату (арк. 9-10 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). При цьому, зі слів заявника, з продемонстрованих матеріалів жодним чином не випливала його причетність до екстремістської або терористичної діяльності, в якій його нібито бажали звинуватити (арк. 10 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року).

Шукач захисту стверджує, що під час проведених з ним допитів у 2014 році, слідчий систематично шантажував його, погрожував проведенням обшуків у його будинку, та можливістю порушення кримінальної справи (арк. 7-8 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Тим не менш, за адресою проживання шукача захисту жодного разу не проводилися обшуки (арк. 10 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року), проти заявника не була порушена кримінальна справа на Батьківщині (арк. З додаткового протоколу співбесіди від 01.11.2016 року). Під час останнього проведеного із заявником допиту, який відбувся в липні 2016 року у рамках провадження за кримінальною справою, що була порушена проти імаму мечеті Ярдям у м. Москва (Російська Федерація) ОСОБА_21, слідчий погрожував заявникові порушенням проти нього кримінальної справи у випадку, якщо особа підпише протокол проведення допиту (арк. 8 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Незважаючи на ймовірні погрози, шукач захисту підписав протокол, після чого його відпустили (арк. 8 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Зі слів заявника, з того часу до моменту його виїзду з Російської Федерації, нічого особливого не траплялося (арк. 8 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року).

Шукач захисту стверджує, що на нього було накладено адміністративне стягнення у розмірі 2000 рублів через репост у соціальній мережі «Facebook» запису із зображенням свастики. Незважаючи на заборону демонстрації нацистської симоволіки в країні громадянської належності заявника, шукач захисту вважає, що зазначене стягенення було накладене на нього саме з метою вчинення додаткового тиску з боку працівників ФСБ.

З проведеного аналізу характеру діяльності заявника у організації «За права мусульман» простежуються додаткові елементи, які вказують на необгрунтованість побоювань заявника зазнати переслідувань у випадку повернення на Батьківщину. Так, у якості члена вищезазначеного громадського руху заявник не надавав безпосередньої допомоги особам, чиї права ймовірно були порушені, він лише виступав зв'язуючою ланкою між людьми, які зверталися до організації та різними журналістами та правозахисниками, які в подальшому висвітлювали проблеми вказаних осіб (арк. 5, 7 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). При цьому, зі слів заявника, подібна взаємодія носила конфіденційний характер, організація «За права мусульман» не була зацікавлена у тому, щоб громадськість дізналася про джерело отриманої інформації (арк. 7 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року), що свідчить про обставину, за якої організація мала змогу діяти таємно. Додатково, слід зазначити, що інформація, яка надходила до заявника з приводу порушення прав мусульман або дискримінаційного відношення стосовно них, зі слів заявника, була бездоказова, ї"ї правдоподібність практично ніколи не перевірялася (арк. 7-8 додаткового протоколу співбесіди від 19.10.2016 року), що суттєво ставить під сумнів її значимість та достовірність. Шукач захисту особисто не був свідком випадків ксенофобії по відношенню до мусульман (арк. 8 додаткового протоколу співбесіди від 19.10.2016 року).

У підсумку ГУ ДМС України в Одеській області зазначається у висновку, що проведеним аналізом матеріалів особової справи шукача захисту можливо визначити відсутність обґрунтованих та доведених переслідувань заявника у зв'язку із його належністю до громадського руху «За права мусульман». Так, заявник надав суперечливі та неправдоподібні твердження стосовно обставин власного ймовірного переслідування у зв'язку із вищезазначеною діяльністю, за матеріалами особової справи шукача захисту прослідковуються додаткові елементи, які вказують на необґрунтованість побоювань заявника зазнати переслідувань у випадку повернення на Батьківщину.

Щодо ймовірності переслідування заявника у зв'язку із належністю до партії «Хізб ут-Тахрір» зазначено, що інформація, повідомлена заявником стосовно основних - засад організації діяльності організації «Хізб ут-Тахрір» в країні громадянської належності шукача захисту, мети та порядку такої діяльності, в цілому, підтверджується наявною ІКП. Також, підтверджується заборона стосовно діяльності вказаної партії на території Російської Федерації. Втім, особою не було надано до територіального підрозділу ДМС жодних документованих фактів або засвідчених обставин власного переслідування у зв'язку із належністю до організації «Хізб ут-Тахрір». Відповідно до Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, обов'язок доказування можливого переслідування на Батьківщині покладається на заявника. Натомість, як спостерігається з матеріалів особової справи заявника та наданих пояснень, він не пов'язує небезпеку свого ймовірного повернення на Батьківщину з його діяльністю у організації «Хізб ут-Тахрір», стверджує, що не зазнавав проблем, пов'язаних з його участю у вищезазначеній, партії на території Російської Федерації (арк. 19 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). За матеріалами особової справи заявника спостерігається, що йому наразі невідома інформація, зя якої б проти нього були порушені кримінальні справи на Батьківщині, йому не надходило жодних повідомлень стосовно наявності цієї обставини (арк. 21 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Натомість, заявник зазначає, що за перевіреною ним інформацією, він наразі відсутній в офіційних списках терористів та екстремістів Російської Федерації (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 01.11.2016 року). За результатами проведеної переврки, також відсутня інформація щодо перебування особи за лінією розшуку Інтерполу (лист від 14.09.2016 № 50/1864 - Інтерпол Головного управління національної поліції в Одеській області Сектору Українського бюро Інтерполу). Також, зі слів заявника він ніколи не отримував офіційних звинувачень за процедурою кримінальних проваджень, ніколи не притягався до кримінальної відповідальності на Батьківщині (арк. 9 анкети від 30.08.2016 року). Натомість шукач захисту зазначив, що він відкрито повідомляв про свою належність до партії «Хізб ут-Тахрір», не побоюючись розкриття (арк. 12 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року), регулярно відвідував халакати (збори членів партії) (арк. 16 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року), стосовно нього не проводилося офіційних процедурних дій з приводу вищезазначеного. Крім того, заявник зазначає, що вільно зберігав партійну літературу, не побоюючись розкриття, не розповсюджував зазначену літературу (арк. 16-17 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Зі слів заявника, відповідно до законодавства Російської Федерації не передбачено покарання за зберігання вищезазначеної літератури (арк. 4 додаткового протоколу співбесіди від 18.10.2016 року). За матеріалами особової справи також відсутня підтверджена інформація стосовно можливих переслідувань близьких родичів заявника, які залишилися проживати на Батьківщині.

Як спостерігається з матеріалів особової справи заявника, перебуваючи на території Російської Федерації, він вільно сповідував іслам, не зазанаючи проблем у зв'язку із вищезазначеною обставиною до моменту вступу до партії «Хізб ут-Тахрір», шукач захисту регулярно відвідував мечеті, у заявника ніколи не виникало проблем зі здійсненням обрядів, богослужінь у мечетях (арк. 6 додаткового протоколу співбесіди від 19.10.2016 року). Враховуючи вищезазначене, ймовірне переслідування пов'язуємся лише з його належністю до партії «Хізб ут-Тахрір», яка відповідно до рішення Верховного суду РФ від 14.02.2003 № ГЛПИ 03-116 визнана терористичною та її діяльність на території РФ заборонена. Слід зазначити, що заявника не можна вважати сліпим знаряддям в руках керівництва зазначеної ісламської організації. Так, під час проведення процедури розгляду його заяви, шукач захисту зазначив, що володів інформацією стосовно заборони діяльності партії на території Російської Федерації, проте він свідомо порушував зазначену заборону, оскільки вважав її упередженою (арк. 18 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). Рівень ознайомленості та усвідомлення заявником партійної ідеології дозволяє зробити висновок, що заявник мав можливість проаналізувати літературу, у якій висвітлюються засади діяльності партії «Хізб ут-Тахрір», партійну мету та шляхи її досягнення, специфічність трактування положень Корану з боку представників цієї організації. Крім того, за матеріалами особової справи шукача захисту спостерігається, що він цілеспрямовано здійснював заклик, поширення специфічної ісламської ідеології партії (арк. 15- 16 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року), не маючи при цьому релігійної освіти (арк. З додаткового протоколу співбесіди від 01.11.2016 року), не маючи відповідних навичок та знань для чіткого та детального тлумачення положень Корану (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 18.10.2016 року). До того ж, заявник зазначає, що на території Російської Федерації не має людей, які здатні чітко та безпомилково тлумачити положення Корану (арк. 3-4 додаткового протоколу співбесіди від 18.10.2016 року). Заявник зазначив, що вирішив вступити до лав партії «Хізб ут-Тахрір», оскільки його привабила ідеологія, гасла та мета діяльності зазначеної організації (арк. 9 анкети від 30.08.2016 року). Разом із тим, проаналізувавши наявну інформацію, що розміщена у відкритому доступі, можливо дійти висновку, що ідеологія "Хізб ут-Тахрір" відрізняється радикалізмом, а саме нетерпимістю до будь-яких інших форм віросповідання; тексти літератури цієї організації містять пропаганду релігійної винятковості ісламу, поєднану з нетерпимістю до інших релігій, наругою над святинею християнства - хрестом, проявами ворожнечі до євреїв, заперечення права націй на національну самоідентифікацію, що порушує рівноправність громадян залежно від їх расової, національної належності та віросповідання, а також сприяє розповсюдженню серед мусульман всього світу настроїв неприязні, почуття ворожнечі та нетерпимості до інших етнічних груп чи конфесій, у зв'язку з чим діяльність організації заборонена в багатьох країнах світу. На думку Європейського суду з прав людини, «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» не є виключно мирною організацією, запропоновані нею зміни в конституційному устрої держав (наприклад, встановлення різних правових систем для різних категорій віруючих), є несумісними з принципами демократичного суспільства, а сама організація відмовляється від участі в демократичному процесі для досягнення влади (відповідно до рішення ЄСПЛ по справі «Касимуханов і Сайбаталлов проти Росії (Kasymakhimov and Saybataiov v. Russia, № 26261/05 и 26377/06.

Під час проведення додаткового протоколу співбесіди від 18.10.2016 року заявник вказав на відсутність принципових розбіжностей у розумінні релігії між членами партії «Хізб ут-Тахрір» та представниками офіційного ісламського духовенства Російської Федерації (арк. 4 додаткового протоколу співбесіди від 18.10.2016 року). Натомість, заявник не погоджуєтся із представниками офіційного муфтіяту країни громадянської належності у розумінні питань належності права, функціонування політичної системи, належності державної влади та управління (арк. 4 додаткового протоколу співбесіди від 18.10.2016 року). Вищезазначене дозволяє зробити висновок, що ймовірні переслідування заявника на Батьківщині жодним чином не пов'язані зі сповідуванням ним обраної релігії, натомість, вони можуть мати зв'язок зі специфічними політичними поглядами заявника та його належністю до забороненої партії «Хізб ут-Тахрір». Висловлена заявником заборона на створення халіфату (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 19.10.2016 року) не може розглядатися як обставина можливого переслідування за ознакою віросповідання. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини.

Ймовірність переслідування за його політичні переконання не розглядається територіальним підрозділом ДМС в якості підстави надання заявнику статусу біженця або додаткового захисту в Україні. Так, «Хізб ут-Тахрір» не входить до переліку політичних партій країни громадянської належності заявника, сам шукач захисту висловлює власне несприйняття політичної діяльності, не має наміру займатися політикою в подальшому (арк. 22 протоколу співбесіди від 07.09. 2016 року). Додатково, погляди заявника з приводу політичного устрою країни громадянської належності, які полягають у повному дотриманні ідеології партії «Хізб ут- Тахрір» (арк. 4 додаткового протоколу співбесіди від 19.10.2016 року), не мають на меті здійснення будь-яких демократичних змін в країні громадянської належності. Натомість, вони носять чітко виражений антидемократичний, дискримінаційний, репресивний характер, характеризуються ознаками нігілізму, несприйняття основ функціонування та установлених порядків сучасних країн, зневажливе ставлення до законодавства, санкціонованого державними органами, що ставить під сумнів необхідність отримання заявником міжнародного захисту у відповідності до визначених національним і та міжнародним законодавством процедур.

Аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду заявника з Російської Федерації з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Проаналізувавши звернення заявника відповідності положень, зазначених в п. 13 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» зазначено, що по відношенню до заявника на Батьківщині не застосовувалися тортури, нелюдське, або таке, що принижує людську гідність поводження (арк. З додаткового протоколу співбесіди від 01.11.2016 року), на Батьківщині шукача захисту наразі відсутні відкриті збройні конфлікти. Також, з матеріалів особової справи заявника відсутня інформація стосовно порушення проти нього кримінальних справ на Батьківщині (арк. 21 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року), по відношенню до заявника ніколи не висувалося офіційних звинувачень на території країни громадянської належності (арк. З додаткового протоколу співбесіди від 01.11.2016 року).

Як вказується у висновку, заявник побоюється можливості порушення проти нього кримінальних справ за ст.322, 205 Кримінального кодексу Російської Федерації (арк. 21 протоколу співбесіди від 07.09.2016 року). За матеріалами особової справи відсутня інформація щодо підтвердженої загрози життю та свободі заявника у випадку його повернення на Батьківщину, можливі покарання за вищезазначеними статтями не передбачають смертної кари, ризик можливого покарання заявника у країні громадянської належності не перевищує загального ризику покарання, яке застосовується до інших громадян - фігурантів подібних кримінальних справ. Незважаючи на висловлено потребу у міжнародному захисті, заявник, прибувши до України, не звернувся до територіального підрозідіду ДМС у визначені законодавством строки, внаслідок чого стосовно нього було накладене адміністративне стягнення за ст. 203 КУпАП.

Аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання особі додаткового захисту в Україні, відповідно до визначення п.13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів серйозної і невибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянської належності. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину, в регіоні постійного проживання заявника наразі відсутні будь-які відкриті збройні конфлікти.

За результатами аналізу матеріалів особової справи заявника спостерігається відсутність у його зверненні конвенційних ознак визначення статусу біженця або додаткового захисту. Також, заявником не були надані до територіального підрозділу ДМС жодні обґрунтовані підтвердження власним можливим переслідуванням у випадку повернення на Батьківщину. Натомість, діяльність організації «Хізб ут-Тахрір», членом якої перебував заявник носить чітко виражений антидемократичний характер, спрямована на повалення існуючих світових устроїв, встановленням порядків, несумісних з цивілізованим демократичним управлінням, ідеологія «Хізб ут-Тахрір» характеризується радикалізмом, неповагою до встановлених державами законів, релігійною та статевою дискримінацією, можливістю військової агресії, недопущенням плюралізму поглядів, що вказує на недоцільність надання заявнику міжнародного захисту на території України.

Проведеним аналізом особової справи можливо встановити відсутність інформації щодо причетності особи до вчинення злочину проти миру або особо тяжкого злочину, вчиненні дій, які суперечать меті та принципам ООН тощо. Заявник також не був визнаний біженцем в іншій країні.

Відповідно до правових норм Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», на виконання ст.9 п.6 був направлений запит до УСБУ в Одеській області стосовно особи.

За результатами проведеної Службою безпеки України перевірки відомостей стосовно заявника, було встановлено низку ознак, що вказують на необґрунтоване побоювання іноземного громадянина стати жертвою переслідувань на території країни походження за ознаками належності до певної соціальної групи або політичних переконань (відповідь органів СБ України № 65/1/6972 від 02.11.2016 року на запит № 5/1-1352 від 31.08.2016 року).

Аналізом матеріалів особової справи було встановлено, що факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Враховуючи вищезазначене та відповідно до абзацу 5 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, визнано доцільним відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

12 травня 2017 року на підставі вивчення усіх документів розглянувши заяву та особову справу №2016ОD0141 ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, з урахуванням позиції Управління Служби Безпеки України в Одеській області та підтримуючи висновок Головного управління ДМС в Одеській області ДМС України відповідачем прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №171-17.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням Державної міграційної служби України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.

Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно абз.5 ч.1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до абз.7 ч.1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків)

Згідно з ч.7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації "Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку", видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

З аналізу умов передбачених п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», беручи до уваги роз'яснення, надані Вищим адміністративним судом України у Постанові Пленуму ВАС України від 16.03.2012 року №3, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні складові, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; - яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; - яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; - стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні; - яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Як вбачається з висновків ГУ ДМС в Одеській області від 29.03.2017 року відповідач повязує ймовірне переслідування позивача лише з його належністю до партії «Хізб ут-Тахрір», яка відповідно до рішення Верховного суду РФ від 14.02.2003 № ГЛПИ 03-116 визнана терористичною та її діяльність на території РФ заборонена.

Рівень ознайомленості та усвідомлення заявником партійної ідеології дозволяє зробити висновок, що заявник мав можливість проаналізувати літературу, у якій висвітлюються засади діяльності партії «Хізб ут-Тахрір»,

Під час проведення процедури розгляду його заяви, шукач захисту зазначив, що володів інформацією стосовно заборони діяльності партії на території Російської Федерації, проте свідомо порушував зазначену заборону, оскільки вважав її упередженою.

Також відповідачем встановлено, що партія «Хізб ут-Тахрір» заборонена у країнах світу, де переважну або велику частину населення становлять мусульмани, та зважаючи на певні ідеологічні основи «Хізб ут-Тахрір» та своєрідне трактування Корану її представниками.

Відповідач дійшов висновку, що оскільки позивачем не було надано до територіального підрозділу ДМС жодних задокументованих фактів або засвідчених обставин власного переслідування у зв'язку із належністю до організації «Хізб ут-Тахрір», а його членство в такій організації є свідомим, то умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання особі додаткового захисту в Україні, відповідно до визначення п.13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні.

З огляду на вищезазначене відповідачем було відмовлено ОСОБА_2 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд не погоджується з такими висновками ДМС України з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що політична партія «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» є міжнародною ісламською партією, діяльність якої ґрунтується на законах Ісламу. Метою цієї партії є відновлення ісламської держави, керівником якої був би обраний мусульманами «халіф». Методом діяльності організації є просвіта із закликом до мусульман повернутися до ісламського засобу життя. Своїм завданням «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» вважає виховання моральних та ідейних з точки зору Ісламу людей, без яких неможливо розбудова ісламської держави. Організація декларує виключно мирні засоби роботи серед мусульман. Партія немає військового крила чи озброєних прибічників. Так, речник організації у Великій Британії від імені «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» засудив терористичні акти, що були скоєні у 2007 році у Лондоні. Речник організації у Данії також виступив із засудженням цього теракту. Завдяки цьому, «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» цілком легально діє у всіх демократичних країнах Європи та Північної Америки, за винятком Німеччини, де партія заборонена через свою антисіоністську риторику та критику Ізраїлю. Але й у Німеччині забороненими є публічні заходи партії, при цьому члени «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» не переслідуються правоохоронними органами країни. Провідні правозахисні організації світу, зокрема «Amnesty International», визнавали членів цієї партії, засуджених до ув'язнення у країнах СНД, політичними в'язнями та рішуче засуджували численні факти катувань та позасудових страт членів «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» в цих країнах.

Єдиною країною, де «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» заборонена як «терористична організація» є Росія (рішення Верховного Суду РФ від 14.02.2003 № ГКПИ 03-116).

Водночас, «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» та її члени відсутні в оновленому списку санкцій Комітету Ради Безпеки ООН, запровадженому резолюціями № 1267 (1999), № 1989 (2011) та № 2253 (2015), серед організації, по ІДІЛ, «Аль-Каїді» та пов'язаними з ними особами, групами, підприємствами та організаціями. «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» не включено і до оновленого списку іноземних терористичних організацій, що складається Державним департаментом США. Інформація з відкритих незалежних джерел, зокрема, Комітету Ради Безпеки ООН та Державного департаменту США, не відносить діяльність «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» до терористичної та/або екстремістської.

З огляду на наведене, вказане дає підстави характеризувати «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» як не пов'язану з тероризмом ісламську релігійно-політичну організацію, діяльність членів якої не підпадає під критерії виключення.

При цьому суд зазначає, що показаннями ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5 допитаних у якості свідків у судовому засіданні 20.06.2018 року, зокрема, підтверджено належність позивача до «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» та, як наслідок, наявність релігійно-політичного характеру переслідування з боку спецслужб Російської Федерації.

Щодо листа Служби Безпеки України від 03.04.2017 року №65/5/31494, на який посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, суд зазначає, що в Україні не існує затвердженого списку чи переліку організацій, які згідно з чинним національним законодавством віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не встановлена заборона на діяльність вищевказаної партії на території України.

Тому суд критично оцінює висновки відповідача про те, що в діях громадянина РФ ОСОБА_2 вбачаються умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку із вчиненням дій, що суперечать меті та принципам ООН та суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України.

З наданих позивачем до суду доказів колегія суддів встановила, що у країні громадянської належності позивач зазнав переслідувань через свою активну релігійно-політичну позицію та членство у «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі».

Колегія суддів звертає увагу на те, що питання, які мали бути дослідженими органом міграційної служби під час складання висновку та прийняття на його основі рішення стосовно позивача, розглянуті та досліджені відповідачем не в повній мірі.

Так, в ході проведення перевірки заступником начальника ГУ ДМС України в Одеській області начальником Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції на ім'я завідувача сектору збору та аналізу інформації по країні походження ДСІОБГ ДМС України Ітані А.М. був надісланий запит від 05.10.2016р. №5/1-1559. За цим запитом вимагалось надати інформацію про основи діяльності політичної партії «Хізб ут-Тахрір»; зокрема висвітлити наступні питання:

1. Загальна характеристика партії «Хізб ут-Тахрір», її ідеологічна база, основи та сфера діяльності, кількість членів та політична позиція партії.

2. Характеристика діяльності партії «Хізб ут-Тахрір» на території Російської Федерації та країн Східної Європи, законодавче регулювання діяльності визначеної партії на території цих країн, особливості її діяльності.

3. Особливості комплектування партії, порядок залучення до партії нових членів, процедура прийняття до партії «Хізб ут-Тахрір».

4. Аналіз відносин партії з іншими політичними чи релігійними організаціями, ступінь подібних відносин у разі їх наявності, наявність/відсутність зв'язку з правозахисними організаціями на території РФ, зокрема, організацією «За права мусульман».

5. Наявність/відсутність елементів переслідувань членів партії «Хізб ут-Тахрір» на території РФ, загальна характеристика, причини та агенти переслідувань у разі їх наявності, приклади подібних переслідувань у разі їх наявності, наявність/відсутність загрози у разі можливого повернення представників партії на Батьківщину.

6. Офіційна позиція Ради Безпеки ЄС, інших органів Європейського Союзу по відношенню до представників партії «Хізб ут-Тахрір», оцінка діяльності партії та можливих наслідків подібної діяльності.

7. Наявність/відсутність підтверджених фактів причетності представників партії «Хізб ут-Тахрір» до терористичної, антидержавної або подібної до вищезазначеного діяльності.

8. Характеристика правового та суспільного положення представників мусульманського віросповідання на території РФ, наявність механізму захисту прав мусульман відповідно до законодавства Російської Федерації.

Суд вважає, що перелік питань, запропонованих для надання відповіді з метою належного опрацювання матеріалів особової справи шукача захисту, є суттєвим в аспекті збирання інформації по країні походження позивача, у тому числі та в особливості щодо фактів (елементів) переслідувань членів партії на території РФ, прикладів цього, підтверджених фактів причетності членів партії «Хізб ут-Тахрір» до терористичної або подібної діяльності, тощо.

Однак в матеріалах особової справи ОСОБА_2 №2016ОД014 відсутні відомості та інформація стосовно опрацювання особою, якій він адресований, цього запиту та надання ним відповіді за всім колом поставлених питань.

Отже при опрацюванні матеріалів стосовно ОСОБА_2 та прийнятті рішення за його заявою не було в достатньому обсязі досліджена та проаналізована інформація по країні походження заявника, що свідчить про прийняття рішення без урахування усіх обставин, що мали значення для цього рішення.

Проаналізувавши ситуацію з правами людини в Російській Федерації, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку повернення позивача до країни громадянської належності його життю, здоров'ю, гідності та свободі, може загрожувати реальна небезпека, його побоювання стати жертвою переслідувань через політичні та релігійні причини заслуговували на увагу та потребували більш повного та ґрунтовного збору та обробки інформації по країні походження.

При цьому, судом не встановлено умов, які перешкоджають наданню позивачеві правового статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, передбачені статтею 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 може вважатись особою, яка потребує захисту у розумінні п.п.1, 4, 13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки він змушений прибути в Україну та залишитися в Україні внаслідок загрози свободі в країні походження, інформація по якій недостатньою мірою зібрана та врахована при прийнятті оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На підставі встановлених в ході судового розгляду обставин справи, суд дійшов висновку, що при винесенні спірного рішення відповідач діяв необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, у зв'язку із з чим рішення від 12.05.2017 року №171-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_2 є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд ухвалюючи рішення, виходить з такого.

Як вбачається зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим завданням суду є здійснення правосуддя.

Враховуючи вищевикладене, задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту наразі є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В обставинах даної справи підстави для застосування цієї норми процесуального закону наразі відсутні.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Водночас, з огляду вказану норму та на встановлені обставини справи суд вважає необхідним для повного захисту прав та інтересів позивача на підставі ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 22.08.2016 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення в порядку та на підставах, визначених законодавством, з урахуванням правової оцінки суду.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_2.

Судові витрати в даній справі, які підлягають розподілу, відсутні.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12.05.2017 року №171-17 про відмову ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 22.08.2016 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення в порядку та на підставах, визначених законодавством.

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне рішення складено та підписано 12.11.2018 року.

Головуючий суддя М.М. Аракелян

Судді Г.П. Самойлюк І.В. Завальнюк

.