
Справа № 815/443/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2018 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Танцюри К.О.,
за участю секретаря Орленко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях), зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області організувати роботу з оформлення та видачі, а Арцизький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) ОСОБА_2 з проставленою відміткою місця проживання без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та будь - якого іншого цифрового ідентифікатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук та автоматизованої обробки персональних даних, зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Арцизький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області вести паспортний облік щодо неповнолітньої ОСОБА_2 за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до Єдиного Демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача у позовній заяві зазначила, що відповіддю від 17.11.2017 за №3239 Арцизьким районним відділом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено у видачі паспорта громадянина України ОСОБА_2, незважаючи на те, що з моменту настання 16-ти річчя вона має законне право на отримання паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Представник позивача у позовній заяві зазначав, що право отримання паспорта громадянина України старого зразка ставиться в залежність від рівня матеріально-технічного забезпечення підрозділів міграційної служби, а не від реалізації права особи отримати такий паспорт та що таке обмеження грубо порушує основоположні конституційні права громадян, передбачені статтями ст. ст. 21-24, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-43, 46-48, 53, 60, 67, 68 Конституції України, на життя, релігійні переконання, честь, гідність, здоров'я, працю та заробітну плату, навчання, розвиток особистості тощо, оскільки громадяни, які за релігійними переконаннями відмовляються від отримання паспорта з безконтактним електронними носієм або з ним, від присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР) та від зняття біометричних даних, обліку персональних даних в ЄДДР позбавляються згідно з пунктами 2 та 3 постанови КМУ від 25.03.2015р. №302 права на отримання паспорта у формі книжечки, у тому числі замість утраченого (вкраденого) або на обмін. Разом з тим, позивач наголошує на тому, що загальновідомою є інформація про те, що у структурі номерів штрих-коду системи ЕАІЧ-13 міститься число « 666», тобто символіка, яка ображає почуття православних віруючих, зокрема, зазначивши що ОСОБА_1 та її неповнолітня дитина ОСОБА_2 сповідують Православ'я, що є основоположною релігією на землі, а відмова від отримання біометричного паспорту не є її окремою думкою чи міркуванням, а є позицією Української Православної Церкви, членом якої є позивач, про що зазначено не лише у позові, а і у зверненнях Української Православної Церкви. Також, позивач наголошує, що серед важливих причин неприйняття електронного паспорту є також і безпека громадянина України та у разі відмови особи на оформлення внутрішнього паспорту громадянина України у вигляді пластикової картки типу ID-1, його конституційні права на отримання документу про громадянство не повинні бути порушеними, а органи ДМС зобов'язані видати йому документ у вигляді паспортної книжечки.
20.02.2018р. до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, згідно якого відповідач не погоджується із позовними вимогами та просить суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що законодавством України чітко визначено, що паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій. Також, відповідач зазначив, що ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що норми Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012р. №320, є чинними, однак застосовуються до паспортів, виданих у формі паспортної книжечки відповідно до порядку, що діяв до 01.11.2016р., що узгоджується із положенням пункту 3 постанови №302. При цьому, відповідач наголосив, що на день звернення позивача 29.11.2017р. із заявою, Арцизький РВ ГУ ДМС України в Одеській області був забезпечений матеріально-технічними ресурсами необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено Постановою №302. Відповідно до пп.1 п.7 постанови № 302 оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються: особі, яка досягла 14-річного віку, на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто, а сама по собі «Заява щодо оформлення паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки без використання засобів Державного демографічного реєстру», подана 17.11.2017р. ОСОБА_2 до Арцизького РВ у довільній формі - не є підставою для видачі паспорту будь - якого зразку (у тому числі і у вигляді книжечки). У зв'язку з викладеним, на думку відповідача, на день звернення ОСОБА_2 із заявою, у ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. Також, представник відповідача зазначала, що жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту ані Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», ані Положення про паспорт громадянина України, затверджене 26.06.1992р. постановою Верховної Ради України № 2503-Х11, на день звернення із цим позовом до суду - не містили. При цьому, представник відповідача зазначала, що відповідно до наказу ДМС України від 07.03.2017р. № 48/аг територіальні підрозділи ДМС України зобов'язано передати на баланс апарату ДМС бланки паспортів громадян України у вигляді книжечки та на виконання зазначеного наказу ГУ ДМС України в Одеській області було передано на баланс ДМС України 6000 бланків паспортів громадян України, що підтверджується копією накладної від 09.03.2017р. № 011. У зв'язку з чим, як пояснила представник відповідача, станом на день звернення позивача до Арцизького PC, у ГУ ДМС України в Одеській області були відсутні бланки паспортів громадян України у вигляді книжечки та з 16.06.2017р. у територіальних підрозділах ДМС України припинено прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року.
16.10.2018р. до суду від представника позивача надійшли пояснення згідно яких представник позивача зазначив про прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 19.09.2018р. по зразковій справі №806/3265/17 та що, на думку позивача, наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а посилання відповідача викладені у відзиві є безпідставними та необґрунтованими. Також, представник позивача зазначив, що відсутність бланків паспортів, відсутність заяви - анкети чи заяви про отримання паспорта не означає, що орган державної виконавчої влади повинен був відмовити у видачі паспорта у вигляді книжечки, а підрозділ міграційної служби фактично знехтував законному бажанню особи, не сприяв їй у здійсненні свого обов'язку отримати паспорт старого зразка, тим самим піддавши неповнолітню дитину безпідставному тиску жити без документа, що посвідчує її особу, а у подальшому, як наслідок, у повній мірі здійснювати свої права та обов'язки як громадянина, порушивши ст. 3 Конституції України, за якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Представник позивача, посилаючись на чинне законодавство України, Європейську Конвенцію про захист прав і основоположних свобод, Конвенцію про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних вважає, що відповідач відмовляючи у видачі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорту громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) діяв протиправно.
05.11.2018р. до суду від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшли додаткові пояснення, згідно яких представник відповідача наголошувала на тому, що оскільки позивач не звернулась із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги та за відсутності необхідних документів, можливо дійти до висновку про відсутність бездіяльності відповідачів щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2, а так само відсутні підстави для зобов'язання відповідачів видати такий паспорт. Разом з тим, на думку відповідача, адміністративна справі №815/443/18 не підпадає під ознаки зразкової справи №806/3265/17. Також, представник відповідача наголошувала на тому, що повноваження у сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання не належить до компетенції територіальних органів та підрозділів ДМС України.
Ухвалою суду від 07.02.2018р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 15.03.2018р. зупинено провадження у справі № 815/443/18 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17.
Ухвалою суду від 16.10.2018р. поновлено провадження по адміністративній справі №815/443/18.
Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
17.11.2017р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до Арцизького РВ ГУ ДМС України в Одеській області із заявою щодо оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року. Разом із заявою ОСОБА_2 надано дві фотокартки розміром 3,5 *4,5 см. для оформлення бланку паспорту; копію свідоцтва про народження; копія свідоцтва про смерть батька (а.с.13-15).
Листом Арцизького РВ ГУ ДМС України в Одеській області адресованого ОСОБА_2 №3239 від 17.11.2017р. повідомлено заявника про те, що особам, які досягли 14-річного віку або у разі обміну паспорта громадянина України, оформлюється тільки паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, зразок бланка якого, затверджено постановою КМУ від 25.03.2015р. №302 (а.с.16-17).
Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
При цьому, у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Таким чином, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Так, відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11. 2012р. N5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. При цьому, до документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно з ч.1 ст. 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 2 вересня 1993 року N 3423-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.
Згідно із п.2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII; з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 вказаної Постанови №302 встановлено, що: до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Разом з тим, суд погоджується із посиланням позивача на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає, враховуючи наступне.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010р. N 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Разом з тим, згідно з ч.5, 6 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, суд приходить до висновку, що норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992р. N 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у виглядікартки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та те, що суд прийшов до висновку про безпідставність відмови Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, який є територіальним підрозділом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в оформленні та видачі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у вигляді книжечки, позовні вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - організувати роботу з оформлення та видачі, а Арцизький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача проставити відмітку про місця проживання, то суд зазначає наступне.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні визначений Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. №207, згідно з п.3,7 яких реєстрація / зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Пунктом 8 постанови №207 визначено, що документи для здійснення реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративні послуги".
У зв'язку з викладеним та враховуючи те, що до компетенції територіальних органів та підрозділів ДМС України не відносяться повноваження у сфері реєстрації місця проживання, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача проставити відмітку про місця проживання є безпідставними та задоволенню не підлягають.
В той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідачів оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та будь - якого іншого цифрового ідентифікатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук та автоматизованої обробки персональних даних, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Разом з тим, враховуючи те, що предметом позовної заяви є вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорту у формі книжечки та зобов'язання видати позивачеві паспорт у формі книжечки, суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідачів вести паспортний облік щодо неповнолітньої ОСОБА_2 за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до Єдиного Демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних, є передчасними, оскільки завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права у майбутньому.
Суд зазначає, що при прийнятті рішення було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду по справі №806/3265/17(Пз/9901/2/18).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорта громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях).
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області - організувати роботу з оформлення та видачі, а Арцизький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 12.11.2018р.
Суддя К.О. Танцюра
.
Судове рішення № 77759226, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 12.11.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 815/443/18. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: