Рішення № 77756629, 09.11.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 листопада 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2848/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з 01.07.2016 по 31.07.2018;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплати належної пенсію позивачу починаючи з 01.07.2016 по 31.07.2018 (арк.спр.3-5).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що здобула право на отримання пенсії по інвалідності ІІ групи. Також позивач є внутрішньо переміщено особою. Починаючи з травня 2018 року позивач перебуває на обліку у відповідача. Позивач не отримує виплати належної їй пенсії з липня 2016 року. Попереднім місцем реєстрації позивача як внутрішньо переміщеної особи був Дарницький район м. Києва. Виплата призупинена з липня 2016 року. Згідно з наданими на адвокатські запити відповідями Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №31952/02 від 06.07.2018 та №65463/02 від 22.08.2018 ОСОБА_1 перебувала на обліку з 01.08.2014 по 30.06.2016 та отримувала пенсію у повному обсязі. Оскільки на даний час ОСОБА_1 не перебуває на обліку, надати запитувану інформацію не має можливості. В той же час зазначено, що згідно рішення Комісії №25 від 22.06.2017 відмовлено у поновленні соціальних виплат. На запит УПФУ в м.Сєвєродонецьку пенсійну справу надіслано 29.05.2018 у зв'язку і зміною місця реєстрації. Згідно з наданими на адвокатські запити відповідями управління Пенсійного Фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області за №421/С-5 від 02.08.2018, №477/С-5 від 11.09.2018, згідно атестату №1060 від 11.05.2018, що формується при знятті пенсійної справи з обліку в органі Пенсійного фонду, пенсійну виплату сплачено по 30.06.2018. В паперовій пенсійній справі наявний витяг із рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №25 від 22.06.2017, в якому не міститься даних про підстави припинення належної пенсійної виплати. Надати довідку про нараховані та виплачені суми пенсії ОСОБА_1 не має можливості, оскільки електронна справа вивантажена без архіву нарахувань. Таким чином, позивач не отримувала пенсійні виплати з липня 2016 року до липня 2018 року. Незважаючи на фактичне звернення до відповідача у травні 2018 року, у серпні 2018 року була виплачена пенсія за один місяць. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, а тому звернулась до суду за захистом своїх прав.

Відповідач позовні вимоги не визнав, до відділу діловодства та обліку звернень громадян за вхідним реєстраційним номером 26212/2018 надав відзив на позовну заяву, в якій заперечував проти задоволення позовних вимог (арк.спр.36-37).

Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, представник позивача просив розглянути справу без його участі (арк.спр.57).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином (арк.спр.54).

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

По справі вчинені такі процесуальні дії:

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 по справі відкрито провадження, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.1-2).

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79,90 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк.спр.7-8,9).

Відповідно до інформації зазначеної у посвідченні серії НОМЕР_2 від 31.08.2005 позивачу призначено пенсію за інвалідністю ІІ групи (арк.спр.10).

З матеріалів пенсійної справи позивача вбачається, що з 01.08.2014 позивач перебувала на обліку в УПФУ в Дарницькому районі м.Києва та отримувала пенсію у розмірі 1049,00 грн. (зворотній бік арк.спр. 39).

Однак рішенням комісії №25 УПФУ в Дарницькому районі м.Києва від 22.06.2017 ОСОБА_1 вирішено відмовити в призначенні (відновленні) соціальних виплат (пенсії) внутрішньо-переміщеній особі за фактичним місцем проживання (арк.спр.40).

З 04.06.2018 позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради як внутрішньо переміщена особа, відповідно до інформації зазначеної у довідці ВПО від 04.06.2018 №55822 (арк.спр.11),

04.09.2017 позивач стала на облік в Управлінні праці та соціального захисту населення Станично-Луганської райдержадміністрації та отримала довідку ВПО за №0000317528, в якій зазначено фактичне місце проживання/перебування: 93650, Луганська область, Станично-Луганський район, с.Валуйське, вул.Гоголя, буд.71А (а.с.112).

07.05.2018 позивач з заявою звернулась до відповідача, в якій просила взяти на облік пенсійну справу по інвалідності (арк.спр.41).

В матеріалах адміністративної справи наявна заява позивача до відповідача, в якій просив належні суми пенсії перераховувати на поточний рахунок в «Ощадбанк» (арк.спр.42).

12.06.2018 відповідно до протоколу №95 УПФУ в м.Сєвєродонецьку Луганської області вирішено призначити ОСОБА_1 пенсію (зворотній бік арк.спр.44).

З розпорядження відповідача від 26.06.2018 №80463 вбачається, що позивачу призначено пенсію по інвалідності з 01.07.2016 у розмірі 1230,00 грн. (зворотній бік арк.спр.43).

На виконання звернення представник позивача від 05.08.2018відповідач надав відповідь від 11.09.2018 №477/С-5, в якій зазначив, що дата останнього нарахування пенсії ОСОБА_1 є 04.06.2016 (арк.спр.17).

В матеріалах справи наявна довідка від 04.10.2018 №2661 з якої дійсно вбачається, що 01.06.2016 позивач отримувала пенсійні вплати у розмірі 1230,00 грн. З 01.07.2016 по 30.04.2018 включно позивач пенсійні виплати не отримував. З 01.05.2018 позивачу виплачується пенсія у розмірі 1452,00 грн. (арк.спр.46).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок бойових дій на території Луганської області, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на виплату їй пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

З довідки від 04.10.2018 №2661 вбачається, що позивач набув право на виплату пенсії за минулі періоди, а саме з 01.07.2016 по 30.04.2018, оскільки з травня 2018 року позивач отримує пенсію, а тому в даному випадку відповідач допустив протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01.07.2016 по 30.04.2018.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права ОСОБА_1, вважає за необхідне зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.07.2016 по 30.04.2018.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365».

Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.07.2016 по 30.04.2018, таким чином передбачені розміри пенсії позивачу повинні бути виплачені без відтермінування на невизначений час, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки, суддя ще раз звертає увагу позивача, що з травня 2018 року позивач отримує пенсію у розмірі 1452,00 грн.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, суддя зазначає наступне.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідач не виплачує пенсію позивачу за минулі періоди без прийняття відповідного рішення. Тобто, припинення виплати пенсії відбулося внаслідок бездіяльності відповідача.

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Оскільки порушення, допущене відповідачем, є триваючим, суд вважає, що позивачем у даному випадку строк звернення до суду не пропущений і він має право на звернення до суду для захисту порушених прав протягом усього часу дії бездіяльності.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Твердження відповідача щодо покладення на нього судових витрат, суддя вважає такими, що не підлягають розгляду з вищевикладених обставин.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295, пунктом 15.5 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.07.2016 по 30.04.2018.

Зобов'язати Управління пенсійного Фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94000, АДРЕСА_1) доплату належної пенсії за період з 01.07.2016 по 30.04.2018.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.О. Кисельова